УХВАЛА
24 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 766/6268/23
провадження № 61-11630ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 92 790,04 грн.
Херсонський міський суд Херсонської області заочним рішенням від 04 червня 2026 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором від 05 лютого 2013 року станом на 17 липня 2023 року у розмірі 75 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2026 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без руху (у зв`язку з несплатою судового збору).
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2026 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» визнав неподаною та повернув заявнику.
17 липня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» вдруге подав апеляційну скаргу.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2026 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без руху (у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення).
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 25 серпня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 04 червня 2026 року.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що обставини, якими скаржник обґрунтував поважність причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження не дають підстав вважати їх об`єктивно непереборними. Процесуальна поведінка скаржника не демонструвала повноти використання своїх процесуальних прав та достатньої зацікавленості щодо належного захисту своїх прав у судовому порядку. Скаржник не довів, що у цій справі можливість повторного подання ним апеляційної скарги не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пасивна поведінка скаржника не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
04 вересня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те,
що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті
ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує
двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн) та становить 92 790,04 грн.
Таким чином, обставин, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, Верховний Суд у цій справі
не встановив.
Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно
до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України Верховний Суд не встановив.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи
на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі
Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб
(п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня
2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров