УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/10854/23 (910/11263/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Жукова С. В., Погребняка В. Я.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Коваленка Дмитра Володимировича (вх. № 7690/2026)
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026,
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026
у справі № 910/10854/23 (910/11263/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іванченко Анастасії Валеріївни
до Фізичної особи - підприємця Коваленка Дмитра Володимировича
про стягнення коштів
у межах справи № 910/10854/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АБС ТЕХ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс»
про банкрутство
В С Т А Н О В И В:
у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/10854/23 про банкрутство ТОВ "Академбудсервіс".
08.09.2025 ТОВ "Академбудсервіс" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іванченко А. В. звернулося до суду з позовом про стягнення з ФОП Коваленка Дмитра Володимировича коштів в розмірі 1 435 472,00 грн.
02.03.2026 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10854/23 (910/11263/25) позов ТОВ "Академбудсервіс" до ФОП Коваленка Дмитра Володимировича про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ФОП Коваленка Дмитра Володимировича на користь ТОВ "Академбудсервіс" кошти в розмірі 1 435 472,00 грн. Стягнуто з ФОП Коваленка Дмитра Володимировича на користь ТОВ "Академбудсервіс" судовий збір в сумі 17 226,00 грн.
Дослідивши надані сторонами докази та наведені доводи, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність отримання ФОП Коваленком Дмитром Володимировичем спірних грошових коштів у розмірі 1 435 472,00 грн, а відтак і про задоволення позовних вимог про стягнення з ФОП Коваленка Дмитра Володимировича на користь ТОВ "Академбудсервіс" вказаних грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
02.09.2026 постановою Північного апеляційного господарського суду (повна постанова складена 10.09.2026) апеляційну скаргу ФОП Коваленка Дмитра Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) - залишено без змін.
08.09.2026 від ТОВ "Академбудсервіс" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу.
30.09.2026 додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) заяву ТОВ "Академбудсервіс" про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ФОП Коваленка Дмитра Володимировича на корить ТОВ "Академбудсервіс" витрати на правничу допомогу у сумі 40 000 грн.
01.10.2026 (через підсистему "Електронний суд") ФОП Коваленком Дмитром Володимировичем подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить:
- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25); справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва
- скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25).
Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25), а також клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
02.10.2026 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С. В., Картере В. І.
06.10.2026 у зв`язку з відпусткою судді Картере В. І., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 910/10854/23 (910/11263/25) визначено склад колегії суддів: головуючий - Пєсков В. Г. (суддя-доповідач), судді: Жуков С. В., Погребняк В. Я.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;
2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) є вимоги ТОВ "Академбудсервіс" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іванченко А. В. про стягнення з ФОП Коваленка Дмитра Володимировича коштів в розмірі 1 435 472 грн. Позов подано у 2025 році.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено у розмірі 3 028 грн.
Отже, ціна позову у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 500 = 1 514 000 грн).
Як було зазначено вище, ФОП Коваленком Дмитром Володимировичем у касаційному порядку оскаржуються рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25) а також додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі.
Зі змісту статті 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою.
Таким чином, положення пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України поширюються також на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №910/10854/23(910/11263/25) ФОП Коваленко Дмитро Володимирович зазначає пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано до спірних правовідносин конструкцію кондикційного зобов`язання (ст. 1212 ЦК України) всупереч практиці Верховного Суду (постановам Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17). Крім цього, за доводами ФОП Коваленка Дмитра Володимировича, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив та не дослідив надані ним первинні документи, не врахував форс-мажорні обставини (постійні повітряні тривоги, обстріли та зупинки міського транспорту у місті Києві), фізичний стан його представника та принцип розумного пристосування. Також скаржник стверджує про порушення судами його процесуального права на участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ та зазначає, що додаткова постанова суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду (постанова від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Водночас, перевіривши доводи касаційної скарги, колегією суддів встановлено, що подана ФОП Коваленком Дмитром Володимировичем касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань щодо випадків, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність ( рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006).
Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 та у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Таким чином, зважаючи на предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт її розгляду судами двох інстанцій та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Коваленка Дмитра Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 у справі № 910/10854/23 (910/11263/25), оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі №910/10854/23 (910/11263/25) за касаційною скаргою ФОП Коваленка Дмитра Володимировича, клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень у цій справі колегією суддів не розглядається.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Коваленка Дмитра Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 у справі №910/10854/23 (910/11263/25).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
В. Погребняк