Дата документу 22.09.2026 Справа № 335/1626/26
Запорізький Апеляційний суд
Єдиний унікальний №335/1626/26 Головуючий у 1- інстанції Шалагінова А.В.
Провадження № 22-ц/807/1984/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,
суддів: Бредуна Д.С.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат на 3 % річних,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 22 травня 2025 року у справі ЄУ № 335/4423/22, яке набрало законної сили 23 червня 2025 року, задоволено позов Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з відповідачки заборгованості в розмірі 18727,87 грн. за період з 01 березня 2017 року по 31 жовтня 2021 року. На підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України позивач просив стягнути інфляційні втрати за період з листопада 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 2 842,17 грн. та 3 % річних у розмірі 1152,54 грн., а всього - 3 994,71 грн.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» інфляційні втрати у розмірі 2842 грн. 17 коп., 3% річних від простроченої суми у розмірі 1152 грн. 54 коп., нараховані за період з 01 грудня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору розміром 2662 грн. 40 коп.
Не погоджуючись із рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 25 травня 2026 року, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити Концерну «Міські теплові мережі» у задоволенні позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не надав належної оцінки доводам відповідача та обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи. ОСОБА_1 посилається на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, зазначаючи, що заборгованість, на яку нараховано заявлені до стягнення суми, виникла за період з 01 грудня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а з відповідним позовом позивач звернувся лише 13 лютого 2026 року. На думку апелянта, трирічний строк позовної давності щодо відповідних вимог сплив 01 лютого 2021 року, у зв`язку з чим у задоволенні позову мало бути відмовлено, а також зазначає про неправильне застосування судом положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, яка, на її думку, підлягала врахуванню при вирішенні питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за відповідний період. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема положень статті 43 ЦПК України, зазначаючи, що вона не була належним чином ознайомлена з матеріалами справи та доказами, наданими позивачем, у тому числі документами щодо сплати судового збору.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим і просить його скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.08.2026 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , учасникам справи надано строк для подання відзиву.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 22.05.2025 в цивільній справі ЄУ № 335/4423/22, провадження № 2/335/430/2025, позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за вказані послуги за період з 01.03.2017 по 31.10.2021 у розмірі 18 727,87 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 547,62 грн.
Рішення набрало законної сили 23.06.2025, що не заперечувалось сторонами у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що Концерном «Міські теплові мережі» заявлялись вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за надані послуги за період з 01.01.2009 по 31.10.2021, із якими до суду позивач звернувся 26.07.2022. Оскільки відповідачкою заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, тому судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за період з 01.01.2009 до березня 2017 р.
З розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, долученого до позовної заяви, випливає, що вказані нарахування зроблено позивачем щодо сум помісячної заборгованості за періоди нарахувань заборгованості щомісячно, проведених з 01 лютого 2018 року до 01 червня 2018 року, з 01 січня 2019 року по 01 червня 2019 року, з 01 січня 2020 року по 01 червня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 01 червня 2021 року, - станом на 23 лютого 2022 року.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що, для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в розрахунку, а саме розмір заборгованості, дата її утворення, період нарахування 3% річних та інфляційних втрат по кожній прострочені сумі боргу.
Натомість, відповідачкою вказаний розрахунок на засадах змагальності не спростований, власний розрахунок не наданий.
З вказаними висновками погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.
Таким чином правовідносини, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
На правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води та сплати коштів за спожиті послуги, які відповідач своєчасно не оплачував та прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язань по сплаті заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строки позовної давності за вимогами щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то вони не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна даність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частини третя статті 267 ЦК України).
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності. Отже відсутність відповідної заяви від відповідача позбавляє його права посилатися на цю обставину в апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням вимоги постанов Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 та від 29.12.2023 № 1405, то вони не заслуговують на увагу, оскільки як вірно зазначив суд першої інстанції, позовні вимоги заявлені позивачем за період до 23.02.2022, тобто до дня початку правового режиму воєнного стану, а тому вимоги вищезазначених нормативно-правових актів на спірні правовідносини не поширюються.
З вказаними висновками погоджується і апеляційний суд.
Крім цього, апеляційний суд звертає увагу на те, що місто Запоріжжя не відноситься до територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, тобто не підпадає під дію вказаних постанов КМУ.
Так само, апеляційний суд не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції розглянув справу без витребування від позивача доказів сплати судового збору, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до висновку викладеному у постанові КАС ВС № 440/18837/23 від 27.06.2024 вбачається, що суд зобов`язаний перевірити надходження судового збору до спеціального фонду у межах кожної конкретної справи.
Таким чином, вирішуючи питання про відкриття провадження у цій справі, суд реалізовуючи свої дискреційні повноваження, належним чином переконався про зарахування суми судового збору, відповідно до наданої позивачем платіжної інструкції №375 від 13.01.2026, до спеціального фонду.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Підстав здійснення перерозподілу судових витрат та стягнення правничих витрат в суді апеляційної інстанції за клопотанням позивача, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуючий: Р.В. Мінгазов
Судді Д.С. Бредун
І.В. Кочеткова