Постанова № 140190090 у справі № 922/2946/25 від 22.09.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/2946/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Харківської міської ради та Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство №16363»

на рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 (суддя Жиляєв Є. М.), додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 (Шутенко І. А. - головуюча, судді Гребенюк Н. В., Слободін М. М.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство №16363»

про стягнення 10 331 343,70 грн

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Бенденжук Л. О., відповідача - Паркулаб А. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство № 16363», в якому просить суд стягнути з відповідача 10 331 343,70 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Роганській, 160 у м Харкові відповідно до договору оренди землі від 15.04.2005, зареєстрованого 15.04.2005 за №8246/05, за період з 01.01.2020 по 28.02.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем у позові зазначено про те, що рішенням 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 № 1474/19 «Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018» затверджено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018. Вказана вартість одного квадратного метра земель міста Харкова застосовується для визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок з 01.01.2020 по теперішній час.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним документом, на підставі якого розраховується розмір орендної плати, тому розрахунок розміру орендної плати, яку на переконання позивача ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» повинно було сплачувати за користування земельною ділянкою загальною площею 10,3873 га по вул. Роганській, 160 у м. Харкові з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001 відповідно до Договору починаючи з дати вступу в дію нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 - з 01.01.2020 здійснено на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 11.06.2020 № 3380/176-20, згідно з яким нормативна грошова оцінка у 2020 році становила 206 446 014 грн.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, функції якого на цей час виконує Держгеокадастр, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 2020 рік - 1; 2021 рік -1,1. Значення коефіцієнта індексації за певний рік застосовується в наступному році, який йде за роком, за який його встановлено, шляхом помноження розміру нормативної грошової оцінки на його значення.

Враховуючи коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель, позивачем у позові зазначено про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 10,3873 га по вул. Роганській, 160 у м. Харкові з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001 у 2021 році становила 206 446 014 грн, а у 2022 році (з урахуванням коефіцієнту індексації 1,1) -227 090 615,40 грн.

Міська рада зазначає, що розмір орендної плати за Договором, яку повинно було сплачувати ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» після вступу в дію Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 - з 01.01.2020 складає 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. За розрахунком позивача, заборгованість зі сплати орендної плати земельною ділянкою за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 10 331 343,70 грн, яка залишилася відповідачем несплаченою, що свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, на підставі рішення 25 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 06.10.2004 № 153/04 «Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» 15.04.2005 між Харківською міською радою та ВАТ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» (у подальшому організаційно правову форму товариства змінено на Товариство з додатковою відповідальністю) укладено договір оренди землі, зареєстрований 15.04.2005 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) за № 8246/05 (далі - Договір).

Відповідно до умов вищезазначеного Договору, ВАТ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» передано в оренду земельну ділянку загальною площею 10,3873 га по вул. Роганській, 160 у м. Харкові несільськогосподарського призначення - землі транспорту строком до 01.10.2054.

Відповідно до п.15, 16 Договору, земельна ділянка передається в оренду для експлуатації будівель і споруд (п.1, 15, 16 Договору). Цільове призначення земельної ділянки землі транспорту.

07.08.2014 між Харківською міською радою та ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» відповідно до Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі», рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 №1269/13 «Про затвердження «Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №41/08 «Про затвердження Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові» (з відповідними змінами та доповненнями), рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 19.12.2012 №960/12 «Про Порядок оформлення договорів оренди землі у місті Харкові» домовились пункти 1., 5., 9., 10., 14. та 16. договору оренди землі, зареєстрованого « 15» квітня 2005 року за №8246/05 змінити, доповнити пункт 2 словами і викласти у такій редакції:

« 1. Орендодавець на підставі рішення XXV сесії Харківської міської ради IV скликання від 06.10.2004 року №153/04 «Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особами надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться: м. Харків, вул. Роганська, 160.»

« 2. (редакція по договору). Кадастровий номер земельної ділянки [номер приховано]:11:025:0001».

« 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації N 1054/14 від 09.04.2014 становить 22 378 399 грн (двадцять два мільйони триста сімдесят вісім тисяч триста дев`яносто дев`ять гривень).

При змінах в нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради Орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.»

« 9. Орендна плата за земельну ділянку вноситься Орендарем щомісячно у грошовій формі на рахунок управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки. Розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком №2303/14 від 25.04.2014 на рік становить 3 % від її нормативної грошової оцінки і складає 671 351,97 грн (шістсот сімдесят одна тисяча триста п`ятдесят одна гривня 97 копійок), або в місяць - 55946,00 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятсот сорок шість гривень 00 копійок).»

« 10. Орендар самостійно здійснює обчислення орендної плати за землю з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки, визначеної законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.»

« 14. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені законодавством, справляється пеня згідно діючого законодавства.»

« 16. Цільове призначення земельної ділянки землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.»

На виконання умов договору, відповідач здійснював орендні платежі.

Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 18.07.2025 №15668/5/20-40-04-07-12, ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» обліковується платником орендної плати за земельну ділянку площею 10,3873 га з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001.

За даними податкових декларацій з плати за землю ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» сплачено, зокрема, за 11 місяців 2020 року - 1 167 551,92 грн, за 2021 рік - 1 273 693,00 грн, за січень-лютий 2022 року - 233 510,38 грн орендної плати.

Разом з тим, Харківська міська рада вважає, що орендну плату за договором оренди землі від 15.04.2005 сплачено не в повному обсязі і за відповідачем, з урахуванням здійснених оплат, обліковується заборгованість в сумі 10 331 343,70 грн, яка залишилася відповідачем несплаченою.

Згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001 віднесена до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 1.10.5 (що відповідає Підприємству іншої промисловості згідно Українського класифікатору цільового використання землі; вид використання для експлуатації та обслуговування будівель і споруд), вид використання для експлуатації та обслуговування будівель і споруд (том 1, а.с.104). Зазначений витяг створено за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Відомості надані державним кадастровим реєстратором.

Відповідно до Витягу №1054/14 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001 (від 09.04.2014 №2006/08) цільове призначення земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд; функціональне використання землі транспорту, зв`язку; коефіцієнт функціонального призначення (Кф) 1,0 (том 1 а.с.113).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 30.07.2018 вбачається, що 09.09.2014 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001, цільове призначення якої для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, землі транспорту (том 1 а.с.103).

Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку від 27.03.2025 №НВ-140[телефон приховано], наданого відповідачем, вид цільового призначення земельної ділянки - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Додатком 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру закріплено Таблицю відповідності кодів, де навпроти кожного коду виду цільового призначення та виду цільового призначення відображено відповідний код за УКЦВЗ та КВЦПЗ.

З наведеної таблиці вбачається, що коду за УКЦВЗ 1.10.5 відповідає код 12.04 за КВЦПЗ, і відносяться ці коди до категорії: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення з видом функціонального призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Розрахунок орендної плати, здійснений Харківською міською радою на підставі витягу від 11.06.2020 № 3380/176 20, згідно з яким НГО спірної земельної ділянки в 2020 році складає 206446014грн. Під час формування витягу застосовано коефіцієнт функціонального використання Кф 3,0.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 13.01.2026 у позові відмовив.

Судове рішення аргументоване тим, що при визначенні нормативної грошової оцінки земель застосування коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки (Кф) із значенням 3,0, відбувається за тих умов, коли у відомостях Державного земельного кадастру відсутні дані про код цільового призначення земельної ділянки, визначений у відповідності до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом № 548.

На день формування витягу від 11.06.2020 №3380/176-20 у відомостях Державного земельного кадастру була інформація про цільове призначення земельної ділянки (що підтверджується витягом ДЗК від 23.05.2014 №НВ-631086542014, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.07.2018 №132525840), тому у державного кадастрового реєстратора не було підстав для зазначення у витягу від 11.06.2020 №3380/176-20 про відсутність у відомостях Державного земельного кадастру коду Класифікації видів цільового призначення земель і застосування коефіцієнту КФ 3,0, що призвело до збільшення нормативно грошової оцінки землі в три рази.

Крім того, належний розмір орендної плати за рік, починаючи з 01.01.2022, має становити 1.53 % (враховуючи зміни, внесені в Положення про порядок визначення розмірів орендної плати з 01.01.2022) від нормативної грошової оцінки землі, а не 3 %, як зазначено позивачем у своїх розрахунках, що свідчить про їх помилковість у вихідних даних.

Внаслідок змін, внесених Рішенням Харківської міської ради від 30.06.2021 № 141/21 до Положення про порядок визначення розмірів орендної плати відбулося зменшення з 01.01.2022 розміру орендної плати як для відповідача, так і для невизначеного кола інших суб`єктів господарювання - платників орендної плати. При цьому, додаткові угоди з усіма суб`єктами господарювання, які орендують земельні ділянки, навіть теоретично не можуть бути укладені в один день, що унеможливлює рівність і нейтральність оподаткування. Більш того, відсутній механізм з чіткими строками, в які Харківська міська рада зобов`язується укласти додаткові угоди із зменшеним розміром орендної плати, у зв`язку з чим можливі невиправдані зволікання для одних суб`єктів, і швидка процедура для інших.

Застосування підходу, за якого зменшення розміру орендної плати у зв`язку із застосуванням Положення в редакції від 30.06.2021 можливе лише після внесення змін укладання відповідних додаткових угод до договорів оренди, суперечить принципу рівності усіх платників податків перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, нейтральності оподаткування, а також є передумовою вчинення антиконкурентних дій органом місцевого самоврядування у вигляді надання окремим суб`єктам господарювання переваг у вигляді швидкого укладання додаткових угод, і відповідно застосування зменшеного розміру орендної плати, і зволікання з укладанням додаткових угод щодо інших суб`єктів господарювання, які опиняються у невигідному становищі порівняно з конкурентами, які змогли швидко укласти додаткові угоди.

Відповідачем було надано власний контррозрахунок, відповідно до якого використані вихідні дані, як: Нормативно грошова оцінка - згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.03.2025 №НВ-9956230222025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 70 503 861 грн. Вказана нормативно грошова оцінка 70 503 861 грн визнається позивачем, про що свідчить підписання ним додаткової угоди до Договору, згідно якої оцінка становить 70 503 861 грн.

Отже, станом на день звернення позивача з позовом до суду за договором оренди землі від 15.04.2005 у відповідача була відсутня заборгованість з орендної плати за землю.

3.2. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 03.02.2026 заяву ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» про ухвалення додаткового рішення задовольнив, стягнув з Харківської міської ради на користь ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» 160 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення аргументоване тим, що позивачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не надано, а тому враховуючи, що у позові відмовлено повністю та те, що відповідачем доведено понесення адвокатських витрат у розмірі 160 000,00 грн., витрати на правову допомогу мають бути відшкодовані позивачем на користь відповідача повністю.

3.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.05.2026 залишив без змін рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та стягнув з Харківської міської ради на користь ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство №16363» 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний господарський суд погодився із мотивами суду першої інстанції, а також зазначив, що Харківська міська рада, як власник та орендодавець спірної земельної ділянки, при визначенні розміру орендної плати за період 2020-2022 років спиралася на технічний витяг з НГО із застосуванням коефіцієнта Кф = 3,0. Водночас, дійсне та узгоджене сторонами цільове призначення землі було чітко визначене у чинному Договорі оренди, укладеному на підставі відповідного рішення сесії ради, відображене у відомостях ДЗК (із зазначенням коду за УКЦВЗ). Враховуючи, що до позовної заяви додано витяг про НГО за 2020 рік із коефіцієнтом Кф = 3,0, який береться орендодавцем саме як технічна основа для формування розрахунку орендної плати, позивач, після отримання цього документа, не проявив бажання для приведення коду функціонального використання своєї ж земельної ділянки у відповідність до КВЦПЗ та фактичних умов договору, задля правильного розрахунку НГО для подальшого розрахунку розміру орендної плати, а просто залишив все як є, попри наявність усіх необхідних правових та організаційних можливостей. Наявність у матеріалах справи витягу з ДЗК за 2025 рік із вже актуалізованим кодом підтверджує, що відсутність коду у спірний період (2020-2022) мала виключно характер тимчасової технічної невідповідності, а не свідчила про невизначеність правового статусу ділянки. За таких обставин, використання позивачем витягу зі штрафним коефіцієнтом Кф = 3,0 призвело до розрахунку зобов`язань, який не відповідає фактичним правовідносинам сторін, що не узгоджується з принципом належного урядування та доктриною добросовісності у цивільних правовідносинах (ст. 13 ЦК України).

Негативні наслідки недосконалості або неповноти відомостей Державного земельного кадастру не можуть покладатися виключно на орендаря земельної ділянки за відсутності прямої вказівки про те, що саме орендар зобов`язаний був привести код функціонального використання земельної ділянки у відповідність до нового Класифікатора.

Відсутність регламентованих законодавством обов`язків виключає будь-яку відповідальність землевласників або землекористувачів за неподання заяв про заміну кодів та видів цільового призначення земельних ділянок з метою приведення кодів та видів цільового призначення земельних ділянок у відповідність з КВЦПЗ, в тому числі відповідальність для землекористувачів у вигляді збільшення розміру орендної плати через застосування завищеного коефіцієнта Кф.

Крім того, позовну заяву було подано 26.09.2025, тобто після укладення між сторонами додаткової угоди 25.08.2025, в якій визначено НГО земельної ділянки та станом на дату її укладання в ДЗК внесені та відображені оновлені дані щодо коду функціонального використання земельної ділянки відповідно до КВЦПЗ.

Підписання угоди у 2025 році підтвердило волю сторін застосовувати умови, встановлені рішенням ради і в даному випадку додаткова угода є декларативною (підтверджуючою), а не правоутворюючою. Оскільки умови щодо площі та строку ділянки були незмінними з 2022 року, підстав для застосування іншої (вищої) ставки в цей період не було з точки зору економічної логіки рішення ради.

Враховуючи, що рішення набрало чинності з 01.01.2022, з цієї дати виникло «законне очікування» на застосування коефіцієнта, а підписання додаткової угоди у 2025 році є підтвердженням права, яке вже існувало. Орган місцевого самоврядування не може заперечувати власне рішення, стверджуючи, що воно діє лише з 2025 року (з дати підписання додаткової угоди), оскільки це суперечить змісту самого акта.

Щодо витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач просив стягнути з позивача витрати в розмірі 80 000 грн. Водночас матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Втім при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що справа № 922/2946/25 не є складною, отже, складання відзиву на апеляційну скаргу не потребувало значних зусиль, не потребувало значного обсягу додаткових правових досліджень, аналізу нових доказів або складних правових питань та не становило складність. Позиція відповідача, викладена у відзиві не змінювалась в порівнянні з запереченнями, викладеними відповідачем в суді першої інстанції, та є сталою. Аналіз апеляційної скарги не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики. Поряд з цим, доводи апеляційної скарги суд визнав не обгрунтованими, апеляційну скаргу залишив без задоволення.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення орендної плати), нескладність підготовки відзиву на апеляційну скаргу, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (представник відповідача також приймав участь в суді першої інстанції та обізнаний з обставинами справи, підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось), на думку апеляційного господарського суду сума витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн є розумною та пропорційною.

3.4. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.05.2026 апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнив частково. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі №922/2946/25 скасував в частині задоволених вимог заяви про ухвалення додаткового рішення в розмірі 100 000 грн та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі № 922/2946/25 залишив без змін.

Виклав резолютивну частину додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі № 922/2946/25 в наступній редакції: «Заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» про ухвалення додаткового рішення (вх. №998 від 13.01.2026) задовольнити частково. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код ЄДРПОУ 01332106) 60 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог заяви відмовити».

Постанова аргументована тим, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд може з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Східний апеляційний господарський суд враховував обсяг складених представником відповідача процесуальних документів та вчинених дій, та зазначив, що, під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача підготував та подав: клопотання про зупинення провадження (20.05.2025 та 12.11.2025), клопотання про долучення доказів від 03.11.2025 в доповнення до клопотання про зупинення провадження від 20.10.2025, відзив на позовну заяву (12.11.2025) та додаткові пояснення (12.01.2026). Під час розгляду справи в суді першої інстанції відбулось 7 судових засідань, з яких в 6 (шести) представники приймали участь особисто в приміщенні суду (загальна тривалість яких складає не більше 2-х годин).

Водночас суд зазначив, що, відзив на позовну заяву фактично дублює доводи позовної заяви, поданої відповідачем до адміністративного суду (справа №520/27925/25), копію якої відповідач долучав до справи разом з клопотанням про зупинення провадження у справі. Як відзив на позовну заяву, так і позовна заява до адміністративного суду містять однакові додатки. Поряд з цим, поданню відзиву у межах даної справи передувало подання позову до адміністративного суду, отже підготовка та складання відзиву, а також формування його додатків саме у даній справі не потребувало значного часу та опрацюванню великої кількості документів, не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважав, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 160 000 грн є завищеними щодо іншої сторони спору, та у даному випадку з огляду на предмет, складність та обставини справи, обсяг наданих послуг та витрачений адвокатом час у повній мірі не відповідають принципам справедливості, розумності, адже правовідносини сторін у даній справі не містять окремих нетипових обставин.

Апеляційний господарський суд визнав безпідставними вимоги апелянта щодо повної відмови у задоволенні вимог заяви про ухвалення додаткового рішення, позаяк самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не вважав також обґрунтованими доводи апелянта щодо наявності в матеріалах справи двох клопотань про зупинення провадження, в задоволенні яких відмовлено та зазначає, що адвокат самостійно визначає стратегію та засоби захисту інтересів клієнта. Окрім того, вирішення долі клопотання про зупинення провадження у справі залежало від наслідків її розгляду судом, тобто було поза волею адвоката. А тому, останній (не будучи наперед обізнаним про результати розгляду справи) цілком логічно використовував всі доцільні, на його думку, та законні засоби захисту.

Недоречними також є посилання апелянта на можливість участі представника відповідача під час розгляду справи в режимі відеоконференції та відсутність необхідності фізичної присутності у судовому засіданні, оскільки участь представника (особисто або в режимі відеоконференції) не змінює фіксований розмір гонорару, погоджений сторонами в договорі.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Харківська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:

1. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2026 у справі № 922/2946/25 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 щодо відмови у позові та ухвалити нове рішення, яким позові вимоги задовольнити повністю;

2. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 в частині задоволення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу. Відмовити у задоволені заяви ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» від 13.01.2026 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/2946/25 у повному обсязі.

3. Відмовити ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» у стягненні 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки викладені: у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20 щодо стандарту доказування при оцінці доказів;

у постановах Верховного суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23 щодо застосування частини четвертої статті 236 ГПК України;

у постановах Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 808/995/18, від 10.11.2020 у справі № 826/9340/17, від 21.10.2021 у справі № 804/4835/17, від 23.06.2022 у справі № 826/2254/18, 29.09.2022 у справі №160/2366/19, від 27.07.2023 у справі № 918/779/22, від 19.09.2025 у справі № 160/11817/20, від 08.04.2021 у справі №160/10137/19, від 01.04.2021 у справі № 160/8847/19, від 27.01.2020 у справі № 804/886/18, від 12.07.2021 у справі № 640/9862/20, від 08.04.2026 у справі № 922/3061/25 щодо застосування статей 18, 20 Закону України «Про оцінку земель»;

при застосуванні вимог статей 21, 30 Закону України «Про оренду землі» не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19 та постановах Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 904/3262/19, від 13.01.2022 у справі № 911/3059/20, від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 21.11.2018 у справі № 911/3627/17, від у справі № 910/21685/17, від 19.02.2019 у справі № 910/21590/17, від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2019 у справі № 916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі № 922/378/19.

На обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що прийняття міською радою рішення про застосування відсотків від розрахункового розміру орендної плати та коефіцієнту умов використання земельної ділянки, не призвели до автоматичної зміни умов договорів в частині визначення розміру орендної плати. Укладений між сторонами договір оренди землі також не містить погоджених між сторонами в даній справі умов про те, що рішення Міськради є підставою для автоматичного внесення змін до договору оренди землі.

Оскільки відповідач звернувся з питанням про внесення змін до договору оренди 25.04.2025, а предметом позову є стягнення заборгованості за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, застосовувати у спірний період орендну ставку у розмірі 1, 53% є безпідставним.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що код цільового призначення змінюється виключно після фактичного внесення нових даних до Державного земельного кадастру (ДЗК). Харківська міська рада під час розгляду та перегляду справи повідомляла, що вона не ініціювала питання щодо внесення відомостей до ДЗК. У спірний період законодавством не передбачено автоматичної зміни коду УКЦВЗ на код КВЦПЗ у відомостях Державного земельного кадастру.

З 2020 року нормативна грошова оцінка земель міста Харкова у відповідності до вимог п. 271.2. статті 271 Податкового кодексу України не змінювалась, а тому, автоматичне застосування розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації від 28.03.2025 №НВ-9956230222025, розмір якої, відрізняється від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у витязі від 11.06.2020 № 3380/176-20, для визначення розміру орендної плати за договором оренди з 01.01.2020 року - є недопустимим.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Харківська міська рада надала витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки № 3380/176 від 11.06.2020 відповідно до якого у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель. Вказане у повному обсязі підтверджується витягом з Державного земельного кадастру НВ-6301086542014 від 23.05.2014, який містить код УКЦВЗ 1.10.5. Код КВЦПЗ відсутній. В матеріалах справи відсутній витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який би містив код цільового призначення відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 у спірний період (01.01.2020 по 28.02.2022). Отже, докази, надані Харківською міською радою для обґрунтування розміру нормативної грошової оцінки є більш вірогідними.

В частині стягнення витрат на правничу допомогу скаржник посилається на неврахування висновків, викладених у додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18, від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 15.11.2022 у справі № 873/29/22, щодо застосування статей 126, 129 ГПК України.

Скаржник зазначає, що сама по собі підготовка клопотань у задоволені яких було відмовлено не відповідає критерію необхідності та, як наслідок, а міську раду не може бути покладено обов`язок щодо складання відповідних документів. Водночас з протоколу судового засідання від 22.01.2026 року не вбачається, що суд надавав відповідачу дозвіл на надання додаткових пояснень з окремого питання.

Східним апеляційним господарським судом не враховано, що відзив на апеляційну скаргу аргументований подібними доводами, що і відзив на позовну заяву, яка подана до місцевого господарського суду. Тобто, адвокат не потребував великої кількості часу для підготовки такого документу.

Харківська міська рада вважає, що розмір адвокатського гонорару не є співмірним з предметом позову, враховуючи складність справи, критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Сам по собі наданий акт прийому передачі виконаних робіт та наведений заявником розрахунок не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить відмовити у задоволенні скарги.

4.3. ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство №16363» звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить:

1. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 в частині скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у розмірі 100 000 грн та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог - скасувати, залишити в силі додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 у справі № 922/2946/25 про стягнення з Харківської міської ради на ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» 160 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати, пов`язані з поданням касаційної скарги, покласти на позивача.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 в частині відмови у стягненні з Харківської міської ради на користь ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Харківської міської ради на користь ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» 60 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції ( всього, з урахуванням стягнутих оскаржуваною постановою 20 000 грн - 80 000 грн). Судові витрати, пов`язані з поданням касаційної скарги, покласти на позивача.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Касаційні скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції застосував статті 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05.07.2022 у справі № 922/2913/21, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 04.06.2019 у справі № 922/1350/18.

Як і у справі № 922/2913/21, суд апеляційної інстанції фактично з власної ініціативи зменшив заявлену до стягнення суму витрат з підстав недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України за відсутності відповідного клопотання позивача, формально пославшись на статтю 129 ГПК України, чим порушив вимоги частини п`ятої статті 126 ГПК України.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції з власної ініціативи зменшив розмір витрат з підстав їх неспівмірності зі складністю справи та витраченим адвокатом часом та не навів належних мотивів нерозумності чи невиправданості розміру витрат, що складають лише 1,55 % ціни позову (витрати понесені у суді першої інстанції) та 0,77 % ціни позову (витрати понесені у суді апеляційної інстанції) та співмірні зі сплаченим позивачем судовим збором, підмінивши їх власною суб`єктивною оцінкою. Апеляційний господарський суд порушив принципи рівності та змагальності сторін, навівши мотиви, які позивачем не заявлялися, перебравши на себе його процесуальну функцію з доведення неспівмірності витрат та позбавивши відповідача можливості надати заперечення проти них.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо касаційної скарги Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 в частині відмови у позові

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Проаналізувавши фактичні обстави, які мають юридичне значення для висновку щодо відсутності підстав для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, визначеного із застосуванням коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки (Кф) у значенні 3,0, і які були встановлені судами у цій справі та у судових справах, на неврахування сформульованих судом касаційної інстанції правових висновків на яких посилається скаржник у поданій ним касаційній скарзі, Верховний Суд вбачає, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, з урахуванням, зокрема, досліджених та відповідним чином оцінених місцевим та апеляційним господарськими судами у справі № 922/2946/25 наданих доказів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001 віднесена до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 1.10.5 (що відповідає Підприємству іншої промисловості згідно Українського класифікатору цільового використання землі; вид використання для експлуатації та обслуговування будівель і споруд), вид використання для експлуатації та обслуговування будівель і споруд (том 1, а.с.104).

Відповідно до Витягу №1054/14 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001 (від 09.04.2014 №2006/08) цільове призначення земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд; функціональне використання землі транспорту, зв`язку; коефіцієнт функціонального призначення (Кф) 1,0 (том 1 а.с.113).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 30.07.2018 вбачається, що 09.09.2014 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:11:025:0001, цільове призначення якої для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, землі транспорту.

Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку від 27.03.2025 №НВ-140[телефон приховано], наданого відповідачем, вид цільового призначення земельної ділянки - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Додатком 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру закріплено Таблицю відповідності кодів, де навпроти кожного коду виду цільового призначення та виду цільового призначення відображено відповідний код за УКЦВЗ та КВЦПЗ.

З наведеної таблиці вбачається, що коду за УКЦВЗ 1.10.5 відповідає код 12.04 за КВЦПЗ, і відносяться ці коди до категорії: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення з видом функціонального призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Як вказали суди першої та апеляційної інстанцій, матеріалами справи підтверджується, що станом день формування витягу від 11.06.2020 №3380/176-20, в Державному земельному кадастрі були наявні відомості про цільове призначення земельної ділянки, що підтверджується, зокрема, витягом з ДЗК про земельну ділянку від 23.05.2014 №НВ-631086542014, згідно якого цільове призначення земельної ділянки - 1.10.5.

У поданій касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували статті 18, 20 Закону України «Про оцінку земель» без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 808/995/18, від 10.11.2020 у справі № 826/9340/17, від 21.10.2021 у справі № 804/4835/17, від 23.06.2022 у справі № 826/2254/18, 29.09.2022 у справі №160/2366/19, від 27.07.2023 у справі № 918/779/22, від 19.09.2025 у справі № 160/11817/20, від 08.04.2021 у справі №160/10137/19, від 01.04.2021 у справі № 160/8847/19, від 27.01.2020 у справі № 804/886/18, від 12.07.2021 у справі № 640/9862/20, від 08.04.2026 у справі № 922/3061/25.

Однак, на відміну від справи № 922/2946/25 у вказаних справах № 808/995/18, № 826/9340/17, № 804/4835/17, № 826/2254/18, № 160/2366/19, № 160/11817/20, № 160/10137/19, № 160/8847/19, № 804/886/18, №640/9862/20, № 918/779/22, № 922/3061/25 не порушувалося та не вирішувалося судами (зокрема, і Верховним Судом у перелічених постановах) питання правильної юридичної кваліфікації обставин, коли попередньо встановлений код УКЦВЗ відповідає коду за КВЦПЗ, а в Державному земельному кадастрі були наявні відомості про цільове призначення земельної ділянки.

Так, у справах № 808/995/18, № 826/9340/17, № 804/4835/17, №826/2254/18, № 160/2366/19, № 160/11817/20, № 160/10137/19, №160/8847/19, № 804/886/18, № 640/9862/20, № 922/3061/25 судами, зокрема і Верховним Судом, надавалась оцінка підставності застосування коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, внаслідок невнесення відомостей щодо земельних ділянок до Державного земельного кадастру про код КВЦПЗ.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 808/995/18, від 10.11.2020 у справі № 826/9340/17, від 21.10.2021 у справі № 804/4835/17, від 23.06.2022 у справі № 826/2254/18, 29.09.2022 у справі №160/2366/19, від 27.07.2023 у справі № 918/779/22, від 19.09.2025 у справі № 160/11817/20, від 08.04.2021 у справі №160/10137/19, від 01.04.2021 у справі № 160/8847/19, від 27.01.2020 у справі № 804/886/18, від 12.07.2021 у справі № 640/9862/20, від 08.04.2026 у справі № 922/3061/25, оскільки судові рішення у таких справах були ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та зібраних доказах, ніж у справі, що розглядається. Тобто вище зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Не приймаються до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20 щодо стандарту доказування при оцінці доказів та в постановах Верховного суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23 щодо застосування частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки (з урахуванням зазначеного вище) такі висновки носять суто декларативний характер і не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У свою чергу, скаржник також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 03.04.2020 у справі № 904/3262/19, від 13.01.2022 у справі № 911/3059/20, від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 21.11.2018 у справі № 911/3627/17, від у справі № 910/21685/17, від 19.02.2019 у справі № 910/21590/17, від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2019 у справі № 916/2769/18, від 16.01.2020 у справі № 904/1912/19, від 04.02.2020 у справі № 922/378/19 щодо застосування статей 21, 30 Закону України «Про оренду землі». Втім, колегія суддів зауважує, що зазначені правові висновки викладені у межах спорів щодо внесення змін до договорів оренди землі і стосувалися оцінки зобов`язуючого характеру рішення органу місцевого самоврядування як підстави для задоволення/відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги. Однак, у справі № 922/2946/25 фактично інший зміст позовних вимог, як і встановлені судами обставини.

Таким чином, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у наведених постановах, правовідносини в яких є неподібними до правовідносин, що склалися в цій справі №922/2946/25, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зміст цих постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального права без урахування висновків, викладених у них. Наведене має наслідком закриття касаційного провадження, відкрите з цієї підстави, без аналізу правильності здійсненого судами попередніх інстанцій правозастосування.

5.4. Щодо касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство №16363»

Так, не погоджуючись із висновком апеляційного господарського суду щодо часткової відмови у стягнення витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції, скаржник посилається на такі висновки Верховного Суду:

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення з підстав неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Слід розмежовувати поняття «зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу» та «розподіл судових витрат». Випадки, за яких суд мотивовано може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначено положеннями частин шостої-дев`ятої статті 129 цього Кодексу. Наведені положення містять прямі вказівки щодо підстав для відмови суду у відшкодуванні судових витрат за наявності відповідних підстав.

Разом з тим приписи частини п`ятої статті 129 ГПК України щодо предмета доказування стосовно судових витрат не містять процесуальних наслідків для висновку про неспівмірність судових витрат на професійну правничу допомогу (за належної доведеності усіх складових цих витрат) та можуть бути підставою для їх зменшення в такому випадку (як і положення частини четвертої статті 126 ГПК України) лише з дотриманням згаданих приписів частини п`ятої статті 126 ГПК України - за клопотанням сторони.

Посилаючись на наявність у суду права не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усіх її судових витрат в порядку статті 129 ГПК України, апеляційний суд не навів обґрунтування, які саме витрати на правничу допомогу (їх складові) не підлягають відшкодуванню повністю або частково, та не навів мотивування такого рішення з посиланням на приписи частин шостої-дев`ятої цієї статті. Суд апеляційної інстанції фактично з власної ініціативи зменшив заявлену до стягнення суму з підстав недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України за відсутності відповідного клопотання.

Зазначений висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 922/2913/21.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 922/1350/18, у якій зазначено, що: «З відповідним висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, від Товариства в порядку статті 126 ГПК України не надходило, що виключає можливість суду самостійно (без вказаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України, що призвело до порушення судом апеляційної інстанції названих норм процесуального права».

Звертаючись із касаційними скаргами, ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство №16363» стверджує, що суд апеляційної інстанції зменшив розмір витрат на правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання позивача.

Однак, у контексті зазначеного колегія суддів звертає увагу на таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, на яку посилається скаржник.

У справі № 922/2946/25, переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції та скасовуючи його в частині задоволених вимог заяви про ухвалення додаткового рішення в розмірі 100 000 грн та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції послався та фактично застосував приписи частин п`ятої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

Суд зазначив, що, відзив на позовну заяву фактично дублює доводи позовної заяви, поданої відповідачем до адміністративного суду (справа №520/27925/25), копію якої відповідач долучав до справи разом з клопотанням про зупинення провадження у справі. Як відзив на позовну заяву, так і позовна до адміністративного суду містять однакові додатки. Поряд з цим, поданню відзиву у межах даної справи передувало подання позову до адміністративного суду, отже підготовка та складання відзиву, а також формування його додатків саме у даній справі не потребувало значного часу та опрацюванню великої кількості документів, не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважав, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 160 000 грн є завищеними щодо іншої сторони спору, та у даному випадку з огляду на предмет, складність та обставини справи, обсяг наданих послуг та витрачений адвокатом час у повній мірі не відповідають принципам справедливості, розумності, адже правовідносини сторін у даній справі не містять окремих нетипових обставин.

У свою чергу, під час апеляційного перегляду справи, відповідач подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 80 000 грн. Апеляційний господарський суд надав оцінку змісту таких витрат, а також врахував критерії розумності та реальності понесених витрат. Зокрема, суд зазначив, що справа № 922/2946/25 не є складною, отже, складання відзиву на апеляційну скаргу не потребувало значних зусиль, не потребувало значного обсягу додаткових правових досліджень, аналізу нових доказів або складних правових питань та не становило складність. Позиція відповідача, викладена у відзиві не змінювалась в порівнянні з запереченнями, викладеними відповідачем в суді першої інстанції, та є сталою. Аналіз апеляційної скарги не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики. Поряд з цим, доводи апеляційної скарги суд визнав не обгрунтованими, апеляційну скаргу залишив без задоволення. З огляду на вказане, на думку апеляційного господарського суду сума витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн є розумною та пропорційною.

Отже, Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції здійснюючи розгляд справи № 922/2946/25 в частині розподілу витрат на правничу допомогу аналізував зміст поданих сторонами документів, обсяг та розмір витрат, пов`язаність із розглядом справи. Також надано змістовну оцінку обґрунтованості витрат. Отже, зміст оскаржених постанов дає підстави стверджувати, що суд апеляційної інстанції саме в межах застосування частин п`ятої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України не вбачає підстав повністю покладати всі витрати на позивача, а тому відмовив у їх відшкодуванні у відповідній частині. Отже, дії суду зумовлені застосуванням приписів процесуального законодавства із поєднанням критеріїв реальності та розумності, що не суперечить чинній практиці Верховного Суду, зокрема на яку посилається скаржник. За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав для задоволення касаційних скарг ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство №16363».

5.5. Щодо касаційної скарги Харківської міської ради

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, у додатковій постанові Верховного Суду від 15.11.2022 у справі № 873/29/22 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18 визначено, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 здійснено висновки, що визначаючи обсяг юридичної та технічної роботи за результатами розгляду відповідного клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу), суд ураховує, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій надавали оцінку заявленим відповідачем витратам на правничу допомогу, понесеним у судах першої і апеляційної інстанції. Апеляційний господарський суд, дійшов випадку про часткову відмову у їх стягненні з огляду на критерії, визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятої статті 129 ГПК України. Також судом надано оцінку необхідності таких витрат, їх фактичному понесення. Зокрема, апеляційний господарський суд оцінив змісти відзивів відповідача, а тому безпідставними є доводи заявника в частині твердження щодо фактичної некобхідності надання повторної оцінки зазначених процесуальним документам.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника із посиланням на висновки Верховного Суду щодо неспівмірності заявлених витрат. Так, у вказаних вище висновкам акцентовано увагу на тому, що саме під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) суд може визначити неспівмірність заявлених витрат та зменшити їх розмір. Однак, у справі яка переглядається, суди зауважили на тому, що позивач не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Стверджуючи, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт та наведений заявником розрахунок не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат, скаржник не враховує оцінку судом апеляційної інстанції фактичного обсягу наданої правничої допомоги та вчинення представником відповідача всіх зазначених процесуальних дій. Більше того, суди попередніх інстанцій не обґрунтовували оскаржені рішення лише наявністю актів виконаних робіт, а і змістом наданої правової допомоги. У свою чергу, посилання суду апеляційної інстанції на вчинення представником відповідача дій щодо подання клопотань та додаткових пояснень фактично зумовлено необхідністю оцінки сукупності вчинених дій у межах надання правової допомоги з подальшим аналізом на предмет наявності підстав для покладення витрат у межах статті 129 ГПК України.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника щодо необхідності відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у повному обсязі є безпідставними, а обставин невідповідності оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду у межах підстави касаційного оскарження, заявником не доведено. Суд апеляційної інстанції в межах практики Верховного Суду застосував приписи статті 129 ГПК України та частково стягнув з позивача витрат на правничу допомогу, відмовивши у стягненні витрат, які не відповідають ключовим критеріям. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги Харківської міської ради.

5.6. Щодо витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить стягнути з Харківської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.

Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення цієї заяви з огляду на таке.

На обґрунтування заявлених витрат на правничу допомогу відповідач посилається на такі документи: 1) Договір № 163-259-1/10-25 від 17.10.2025 про надання професійної правничої допомоги адвоката, укладений між ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» та Адвокатським об`єднанням «Паркулаб і партнери» ; 2) Розрахунок суми вартості послуг № 3 від 20.05.2026 у редакції додаткової угоди про зміну розрахунку суми вартості послуг № 3 від 20.07.2026 (Додаток 4 до договору № 163-259-1/10-25 від 17.10.2025); 3) Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24.07.2026 за договором № 163-259-1/10-25 від 17.10.2025; 4) Платіжна інструкція №С18469 від 23.07.2026.

17.10.2025 між ТДВ "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Паркулаб і партнери" (Виконавець) було укладено договір про надання професійної правничої допомоги адвоката №163-259-1/10-25 з урахуванням додаткової угоди до договору від 20.05.2026, предметом якого є надання Виконавцем правової інформації, консультацій і роз`яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в суді першої, другої і касаційної інстанції у справі за позовом Харківської міської ради до ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» про стягнення заборгованості, справа 922/2946/25.

Відповідно до розрахунку суми вартості послуг № 3 від 20.05.2026, у редакції додаткової угоди про зміну розрахунку суми вартості послуг № 3 від 20.07.2026 1. Сторони узгодили, що за цим розрахунком Виконавцем здійснюється аналіз постанов Східного апеляційного господарського суду, касаційної скарги, процесуальних документів, підготовка і подача касаційної скарги і участь в судових засіданнях в суді касаційної інстанції (за необхідності), надання Виконавцем правової інформації, консультації та роз`яснень з питань, пов`язаних із справою (за необхідності) у справі за позовом Харківської міської ради до ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство № 16363» про стягнення заборгованості, справа 922/2946/25. 2. Встановлюється порядок обчислення гонорару Виконавця - фіксований розмір. Встановлюється гонорар Виконавця у сукупному розмірі 80 000 грн. підчас підготовки касаційних скарг, відзиву і участі в провадженні в суді касаційної інстанції.

У акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24.07.2026 зазначено, що Виконавець надав, а Клієнт прийняв такі послуги:

1. Підготовка касаційної скарги і участь в провадженні в суді касаційної інстанції щодо оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі 922/2946/25 (провадження 322Х). Зміст послуги - аналіз постанови апеляційного суду, процесуальних документів, підготовка і подача касаційної скарги, участь в судових засіданнях в суді касаційної інстанції (за необхідності), надання Виконавцем правової інформації, консультації та роз`яснень з питань, пов`язаних із справою (за необхідності); усні і письмові консультації, складання процесуальних документів (клопотань, заяв тощо) за необхідності; документальне оформлення наданих послуг. Вартість - 20000 грн.

2. Підготовка касаційної скарги і участь в провадженні в суді касаційної інстанції щодо оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі 922/2946/25 (провадження 429Х) Зміст послуги - аналіз постанови апеляційного суду, процесуальних документів, підготовка і подача касаційної скарги, участь в судових засіданнях в суді касаційної інстанції (за необхідності), надання Виконавцем правової інформації, консультації та роз`яснень з питань, пов`язаних із справою (за необхідності); усні і письмові консультації, складання процесуальних документів (клопотань, заяв тощо) за необхідності; документальне оформлення наданих послуг. Вартість - 20 000 грн.

3. Підготовка відзиву на касаційну скаргу і участь в провадженні в суді касаційної інстанції щодо оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25. Зміст послуги - аналіз касаційної скарги, постанови апеляційного суду, процесуальних документів, підготовка і подача відзиву на касаційну скаргу, участь в судових засіданнях в суді касаційної інстанції (за необхідності), надання Виконавцем правової інформації, консультації та роз`яснень з питань, пов`язаних із справою (за необхідності); усні і письмові консультації, складання процесуальних документів (клопотань, заяв тощо) за необхідності; документальне оформлення наданих послуг. Вартість - 40 000 грн.

Згідно з частиною п`ятою статті129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України). За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Під час розгляду справи № 922/2946/25 Харківська міська рада клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавала.

Верховний Суд враховує, що за результатами розгляду цієї справи дійшов висновку про залишення без задоволення касаційних скарг ТДВ «Харківське автотранспортне підприємство №16363» на постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі 922/2946/25, у зв`язку із цим відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу в цій частині.

Водночас відповідач скористався правом щодо подання відзиву на касаційну скаргу Харківської міської ради, представник відповідача також брав участь у судових засіданнях під час розгляду справи. У цій частині витрати на правничу допомогу, а саме підготовка відзиву на касаційну скаргу Харківської міської ради і участь в суді касаційної інстанції складають 40 000 грн. Колегія суддів не убачає підстав вважати, що заявлені відповідачем витрат на правничу допомогу в цій частині не відповідають критеріям реальності та розумності. Обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності таких витрат критеріям, передбачених частиною п`ятою статті 129 ГПК України, Верховним Судом не встановлено. У той же час, Харківська міська рада не подала клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи зазначене, оцінивши доводи заявника про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з критеріїв, визначених статтею 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню у розмірі 40 000 грн.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2026 у справі № 922/2946/25 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 щодо відмови у позові необхідно закрити, а у задоволенні касаційних скарг Харківської міської ради та ТОВ «Харківське автотранспортне підприємство №16363» на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 № 922/2946/25 в частині розподілу витрат на правничу допомогу відмовити.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2026 у справі № 922/2946/25 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 щодо відмови у позові закрити.

Касаційні скарги Харківської міської ради та Товариства з додатковою відповідальністю «Харківське автотранспортне підприємство №16363» на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2026 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 № 922/2946/25 щодо розподілу витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.

Постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 у справі № 922/2946/25 щодо розподілу витрат на правничу допомогу залишити без змін.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Харківське автотранспортне підприємство № 16363" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код ЄДРПОУ 01332106) 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ