УХВАЛА
01 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/103/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуюча), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Величко Зої Костянтинівни
на рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2026
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Величко Зої Костянтинівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сад Агро Трейд"
про стягнення 157 573,50 грн заборгованості
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сад Агро Трейд"
до Фізичної особи-підприємця Величко Зої Костянтинівни
про стягнення 888 289,35 грн завданих збитків,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Величко Зоя Костянтинівна (далі - ФОП Величко З.К., скаржник) 19.09.2026 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 у справі № 914/103/25 в частині задоволених зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сад Агро Трейд" (далі - ТОВ "Сад Агро Трейд"); у задоволенні зустрічного позову відмовити.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ФОП Величко З.К. звернулася до суду з позовом до ТОВ "Сад Агро Трейд" про стягнення 157 573,50 грн заборгованості за договором перевезення вантажів та надання транспортно-експедиційних послуг; ТОВ "Сад Агро Трейд" звернулося до ФОП Величко З.К. із зустрічним позовом про стягнення 888 289,35 грн збитків за цим же договором.
Господарський суд Львівської області рішенням від 14.04.2026 у справі № 914/103/25, яке Західний апеляційний господарський суд постановою від 15.09.2026 залишив без змін; первісні та зустрічні позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з ТОВ "Сад Агро Трейд" на користь ФОП Величко З.К. 157 573,50 грн заборгованості та стягнув з ФОП Величко З.К. на користь ТОВ "Сад Агро Трейд" 888 289,35 грн завданих збитків.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ФОП Величко З.К. у справі № 914/103/25, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2025 році. Предметом первісного позову у справі № 914/103/25 є стягнення 157 573,50 грн заборгованості та за зустрічним позовом стягнення 888 289,35 грн завданих збитків, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000,00 грн).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом касаційного оскарження. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі скаржник викладає обставини справи, посилається на випадки передбачені підпунктами "а" "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зазначає, що на сьогодні відсутня єдина практика розмежування: де закінчується відповідальність перевізника за збереження вантажу в дорозі і де починається майнова відповідальність відправника за дефекти тари, перевищення допустимих об`ємних навантажень та внутрішні гідравлічні процеси (динамічне перенавантаження), на які перевізник жодним чином не може вплинути; скаржник є суб`єктом малого підприємництва, економічна діяльність якого базується на надзвичайно обмежених матеріально технічних активах; за відсутності у скаржника іншого ліквідного майна чи грошових активів у такому розмірі, примусове виконання рішення суду в порядку виконавчого провадження неминуче призведе до накладення арешту, опису та продажу обох наявних вантажних транспортних засобів; також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що станом на сьогодні відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які регулюють питання розподілу ризиків, відповідальності за пакування/тару, а також процесуальні наслідки пропуску присічних строків для заявлення застережень про втрату/пошкодження вантажу; проблеми стосуються великого кола осіб - десятків тисяч міжнародних перевізників, вантажовідправників, вантажоодержувачів, експедиторів, які забезпечують безперебійне транспортування експортно-імпортних вантажів.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішеннь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
За оцінкою Верховного Суду, касаційна скарга не містить переконливих аргументів та доводів, які б свідчили про її виняткове значення для скаржника, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійснені судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", цю категорію справ.
Поряд з цим Суд зауважує, що посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України саме є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, натомість, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Водночас наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, по своїй суті є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Скаржником також не наведено і аргументів щодо різного тлумачення застосування норми права судовими інстанціями та необхідності у формуванні правового висновку Верховного Суду.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.
Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Величко З.К. на рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 у справі № 914/103/25 в частині задоволених зустрічних позовних вимог, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас заява ФОП Величко З.К. про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та заперечення ТОВ "Сад Агро Трейд" на заяву про зупинення не розглядаються, у зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Величко Зої Костянтинівни на рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 у справі № 914/103/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов