УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа №619/10103/24
адміністративне провадження № К/990/39623/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі №619/10103/24 за позовом ОСОБА_1 до Старшого державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області СМУЮ Мєрємєрі Вікторії Павлівни, третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Старшого державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області СМУЮ Мєрємєрі Вікторії Павлівни, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просив суд зобов`язати державного виконавця Мєрємєрю Вікторію Павлівну у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з виконання ухвали №649/10103/24, виданої 22 січня 2025 року Дергачівським районним судом Харківської області, у постанові про накладення штрафу від 11 березня 2025 року у реченні «Враховуючи викладене, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виправити статтю 63 на частину третю статті 64-1, яка відповідає виконанню рішення про встановлення побачення з дитиною.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року, позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Крім того, в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у питанні до юрисдикції якого суду належить розгляд скарги сторони виконавчого провадження на дії державного виконавця щодо застосування неправильного правового режиму виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, якщо застосування такого режиму підтверджується змістом постанови державного виконавця про накладення штрафу та самим відповідачем у відзивах, поданих у судах цивільної й адміністративної юрисдикції, однак сама постанова про накладення штрафу, законність накладення штрафу, факт його накладення та розмір штрафу скаржником не оскаржуються.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права і позиції скаржника щодо того, як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, скаржник в касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.
Так, відповідно до зазначеної скаржником норми слідує, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував належність відповідача та не вирішив питання про його заміну або залучення належного відповідача. При цьому апеляційний суд був позбавлений процесуальної можливості усунути це порушення на стадії апеляційного перегляду.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України є необґрунтованим, оскільки зі змісту оскаржуваних рішень не вбачається, що суди вирішили питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області СМУЮ, яка не була залучена до участі у справі. При цьому матеріали касаційної скарги не свідчать і про те, що скаржник під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій порушував питання щодо необхідності залучення Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області СМУЮ до участі у справі або заявляв відповідне клопотання. За таких обставин наведені доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі №619/10103/24 за позовом ОСОБА_1 до Старшого державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області СМУЮ Мєрємєрі Вікторії Павлівни, третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько