ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Львів Справа № 907/1109/24 (907/163/26)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Хом`як Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "СК Нева +" від 18.06.2026 (вх. №01-05/1966/26 від 19.06.2026)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2026 (повне рішення складено 28.05.2026, суддя Ремецькі О.Ф.)
у справі №907/1109/24 (907/163/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл.,
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СК НЕВА+", с. Степанівці Черкаського району Черкаської області
про стягнення 700 000,00 грн.
у межах справи №907/1109/24
за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород, (ідентифікаційний код: 44106694)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036)
про банкрутство
за участю представників:
від апелянта (відповідача): адвокат Пасіченко К.П. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від позивача: арбітражний керуючий Огулькова А.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/163/26) позов задоволено повністю; стягнуто з ТзОВ "СК НЕВА" на користь ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" суму 700 000,00 грн. заборгованості; стягнуто з ТзОВ "СК НЕВА +" в дохід Державного бюджету України суму 8 400,00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ "СК Нева+" звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги, відкрити апеляційне провадження, скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2026 у справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" до ТзОВ "СК Нева+" про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.06.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/163/26), зупинено дію оскарженого рішення, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 19.08.2026.
13.08.2026 ліквідатор позивача подала відзив на апеляційну скаргу (вх. №01/04/6788/26), в якому просить оскаржене рішення залишити без змін, у разі подання ТзОВ "СК НЕВА+" нових доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, вирішити питання про їх прийняття виключно з урахуванням вимог частини третьої ст. 269 ГПК України та заперечень позивача щодо відсутності виняткових обставин, які об`єктивно унеможливлювали їх своєчасне подання.
18.08.2026 скаржник подав клопотання (вх. №01-04/6908/26) про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю забезпечити явку в судове засідання представника - адвоката, що зайнятий в іншому судовому процесі.
19.08.2026 скаржник подав заяву (вх. №01-04/6937/26) про поновлення строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи, зокрема: договору №33892 від 17.12.2020 про відступлення права вимоги підписаний між ТзОВ "Біг Індастрі" (кредитор) - попередня назва ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", ТзОВ "ПРАЙМ- ЛОДЖИСТІКС" (новий кредитор) та боржником - ТзОВ "СК НЕВА+"; платіжного доручення № 641 від 21.12.2020, яким останнє перерахувало 700 000,00 грн. на банківський рахунок ТзОВ "ПРАЙМ-ЛОДЖИСТІКС"; акту Головного управління ДПС у Черкаській області документальної планової перевірки ТзОВ "СК НЕВА+" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.02.2019 до 31.03.2021; повідомлення про заміну кредитора.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 відкладено розгляд справи на 09.09.2026.
08.09.2026 позивач подав заперечення (вх.№01-04/7543/26 від 09.09.2026) на клопотання (заяву) про долучення нових доказів.
09.09.2026 апелянт подав суду заяву (вх.№01-04/7563/26), у якій просить взяти до уваги акт, відповідно до якого в архіві товариства виявлено оригінал договору про відступлення права вимоги №33892 від 17.12.2020 та повідомлення ТзОВ «Біг Індастрі» від 17.12.2020 про заміну кредитора.
В судовому засіданні 09.09.2026 представниця апелянта підтримала подані заяви про долучення доказів та про долучення акту про виявлення договору в архіві.
Ліквідатор заперечила проти задоволення вказаних доказів та просила залишити подані клопотання та заяву без розгляду.
Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила залишити без розгляду заяви апелянта про долучення доказів, з огляду на таке.
У заяві від 19.08.2026 апелянт просить долучити до матеріалів справи копію договору № 33892 від 17.12.2020 про відступлення права вимоги та зазначає, що вказаний договір підписаний між ТзОВ "Біг Індастрі" (кредитор) - попередня назва ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008», ТзОВ "ПРАЙМ-ЛОДЖИСТІКС" (новий кредитор) та боржником - ТзОВ "СК НЕВА+". Предметом вказаного договору є те, що кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить кредитору, і стає новим кредитором за зобов`язаннями за рахунком № РФ-000385 від 16.12.2020 та актом № ОУ-0000198 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 17.12.2020, що підписані між кредитором та юридичною особою ТзОВ «СК НЕВА+».
Також апелянт надає платіжне доручення № 641 від 21.12.2020, яким ТзОВ «СК НЕВА+» перерахувало 700 000,00 грн. на банківський рахунок ТзОВ "ПРАЙМ-ЛОДЖИСТІКС", та акт Головного управління ДПС у Черкаській області документальної планової перевірки ТзОВ "СК НЕВА+" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.02.2019 до 31.03.2021, яким не встановлено будь-яких порушень щодо правовідносин з контрагентами ТзОВ "Біг Індастрі" чи ТзОВ "ПРАЙМ-ЛОДЖИСТІКС".
У заяві від 09.09.2026 апелянт просить долучити акт, яким виявлено в архіві оригінал договору про відступлення права вимоги № 33892 від 17.12.2020 та повідомлення ТОВ «Біг Індастрі» від 17.12.2020 про заміну кредитора.
Апелянт звертає увагу, що згідно з пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції від 01.01.2021), для первинної документації за 2020 рік встановлений термін зберігання 1095 днів, тобто три роки. Окрім того, додатковим підтвердженням відсутності необхідності зберігати первинну документацію за більший період є те, що Головним управлінням ДПС у Черкаській області проведено документальну планову перевірку ТзОВ "СК НЕВА+" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.02.2019 до 31.03.2021 про що складено акт від 29.06.2021 за № 4669/23-00-07- 0205/42820720.
Ліквідатор у запереченнях від 08.09.2026 проти поновлення апелянту строку на подання доказів зазначає, що вказані докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції і апелянт не обґрунтував неможливості подання їх в межах встановленого законом строку.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд враховує, що відповідач був обізнаний з датою відкриття провадження у справі (що підтверджується довідкою про доставку електронного листа - ухвали Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2026, до електронного кабінету ТзОВ «СК НЕВА+» 16.02.2026 о 19:53 - а.с.47, том 1), а відтак з тим, що суд встановив строк подання відзиву та доказів - протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, тобто 04.03.2026, однак, не скористався правом подання відзиву та доказів в цей строк, не повідомляв суд першої інстанції про намір подати докази пізніше у зв`язку з вчиненням дій, спрямованих на отримання таких доказів.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Вказана норма спрямована на забезпечення дотримання сторонами основного принципу господарського судочинства - змагальності сторін.
Водночас, звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника, а також не надав належних доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.
Акт про виявлення в архіві товариства оригіналу договору про відступлення права вимоги та повідомлення про заміну кредитора складено директором відповідача одноособово, відповідач не був позбавлений можливості здійснити пошук документів в архіві товариства впродовж розгляду справи в суді першої інстанції.
Окрім того, такий акт датовано 10.07.2026, а клопотання про поновлення строку на долучення до матеріалів справи доказів подано 19.08.2026, тобто більш, ніж через місяць, а сам акт про виявлення документів в архіві подано суду лише 09.09.2026, що свідчить про суб`єктивну процесуальну поведінку сторони, а не про об`єктивну неможливість подання доказів чи клопотань з метою належного захисту своїх інтересів у суді першої інстанції.
Жодних інших обставин щодо неможливості подання доказів з дотриманням процесуальних строків клопотання апелянта не містить.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №907/439/22).
Відповідно до ч.2 ст.118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Після надання сторонами пояснень в судовому засіданні, представник апелянта заявила усне клопотання про витребування у відповідача та у ТзОВ «Прайм-Лоджистікс» оригіналу договору про відступлення права вимоги до ТзОВ «СК НЕВА+».
Колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні усно заявленого клопотання про витребування доказів, з огляду на те, що відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Також, у ч.2 ст.81 ГПК України встановлено вимоги до клопотання про змісту витребування доказів, а саме у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
У цьому ж випадку представниця апелянта заявила усне клопотання про витребування оригіналу доказу, клопотання про долучення якого було залишено без розгляду у цьому ж судовому засіданні, без дотримання наведених вище вимог ст.80 та ст.81 ГПК України.
В судових дебатах представниця відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала, просила оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ліквідатор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила оскаржене рішення залишити без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, взявши до уваги принцип розумності строку розгляду справи судом, закріплений у п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.
В провадженні Господарського суду Закарпатській області перебуває справа №907/1109/24 про банкрутство до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008».
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 у справі №901/1109/24 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» призначено арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013).
12.02.2026 ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК НЕВА+» про стягнення коштів в розмірі 700 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за інформацією, отриманою ліквідатором із податкового кабінету боржника було встановлено, що ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» у грудні 2020 року надало транспортні послуги відповідачу на загальну суму 700 000,00 грн., що підтверджується податковими накладними №144 від 17.10.2020.
Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" показав, що ТзОВ «СК НЕВА+» не сплатив коштів за надані послуги.
У зв`язку із цим, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 700 000,00 грн.
03.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №03-12-25/3/02-05 про погашення цієї заборгованості. Оскільки відповідь на вказану вимогу-претензію ліквідатор відповідно не отримала, так само як і не виконано зобов`язання з погашення заборгованості, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 700 000,00 грн вартості наданих послуг.
Відповідач правом подання відзиву на позов в суді першої інстанції не скористався.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності, з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, підтверджують обставини вчинення господарських операцій між сторонами на суму 700 000,00 грн.
Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та без повного дослідження та надання оцінки всім доказам наявним у справі. Апелянт покликається на такі доводи:
- дійсно, позивач у грудні 2020 року надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 700 000, 00 грн., що підтверджується податковою накладною № 144 від 17.12.2020, однак, заборгованість ТзОВ «СК НЕВА+» перед ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» (попередня назва - ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ») відсутня, оскільки між сторонами ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ», ТзОВ «ПРАЙМ-ЛОДЖИСТІКС» та ТзОВ «СК НЕВА+» наявний договір про відступлення права вимоги, який закриває зустрічні зобов`язання сторін;
- Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони; водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41);
- «концепція негативного доказу», закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс; про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18; за загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача;
- Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 02.06.2022 у справі № 924/362/21, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто, судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару/робіт/послуг на суму вказану в оформлених та направлених відповідно до вимог закону документах (обставини здійснення самої господарської операції виходячи із встановленої правової природи договору);
- в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19 містяться висновки про те, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю; у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, зокрема, податковими накладними, податковими деклараціями тощо, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:
- відповідач був належним чином повідомлений як про існування судового провадження, так і про встановлений судом порядок та строки реалізації своїх процесуальних прав, натомість, правом подати відзив не скористався, як і не подавав заяви про продовження строку для подання відзиву, не повідомляв суд про будь-які об`єктивні перешкоди для подання доказів та не надавав доказів про існування таких об`єктивних перешкод;
- відповідач не вчинив будь-якої процесуальної дії з метою захисту своїх інтересів у суді першої інстанції, тому твердження про порушення судом принципу змагальності фактично зводиться до намагання покласти на суд наслідки власної процесуальної бездіяльності відповідача;
- частиною другою статті 178 ГПК України прямо передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, проте, сторона відповідача свідомо не скористалася наданою їй можливістю сформувати власну доказову позицію, а тепер намагається використати апеляційне провадження для фактичного першого розгляду своїх заперечень;
- в апеляційній скарзі відповідач прямо визнав факт отримання від позивача транспортних послуг на суму 700 000,00 грн, тобто сам визнав саме ту ключову фактичну обставину, яку, за твердженням апелянта, суд першої інстанції начебто встановив із порушенням правил доказування;
- єдиним доводом апеляційної скарги, який спрямований на заперечення існування боргу, є твердження про те, що між сторонами ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ», ТзОВ «ПРАЙМ-ЛОДЖИСТІКС» та ТзОВ «СК НЕВА+» наявний договір про відступлення права вимоги, який закриває зустрічні зобов`язання сторін, який буде наданий невідкладно після отримання відповідачем, однак жодних доказів на підтвердження цього доводу апелянт не надав;
- зі змісту самої апеляційної скарги неможливо встановити навіть елементарні відомості про правочин, на який він посилається (дати та номеру договору, яке саме право вимоги відступалося; із якого первісного зобов`язання воно виникло; розміру переданої вимоги; чи охоплював договір саме спірні 700 000,00 грн; дати переходу права вимоги; порядку розрахунків між сторонами; яким саме способом «закрито» зустрічні зобов`язання; чи здійснювалося зарахування зустрічних однорідних вимог; чи сплачувало ТзОВ «СК НЕВА+» будь-які кошти новому кредитору; кому саме та коли такі кошти були сплачені тощо);
- зазначаючи про існування договору про відступлення права вимоги, якого наразі апелянт не має, він не подає суду будь-яких доказів про здійснення заходів для його отримання;
- відступлення права вимоги є заміною кредитора у зобов`язанні (ст. 512 ЦК України), саме по собі воно не означає виконання зобов`язання боржником; прощення боргу; новації; зарахування; припинення грошового зобов`язання;
- навіть якщо припустити існування певного договору про відступлення права вимоги, сам факт його укладення ще не пояснює, чому зник обов`язок ТзОВ «СК НЕВА+» сплатити 700 000,00 грн за отримані транспортні послуги, для зарахування вимоги повинні бути зустрічними, однорідними, а строк їх виконання - таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; саме зарахування припиняє два зустрічні зобов`язання, а не саме існування договору відступлення права вимоги; сама наявність зустрічних однорідних вимог не призводить автоматично до їх зарахування і припинення зобов`язань; жодної із зазначених обставин апелянт не довів;
- відповідач не пояснив, чому про нібито існуючий договір не було повідомлено позивача ще до звернення до суду, адже 15.10.2025 ліквідатор направила ТзОВ «СК НЕВА+» запит щодо надання первинних документів, які підтверджують господарські відносини сторін, а також акт звірки взаєморозрахунків на суму 700 000,00 грн., який був отриманий відповідачем 23.10.2025, проте жодної відповіді не надано; 03.12.2025 ліквідатор повторно звернулася до відповідача вже з вимогою-претензією про сплату 700 000,00 грн і також не отримала відповіді;
- лише після ухвалення рішення про стягнення 700 000,00 грн відповідач вперше повідомив про існування договору, якого при цьому не додав до апеляційної скарги; ця послідовність подій створює щонайменше обґрунтований сумнів у тому, що на момент виникнення спору відповідач сам розглядав такий правочин як підставу припинення спірного боргу;
- відповідач ще 23.10.2025 знав, що ліквідатор перевіряє господарські відносини сторін; 11.12.2025 знав про вимогу сплатити 700 000,00 грн; 16.02.2026 отримав ухвалу про відкриття провадження; мав встановлений судом строк для подання відзиву та доказів, відтак відповідач мав щонайменше три місяці до порушення провадження у справі;
- апеляційне провадження не може використовуватися для створення після ухвалення рішення доказової бази, якої не існувало під час розгляду справи судом першої інстанції;
- у постанові від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23 Верховний Суд також наголосив, що апеляційний суд перевіряє законність рішення в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції; аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц;
- позивач не просив суд визнати послуги наданими тільки тому, що Відповідач не довів протилежного, адже матеріали справи містили: податкову накладну № 144 від 17.12.2020; податкову декларацію ТОВ «СК НЕВА+»; додаток № 5 до декларації; відомості про формування відповідачем податкового кредиту; банківську виписку про відсутність оплати; запит про надання документів; акт звірки; вимогу-претензію; докази отримання відповідачем зазначених документів;
- суд першої інстанції правильно застосував стандарт вірогідності доказів - дослідив податкову накладну № 144 від 17.12.2020, податкову декларацію відповідача та додаток № 5 і встановив, що ТзОВ «СК НЕВА+» відобразило операцію з ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» в обсязі постачання без ПДВ 583 333,33 грн та ПДВ 116 666,67 грн, тобто загалом саме 700 000,00 грн, і включило відповідну суму до власного податкового кредиту; з огляду на це, суд обґрунтовано застосував правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, згідно з яким, якщо сторона вчинила юридично значимі дії щодо господарської операції, зокрема відобразила податковий кредит, такі дії разом із податковою накладною можуть бути допустимими доказами фактичного здійснення операції;
- оскільки відповідач у суді першої інстанції не надав жодного альтернативного пояснення своїм діям, суд обґрунтовано виходив з фактичного здійснення операції;
- поведінка відповідача має оцінюватися у всій часовій послідовності: відповідач: отримав транспортні послуги; відобразив операцію у своїй податковій звітності; використав податковий кредит на суму ПДВ 116 666,67 грн; отримав запит ліквідатора і не відповів; отримав акт звірки разом з вимогою про сплату 700 000,00 грн і не заперечив; отримав ухвалу про відкриття судового провадження і не подав відзив; не подав жодного доказу припинення зобов`язання; після стягнення боргу вперше заявив про невідомий тристоронній договір; при цьому самого договору знову не надав; така поведінка суттєво відрізняється від поведінки добросовісного учасника цивільних відносин;
- апелянт не спростував жодного фактичного висновку суду першої інстанції, а лише послався на нову, нічим не підтверджену обставину.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
З документів, доданих до позовної заяви, встановлено такі обставини:
Головне управління ДПС у Закарпатській області у відповідь на запит арбітражного керуючого Анни Огулькової листом №4588/6/07-16-12-02-10 від 14.03.2025 надало інформацію про рахунки у банках та фінансових установах, надану платником податків або банківськими установами щодо Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Перевізник 2008" станом на 13.03.2025, а саме товариства мало відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) до 04.12.202, та в АТ КБ "ПриватБанк" з 16.09.2020 до березня 2021 року.
В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ "Приватбанк" було отримано виписки про рух коштів на рахунках ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008", а також отримано доступ до податкового кабінету.
Згідно з інформацією, отриманою із податкового кабінету позивача, ліквідатор встановила, що ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 42490036, попередня назва боржника) у грудні 2020 року зареєструвало податкову накладну № 144 від 17.12.2020 щодо надання транспортних послуг ТзОВ «СК НЕВА+» на суму 700 000, 00 грн.
Аналіз ліквідатором виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" показав, що ТзОВ "СК НЕВА+" за надані послуги жодних коштів не перераховувало, у зв`язку із чим, позивач вважає, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 700 000,00 грн.
Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість, яку подало ТзОВ «СК НЕВА+» до податкового органу в розрізі контрагентів, відповідач вказав операцію з придбання послуги у позивача у грудні 2020 року на суму 583 333,33 грн. і 116 666,67 грн ПДВ.
15.10.2025 ліквідатор скерувала відповідачу запит та акт звірки взаєморозрахунків, лист було отримано 23.10.2025. Доказів надання відповіді на цей лист матеріали справи не містять.
03.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №03-12-25/3/02-05 про погашення заборгованості перед ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008". Вказане поштове відправлення, з штрих-кодовим ідентифікатором № 0101510517521, 11.12.2025 було повернуто позивачу.
У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 700 000,00 грн вартості наданих послуг.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2026 про відкриття провадження у справі було постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідача зобов`язано протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позов з доданням доказів, що підтверджують викладені обставини.
Ухвалу доставлено до електронного кабінету ТзОВ «СК НЕВА+» 16.02.2026 о 19:53.
Відповідно до абз.2 п.5 ч.6 ст.242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 17.02.2026, однак правом на подання відзиву на позов та доказів до нього не скористався.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Предметом позовних вимог є стягнення заборгованості в розмірі 700 000,00 грн, яка за твердженням позивача, виникла у зв`язку з неоплатою наданих транспортних послуг.
Щодо позивача порушено справу про банкрутство, яка перебуває на стадії ліквідаційної процедури, при цьому, за твердженням ліквідатора їй не було передано жодної документації банкрута, відтак на підтвердження позовних вимог додано виписку по банківському рахунку боржника, зареєстровану боржником податкову накладну та подану відповідачем податкову декларацію, у якій відображено операцію з придбання послуг у позивача.
Також позивач склав акт звірки взаєморозрахунків, а згодом - вимогу-претензію про сплату заборгованості та скерував їх відповідачу, однак відповіді не отримав.
Відповідач доказів на спростування підстав позову суду не подав.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).
За змістом статті 14 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 цього Кодексу).
Згідно з положеннями частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відповідно до усталеної судової практики, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (висновки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що банківські виписки та податкові накладні можуть враховуватися господарським судом під час установлення господарських операцій, однак предметом доказування у спорі про стягнення оплати за надання послуг є підстави виникнення заборгованості, її розмір та наявність у відповідача обв`язку сплатити позивачу таку заборгованість.
Водночас, у спірному випадку в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, з наданих позивачем доказів - податкової накладної позивача та податкової декларації відповідача, неможливо встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 році, умови надання послуг, порядок розрахунків між сторонами, строки здійснення оплати за надані послуги тощо.
Зокрема, до транспортних послуг належать як послуги перевезення пасажирів так і послуги перевезення вантажу та послуги транспортного експедирування, які мають різне правове регулювання, в тому числі щодо спеціальної позовної давності.
З наданих позивачем доказів не є можливим встановити які саме договірні правовідносини існували між сторонами, натомість в оскарженому рішенні суд першої інстанції послався і на загальну норму ст. 901 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, і на норми ст. ст. 929, 931 ЦК України, які регулюють договір транспортного експедирування, і на норми ст.909 ЦК України, які регулюють договір перевезення вантажу.
Позивач покликається на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до яких у разі, якщо сторона заперечує господарську операцію, але водночас формує податковий кредит за цією операцією і не пояснює правової підстави такої своєї поведінки, така поведінка не є добросовісною та розумною, а податкова накладна за таких обставин може бути допустимим доказом прийняття товару/послуги на визначену суму, якщо покупець учинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за відповідною операцією.
Однак, у справі №922/2115/19 були відмінні від спірних фактичні обставини, а саме судами було встановлено, що сторони уклали договір поставки, встановлено умови такого договору, факт укладення додатків до цього договору, які передбачали строк поставки товару, його вартість та строк оплати, на підтвердження факту поставки товару позивач у справі №922/2115/19 надав ряд видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, за якими здійснювалась часткова оплата товару, натомість, у зв`язку із запереченням відповідачем фактів поставки товару в певні періоди, позивач додатково надав суду ряд доказів, в тому числі, лист податкового органу про те, що відповідач у своїй податковій звітності відобразив спірні господарських операції та оформив податковий кредит за ними.
Крім того, у зазначеній постанові об`єднана палата конкретизувала, що податкова накладна залежно від установлених обставин може бути допустимим доказом постачання товару покупцю та його прийняття останнім, якщо сторона, яка заперечує факт постачання, вчинила юридично значущі дії щодо відповідної господарської операції, зокрема відобразила її у податковому та бухгалтерському обліку і сформувала податковий кредит. Оцінюючи податкові накладні, господарські суди повинні враховувати їх у сукупності з іншими доказами, а також фактичні дії постачальника і покупця.
Натомість, у цій справі відсутні первинні документи, які б дозволили встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 році, умови надання транспортних послуг, вид таких послуг, факт їх належного виконання, умови та строки їх оплати тощо.
Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за № 88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення № 88).
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Положення № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Також, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено (п. п. 2.13. п. 2 Положення № 88).
Разом з тим, підпунктом 2.15. пункту 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.
Згідно з підпунктом 2.16. пункту 2 Положення №88 у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення № 88, та відображають реальні господарські операції.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У постанові Верховного Суду від 21.05.20206 у справі № 902/1083/24 викладено правові висновки, відповідно до яких у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що сукупність наведених доказів, а саме: складання та реєстрація податкових накладних позивачем, формування відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією, свідчить про фактичне виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин та реальне виконання сторонами їх умов, поведінка сторін у спірних правовідносинах узгоджується між собою, є послідовною та взаємопов`язаною, що унеможливлює висновок про відсутність між ними договірних відносин або недоведеність факту отримання послуг.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що надані позивачем податкові накладні боржника, податкові декларації відповідача можуть свідчити про існування договірних правовідносин, разом з цим, без наявності первинних документів не є можливим встановити обставини, які є предметом доказування у спорах про стягнення заборгованості за надані послуги.
Так, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату а не лише наявність первинних документів. аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що відповідач проявив недобросовісну поведінку, не надавши відповіді на запит та на вимогу-претензію ліквідатора, не надавши суду першої інстанції жодних пояснень чи доказів, натомість зазначивши в апеляційній скарзі про існування договору відступлення права вимоги без надання жодних доказів.
Однак, використання особою прав та виконання ним обов`язків, які передбачено Господарським процесуальним кодексом України, зумовлене набуттям такою особою статусу сторони у справі, зокрема статусу - відповідача.
Натомість, позивач має обґрунтувати та довести наявність підстав для задоволення позовних вимог, які існували на момент звернення з позовом до суду.
Відсутність доказів на спростування самих лише тверджень позивача не може зумовлювати визнання таких тверджень доведеними.
Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/108/26) - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача із врахуванням того, що ухвалою суду від 16.02.2026 було відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" сплату судового збору у справі до вирішення справи по суті.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальності "СК Нева +" від 18.06.2026 (вх. №01-05/1966/26 від 19.06.2026) - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/108/26) скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.
3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги - покласти на позивача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: [рахунок приховано]; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 8 400,00 грн судового збору за подання позовної заяви.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК НЕВА+" (19031, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Степанці, пров.Зелений, будинок 6, код ЄДОПОУ 42820720) 12 600,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 29.09.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.