ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Львів Справа № 907/1109/24 (907/108/26)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Хом`як Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕНД" від 25.05.2026 (вх. №01-05/2036/26 від 24.06.2026)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 (суддя Ремецькі О.Ф., повну ухвалу складено 04.06.2026)
у справі № 907/1109/24 (907/108/26)
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл.,
до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕНД", с. Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район Київської області
про стягнення 400.000,00 грн.
у межах справи №907/1109/24
за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород, (ідентифікаційний код: 44106694)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036)
про банкрутство
за участю представників:
від апелянта (відповідача): адвокат Шевченко Т.О. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від позивача: арбітражний керуючий Огулькова А.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 позов задоволено повністю, стягнуто з ТзОВ "ВІЛЕНД" на користь ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" суму 400 000,00 грн заборгованості; стягнуто з ТзОВ "ВІЛЕНД" в дохід Державного бюджету України суму 4 800,00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ "ВІЛЕНД" звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/108/26) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складку суду від 24.06.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 27.07.2026, призначено розгляд справи на 19.08.2026.
27.07.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/6287/26), у якому просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
05.08.2026 апелянт подав відповідь на відзив (вх.№01-04/65669/26 від 06.08.2026).
07.08.2026 позивач подав заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/6623/26 від 10.08.2026).
12.08.2026 апелянт подав суду заперечення на заперечення позивача на відповідь на відзив (вх.№01-04/6737/26).
В судовому засіданні 19.08.2026 оголошено перерву до 09.09.2026.
В судовому засіданні 09.09.2026 представниця відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала, просила оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ліквідатор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила оскаржене рішення залишити без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, взявши до уваги принцип розумності строку розгляду справи судом, закріплений у п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.
В провадженні Господарського суду Закарпатській області перебуває справа №907/1109/24 про банкрутство до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008».
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 у справі №901/1109/24 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» призначено арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013).
02.02.2026 ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЕНД» про стягнення коштів в розмірі 400 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за інформацією, отриманою ліквідатором із податкового кабінету боржника було встановлено, що ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» у жовтні 2020 року надало транспортні послуги відповідачу на загальну суму 400 000,00 грн., що підтверджується податковими накладними №140 та №138 від 27.10.2020.
Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" показав, що ТзОВ «ВІЛЕНД» не сплатив коштів за надані послуги.
У зв`язку із цим, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 400 000,00 грн.
01.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №01-12-25/12/02-05 про погашення цієї заборгованості, проте поштове відправлення було повернуто адресанту. Оскільки відповідь на вказану вимогу-претензію ліквідатор відповідно не отримала, так само як і не виконано зобов`язання з погашення заборгованості, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 400 000,00 грн вартості наданих послуг.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, просив застосувати наслідки спливу позовної давності, а також вказував, що після отримання копії позову відповідач провів внутрішню перевірку бухгалтерських та первинних документів, у тому числі архівних, за операціями з позивачем, а також службове розслідування, та встановив, що податкові накладні від 27.10.2020 №140 та №138 дійсно були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних ТзОВ «БІГ ІЕДАСТРІ» (в подальшому змінило назву на ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008»), головний бухгалтер ТзОВ «ВІЛЕНД» відобразила операцію з придбання транспортних послуг за цими податковими накладними у бухгалтерських регістрах та відповідних бухгалтерських рахунках та у звітності відповідача за 2020 рік, водночас встановлено, що первинні бухгалтерські документи відсутні, заявки на перевезення відсутні, маршрутні листи відсутні, товарно-транспортні накладні відсутні, та інші будь-які документи, які підтверджують замовлення транспортних послуг.
Комісія, яка проводила службове розслідування, дійшла висновку, що відображення операцій з придбання транспортних послуг було здійснено головним бухгалтером помилково, без належних первинних документів та без підтвердження фактичного отримання підприємством транспортних послуг, відтак ТзОВ «ВІЛЕНД» здійснило коригування помилкових операцій минулих періодів методом «сторно», відкоригувавши облікові регістри операцій шляхом анулювання помилкових операцій; здійснило коригування податкової звітності минулих періодів у встановленому чинним законодавством порядку, подало до контролюючих органів уточнюючу податкову декларацію з ПДВ.
Окрім того, відповідач зазначав, що податкова накладна не може бути єдиним доказом надання послуг і може бути оцінена судом лише у сукупності з іншими доказами.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності, з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, підтверджують обставини вчинення господарських операцій між сторонами на суму 400 000, 00 грн і позов подано в межах строку позовної давності.
Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано такими доводами:
- суд помилково не застосував наслідки спливу позовної давності, адже позивач пов`язує виникнення зобов`язання з жовтнем 2020 року (дата податкових накладних), а позов подано у лютому 2026 року, тобто з пропуском трирічного строку (ст. 257 ЦК України); позивач не довів, а суд не встановив обставин переривання (ст. 264 ЦК), зупинення або поновлення строку в порядку, передбаченому законом; сам факт існування карантинних та воєнних обмежень не звільняє сторону від обов`язку довести неможливість звернення до суду; відповідач у відзиві та запереченнях належним чином заявив про застосування позовної давності (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України), що є самостійною підставою для відмови у позові;
- суд дійшов висновку про наявність господарських правовідносин виключно на підставі податкових накладних та факту відображення операції у бухгалтерському та податковому обліку відповідача у 2020 році, проте такий підхід суперечить встановленій судовій практиці Верховного Суду, на яку посилалися сторони;
- Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 прямо вказала, що: податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі; вона не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару/послуг та їх прийняття; податкову накладну можна вважати допустимим доказом лише залежно від фактичних обставин справи та у сукупності з іншими доказами; аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15: податкова накладна не є первинним документом бухгалтерського обліку, відображає податковий облік і не підтверджує факт господарської операції без сукупності інших доказів (договір, акти, ТТН тощо);
- позивач не надав жодного первинного документа: договору, заявок на перевезення, товарно-транспортних накладних, маршрутних листів, актів приймання-передачі послуг, а ліквідатор сама визнала відсутність первинної документації у банкрута;
- у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15 наголошено, що податкова накладна не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним;
- податкова накладна не підтверджує факт надання послуг, їх обсяг, вартість та прийняття без договору, актів, товарно-транспортних накладних чи інших первинних документів (ст. 73, 76, 79 ГПК України, ст. 11, 626 ЦК України);
- відповідно до вимог ст. 909, 916 ЦК України, перевезення здійснюється на підставі договору; відповідно до вимог ст. 307 ГК України перевезення вантажів оформлюється транспортними документами; відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи; натомість податкова накладна: не є транспортним документом, не є актом приймання-передачі послуг, не підтверджує погодження істотних умов перевезення, не підтверджує факту прийняття послуг замовником;
- у цій справі відсутні: договір; заявки на перевезення; товарно-транспортні накладні; маршрутні листи; акти приймання-передачі; докази узгодження вартості та маршруту, отже, належних доказів виникнення зобов`язання не надано;
- після виявлення обставин відповідач провів службове розслідування, встановив відсутність первинних документів, подав уточнюючу декларацію з ПДВ, сторнував податковий кредит; відповідно до ст.50 Податкового кодексу України платник має право самостійно виправити помилки; саме факт коригування підтверджує відсутність волі на підтвердження зобов`язання;
- відповідач у відзиві, запереченнях та доданих документах (наказ про службове розслідування №02/06-1 ОД від 06.02.2026, акт службового розслідування від 13.02.2026, наказ №02/13-1 ОД від 13.02.2026, бухгалтерська довідка, оборотно-сальдові відомості, уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ з квитанціями №2) довів письмовими доказами те, що: первинні документи відсутні; послуги не замовлялися і не отримувалися працівниками ТзОВ «ВІЛЕНД»; відображення операції у 2020 році було помилковим і виправлено у встановленому Податковим кодексом України порядку (сторно, уточнююча декларація), проте суд безпідставно відхилив ці докази, посилаючись на «значний проміжок часу» та «презумпцію добросовісності»; така оцінка суперечить ст. 86 ГПК України;
- помилкове відображення в обліку не є акцептом, визнанням боргу (ст. 264 ЦК України) чи правочином (ст. 202 ЦК України), виправлення помилки у 2026 році здійснено у відповідності із нормами чинного податкового законодавства України, є правомірним, а відтак не може бути проігнорованим судом;
- суд кваліфікував невиявлення бухгалтерської помилки у період з 2020 до 2026 року як недобросовісну поведінку, однак добросовісність не створює зобов`язання за відсутності договору; мовчання не є акцептом (ст. 642 ЦК України), якщо інше не встановлено законом або договором, позивач не довів існування правовідносин, у межах яких могла виникнути «мовчазна згода»;
- позивач не довів існування зобов`язання (ст. 11, 509, 901 ЦК України), а тягар доказування лежить саме на позивачеві (ст. 74 ГПК України), єдиним доказом є податкові накладні, зареєстровані самим позивачем, що за своєю правовою природою не підтверджують господарську операцію, адже податкова накладна сама по собі не створює цивільно-правового зобов`язання з оплати;
- суд фактично переніс акцент з доказування факту надання послуг на доведення факту реєстрації податкової накладної, однак предмет доказування у цій справі - це наявність зобов`язання та факт його невиконання; податковий облік не створює зобов`язання без первинних документів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:
- скаржник не спростував встановлених судом обставин щодо відображення спірних господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку самого ТзОВ «ВІЛЕНД», формування податкового кредиту за операціями саме з позивачем та відсутності будь-яких дій з виправлення відповідних показників до моменту отримання позову;
- відсутність у ліквідатора примірника договору не є доказом того, що господарські відносини між сторонами не існували;
- договору як письмового документа взагалі могло не існувати в силу положень діючого на той час законодавства, а саме господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, однак допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів;
- сам по собі факт відсутності у ліквідатора письмового договору або первинної бухгалтерської документації не може автоматично свідчити про відсутність між сторонами правовідносин, оскільки суд у кожному конкретному випадку повинен установити дійсний характер спірних правовідносин та надати оцінку усім доказам у їх сукупності;
- ліквідатору не було передано колишнім керівником банкрута бухгалтерську та іншу документацію підприємства, у зв`язку із чим відомості щодо дебіторської заборгованості відновлювалися з інших об`єктивних джерел, зокрема з відомостей Єдиного реєстру податкових накладних, податкової звітності та бухгалтерського обліку контрагентів;
- наявність між сторонами господарських правовідносин підтверджується взаємопов`язаними діями обох сторін: позивач склав і зареєстрував податкові накладні №138 та № 140 від 27.10.2020 на загальну суму 400 000,00 грн з номенклатурою «транспортні послуги»; ТзОВ «ВІЛЕНД» відобразило придбання відповідних транспортних послуг у власному бухгалтерському обліку, відобразило операції у власній податковій звітності та сформувало податковий кредит за операціями саме з позивачем у сумі 66 666,66 грн;
- відповідач у відзиві на позовну заяву прямо зазначив, що його головний бухгалтер відобразила придбання транспортних послуг за податковими накладними позивача у бухгалтерських регістрах на відповідних бухгалтерських рахунках та у звітності ТзОВ «ВІЛЕНД»;
- у справі наявна не лише одностороння дія позивача щодо реєстрації податкових накладних, а й самостійні юридично значимі дії відповідача щодо відображення придбання відповідних послуг у власному бухгалтерському та податковому обліку;
- скаржник не пояснює, на якій іншій правовій підставі ТзОВ «ВІЛЕНД» упродовж понад п`яти років: обліковувало придбання транспортних послуг саме у позивача; відображало відповідні показники у власній податковій звітності; користувалося сформованим податковим кредитом у сумі 66 666,66 грн;
- аргумент про недоведеність господарських правовідносин ґрунтується виключно на відсутності у ліквідатора окремих документів та не враховує фактичної поведінки самого відповідача;
- відсутність окремого документа у сторони не є доказом протилежної обставини. відсутність у ліквідатора договору чи актів не доводить, що між сторонами не існувало господарських відносин, особливо за умови, що друга сторона сама відобразила придбання спірних послуг у бухгалтерському та податковому обліку;
- суд першої інстанції встановив факт господарських операцій не лише на підставі податкових накладних, а на підставі сукупності обставин: складення позивачем податкових накладних на транспортні послуги; реєстрації цих накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних; відображення придбання послуг у бухгалтерських регістрах ТзОВ «ВІЛЕНД»; відображення операцій у податковій звітності ТзОВ «ВІЛЕНД»; формування відповідачем податкового кредиту за операціями з конкретним контрагентом; повного збігу контрагента, виду послуг, вартості операцій без ПДВ, суми ПДВ та загальної вартості операцій; відсутності виправлень у бухгалтерському та податковому обліку протягом понад п`яти років та незмінності керівника відповідача з 2018 року; здійснення коригування лише після отримання позову про стягнення заборгованості;
- позиція скаржника фактично ґрунтується на конструкції негативного доказу: якщо станом на 2026 рік певний документ не було знайдено, то відповідна операція у 2020 році не могла відбутися;
- незбереження документів через значний проміжок часу не спростовує відомості, які були безпосередньо відображені самим ТзОВ «ВІЛЕНД» у його бухгалтерському та податковому обліку в період здійснення спірних операцій;
- суд врахував не лише податкові накладні № 138 і № 140 від 27.10.2020, а й фактичні дії самого відповідача щодо відображення операцій у бухгалтерському та податковому обліку;
- Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 зазначила, що податкова накладна залежно від фактичних обставин справи може бути допустимим доказом господарської операції, якщо сторона, яка заперечує її реальність, вчинила юридично значимі дії, зокрема сформувала податковий кредит за відповідною операцією з конкретним контрагентом;
- посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15 є безпідставним, оскільки наведений у ній правовий висновок застосовано ним вибірково та без урахування фактичних обставин справи, адже у справі №905/49/15 предметом спору було стягнення заборгованості за договором поставки, при цьому між сторонами існував спір щодо факту передачі частини товару, а суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо належності видаткових накладних як доказів поставки; правовий висновок Верховного Суду у справі № 905/49/15 полягає не у запереченні доказового значення податкових документів, а, навпаки, у необхідності їх комплексної оцінки разом з іншими доказами та фактичною поведінкою сторін;
- позиція позивача полягає в тому, що строк позовної давності не сплив з огляду на його законодавче продовження та подальше зупинення на період дії карантину і воєнного стану, тому встановлення судом факту вчинення чи невчинення ТзОВ «ВІЛЕНД» дій, які переривають позовну давність у розумінні статті 264 ЦК України, не впливає на висновок про своєчасність звернення позивача до суду;
- відображення ТзОВ «ВІЛЕНД» операції у бухгалтерському та податковому обліку має доказове значення не як дія, що обов`язково перериває перебіг позовної давності, а як поведінка сторони, яка підтверджує її ставлення до відповідної господарської операції у момент її здійснення;
- факт подання відповідачем у лютому 2026 року уточнюючої податкової декларації сам по собі не доводить, що господарська операція, відображена у 2020- 2021 роках, фактично не здійснювалася, право платника податків виправляти самостійно виявлені помилки не означає, що здійснене ним коригування автоматично та безумовно підтверджує відсутність відповідної господарської операції;
- визначальне значення має послідовність подій, адже впродовж понад п`яти років ТзОВ «ВІЛЕНД»: обліковувало придбання транспортних послуг у позивача; відображало операції у бухгалтерському обліку; відображало операції у податковій звітності; користувалося податковим кредитом у сумі 66 666,66 грн; не проводило службових розслідувань; не виявляло та не виправляло помилки; не зверталося до позивача з вимогою про коригування податкових накладних; лише після отримання позовної заяви ТзОВ «ВІЛЕНД»: 06.02.2026 видало наказ про проведення службового розслідування; 13.02.2026 склало акт службового розслідування; 13.02.2026 видало наказ про його результати; склало бухгалтерську довідку та здійснило сторнування; 16.02.2026 подало уточнюючий розрахунок з ПДВ;
- всі документи, на які посилається скаржник на підтвердження помилковості операції, були створені після отримання позову, безпосередньо з метою формування процесуальної позиції у цьому спорі, при цьому внутрішнє службове розслідування було проведене працівниками самого ТзОВ «ВІЛЕНД»;
- опитування працівників підприємства через понад п`ять років після спірних операцій також не є достатнім доказом їх відсутності, необхідно враховувати можливу зміну працівників, розподіл посадових обов`язків, давність подій та заінтересованість опитаних осіб у діяльності відповідача;
- подальше одностороннє коригування власного обліку не може мати наперед встановленої сили та ретроспективно анулювати доказове значення юридично значимих дій, вчинених ТзОВ «ВІЛЕНД» до виникнення спору;
- суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, а довід скаржника про пропуск позивачем позовної давності ґрунтується на неправильному застосуванні пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України;
- суд не переклав на відповідача обов`язок довести відсутність господарської операції, натомість порівняв з одного боку: податкові накладні; бухгалтерський облік відповідача; податкову звітність відповідача; сформований ним податковий кредит; незмінність відповідних показників протягом понад п`яти років; з іншого боку: внутрішні документи, створені відповідачем після отримання позову; результати проведеного самим відповідачем службового розслідування; одностороннє коригування обліку після виникнення спору; посилання на відсутність станом на 2026 рік окремих первинних документів та, за результатами такого порівняння суд обґрунтовано дійшов висновку, що докази позивача є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування;
- скаржник не наводить конкретних процесуальних дій суду, які б свідчили про надання позивачу процесуальних переваг, обмеження прав відповідача на подання доказів або ненадання судом оцінки його доводам;
- позиція скаржника полягає у спробі відмежувати власні дії, вчинені до виникнення спору, від правових наслідків, які об`єктивно випливають із таких дій, наявність у платника податків права виправляти власну звітність не усуває обов`язку суду оцінити момент, причини та обставини такого виправлення, а також його взаємозв`язок із пред`явленням до платника позову.
Окрім того, під час апеляційного провадження відповідач подав суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, позивач подав заперечення на відповідь на відзив, а відповідач подав заперечення на заперечення позивача на відповідь на відзив.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості подання під час апеляційного провадження у справі таких заяв по суті спору як відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, адже відповідно до ст.ст. 178, 184 ГПК України такі заяви подаються під час підготовчого провадження під час розгляду справи судом першої інстанції.
Натомість, під час апеляційного провадження усі доводи та заперечення сторін, відповідно до вимог ст.258 і ст.263 ГПК України, мають бути викладені в апеляційній скарзі або доповненні до неї та у відзиві на апеляційну скаргу.
Водночас, зважаючи на те, що відповідно до п.3 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, колегія суддів вважає за можливе врахувати надані сторонами відповідь на відзив та заперечення на відповідь в частині, що не містять нових доводів і аргументів на їх спростування, а стосуються детальнішого пояснення позицій сторін.
Так, апелянт додатково наголошує на помилковості підходу позивача, який полягає в тому, що господарські правовідносини між сторонами доводяться не договором чи первинними документами, а фактом відображення відповідачем спірної операції у власному бухгалтерському та податковому обліку, та вказує, що помилковим є саме ототожнення факту одностороннього бухгалтерського відображення операції з доведенням її реальності. Також апелянт зазначає, що питання застосування позовної давності має другорядне значення порівняно з питанням доведеності самого факту існування зобов`язання: за відсутності доведеного зобов`язання питання про сплив строку для його примусового захисту не виникає взагалі. На переконання апелянта, сукупність непрямих доказів у вигляді податкової звітності обох сторін, за відсутності жодного первинного документа, що підтверджує реальне надання послуг, не може вважатися достатньою для визнання позову доведеним. Окрім того, апелянт вважає, що позивач помилково тлумачить правові висновки Верховного Суду, на які він покликається у відзиві на апеляційну скаргу.
Натомість позивач ще раз вказує, що відповідач так і не надав суду жодного належного пояснення власної поведінки, а саме: з яких причин він відобразив спірні господарські операції у своєму податковому обліку; з яких причин сформував податковий кредит за операціями, які тепер фактично ставить під сумнів; чому протягом тривалого часу не вчиняв жодних дій щодо виправлення нібито помилково сформованого податкового кредиту; чому не звертався до позивача із будь-якими вимогами чи повідомленнями щодо помилкової реєстрації податкових накладних або відсутності відповідних господарських операцій, проте фактично відповідач пропонує суду не оцінювати його реальні дії, які він добровільно вчиняв у період виконання господарських відносин, а покластися виключно на пояснення, надані вже після виникнення спору.
Також відповідач звертає увагу на те, що: - причина відображення операції та формування податкового кредиту пояснена у відзиві (розділ 2): головний бухгалтер ТзОВ «Віленд» відобразила операцію на підставі отриманих від позивача та зареєстрованих ним податкових накладних без звірки з первинними документами, яких не існувало, - тобто в результаті технічної помилки; - причина, з якої виправлення відбулося саме у лютому 2026 року, пояснена у відповіді на відзив (розділ 5): право платника податків самостійно виявляти й виправляти допущені помилки відповідно до ст. 50 Податкового кодексу України не обмежене строком і найчастіше реалізується саме у зв`язку зі звіркою розрахунків, ініційованою пред`явленням вимоги контрагентом; - відсутність звернень до позивача до отримання позову пояснюється тим, що до пред`явлення позовної заяви у відповідача були відсутні підстави сумніватися в достовірності операції, а перевірка обставин, як правило, ініціюється саме у зв`язку з виникненням спору.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
З документів, доданих до позовної заяви, встановлено такі обставини:
Головне управління ДПС у Закарпатській області у відповідь на запит арбітражного керуючого Анни Огулькової листом №4588/6/07-16-12-02-10 від 14.03.2025 надало інформацію про рахунки у банках та фінансових установах, надану платником податків або банківськими установами щодо Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Перевізник 2008" станом на 13.03.2025, а саме товариства мало відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) до 04.12.202, та в АТ КБ "ПриватБанк" з 16.09.2020 до березня 2021 року.
В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ "Приватбанк" було отримано виписки про рух коштів на рахунках ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008", а також отримано доступ до податкового кабінету.
Згідно з інформацією, отриманою із податкового кабінету позивача, ліквідатор встановила, що ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 42490036, попередня назва боржника) у жовтні 2020 року зареєструвало податкові накладні щодо надання транспортних послуг ТзОВ «ВІЛЕНД» на загальну суму 400 000, 00 грн, а саме:
№ 140 від 27.10.2020 на суму 200 000,00 грн;
№ 138 від 27.10.2020 на суму 200 000,00 грн.
Аналіз ліквідатором виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" показав, що ТзОВ "ВІЛЕНД" за надані послуги жодних коштів не перераховувало, у зв`язку із чим, позивач вважає, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 400 000,00 грн.
Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість, яку подало ТзОВ "ВІЛЕНД" до податкового органу в розрізі контрагентів, відповідач вказав операцію з придбання послуги у позивача у жовтні 2020 року на суму 333 333,34 грн. і 66 666,66 грн ПДВ.
02.12.2025 ліквідатор скерувала відповідачу запит та акт звірки взаєморозрахунків, лист було отримано 17.10.2025. Доказів надання відповіді на цей лист матеріали справи не містять.
01.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №01-12-25/12/02-05 про погашення заборгованості перед ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008". Вказане поштове відправлення, з штрих-кодовим ідентифікатором № 0101511001952, 27.12.2025 було повернуто позивачу.
У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 400 000,00 грн вартості наданих послуг.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.02.2026 про відкриття провадження у справі було постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідача зобов`язано протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позов з доданням доказів, що підтверджують викладені обставини.
Ухвалу доставлено до електронного кабінету ТзОВ «ВІЛЕНД» 05.02.2026 о 18:40.
Відповідно до абз.2 п.5 ч.6 ст.242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 06.02.2026, а останнім днем строку на подання відзиву на позов та доказів до нього є 23.02.2026 (з урахуванням того, що 21.02.2026 припало на вихідний день - суботу).
20.02.2026 відповідач подав суду відзив на позов, до якого додано ряд доказів, а саме:
- наказ директора ТзОВ «Віленд» про проведення службового розслідування №02/06-1 ОД від 06.02.2026, відповідно до якого створено комісію у складі головного бухгалтера, начальника юридичного відділу та інспектора з кадрів для проведення перевірки первинних бухгалтерських документів, договорів, внутрішньої документації підприємства;
- акт службового розслідування від 13.02.2026, згідно з яким за результатами службового розслідування було встановлено, що податкові накладні №140 та №138 від 27.10.2020 дійсно були зареєстровані позивачем, головний бухгалтер - ОСОБА_1 відобразила операцію з придбання транспортних послуг з цими податковими накладними у бухгалтерських регістрах та відповідних бухгалтерських рахунках та у звітності ТзОВ «Віленд» за 2020 рік, водночас ОСОБА_1 звільнена з посади 20.08.2021, наразі з нею зв`язок відсутній, також відсутні будь-які первинні документи за зазначеними у позові господарськими операціями: первинні бухгалтерські документи, заявки на перевезення, маршрутні листи, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі послуг, будь-які внутрішні документи, які підтверджуються замовлення відповідачем транспортних послуг; за результатами опитування працівників встановлено, що жоден з працівників транспортних послуг у позивача не замовляв; комісія дійшла висновку, що відображення операцій з придбання транспортних послуг було здійснено головним бухгалтером помилково, без належних первинних документів та без підтвердження фактичного отримання підприємством транспортних послуг;
- наказ «Про результати службового розслідування та внесення змін до податкової звітності» №02/13-1 ОД від 13.02.2026 яким директор ТзОВ «Віленд» зобов`язав головного бухгалтера Цукур Н.В. для коригування помилкових операцій минулих періодів методом «сторно» відкоригувати облікові регістри операцій шляхом анулювання помилкових операцій, здійснити коригування податкової звітності минулих періодів у встановленому законодавством порядку, подати до контролюючих органів уточнюючу податкову декларацію з ПДВ;
- бухгалтерську довідку №3 від 13.02.2026 про сторнування помилкової операції за жовтень 2020 року;
- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 від 01.01.2025 - 13.02.2026;
- оборотно-сальдову відомість по рахунку 6442 від 01.01.2025 - 13.02.2026;
- уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок та квитанція №2 про прийняття цього документу Державною податковою службою України;
- додаток №1 до податкової декларації з податку на додану вартість та квитанція №2 про прийняття цього документ Державною податковою службою України;
- додаток №2 до податкової декларації з податку на додану вартість та квитанція №2 про прийняття цього документ Державною податковою службою України.
Таким чином, у лютому 2026 року відповідач сторнував операцію з придбання транспортних послуг, відображену у жовтні 2020 року.
На підтвердження реальності господарських операцій у відповіді на відзив ліквідатор зазначила, що випискою по банківському рахунку підтверджується, що позивач постійно придбавав товари для здійснення господарської діяльності: шини, акумулятори, автомобіль, дизельне паливо та скраплений газ, диски колісні. До відповіді на відзив додано ряд податкових накладних позивача за жовтень 2020 року.
06.04.2026 ліквідатор подала клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді Головного управління ДПС у Київській області від 12.03.2026 № 17752/6/10-36-04 01-06 та запит арбітражної керуючої до ГУ ДПС у Київській області від 03.03.2026 р. вих. 03-03-26/2/02-05. Суд першої інстанції залишив таке клопотання без розгляду, оскільки строк для подання позивачем доказів по справі наразі сплив, а можливість поновлення такого строку на стадії розгляду справи по суті ГПК України не передбачена.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Предметом позовних вимог є стягнення заборгованості в розмірі 400 000,00 грн, яка за твердженням позивача, виникла у зв`язку з неоплатою наданих транспортних послуг.
Щодо позивача порушено справу про банкрутство, яка перебуває на стадії ліквідаційної процедури, при цьому, за твердженням ліквідатора їй не було передано жодної документації банкрута, відтак на підтвердження позовних вимог додано виписку по банківському рахунку боржника, зареєстровані боржником податкові накладні та подану відповідачем податкову декларацію, у якій відображено операцію з придбання послуг у позивача.
Також позивач склав акт звірки взаєморозрахунків, а згодом - вимогу-претензію про сплату заборгованості та скерував їх відповідачу, однак відповіді не отримав.
Натомість відповідач на спростування підстав позову подав суду докази проведення службового розслідування, за результатами якого було встановлено, що головний бухгалтер відповідача помилково зареєструвала податкові декларації за відсутності первинних документів, які б підтверджували надання та отримання транспортних послуг, а також надав докази сторнування помилкової операції з придбання послуг та уточнення податкової звітності.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).
За змістом статті 14 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 цього Кодексу).
Згідно з положеннями частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відповідно до усталеної судової практики, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (висновки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що банківські виписки та податкові накладні можуть враховуватися господарським судом під час установлення господарських операцій, однак предметом доказування у спорі про стягнення оплати за надання послуг є підстави виникнення заборгованості, її розмір та наявність у відповідача обв`язку сплатити позивачу таку заборгованість.
Водночас, у спірному випадку в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, з наданих позивачем доказів - податкових накладних позивача та податкової декларації відповідача, неможливо встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 році, умови надання послуг, порядок розрахунків між сторонами, строки здійснення оплати за надані послуги тощо.
Зокрема, до транспортних послуг належать як послуги перевезення пасажирів так і послуги перевезення вантажу та послуги транспортного експедирування, які мають різне правове регулювання, в тому числі щодо спеціальної позовної давності.
З наданих позивачем доказів не є можливим встановити які саме договірні правовідносини існували між сторонами, натомість в оскарженому рішенні суд першої інстанції послався і на загальну норму ст. 901 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, і на норми ст. ст. 929, 931 ЦК України, які регулюють договір транспортного експедирування, і на норми ст.909 ЦК України, які регулюють договір перевезення вантажу.
Позивач покликається на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до яких у разі, якщо сторона заперечує господарську операцію, але водночас формує податковий кредит за цією операцією і не пояснює правової підстави такої своєї поведінки, така поведінка не є добросовісною та розумною, а податкова накладна за таких обставин може бути допустимим доказом прийняття товару/послуги на визначену суму, якщо покупець учинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за відповідною операцією.
Однак, у справі №922/2115/19 були відмінні від спірних фактичні обставини, а саме судами було встановлено, що сторони уклали договір поставки, встановлено умови такого договору, факт укладення додатків до цього договору, які передбачали строк поставки товару, його вартість та строк оплати, на підтвердження факту поставки товару позивач у справі №922/2115/19 надав ряд видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, за якими здійснювалась часткова оплата товару, натомість, у зв`язку із запереченням відповідачем фактів поставки товару в певні періоди, позивач додатково надав суду ряд доказів, в тому числі, лист податкового органу про те, що відповідач у своїй податковій звітності відобразив спірні господарських операції та оформив податковий кредит за ними.
Крім того, у зазначеній постанові об`єднана палата конкретизувала, що податкова накладна залежно від установлених обставин може бути допустимим доказом постачання товару покупцю та його прийняття останнім, якщо сторона, яка заперечує факт постачання, вчинила юридично значущі дії щодо відповідної господарської операції, зокрема відобразила її у податковому та бухгалтерському обліку і сформувала податковий кредит. Оцінюючи податкові накладні, господарські суди повинні враховувати їх у сукупності з іншими доказами, а також фактичні дії постачальника і покупця.
Натомість, у цій справі відсутні первинні документи, які б дозволили встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 році, умови надання транспортних послуг, вид таких послуг, факт їх належного виконання, умови та строки їх оплати тощо.
Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за № 88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення № 88).
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Положення № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Також, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено (п. п. 2.13. п. 2 Положення № 88).
Разом з тим, підпунктом 2.15. пункту 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.
Згідно з підпунктом 2.16. пункту 2 Положення №88 у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення № 88, та відображають реальні господарські операції.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У постанові Верховного Суду від 21.05.20206 у справі № 902/1083/24 викладено правові висновки, відповідно до яких у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що сукупність наведених доказів, а саме: складання та реєстрація податкових накладних позивачем, формування відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією, а також здійснення відповідачем часткової оплати вартості отриманих послуг з чітким зазначенням у призначенні платежу посилання на рахунки, свідчить про фактичне виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин та реальне виконання сторонами їх умов. Наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов`язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов`язання. Таким чином, поведінка сторін у спірних правовідносинах узгоджується між собою, є послідовною та взаємопов`язаною, що унеможливлює висновок про відсутність між ними договірних відносин або недоведеність факту отримання послуг.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що надані позивачем податкові накладні боржника, податкові декларації відповідача можуть свідчити про існування договірних правовідносин, разом з цим, без наявності первинних документів не є можливим встановити обставини, які є предметом доказування у спорах про стягнення заборгованості за надані послуги.
Так, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату а не лише наявність первинних документів. аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що надані відповідачем докази щодо службового розслідування складені в односторонньому порядку та не можуть спростовувати заявлених підстав позову, адже саме на позивача покладається тягар обґрунтування та доведення наявності підстав для задоволення позовних вимог. Відсутність доказів на спростування самих лише тверджень позивача не може зумовлювати визнання таких тверджень доведеними.
Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/108/26) - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності як помилкові, оскільки місцевий господарський суд в оскарженому рішенні правильно вказав, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон на брав чинності з 02.04.2020, при цьому, запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє досі, що є загальновідомою обставиною.
Відповідно до п.п. 2) п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 (який набрав чинності 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В подальшому, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» 3450-IX від 08.11.2023 (який набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, враховуючи, що станом на 02.02.2026 (дата подання позовної заяви) воєнний стан діяв на усій території України, позивач звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.
Проте, наслідки спливу позовної давності застосовуються лише в разі, якщо за результатами розгляду спору було встановлено попередньо наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
У цьому ж випадку, позивач не довів наявності обставин, якими він обґрунтовує підстави для задоволення позовних вимог.
Також слід зазначити, що загальна позовна давність, передбачена у ст.257 ЦК України, становить три роки, натомість відповідно до ч.3 ст.925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів); відповідно до ст.926 ЦК України позовна давність, порядок пред`явлення позовів у спорах, пов`язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами). Однак, наявні в матеріалах справи докази не дають можливості встановити які саме договірні відносини існували між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача із врахуванням того, що ухвалою суду від 05.02.2026 було відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" сплату судового збору у справі до вирішення справи по суті.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальності "ВІЛЕНД" від 25.05.2026 (вх. №01-05/2036/26 від 24.06.2026) - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/108/26) скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.
3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги - покласти на позивача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: [рахунок приховано]; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 4 800,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕНД" (08129, Київська область, Бучанський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вул.Садова, будинок 49, код ЄДРПОУ 31539477) 7200,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 23.09.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.