ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Львів Справа № 907/1109/24 (907/104/26)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Хом`як Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "Форіч" від 08.06.2026 (вх. №01-05/1845/26 від 09.06.2026)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2026 (повний текст складено 26.05.2026, суддя Ремецькі О.Ф.)
у справі №907/1109/24 (907/104/26)
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів, Закарпатської обл.,
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРІЧ", м. Шепетівка, Шепетівського району Хмельницької області
про стягнення 257 085,00 грн.
у межах справи №907/1109/24
за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород, (ідентифікаційний код: 44106694)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008", м. Рахів (ідентифікаційний код: 42490036)
про банкрутство
за участю представників:
від апелянта (відповідача): адвокат Сулім Я.В. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від позивача: арбітражний керуючий Огулькова А.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/104/26) позов задоволено повністю; стягнуто з ТзОВ "ФОРІЧ" на користь ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" суму 257 085,00 грн заборгованості; стягнуто з ТзОВ "ФОРІЧ" в дохід Державного бюджету України суму 3 085,02 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ "Форіч" звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2026 у справі повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" до ТзОВ "ФОРІЧ" про стягнення 257 085,00 грн відмовити повністю, вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 24.07.2026, призначено розгляд справи на 12.08.2026.
27.07.2026 ліквідатор ТзОВ "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" Огулькова А.М. подала відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/6269/26) в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/104/26) без змін.
29.07.2026 представник відповідача подав заперечення (вх. №01-04/6358/26), в яких просить апеляційну скаргу задоволити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 розгляд справи відкладено на 09.09.2026.
В судовому засіданні 09.09.2026 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ліквідатор проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила оскаржене рішення залишити без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, взявши до уваги принцип розумності строку розгляду справи судом, закріплений у п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.
В провадженні Господарського суду Закарпатській області перебуває справа №907/1109/24 про банкрутство до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008».
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27.05.2025 у справі №901/1109/24 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» призначено арбітражного керуючого Огулькову Анну Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1368 від 18.07.2013).
30.01.2026 ТзОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРІЧ» про стягнення коштів в розмірі 257 085,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за інформацією, отриманою ліквідатором із податкового кабінету боржника було встановлено, що ТзОВ «Транспортна компанія Перевізник 2008» у грудні 2020 року надало транспортні послуги відповідачу на загальну суму 295 500,00 грн., що підтверджується податковими накладними від 14.12.2020р. № 76 та № 77.
Аналіз виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" показав, що ТзОВ "ФОРІЧ" оплатило надані послуги частково у сумі 38 415,00грн. У зв`язку із цим, відповідач має непогашену заборгованість перед Позивачем у сумі 257 085,00 грн. за надані послуги.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, хоча був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.50, том 1).
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази у своїй сукупності, з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, підтверджують обставини вчинення господарських операцій між сторонами на суму 295 500, 00 грн та обставини оплати відповідачем отриманих послуг лише частково на суму 38 415,00 грн., при цьому відповідач не надав доказів відсутності договірних відносин з позивачем, сплати позивачу повної вартості отриманих послуг на суму 257 085,00 грн, а також не надав будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов`язку зі сплати заявленої в позові заборгованості.
Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме:
- статтю 13 ГПК України, оскільки суд фактично поклав тягар доказування на Відповідача та виходив із того, що ненадання Відповідачем документів підтверджує обґрунтованість позову;
- статтю 74 ГПК України, оскільки Позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення договору, факт надання транспортних послуг, їх обсяг, вартість та розмір заборгованості, а суд безпідставно визнав ці обставини доведеними;
- статті 76 та 77 ГПК України, оскільки суд визнав доведеними обставини, які повинні підтверджуватися первинними документами, на підставі податкових накладних, податкової звітності та банківської виписки, які самі по собі не підтверджують факту надання транспортних послуг;
- статтю 79 ГПК України, оскільки суд не перевірив достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а фактично поклав в основу рішення припущення щодо існування договірних відносин між сторонами;
- статтю 86 ГПК України, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, суд не надав оцінки відсутності договору, заявок на перевезення, товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт, рахунків №80 та №83, а також не усунув суперечності між встановленими обставинами та зробленими висновками; статтю 236 ГПК України, оскільки рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, а висновки суду не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів.
Окрім того, як вказує апелянт, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме:
- статті 202, 205, 207, 626, 628, 638, 639 ЦК України, оскільки суд дійшов висновку про існування договірних правовідносин між сторонами без встановлення істотних умов договору та без належних доказів досягнення сторонами згоди щодо предмета зобов`язання;
статтю 901 ЦК України, оскільки суд застосував положення про договір надання послуг, не встановивши зміст послуг, їх обсяг та факт прийняття результату таких послуг Відповідачем;
статтю 909 ЦК України, оскільки суд визнав доведеним факт перевезення вантажу без встановлення самого вантажу, вантажовідправника, вантажоодержувача, маршруту перевезення, транспортного засобу та факту доставки вантажу;
статті 929 та 931 ЦК України, оскільки суд одночасно застосував норми про транспортне експедирування, не встановивши доручення клієнта, зміст експедиторських послуг та документів, які підтверджують їх виконання;
статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки суд фактично визнав доведеним факт господарської операції без первинних документів, хоча саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій;
положення пункту 44.1 Податкового кодексу України, відповідно до яких податковий облік ґрунтується на первинних документах, тоді як суд фактично використав дані податкового обліку як самостійний доказ існування господарської операції.
Також судом не враховано правові висновки постанови Верховного Суду від 21.05.2026 у справі № 902/1083/24 та не правильно застосував правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до яких податкова накладна може оцінюватися лише у сукупності з іншими доказами та не звільняє суд від обов`язку встановити реальність господарської операції.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта:
- апеляційна скарга не містить жодних доказів або пояснень, які б давали змогу інакше витлумачити юридично значимі дії самого відповідача, зокрема, апелянт не надав та не послався на наявність: листування з позивачем щодо помилковості складення податкових накладних; звернень до контролюючого органу щодо помилкового формування податкового кредиту; внутрішніх бухгалтерських документів про виявлення та виправлення помилки; доказів повернення позивачем коштів у сумі 38 415,00 грн як помилково перерахованих; доказів існування між сторонами інших господарських операцій, на виконання яких могли бути здійснені відповідні платежі;
- апеляційна скарга не містить доказів, які б свідчили про неправильність установлених судом обставин, вона лише пропонує іншу оцінку вже досліджених доказів, причому така оцінка ґрунтується на ізольованому посиланні на відсутність частини первинної документації та повному ігноруванні власної поведінки відповідача;
- апелянт застосовує конструкцію так званого «негативного доказу»: якщо певний документ не зберігся або не був переданий ліквідатору, то відповідної господарської операції не існувало, такий підхід не відповідає статтям 74, 79 і 86 ГПК України;
- суд не має шукати один наперед визначений документ, а порівняти версії сторін і встановити, яка з них є більш вірогідною з огляду на всю сукупність доказів;
- версія позивача підтверджується: податковими накладними № 76 та № 77 від 14.12.2020, складеними на загальну суму 295 500,00 грн; банківською випискою, відповідно до якої 28.12.2020 ТзОВ «ФОРІЧ» перерахувало позивачу 38 415,00 грн саме за транспортні послуги на підставі рахунків, датованих саме 14.12.2020, тобто в день реєстрації податкових накладних; податковою декларацією ТзОВ «ФОРІЧ» за грудень 2020 року; додатком 5 до податкової декларації, у якому ТзОВ «ФОРІЧ» самостійно відобразило придбання у позивача послуг на суму 246 250,00 грн без ПДВ та 49 250,00 грн ПДВ, тобто загалом на 295 500,00 грн; відсутністю будь-яких коригувань податкового кредиту; відсутністю дій щодо повернення коштів як помилково сплачених; відсутністю до виникнення спору категоричного заперечення факту господарських відносин; позиція апелянта не містить альтернативного, підтвердженого доказами пояснення податкової звітності та часткової оплати. Її зміст полягає лише в тому, що позивач не надав певні документи;
- відсутність окремого доказу у сторони не є доказом протилежної обставини, відсутність у ліквідатора договору не доводить, що домовленості між сторонами не існувало, відсутність рахунків не доводить, що платежі не здійснювалися за відповідні транспортні послуги, відсутність товарно-транспортних накладних не спростовує податкову звітність самого відповідача та здійснену ним часткову оплату;
- у матеріалах справи господарські операції ідентифіковані як надання транспортних послуг, саме так їх визначив позивач у податкових накладних, саме так відповідач відобразив їх у своєму податковому обліку та саме так відповідач визначив призначення здійснених платежів;
- посилання суду на норми, які регулюють різні елементи транспортних правовідносин, не свідчить про неправильне вирішення спору, оскільки цивільне законодавство допускає укладення змішаних договорів; за частиною другою статті 628 ЦК України сторони можуть укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів, а до відповідних частин відносин застосовуються положення про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі;
- для вирішення цього спору визначальним є не надання договору формальної назви, а встановлення таких обставин: чи існували господарські відносини між сторонами; чи надавалися позивачем послуги, яка вартість цих послуг була відображена сторонами; чи здійснив відповідач їх повну оплату; суд першої інстанції встановив усі зазначені обставини;
- в апеляційній скарзі ТзОВ «ФОРІЧ» не заперечує факту подання відповідної податкової декларації, не заявляє про підроблення декларації або додатка 5 та не наводить іншого пояснення причин відображення у власному податковому обліку придбання послуг у позивача;
- апелянт не пояснює, на якій іншій правовій підставі він: задекларував придбання послуг саме у позивача; сформував податковий кредит у сумі 49 250,00 грн; перерахував позивачу кошти з призначенням платежу «за транспортні послуги»;
- у додатку 5 до податкової декларації ТзОВ «ФОРІЧ» за грудень 2020 року зазначено постачальника з індивідуальним податковим номером 424900326598, тобто позивача, обсяг придбання без ПДВ - 246 250,00 грн та суму ПДВ - 49 250,00 грн., загальна сума господарських операцій, відображених самим відповідачем, становить: 246 250,00 грн + 49 250,00 грн = 295 500,00 грн.; ця сума повністю відповідає загальній сумі податкових накладних № 76 та № 77 від 14.12.2020, отже, йдеться не про приблизний збіг, не про одну з багатьох операцій та не про невизначений податковий показник, а про повне співпадіння: контрагента; звітного періоду; вартості операцій без ПДВ; суми ПДВ; загальної вартості операцій;
- податкова декларація є офіційною заявою платника податків контролюючому органу про юридично значимі факти, подання декларації та додатка 5 означає, що ТзОВ «ФОРІЧ» офіційно повідомило державі про придбання послуг у позивача та заявило право на податковий кредит за цими операціями;
- податкова звітність була складена й подана до виникнення спору, коли відповідач не мав процесуального інтересу уникнути стягнення заборгованості, саме тому така поведінка має істотну доказову цінність;
- Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 зазначила, що податкова накладна залежно від фактичних обставин справи може бути допустимим доказом факту здійснення господарської операції, якщо сторона, яка заперечує її реальність, учинила юридично значимі дії, зокрема сформувала податковий кредит за відповідною операцією;
- у спірних правовідносинах податкові накладні складені 14.12.2020, тоді як часткова оплата здійснена 28.12.2020, отже, на дату складення податкових накладних кошти відповідачем ще не були сплачені; першою подією, яка могла бути підставою для виникнення податкових наслідків, було надання послуг; сам відповідач згодом включив відповідні суми до податкового кредиту, таким чином, відповідач офіційно підтвердив, що операції з придбання послуг відбулися, іншої передбаченої законом підстави для формування податкового кредиту апелянт не зазначив; якби послуги не були отримані, відповідач не мав би законної підстави заявляти податковий кредит на суму 49 250,00 грн;
- в апеляційній скарзі ТзОВ «ФОРІЧ» не заперечує факту формування податкового кредиту за операціями з позивачем, однак наполягає, що така обставина разом із податковими накладними та частковою оплатою не є достатньою для підтвердження фактичного надання транспортних послуг;
- особливе доказове значення має часткова оплата, здійснена ТОВ «ФОРІЧ» 28.12.2020., відповідно до банківської виписки відповідач здійснив два платежі на загальну суму 38 415,00 грн із призначеннями: «Сплата за транспортні послуги згідно рах. № 80 від 14.12.2020»; «Сплата за транспортні послуги згідно рах. № 83 від 14.12.2020».;
- довід про те, що номери рахунків № 80 та № 83 не збігаються з номерами податкових накладних № 76 та № 77, не має правового значення, рахунок на оплату та податкова накладна є різними документами, мають різне функціональне призначення та ведуться за окремою нумерацією;
- рахунок на оплату сам по собі не є первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, він має інформаційний характер та містить платіжні реквізити; факт відсутності копій рахунків № 80 та № 83 у ліквідатора не спростовує платежів, здійснених на підставі цих рахунків; існування рахунків підтвердив сам відповідач, указавши їхні номери та дати у призначенні банківських платежів;
- відповідач як сторона господарських операцій також мав зберігати документи, на підставі яких здійснював оплату та формував податковий кредит;
- Закон не встановлює, що у разі непередання документації ліквідатор втрачає право заявляти вимоги про стягнення дебіторської заборгованості, навпаки, відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор зобов`язаний формувати ліквідаційну масу та заявляти до третіх осіб вимоги щодо повернення сум дебіторської заборгованості;
- суд першої інстанції не звільняв позивача від доказування обставин, на які він посилався, і не покладав на відповідача обов`язку довести негативний факт відсутності господарської операції; суд лише констатував, що сукупність наданих позивачем доказів є достатньою та більш вірогідною, а будь-яких доказів, які б суперечили цій сукупності або спростовували її, матеріали справи не містять;
- позиція є суперечливою, оскільки дозволяє відповідачу, з одного боку, зберігати наслідки відображення господарських операцій у податковому обліку та здійсненої часткової оплати, а з іншого - заперечувати достатність цих же обставин для підтвердження існування зобов`язання перед позивачем;
- посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 та від 21.05.2026 у справі № 902/1083/24 не спростовують рішення суду першої інстанції, а за фактичних обставин цієї справи підтверджують правильність оцінки судом податкової звітності ТзОВ «ФОРІЧ», сформованого ним податкового кредиту та здійсненої часткової оплати в сукупності з іншими доказам.
Окрім того, під час апеляційного провадження відповідач подав заперечення на відзив позивача на апеляційну скаргу.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості подання під час апеляційного провадження у справі такої заяви як заперечення на відзив, водночас, зважаючи на те, що відповідно до п.3 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, колегія суддів вважає за можливе врахувати надані відповідачем заперечення в частині, що не містить нових доводів, а стосується детальнішого пояснення позиції апелянта.
Так, апелянт додатково наголошує на такому:
- податкові накладні №76 та №77 підтверджують, що позивач відобразив господарські операції на загальну суму 295 500,00 грн., водночас вони не підтверджують фактичне виконання конкретних перевезень, прийняття послуг відповідачем та настання строку їх оплати;
- податкова декларація та додаток 5 підтверджують, що ТзОВ «ФОРІЧ» відобразило у податковому обліку операції з позивачем на загальну суму 295 500,00 грн., однак ці документи не містять відомостей про зміст послуг, маршрут перевезення, їх обсяг, умови розрахунків та розмір непогашеного боргу;
- банківська виписка підтверджує перерахування позивачу 38 415,00 грн за транспортні послуги згідно з рахунками №80 та №83, водночас вона не підтверджує, що ці платежі стосувалися саме операцій за податковими накладними №76 та №77 і були лише частковою оплатою відповідного зобов`язання;
- відсутність коригування податкової звітності підтверджує лише те, що показники податкового обліку ТзОВ «ФОРІЧ» не були змінені, ця обставина сама собою не підтверджує наявність непогашеної цивільної заборгованості;
- відсутність вимоги про повернення коштів свідчить лише про те, що платежі не заявлялися відповідачем як помилкові, водночас вона не підтверджує розмір рахунків №80 та №83 і не доводить, що здійснені платежі були частковими, а не повною їх оплатою;
- докази позивача можуть підтримувати висновок про відображення між сторонами певних господарських операцій, але не закривають предмет доказування щодо конкретного непогашеного боргу;
- позивач не довів, що платежі за рахунками №80 та №83 є частковою оплатою саме операцій, відображених у податкових накладних №76 та №77;
- однакова дата і загальна назва послуг лише створюють припущення про можливий зв`язок документів. Вони не встановлюють зміст рахунків та не доводять, що платежі були частиною зобов`язання на 295 500,00 грн;
- апелянт не стверджує, що платежі були помилковими, вони могли бути повною оплатою рахунків №80 і №83, зміст і суми яких суд не дослідив;
- посилання на можливість укладення змішаного договору не усуває необхідності встановити його зміст, апеляційна скарга вказує, що суд не встановив, яка саме договірна конструкція виникла між сторонами, які обов`язки виконував позивач і що саме підлягало оплаті;
- словосполучення «транспортні послуги» позначає загальний вид діяльності, але не визначає зміст конкретного зобов`язання;
- стандарт вірогідності означає порівняння доказів, поданих на підтвердження і спростування конкретної обставини, він не означає, що позов є доведеним, якщо відповідач не подав альтернативного пояснення;
- для задоволення позову позивач повинен довести: виникнення зобов`язання; його предмет; виконання позивачем; погоджену вартість; прийняття виконання відповідачем; настання строку оплати; непогашений залишок; лише після встановлення цих обставин на відповідача може покладатися обов`язок довести оплату або іншу підставу припинення вже встановленого зобов`язання, натомість позивач вимагає, щоб апелянт довів: помилковість податкового обліку; існування іншої операції; інше призначення платежів; причини невиправлення декларації; причини незаявлення вимоги про повернення коштів; такі вимоги фактично замінюють обов`язок позивача довести зв`язок між власними доказами обов`язком відповідача спростувати припущений позивачем зв`язок;
- наявна сукупність доказів не дозволяє ідентифікувати саме заявлене позивачем грошове зобов`язання;
- позиція апелянта не суперечить його попереднім діям, оскільки апелянт не заперечує факт подання податкової звітності та здійснення платежів, апелянт заперечує, що самі ці дії є достатніми для встановлення непогашеного боргу у сумі 257 085,00 грн;
- непередання документів ліквідатору може пояснювати їх відсутність, але не підтверджує зміст операції;
- постанова ОП КГС ВС у справі №922/2115/19 не встановлює автоматичного зв`язку між податковим кредитом і боргом, податкова звітність може мати доказове значення, але надає цьому висновку ширший зміст, ніж визначив Верховний Суд;
- Верховний Суд у справі №902/1083/24 не відступав від висновку у справі №922/2115/19, значення цієї постанови полягає в іншому: навіть за наявності податкової накладної та інших документів суд повинен установити фактичне виконання операції й оцінити всі ключові обставини.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
З документів, доданих до позовної заяви, встановлено такі обставини:
Головне управління ДПС у Закарпатській області у відповідь на запит арбітражного керуючого Анни Огулькової листом №4588/6/07-16-12-02-10 від 14.03.2025 надало інформацію про рахунки у банках та фінансових установах, надану платником податків або банківськими установами щодо Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія Перевізник 2008" станом на 13.03.2025, а саме товариства мало відкриті рахунки в органах Державної казначейської служби України (СЕА ПДВ) до 04.12.202, та в АТ КБ "ПриватБанк" з 16.09.2020 до березня 2021 року.
В ході ліквідаційної процедури від АТ КБ "Приватбанк" було отримано виписки про рух коштів на рахунках ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008", а також отримано доступ до податкового кабінету.
Згідно з інформацією, отриманою із податкового кабінету позивача, ліквідатор встановила, що ТзОВ «БІГ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 42490036, попередня назва боржника) у грудні 2020 року зареєструвало податкові накладні щодо надання транспортних послуг ТзОВ «ФОРІЧ» на загальну суму 295 500, 00 грн, а саме:
№ 76 від 14.12.2020 на суму 147 000,00 грн;
№ 77 від 14.12.2020 на суму 148 500,00 грн.
Аналіз ліквідатором виписки руху грошових коштів на банківському рахунку в АТ КБ "Приватбанк" показав, що ТзОВ "ФОРІЧ" за надані послуги перерахувало позивачу:
28.12.2020 - 19305,00 грн. з призначенням платежу: «сплата за транспортні послуги згідно рах№80 від 14.12.2020, у т.ч. ПДВ 20% - 3217,50 грн.»;
28.12.2020 - 19110,00 грн. з призначенням платежу: «сплата за транспортні послуги згідно рах№83 від 14.12.2020, у т.ч. ПДВ 20% - 3185,00 грн.»;
всього на суму 38 415,00грн., у зв`язку із чим, позивач вважає, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у сумі 257 085,00 грн.
Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість, яку подало ТзОВ Форіч" 18.01.2021 до податкового органу в розрізі контрагентів, відповідач вказав операцію з придбання послуги у позивача у грудні 2020 року на суму 246 250 грн. і 49250 грн ПДВ.
19.08.2025 ліквідатор скерувала відповідачу запит та акт звірки взаєморозрахунків, лист було отримано 04.09.2025.
У відповідь на запит ліквідатора ТзОВ «ФОРІЧ» повідомило, листом від 08.09.2025,що запитувані документи за 2020 рік відсутні у зв`язку із закінченням строку зберігання, окрім того, через військову агресію рф щодо України, товариство зазнало об`єктивних труднощів з доступом до документів, в тому числі до тих, які містили підтвердження факту знищення документів за закінченням строку зберігання. Мало місце вимушене переміщення матеріальних носіїв інформації, обмежений доступ до офісних приміщень та інші форс-мажорні обставини, зокрема зміна місцезнаходження з міста Києва до міста Шепетівка Хмельницької області. Відтак у товариства відсутня можливість підтвердити або спростувати факт існування господарських відносин з ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008".
01.12.2025 ліквідатор звернулася до відповідача з вимогою-претензією вих. №01-12-25/14/02-05 про погашення заборгованості перед ТзОВ "Транспортна компанія Перевізник 2008". Вказане поштове відправлення, з штрих-кодовим ідентифікатором № 0101510517661, 27.12.2025 було повернуто позивачу.
У зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 257 085,00 грн вартості наданих послуг.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Предметом позовних вимог є стягнення заборгованості в розмірі 257 085,00 грн, яка за твердженням позивача, виникла у зв`язку з неповною оплатою наданих транспортних послуг.
Щодо позивача порушено справу про банкрутство, яка перебуває на стадії ліквідаційної процедури, при цьому, за твердженням ліквідатора їй не було передано жодної документації банкрута, відтак на підтвердження позовних вимог додано виписку по банківському рахунку боржника, зареєстровані боржником податкові накладні та подану відповідачем податкову декларацію, у якій відображено операцію з придбання послуг у позивача.
Також позивач склав акт звірки взаєморозрахунків, а згодом - вимогу-претензію про сплату заборгованості та скерував їх відповідачу, однак відповіді не отримав.
Натомість відповідач на спростування підстав позову подав суду докази проведення службового розслідування, за результатами якого було встановлено, що головний бухгалтер відповідача помилково зареєструвала податкові декларації за відсутності первинних документів, які б підтверджували надання та отримання транспортних послуг, а також надав докази сторнування помилкової операції з придбання послуг та уточнення податкової звітності.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).
За змістом статті 14 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 цього Кодексу).
Згідно з положеннями частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновки у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відповідно до усталеної судової практики, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (висновки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що банківські виписки та податкові накладні можуть враховуватися господарським судом під час установлення господарських операцій, однак предметом доказування у спорі про стягнення оплати за надання послуг є підстави виникнення заборгованості, її розмір та наявність у відповідача обв`язку сплатити позивачу таку заборгованість.
Водночас, у спірному випадку в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, з наданих позивачем доказів - податкових накладних позивача та податкової декларації відповідача, неможливо встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 році, умови надання послуг, порядок розрахунків між сторонами, строки здійснення оплати за надані послуги тощо.
Зокрема, до транспортних послуг належать як послуги перевезення пасажирів так і послуги перевезення вантажу та послуги транспортного експедирування, які мають різне правове регулювання, в тому числі щодо спеціальної позовної давності.
З наданих позивачем доказів не є можливим встановити які саме договірні правовідносини існували між сторонами, натомість в оскарженому рішенні суд першої інстанції послався і на загальну норму ст. 901 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, і на норми ст. ст. 929, 931 ЦК України, які регулюють договір транспортного експедирування, і на норми ст.909 ЦК України, які регулюють договір перевезення вантажу.
Позивач покликається на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, відповідно до яких у разі, якщо сторона заперечує господарську операцію, але водночас формує податковий кредит за цією операцією і не пояснює правової підстави такої своєї поведінки, така поведінка не є добросовісною та розумною, а податкова накладна за таких обставин може бути допустимим доказом прийняття товару/послуги на визначену суму, якщо покупець учинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за відповідною операцією.
Однак, у справі №922/2115/19 були відмінні від спірних фактичні обставини, а саме судами було встановлено, що сторони уклали договір поставки, встановлено умови такого договору, факт укладення додатків до цього договору, які передбачали строк поставки товару, його вартість та строк оплати, на підтвердження факту поставки товару позивач у справі №922/2115/19 надав ряд видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, за якими здійснювалась часткова оплата товару, натомість, у зв`язку із запереченням відповідачем фактів поставки товару в певні періоди, позивач додатково надав суду ряд доказів, в тому числі, лист податкового органу про те, що відповідач у своїй податковій звітності відобразив спірні господарських операції та оформив податковий кредит за ними.
Крім того, у зазначеній постанові об`єднана палата конкретизувала, що податкова накладна залежно від установлених обставин може бути допустимим доказом постачання товару покупцю та його прийняття останнім, якщо сторона, яка заперечує факт постачання, вчинила юридично значущі дії щодо відповідної господарської операції, зокрема відобразила її у податковому та бухгалтерському обліку і сформувала податковий кредит. Оцінюючи податкові накладні, господарські суди повинні враховувати їх у сукупності з іншими доказами, а також фактичні дії постачальника і покупця.
Натомість, у цій справі відсутні первинні документи, які б дозволили встановити правову природу договірних відносин, що існували між сторонами у 2020 році, умови надання транспортних послуг, вид таких послуг, факт їх належного виконання, умови та строки їх оплати тощо.
Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за № 88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення № 88).
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Положення № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Також, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено (п. п. 2.13. п. 2 Положення № 88).
Разом з тим, підпунктом 2.15. пункту 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.
Згідно з підпунктом 2.16. пункту 2 Положення №88 у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення № 88, та відображають реальні господарські операції.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23 зазначено, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У постанові Верховного Суду від 21.05.20206 у справі № 902/1083/24 викладено правові висновки, відповідно до яких у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що сукупність наведених доказів, а саме: складання та реєстрація податкових накладних позивачем, формування відповідачем податкового кредиту за відповідною господарською операцією, а також здійснення відповідачем часткової оплати вартості отриманих послуг з чітким зазначенням у призначенні платежу посилання на рахунки, свідчить про фактичне виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин та реальне виконання сторонами їх умов. Наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов`язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов`язання. Таким чином, поведінка сторін у спірних правовідносинах узгоджується між собою, є послідовною та взаємопов`язаною, що унеможливлює висновок про відсутність між ними договірних відносин або недоведеність факту отримання послуг.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що надані позивачем податкові накладні боржника, податкові декларації відповідача можуть свідчити про існування договірних правовідносин, разом з цим, без наявності первинних документів не є можливим встановити обставини, які є предметом доказування у спорах про стягнення заборгованості за надані послуги.
Відтак не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що наявність здійснення оплат, з чітким призначенням платежу, якою відповідач визнав існування зобов`язання та здійснив його часткове виконання, є самостійним і належним доказом не лише факту оплати, а й підтвердженням укладення договору, отримання послуг та погодження сторонами істотних умов господарського зобов`язання.
Так, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату а не лише наявність первинних документів. аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що відсутність спростування відповідачем існування договірних відносин, часткова оплата наданих послуг і відображення операції придбання послуги у позивача у податковій звітності підтверджує обґрунтованість позовних вимог, адже саме на позивача покладається тягар обґрунтування та доведення наявності підстав для задоволення позовних вимог. Відсутність доказів на спростування самих лише тверджень позивача не може зумовлювати визнання таких тверджень доведеними.
Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/108/26) - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із положеннями ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача із врахуванням того, що ухвалою суду від 05.02.2026 було відстрочено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" сплату судового збору у справі до вирішення справи по суті.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальності "Форіч" від 08.06.2026 (вх. №01-05/1845/26 від 09.06.2026) - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2026 у справі №907/1109/24 (907/104/26) скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.
3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги - покласти на позивача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: [рахунок приховано]; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму 3 085,02 грн судового збору за подання позовної заяви.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ПЕРЕВІЗНИК 2008" (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вул.Миру, будинок 127, офіс 1, код ЄДРПОУ 42490036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРІЧ" (30400, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, місто Шепетівка, вул.Гранітна, будинок 2, код ЄДРПОУ 35427930) 4627,52 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повна постанова складена 23.09.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.