ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/3681/23(914/390/26)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,
розглянув у поряду письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія Еволюшн"
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.05.2026
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026
у справі №914/3681/23(914/390/26)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс - Галичина"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія Еволюшн"
про стягнення 95 416 000, 00 грн
в межах справи №914/3681/23
про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс - Галичина".
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/3681/23 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс-Галичина" (далі - ПАТ "Нафтопереробний комплекс-Галичина", боржник).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2025 у справі №914/3681/23 припинено повноваження виконавчого органу (Правління (Голови Правління (Генерального директора) та членів Правління) ПАТ "Нафтопереробний комплекс-Галичина"; виконання обов`язків виконавчого органу (Правління (Голови Правління (Генерального директора) та членів Правління) ПАТ "Нафтопереробний комплекс-Галичина" покладено на розпорядника майна арбітражного керуючого Ткачука О.В.
В межах справи про банкрутство ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" (позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ТОВ "Стратегія еволюшн" (відповідач) про стягнення 95 416 000,00 грн заборгованості за договорами купівлі-продажу транспортного засобу, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги № 319 від 25.04.2019.
Позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову.
На обґрунтування поданої заяви позивач послався на тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання, відсутність повного розрахунку, звернувши увагу на зменшення необоротних активів відповідача протягом 2025 року при одночасному збільшенні його зобов`язань, та вказав про наявність обґрунтованого припущення щодо ризику ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення. Зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує реальний ризик відчуження відповідачем належного йому майна до завершення розгляду справи, зокрема транспортних засобів, з огляду на відсутність у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження майна ТОВ "Стратегія еволюшн".
Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанцій
Господарський суд Львівської області ухвалою від 22.05.2026 заяву ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" про забезпечення позову задовольнив. Вжив заходи забезпечення позову у справі № 914/3681/23(914/390/26) шляхом накладення арешту на майно ТОВ "Стратегія еволюшн", виявлене виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову в межах ціни позову у розмірі 95 416 000,00 грн до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Постановою Західного апеляційного суду від 02.07.2026 ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.05.2026 залишено без змін.
Застосовуючи заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах, господарські суди виходили з такого, що заявлений позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову є співмірним, обґрунтованим та пов`язаним із предметом позовних вимог. Невжиття такого заходу може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач має можливість вільно розпоряджатися належним йому майном.
При цьому суди вказали, що накладення арешту не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежує право його відчуження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ТОВ "Стратегія еволюшн" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.05.2026 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" про забезпечення позову.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанції:
- були порушенні такі норми процесуального права - статті 76 - 80, 136, 137, 141 ГПК України;
- не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 у контексті визначення суті забезпечення позову, як засобу запобігання можливим порушенням, а також механізмом для забезпечення реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову;
- не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Верховного Суду у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20 у контексті того, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу;
- застосовано нерелевантні правові висновки Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23, де зазначено, що право відповідача розпоряджатися майном у будь який момент є достатньою підставою для накладення арешту у справах щодо витребування майна.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 у справі № 914/3681/23(914/390/26) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Огороднік К.М., судді: Жуков С.В., Картере В.І.
Ухвалою Верховного Суду від 20.08.2026 відкрито касаційне провадження у справі №914/3681/23(914/390/26) за касаційною скаргою ТОВ "Стратегія Еволюшн" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.05.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З урахуванням перебування суддів Жукова С.В. та Картере В.І. у відпустці, розгляд касаційної скарги здійснюється у розумний строк.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Господарського суду Львівської області від 22.05.2026 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 02.076.2026, якою вжито заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно ТОВ "Стратегія еволюшн", виявлене виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову в межах ціни позову, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень при розгляді заяви про забезпечення позову, Верховний Суд зазначає таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з положеннями частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу, за загальним правилом, власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном та не позбавляється їх. Водночас конкретний обсяг обмежень визначається змістом відповідного судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Верховний Суд зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Крім цього, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад, надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанови Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, від 15.04.2026 у справі №904/1926/23 (904/3629/25)).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога ПАТ "НПК-Галичина" про стягнення з ТОВ "Стратегія еволюшн" 95 416 000,00 грн заборгованості у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договорів купівлі-продажу транспортного засобу, укладених між ТОВ "Челендж трейд" та ТОВ "Стратегія еволюшн", право вимоги за якими перейшло до ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" на підставі договору відступлення права вимоги № 319 від 25.04.2019.
Отже, заявлений позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову має безпосередній зв`язок із предметом спору, оскільки спрямований на забезпечення реального виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів.
Оцінюючи доводи та мотиви господарських судів з урахуванням наведеного вище нормативно-правового регулювання, колегія суддів вважає, що застосований судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача у межах ціни позову є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими вимогами майнового характеру та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову про стягнення коштів.
Суди обґрунтовано врахували значний розмір заявленої до стягнення суми (95416000,00 грн), тривалий період існування спірної заборгованості (з 2018 року), зменшення необоротних активів відповідача протягом 2025 року з 230 млн грн до 186 млн грн при одночасному збільшенні його зобов`язань; відсутність будь-яких обтяжень рухомого майна відповідача у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджує можливість його вільного та невідкладного відчуження; перебування позивача у процедурі банкрутства, внаслідок чого утруднення чи неможливість виконання рішення про стягнення заборгованості безпосередньо порушує права кредиторів боржника на задоволення їхніх вимог.
Сукупність таких обставин правомірно визнана достатньою для висновку про наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, а відтак й висновку щодо наявності правових підстав для застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову.
Отже, здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування статей 136, 137 ГПК України в межах предмета позову ґрунтується на вірному застосуванні цих норм та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду, що є сталими та послідовними у застосуванні статей 136, 137 ГПК України.
Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують та фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення норм статей 136, 137 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування даних норм.
Колегія суддів враховує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність ризиків утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що вжиті заходи забезпечення позову є неспівмірними до предмета спору, або, що застосований судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах позовних вимог, утруднює або блокує господарську діяльність товариства та відповідно порушує його права або третіх осіб.
Доводи скаржника про зупинення господарської діяльності мають виключно декларативний характер і не підтверджені жодними доказами, на що прямо вказав суд апеляційної інстанції. Арешт майна обмежує лише право розпорядження ним та не перешкоджає володінню і користуванню майном.
Водночас наявність у відповідача майна, яке не обтяжене та яким він може вільно розпоряджатися, підтверджує доцільність тимчасового обмеження права його відчуження саме в межах ціни позову.
Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладених у наведених в касаційній скарзі постановах, оскільки питання наявності або відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не має універсального (абстрактного) характеру і підлягає дослідженню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних фактичних обставин справи та оцінки наданих заявником доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частин 1, 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала та постанова судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія Еволюшн" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.05.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 у справі №914/3681/23(914/390/26) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий К. Огороднік
Судді С. Жуков
В. Картере