ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
УХВАЛА
"24" вересня 2026 р. Справа № 906/684/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Петухов М.Г.
судді Мельник О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву ТОВ "ОБІО" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/684/25
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБІО"
про зобов`язання надати документи, інформацію та відеозапис
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.06.2026 у справі №906/684/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» було відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 19.06.2026 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2026 у справі № 906/684/25 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» направити ОСОБА_1 належним чином завірені копії довіреностей від 01.04.2025, від 21.03.2025 та від 17.03.2025, та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. В частині відмови у задоволенні вимоги про надання копії відеозапису загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» рішення суду першої інстанції залишено без змін.
14 вересня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» адвокат Білоцерковець Назар Вікторович через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 906/684/25 (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу), в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» 80 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження заявлених витрат Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБІО» подано, зокрема: договір про надання правової допомоги від 23.06.2025 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБІО» та адвокатом Білоцерковцем Назаром Вікторовичем; додаткову угоду №2 від 02.07.2026 до договору про надання правової допомоги від 23.06.2025, відповідно до пункту 1 якої сторони погодили фіксований розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ОБІО» у межах справи № 906/684/25 у суді апеляційної інстанції в сумі 80 000,00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) № 1 від 14.09.2026, яким визначено обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та загальну вартість таких послуг у розмірі 80 000,00 грн.
Зі змісту вказаного акта та заяви вбачається, що до переліку наданих послуг включено ознайомлення з апеляційною скаргою та доданими до неї документами, аналіз правових підстав та правової позиції апелянта - 3 год. 30 хв.; підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу - 8 год.; участь у судових засіданнях 29.07.2026 та 07.09.2026 у режимі відеоконференції - 1 год. 30 хв.; консультацію клієнта за наслідками прийняття судом апеляційної інстанції рішення - 30 хв.; загальна тривалість зазначених робіт визначена в 13 год. 30 хв.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» прийнято до розгляду, вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та запропоновано ОСОБА_1 надати заяву про зменшення судових витрат або заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» до 22.09.2026.
21 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 подано заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та про залишення без розгляду заяви ТОВ «ОБІО», вих. № 209/26 від 21.09.2026. Позивач, зокрема, зазначив, що наявність у відзиві на апеляційну скаргу попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат у сумі 80 000,00 грн та прохання про їх стягнення не звільняла Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБІО» від дотримання спеціального порядку, встановленого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме від обов`язку до закінчення судових дебатів повідомити суд про подання відповідних доказів у п`ятиденний строк після ухвалення судового рішення.
23 вересня 2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБІО» подано письмові пояснення на заперечення ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та про залишення без розгляду заяви ТОВ «ОБІО», в яких відповідач заперечив проти наведених позивачем доводів. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБІО» зазначило, що у відзиві на апеляційну скаргу ним було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн та заявлено прохання про їх стягнення, а тому на думку відповідача ще до завершення апеляційного перегляду суд та інший учасник справи були належним чином повідомлені про відповідні витрати. Відповідач також послався на те, що Господарський процесуальний кодекс України не встановлює спеціальної форми заяви, передбаченої частиною восьмою статті 129 цього Кодексу.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБІО» зазначило, що акт приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) №1 складено лише 14.09.2026, оскільки остаточний обсяг виконаних адвокатом робіт міг бути зафіксований лише після завершення апеляційного розгляду. Водночас відповідач підтвердив, що фіксований гонорар у сумі 80 000,00 грн було погоджено сторонами ще додатковою угодою № 2 від 02.07.2026.
Дослідивши заяву ТОВ «ОБІО» про ухвалення додаткового судового рішення у справі №906/684/25, додані до неї докази, заперечення позивача, письмові пояснення відповідача, зміст відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/684/25 від 04.06.2026 року, а також відеозаписи судових засідань від 29.07.2026 та 07.09.2026 у справі №906/684/25, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі статтею 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У порядку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої та частини другої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 244 ГПК України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Згідно з вимогами частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Абзацом першим частини другої статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Поряд з цим згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У додатковій постанові від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 Верховний Суд зазначив, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.
За правовими позиціями, які послідовно викладалися Верховним Судом, звернення із заявою про розподіл судових витрат по своїй суті не є тотожним попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заяві про надання доказів понесених судових витрат в порядку приписів частини восьмої статті 129 ГПК України (постанови Верховного Суду від 30.05.2024 у справі №910/5316/21, від 30.07.2024 у справі №910/8419/22, від 24.04.2025 у справі №906/145/24). Вказані висновки є релевантними до обставин даної справи.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №927/26/18, міститься висновок про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
За наведених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з того, що пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачений такий принцип господарського судочинства як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Очевидним є те, що запроваджений в Україні принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, має загальний характер.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Тобто, ГПК України містить норми процесуального права, які, зокрема регулюють повноваження та процесуальну діяльність всіх учасників судового процесу та суду, у тому числі, і в контексті порядку розподілу судових витрат. Іншими словами, ГПК України встановлює умови, етапи та механізм реалізації прав та обов`язків учасниками судового процесу на відшкодування судових витрат сторони, а також передбачає процедуру, строк та порядок розгляду цього питання.
Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України. Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.02.2025 у справі №910/2990/24, від 18.03.2025 у справі №910/3675/24, а також близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19.
Згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21 та від 31.05.2022 у справі № 917/304/21.
Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі №910/216/23 виснував, що незаявлення до ухвалення судового рішення про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та про подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат, а не для залишення її без розгляду.
При цьому, колегія суддів відзначає, що додаткове судове рішення не є самостійним засобом усунення стороною наслідків невчинення тієї процесуальної дії, яку закон вимагав вчинити до завершення розгляду справи по суті. Стаття 244 ГПК України визначає спосіб вирішення вже належним чином поставленого перед судом питання, але не скасовує і не замінює процесуальних передумов, установлених частиною восьмою статті 129 та статтею 221 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій. З огляду на це наслідки незаявлення стороною у встановлений процесуальний момент про подальше подання доказів не можуть бути усунуті шляхом подання відповідної заяви вже після ухвалення постанови.
Суд апеляційної інстанції враховує, що за приписами частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
За змістом статті 7 ГПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати, чи відбулася практична реалізація відповідачем принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та чи заявляло товариство про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та чи повідомляло про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки у порядку, визначеному частиною восьмою статті 129 ГПК України, що є обов`язковою умовою для вирішення судом питання щодо наявності/відсутності підстав для відшкодування таких витрат з урахуванням поданих стороною доказів. Перевірка таких доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання наведеного вище порядку (етапів), оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2026 у справі №910/12359/25.
У контексті виконання ТОВ "ОБІО" вказаних вище обов`язків суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
02 липня 2026 року Північно-західним апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.06.2026 у справі №906/684/25.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/684/25 від 04.06.2026 року, сформованому в системі «Електронний суд» 17.07.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБІО» окремим розділом виклало доводи «Щодо судових витрат».
У цьому розділі відповідач навів приписи частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначив про майбутнє понесення витрат, пов`язаних із підготовкою відзиву, аналізом апеляційної скарги, формуванням правової позиції, участю у судових засіданнях, та визначив їх орієнтовний розмір у сумі 80 000,00 грн.
У прохальній частині відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБІО» просило, зокрема, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на правову допомогу.
Таким чином, відповідач фактично виконав дві окремі процесуальні дії: повідомив суд про орієнтовний розмір очікуваних витрат у розумінні статті 124 Господарського процесуального кодексу України; поставив перед судом питання про їх подальший розподіл.
При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.05.2024 у справі №910/5316/21, відповідно до якого для вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з`ясуванню підлягають у сукупності: по-перше, наявність безпосередньої правової вимоги (заяви, клопотання) про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; по-друге, наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому Верховний Суд наголосив, що відсутність другої із зазначених обставин за наявності першої унеможливлює відкладення відповідно до частини першої статті 221 ГПК України вирішення питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Отже, заявлення ТОВ «ОБІО» у відзиві вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не замінює передбаченої частиною восьмою статті 129 ГПК України заяви про подання доказів таких витрат після ухвалення судового рішення.
Водночас ані в зазначеному відзиві, ані в будь-якому іншому процесуальному документі Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО», поданому до завершення апеляційного розгляду, не міститься заяви про те, що докази, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, будуть подані після ухвалення судового рішення у передбачений частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України п`ятиденний строк.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що наведення відповідачем у тексті відзиву змісту частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України не може бути ототожнене з реалізацією передбаченого цією нормою процесуального права. Цитування норми права не є процесуальною заявою про намір вчинити передбачену цією нормою процесуальну дію.
Так само наявність у прохальній частині відзиву вимоги про стягнення судових витрат свідчить про намір відповідача отримати їх компенсацію, однак не містить волевиявлення щодо подання доказів після ухвалення постанови.
Колегія суддів також дослідила відеозаписи судових засідань від 29.07.2026 та 07.09.2026, проведених під час апеляційного розгляду справи №906/684/25.
Із зазначених відеозаписів судом апеляційної інстанції встановлено, що представники Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» адвокати Білоцерковець Н.В. або ОСОБА_2 до закінчення судових дебатів усно не заявляли про намір подати докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції.
Отже, відповідна заява не була зроблена відповідачем ані у письмовій, ані в усній формі.
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО», викладені у письмових поясненнях на заперечення ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та про залишення без розгляду заяви ТОВ «ОБІО» від 23.09.2026, про те, що Господарський процесуальний кодекс України не встановлює спеціальної форми такої заяви, не спростовує наведеного.
Колегія суддів погоджується, що процесуальний закон дійсно не встановлює спеціальної форми заяви, передбаченої частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Така заява може бути зроблена письмово або усно під час судового засідання, що прямо узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 23.06.2026 у справі № 910/12359/25.
Однак відсутність законодавчо встановленої форми заяви не означає відсутності необхідності самої заяви.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що інакше тлумачення фактично нівелювало б умову, прямо передбачену частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України словами «за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву», та необґрунтовано ототожнило б три різні процесуальні інститути: попередній розрахунок судових витрат; вимогу про їх розподіл; повідомлення про подання підтвердних доказів після ухвалення рішення.
Подібний правовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.04.2026 у справі №910/980/25. Верховний Суд зазначив, що заява про подання доказів у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України за своєю суттю не є тотожною попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заяві про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат. Установивши, що ані у відзиві, ані під час усних виступів представником сторони не було повідомлено суд про подання доказів на підтвердження розміру понесених витрат у визначені ГПК України строки, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.
З огляду на встановлене недотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБІО» обов`язкової процесуальної процедури заявлення та підтвердження витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів не вбачає підстав переходити до оцінки по суті питання про співмірність, розумність та пропорційність заявленого фіксованого гонорару у сумі 80 000,00 грн, кількості витрачених адвокатом 13 год. 30 хв., складності виконаних робіт та співвідношення заявленої суми з обсягом наданої професійної правничої допомоги.
Такі критерії підлягають оцінці на стадії розподілу належним чином заявлених і підтверджених судових витрат. Натомість у цій справі процесуальні передумови для переходу до такої стадії відсутні, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/216/23, у якій суд не переходив до оцінки доказів розміру витрат після встановлення недотримання заявником установленого порядку їх заявлення.
Таким чином, дослідивши у сукупності процесуальні документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» та відеозаписи судових засідань, колегія суддів встановила, що до завершення апеляційного розгляду справи № 906/684/25 відповідач:
зазначив попередній (орієнтовний) розмір очікуваних витрат на професійну правничу допомогу - 80 000,00 грн;
просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» витрати на правову допомогу;
однак ані письмово, ані усно не заявив, що докази, які підтверджують розмір таких витрат, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції.
Зазначення попереднього розрахунку судових витрат та заявлення вимоги про їх стягнення не є тотожними відповідній заяві про подальше подання доказів, передбаченій частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується зі сталою та актуальною практикою Верховного Суду, зокрема з постановами від 30.05.2024 у справі № 910/5316/21, від 20.04.2026 у справі № 910/3946/24, від 23.06.2026 у справі № 910/12359/25 та ухвалою від 06.04.2026 у справі № 910/980/25.
Подання відповідачем 14.09.2026, тобто після ухвалення постанови від 07.09.2026, договору про надання правової допомоги від 23.06.2025, додаткової угоди №2 від 02.07.2026 та акта приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) №1 від 14.09.2026 не може усунути допущене процесуальне порушення, оскільки можливість подання таких доказів після ухвалення судового рішення закон прямо пов`язує з попереднім заявленням про це до закінчення судових дебатів.
Колегія суддів при цьому враховує, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБІО» 14.09.2026 у межах п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 129 ГПК України, з урахуванням правил обчислення процесуальних строків, установлених статтею 116 цього Кодексу. Водночас своєчасність подання відповідних доказів після ухвалення постанови не усуває відсутності обов`язкової процесуальної передумови для такого подання - заяви сторони (в усній або письмовій формі), зробленої до закінчення судових дебатів, про намір подати ці докази після ухвалення судового рішення.
З урахуванням вищевикладеного та висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» 80 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
При цьому, враховуючи висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/216/23, процесуальним наслідком у цьому випадку є саме відмова у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення, а не залишення такої заяви без розгляду.
Керуючись статтями 2, 13, 123, 124, 126, частиною восьмою статті 129, статтями 221, 232- 235, 236, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» від 14.09.2026 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 906/684/25 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» 80 000,00 грн (вісімдесят тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.