ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4849/22 (904/296/26)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Золотарьової Я.С. (доповідач),
суддів: Мартинюка С.В., Фещенко Ю.В.
секретар судового засідання: Запорожець В.О.
представники учасників провадження:
від скаржника (відповідача): Бичков В.В.;
від позивача: не з`явився;
від третьої особи: Нечитайло Т.В.;
від арбітражного керуючого: не з`явився.
розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 (повна ухвала складена 23.06.2026), суддя Суховаров А.В.
у справі №904/4849/22 (904/296/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб", с. Військове, Дніпропетровська область, в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича, м. Черкаси
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія", м. Кам`янське, Дніпропетровська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с. Крупець, Хмельницька область
про стягнення заборгованості, визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину
в межах справи №904/4849/22
за заявою Фізичної особи-підприємця Ребеко Світлани Юріївни, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" с. Військове, Дніпропетровська область
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст справи
В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/4849/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" на стадії ліквідації.
Повноваження ліквідатора по справі виконує арбітражний керуючий Плесюк Олексій Степанович, свідоцтво №1971 від 16.10.2020.
Ліквідатор звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" (далі - відповідач) та просив суд :
- визнати недійсним Договір поставки товару № 26/06 від 26.06.2019 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія";
- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" заборгованість в сумі 300 000,00грн.;
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір поставки товару №26/06 від 26.06.2019 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН-СНАБ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія". Застосовано наслідки недійсності правочину та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" заборгованість в сумі 300 000,00 грн.
15.04.2026 та 16.04.2026 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 видано накази.
Рішення суду першої інстанції було мотивовано тим, що оспорюваний Договір поставки товару № 26/06 від 26.06.2019 року є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредиторам боржника у підозрілий період перед банкрутством). Метою його укладення було не реальне здійснення господарської діяльності, а надання формальних підстав для виведення грошових коштів колишнім керівництвом ТОВ «ЛАН-СНАБ», їх конвертації у готівку та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ.
Правочин визнано недійсним на підставі ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України, а також ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ефективність обраного способу захисту, у вигляді застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь боржника 300 000,00 грн (у межах заявленого позову) визнано судом належним та ефективним способом поновлення майнових прав банкрута та його конкурсних кредиторів
До Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" про ухвалення додаткового рішення, за змістом якої заявник просить суд:
- ухвалити у справі №904/4849/22(904/296/26) додаткове рішення та доповнити резолютивну частину рішення шляхом застосування правових наслідків недійсності договору поставки товару №26/06 від 26 червня 2019 року передбачені абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН-СНАБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" отримане на виконання фраудаторного правочину майно за видатковими накладними вказаними в рішенні суду та наявними у справі;
- видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" наказ у справі №904/4849/22(904/296/26).
Заява була мотивована тим, що у разі визнання правочину недійсним кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все одержане на виконання цього правочину. На думку відповідача, ухвалюючи рішення від 10.03.2026 року, суд не повністю застосував наслідки недійсності договору, оскільки не визначив обов`язку позивача повернути отримане майно.
Заявник посилався на постанову ВП ВС від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, де визначено, що у разі виконання недійсного договору суд, застосовуючи наслідки недійсності, має одночасно стягнути з кожної зі сторін отримані кошти або майно. Таке стягнення є необхідним наслідком реституції, а не окремою позовною вимогою.
Заявник вказує, що за видатковими накладними від 22.04.2020 та 23.04.2020 року позивач отримав товар (кормову суміш) загальним обсягом 46 160 кг за передплатою, здійсненою у серпні 2019 року. Відтак відповідач вважає, що суд повинен був зобов`язати ТОВ «ЛАН-СНАБ» повернути це отримане майно.
Згідно з п. 3.1 Договору поставка здійснювалася зі складу продавця транспортом Покупця (ТОВ «ЛАН-СНАБ»), тому саме позивач мав надати докази транспортування, і відсутність ТТН не повинна використовуватися проти відповідача.
Податкові накладні із зазначенням коду УКТ ЗЕД 230800 були зареєстровані в ЄРПН без зауважень.
Отже, за змістом поданої заяви ТОВ "Перша снекова компанія" стверджує про помилковість висновків суду в частині визнання недійсним оскаржуваного правочину. Також, відповідач вказує про помилковість висновків суду у податкових правовідносинах. До того ж, відповідач зазначає про неправильне тлумачення судом положень оскаржуваного договору та суперечливість висновків суду в частині покладення судових витрат на відповідача. Також, відповідач вказує, що судом неповною мірою застосовано наслідки недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України.
Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі №904/4849/22 (904/296/26) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Так, суд зазначив, що додаткове рішення є процесуальним засобом усунення неповноти судового рішення виключно у трьох визначених законом випадках: коли стосовно певної позовної вимоги не ухвалено рішення, коли не зазначено точної грошової суми/майна/дій або коли не вирішено питання про судові витрати.
Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення не надає суду повноважень перевіряти правильність застосування норм матеріального права, змінювати спосіб захисту чи доповнювати рішення новими правовими висновками. Додаткове рішення ухвалюється виключно у випадку неповноти первинного рішення, а не з метою зміни його змісту чи виправлення висновків.
Заявник не навів визначених ст. 244 ГПК України підстав для усунення неповноти рішення, а його вимоги (зокрема щодо застосування двосторонньої реституції та повернення майна за ст. 216 ЦК України) фактично зводяться до висловлення незгоди з висновками суду від 10.03.2026 та способом вирішення спору по суті.
Рішенням суду від 10.03.2026 було вирішено всі заявлені у справі позовні вимоги та визначено правові наслідки їх задоволення.
Вимоги заявника доповнити резолютивну частину новими висновками стосуються законності рішення та правильності застосування норм права. Відтак вони спрямовані на перегляд змісту прийнятого судового рішення, що виходить за межі процедури ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухвалою суду, через систему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/4849/22 (904/296/26);
- ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву відповідача щодо ухвалення додаткового рішення у справі та застосувати правові наслідки недійсності договору поставки товару № 26/06 від 26 червня 2019 року передбачені абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" отримане на виконання фраудаторного правочину майно за видатковими накладними вказаними в рішенні суду та наявними у справі;
- доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" наказ у справі № 904/4849/22 (904/296/26);
- стягнути з позивача на користь відповідача витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу на підставі доказів які будуть подані у справу додатково;
- у зв`язку з нетиповістю предмета апеляційного оскарження застосувати принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 по справі № 904/4849/22 (904/296/26) є незаконною та необґрунтованою внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що цивільне законодавство не передбачає "односторонньої реституції" для виконаного двостороннього правочину. Задовольняючи вимогу про застосування наслідків недійсності договору та стягнення коштів на користь позивача, суд зобов`язаний був одночасно визначити обов`язок позивача повернути отримане майно або його вартість.
Скаржник посилається на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, а саме на постанову від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, згідно якої, у разі застосування реституції суд має одночасно присудити до стягнення з кожної зі сторін отримане за недійсним правочином, причому таке стягнення є необхідним наслідком реституції, а не окремою позовною вимогою.
На думку скаржника, невизначення судом обов`язку позивача повернути майно є саме неповнотою рішення щодо вирішеної позовної вимоги (вирішивши питання про право, суд не зазначив дій чи майна, що підлягають передачі), яка мала бути усунута шляхом ухвалення додаткового рішення.
Скаржник вказує, що в матеріалах справи є видаткові та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні (зокрема за липень 2019 року та квітень 2020 року), за якими позивач отримав товар і скористався податковим кредитом.
Заперечення позивачем (ліквідатором) факту отримання товару за наявності сформованого податкового кредиту за цими ж накладними свідчить про суперечливу та недобросовісну поведінку.
Скаржник стверджує, що стягнення з нього коштів без зобов`язання позивача повернути майно призводить до безпідставного збагачення позивача та покладає на відповідача надмірний індивідуальний тягар.
Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи
Ліквідатор Плесюк О.С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що не отримував жодних матеріальних цінностей чи товарів за спірним договором поставки та видатковими накладними. Відповідно, його неможливо зобов`язати повернути чи передати майно, яке він фактично не отримував.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у цій справі встановлено факт відсутності поставки та відсутність доказів фізичної передачі товару.
На думку позивача, апеляційна скарга та заява про ухвалення додаткового рішення зводяться виключно до переоцінки доказів і висловлення незгоди з висновками суду від 10.03.2026, а також спроби доповнити рішення новими правовими висновками.
Додаткове рішення є процесуальним засобом усунення неповноти судового рішення виключно у вичерпному переліку випадків, передбачених ст. 244 ГПК України. Цей механізм не передбачає повноважень суду перевіряти правильність застосування норм матеріального права, змінювати спосіб захисту чи вирішувати нові матеріально-правові вимоги.
ТОВ "Суффле Агро Україна" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга та заява відповідача зводяться виключно до незгоди з висновками суду по суті спору та спроби переглянути рішення від 10.03.2026. Механізм додаткового рішення є вичерпним і не передбачає повноважень суду змінювати зміст рішення чи встановлювати нові правові наслідки.
Судовим рішенням від 10.03.2026 встановлено, що відповідач не здійснював реальної поставки кормової суміші (відсутні ТТН, документи про фасування, якісні характеристики та склад). Оскільки позивач фізично не отримував майна, у нього відсутні можливість та обов`язок повертати те, що ніколи не передавалося.
Оспорюваний правочин визнано фраудаторним (спрямованим на виведення активів боржника від кредиторів). Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають обов`язок саме контрагента повернути боржнику отримані кошти або майно.
Подані відповідачем разом із скаргою Технічні умови (ТУ У 10.6-41287605-001:2019) розроблені та введені в дію лише 23.12.2019. Оскільки спірний договір укладався в червні 2019 року, а "оплати" відбувалися у липні-серпні 2019 року, ці ТУ не існували на момент вчинення правочину і не можуть підтверджувати поставку.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів - Мартинюка С.В., Фещенко Ю.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження. Призначено судове засідання на 04.08.2026. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи (оскарження) №904/4849/22 (904/296/26) необхідні для розгляду апеляційної скарги.
10.07.2026 матеріали справи №904/4849/22 (904/296/26) надійшли до суду апеляційної інстанції.
13.07.2026 ліквідатор Плесюк О.С. подав відзив на апеляційну скаргу.
13.07.2026 ТОВ "Суффле Агро Україна" подало відзив на апеляційну скаргу.
20.07.2026 скаржник подав відповідь на відзив ліквідатора Плесюк О.С.
20.07.2026 скаржник подав відповідь на відзив ТОВ "Суффле Агро Україна".
У судовому засіданні 04.08.2026 оголошено перерву до 22.09.2026.
У судове засідання 22.09.2026 представники позивача не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи.
До апеляційної скарги скаржником додано доказ - "Технічні умови суміш кормова".
З цього приводу апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).
Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона.
Разом з тим, із апеляційною скаргою скаржником не було подано клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу - "Технічні умови суміш кормова".
З огляду на відсутність клопотання, апеляційний суд додаткові докази не приймає та не надає їм оцінку.
В судовому засіданні 22.09.2026 заслухано представників скаржника та третьої особи, Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального правва.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
За змістом наведених положень, додаткове рішення є процесуальним засобом усунення неповноти судового рішення виключно у випадках, прямо визначених законом.
Предметом розгляду під час вирішення питання про обґрунтованість вимог щодо ухвалення додаткового судового рішення є виключно наявність або відсутність підстав, визначених статтею 244 ГПК України, що не передбачає повноважень суду здійснювати перевірку правильності застосування норм матеріального права, змінювати спосіб захисту, визначений судом у прийнятому рішенні або доповнювати рішення новими правовими висновками.
Незалежно від процесуального статусу особи, яка звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення, така заява підлягає розгляду виключно в межах зазначеної статті та не може використовуватися як самостійний процесуальний засіб для вирішення нових матеріально-правових вимог або зміни змісту прийнятого судового рішення.
Зі змісту судового рішення, яке ухвалено за наслідками розгляду позовної заяви вбачається, що суд зробив висновок про те, що оскаржуваний договір є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредиторам боржника у підозрілий період перед банкрутством). Метою його укладення було не реальне здійснення господарської діяльності, а надання формальних підстав для виведення грошових коштів колишнім керівництвом ТОВ «ЛАН-СНАБ», їх конвертації у готівку та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ. В матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення товару, поставка якого погоджена на умовах оскаржуваного Договору, що виключає наявність підстав вважати доведеним факт поставки товару відповідно до пункту 3.1 Договору. Суд першої інстанції встановив, що спірний договір укладено з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого "використання права на зло", в той час як відповідачем не надано доказів спростування відповідних тверджень відповідача. Вчинені сторонами дії шляхом укладання спірного правочину приховують за собою фактичне виведення майна боржника власником на третіх осіб, що, в свою чергу, перешкоджає справедливому задоволенню вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Тому, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним та можливим застосування наслідків його недійсності передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України з метою приведення сторін до становища, в якому вони перебували до виконання оскаржуваного договору як ефективний спосіб захисту порушеного права. Суд погодився з позицією позивача про те, що ефективним способом захисту позивача є стягнення грошових коштів з відповідача у порядку реституції за недійсним договором поставки товару №26/06 від 26.06.2019 в розмірі 300 000, 00 грн.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту, а саме визнання недійсним договору та стягнення з відповідача суми заборгованості.
Тобто мотивувальна частина судового рішення повністю узгоджується з його резолютивною частиною.
Відтак, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене виключно у випадку неповноти рішення, а не з метою зміни його змісту або виправлення, на думку учасника справи, помилкових висновків суду.
Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення відповідач не наводить підстав усунення неповноти судового рішення відповідно до положень ч.1 ст. 244 ГПК України, натомість висловлює незгоду з висновками суду, викладеними у рішенні від 10.03.2026, а також з правовими наслідками, застосованими судом за результатами розгляду спору, та стверджує про наявність підстав для доповнення резолютивної частини рішення новими правовими висновками, з огляду на те, що, на його думку, судом неповною мірою застосовано наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України.
Скаржник вказував, що реституція є імперативним двостороннім наслідком недійсності правочину та суд за власною ініціативою мав зобов`язати позивача повернути майно або його вартість.
Колегія суддів не приймає ці доводи скаржника, оскільки реституція полягає у поверненні сторін до первісного стану шляхом передачі того, що було фактично отримане за правочином.
У цій справі рішенням суду від 10.03.2026 встановлено відсутність здійснення реальної поставки та відсутність доказів передання товару.
Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 є нерелевантним, оскільки у тій справі мав місце факт реального передання майна, тоді як у цій справі факт поставки спростовано судом.
Апеляційний суд зауважує, що у разі незгоди відповідача з рішенням суду, зокрема як його мотивувальною так й резолютивною частиною, він мав право реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого рішення. Саме під час апеляційного перегляду справи, відповідач мав би можливість спростувати висновки суду першої інстанції, зокрема щодо відсутності поставки товару.
За викладених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладені в заяві ТОВ "Перша снекова компанія" обставини не містять підстав, наявність яких, в розумінні положень ч.1 ст. 244 ГПК України, зумовлюють необхідність для ухвалення додаткового рішення, оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 було вирішено всі заявлені у справі позовні вимоги та визначено правові наслідки їх задоволення, тому доводи заявника про неповне застосування судом наслідків недійсності правочину фактично спрямовані на перегляд змісту прийнятого рішення та зміну його правових наслідків, що виходить за межі процесуального механізму, передбаченого статтею 244 ГПК України.
Тому, заява ТОВ "Перша снекова компанія" про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша снекова компанія" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі №904/4849/22 (904/296/26) - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі №904/4849/22 (904/296/26) - залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 28.09.2026.
Головуючий суддя Я.С. Золотарьова
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя Ю.В. Фещенко