ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
УХВАЛА
про повернення апеляційної скарги
"06" жовтня 2026 р. Справа№ 910/11071/23 (910/13250/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пантелієнка В.О.
суддів: Козир Т.П.
Доманської М.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"
на ухвалу господарського суду м.Києва від 16.09.2026р.
(повний текст складено 18.09.2026р.)
у справі №910/11071/23(910/13250/25) (Івченко А.М.)
за позовом ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ОВЛ Проперті"
2.Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "МХП"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:
1.Акціонерне товариство (далі - АТ) "Державний ощадний банк України"
2.Дочірнє підприємство (далі - ДП) "БЦТ"
3.Драгон Капітал Інвестментс Лімітед (Dragon Capital Investments Limited)
про усунення перешкод в користуванні майном
в межах справи №910/11071/23
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду м.Києва від 16.09.2026р. у справі №910/11071/23(910/13250/25) заяву представника ТОВ "ТЛК "Арктика" - адвоката Серпутько Ярослава Сергійовича про відвід судді Івченка А.М. від розгляду справи №910/11071/23 (910/13250/25) залишено без розгляду.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, 20.09.2026р. ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м.Києва від 16.09.2026р. у справі №910/11071/23(910/13250/25), а матеріали справи повернути господарському суду м.Києва для продовження розгляду заяви ТОВ «ТЛК «Арктика» про відвід судді Івченка А.М. від розгляду справи №910/11071/23(910/13250/25).
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про її повернення скаржнику з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.6 ст.12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство. За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971- IX від 20.03.2023р. ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства доповнено абзацом другим, за яким застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, у приписах Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) законодавець утвердив пріоритет норм цього спеціального закону та субсидіарне застосування у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) загальних норм Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, загальні норми ГПК України застосовуються при розгляді справ про банкрутство настільки, наскільки це узгоджується із логікою законодавчого регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності), зокрема, ті норми Господарського процесуального кодексу України, що мають універсальний характер, тобто застосовні до вирішення однакових, переважно суто процедурних, питань руху справи у позовному провадженні, так само і у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) за умови, що інше не встановлено Кодексом України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч.1 ст.232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом про банкрутство, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу (ч.5 ст.232 ГПК України).
Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч.1 ст.232 ГПК України).
Отже, за загальним правилом господарського процесу, ознакою ухвали як судового рішення є те, що вона постановляється з питань застосування норм процесуального права у випадках, коли це прямо визначено в ГПК України, і таким судовим актом спір по суті не вирішується, а забезпечується створення необхідних умов для його вирішення.
Водночас, процедура банкрутства (неплатоспроможності) є унікальним процесом, що включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника. Ця спеціальна процедура, на відміну від позовного провадження, поєднує в собі як розгляд сукупності питань, пов`язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.
КУзПБ не містить норм, які встановлювали б загальні правила ухвалення судових рішень, водночас, аналіз приписів цього спеціального закону засвідчує, що в основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) лише питання визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів вирішуються постановою, з інших, процедурних чи сутнісних питань цього спеціального провадження суд першої інстанції постановляє ухвали.
Значення ухвал, як судових рішень першої інстанції в процедурі банкрутства, має свої відмінності, оскільки в деяких випадках вони за змістом максимально наближені до рішення (ухвали про визнання грошових вимог кредитора, затвердження плану санації боржника та інші).
Для цілей з`ясування принципів правового регулювання постановлення та оскарження таких ухвал їх можна поділити за ознаками спеціалізації та спрямованості на два типи: спеціальні ухвали, які суд постановляє виключно з питань, що вирішуються у справах про банкрутство згідно з нормами Кодексу України з процедур банкрутства; універсальні ухвали, які суд постановляє із загальних питань, що можуть вирішуватися як у справах про банкрутство, так і у справах позовного, інших форм провадження, та не врегульовані Кодексом України з процедур банкрутства.
Зокрема, суд першої інстанції постановляє універсальні ухвали у справі про банкрутство, коли здійснює процесуальні дії чи вирішує процедурні питання, розглядає і вирішує клопотання, заяви, скарги за правилами та на підставі приписів ГПК України, зокрема, але не виключно за норми інститутів відводу (самовідводу) судді, процесуальних строків, судових викликів і повідомлень, судових витрат, заходів процесуального примусу, забезпечення судом повного і всебічного з`ясування обставин справи та дослідження доказів, фіксування судового процесу.
На кожній стадії судового провадження у справі про банкрутство досягнення її мети може забезпечуватися господарським судом постановленням як універсальних, так і спеціальних ухвал.
Виходячи з наведеного, спеціалізація і спрямованість ухвали на вирішення загальних процедурних питань господарського процесу чи спеціальних процедур, врегульованих КУзПБ, є першочерговими критеріями для визначення переліку ухвал суду першої інстанції, постановлених у справі про банкрутство, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку.
Системний аналіз співвідношення п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, ч.6 ст.12, ст.254, ст.255 ГПК України, ч.1 ст.2, ч.1,2 ст.9 КУзПБ засвідчує, що у основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені: а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом частини другої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо яких цим Кодексом не встановлено виключення; б) ухвали, включені до переліку у частині першій статті 255 Господарського процесуального кодексу України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм Господарського процесуального кодексу України.
У статті 1 Конституції України визначено, що Україна є правовою державою. Як будь- яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997р., закріплено принцип доступу до правосуддя.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику
Європейського суду з прав людини як джерело права. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено також забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
В силу приписів ч.2 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Таким чином, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 ГПК України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
Системний аналіз статті 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Таким чином, ухвала господарського суду про залишення без розгляду заяви про відвід судді від розгляду справи, не включена законодавцем до переліку, наведеного у статті 255 ГПК України, а тому не підлягає окремому апеляційному оскарженню.
Верховний Суд зауважує, що приписи статті 255 ГПК України свідчать про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №912/1398/18, від 12.03.2019р. у справі №918/361/18, від 15.01.2020р. у справі №923/133/19, від 19.04.2021р. у справі №910/4248/20, від 05.11.2021р. у справі №906/294/21.
Водночас апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 ГПК України (скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду), якщо таку скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254, 255 ГПК України, або без урахування окремих виключень за КУзПБ.
У постанові Верховний Суд зауважив, що вирішуючи питання, чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню, суду належить почергово вирішити:
1) у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство);
2) чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані ГПК України, або є спеціальною - постановленою відповідно до КУзПБ;
3) чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами статей 254, 255 ГПК України, чи не передбачено нормами КУзПБ виключення із загального правила апеляційного оскарження за частиною другою статті 9 КУзПБ для цього виду ухвал.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.11.2025р. у справі №911/2308/23.
Отже, ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді від розгляду справи не підлягає оскарженню окремо від рішення суду по суті.
Згідно п.4 ч.5 ст.260 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
На підставі вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про повернення без розгляду апеляційної скарги ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на ухвалу господарського суду м.Києва від 16.09.2026р. у справі №910/11071/23(910/13250/25).
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.234, п.4 ч.5 ст.260 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на ухвалу господарського суду м.Києва від 16.09.2026р. у справі №910/11071/23(910/13250/25) з доданими до неї документами не приймати до розгляду та повернути скаржнику.
2.Справу №910/11071/23(910/13250/25) повернути до господарського суду м.Києва.
3.Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя В.О. Пантелієнко
Судді Т.П. Козир
М.Л. Доманська