ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" вересня 2026 р. Справа№ 44/258-б (910/14225/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Пантелієнка В.О.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 30.09.2026,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026
у справі № 44/258-б (910/14225/25) (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +"
про стягнення заборгованості за договором оренди майна в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна
в межах справи № 44/258-б
за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованість в розмірі 137 589 (сто тридцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в розмірі 41 394, 19 грн.; 3% річних в розмірі 12 043,77 грн.; пеню в розмірі 24 189, 28 грн.; неустойку в розмірі 214 241,79 грн.; судовий збір в розмірі 9 469, 87 грн.; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" повернути за актом приймання-передачі на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" орендоване майно за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна від 06.06.2019 № 34-15, а саме, трактор МТЗ-82, державний номер 21570КА (інвентарний № 5109).
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+" звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №44/258-б (910/14225/25) щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості в розмірі 137 589, 21 грн., інфляційних витрат в розмірі 41 394, 19 грн., 3% річних в розмірі 12 043, 77 грн.; пені в розмірі 24 189, 28 грн.; неустойкі в розмірі 214 241,79 грн.; судового збору в розмірі 9 469, 87 грн.; стягнути з позивача судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Козир Т.П., Пантелієнко В.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №44/258-б (910/14225/25) за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" про стягнення заборгованості за договором оренди майна в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна в межах справи № 44/258-б за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про банкрутство; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №44/258-б (910/14225/25) до надходження матеріалів справи №44/258-б (910/14225/25) до Північного апеляційного господарського суду.
07.07.2026 передано справу №44/258-б (910/14225/25) в межах суду у 1-му томі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) - залишено без руху; зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржник має право усунути недоліки апеляційної скарги шляхом подання в строк, визначений цією ухвалою, обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами на підтвердження викладених у клопотанні доводів.
27.07.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено обґрунтоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами на підтвердження викладених у клопотанні доводів, в якій скаржник зазначив, що первинну апеляційну скаргу було подано у межах встановленого законом строку, однак її було повернуто у зв`язку з не усуненням недоліків. Повторну апеляційну скаргу подано без невиправданих зволікань після отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+" про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) задоволено. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25). Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.09.2026 об 11 год. 00 хв. Запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 10.08.2026. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 17.08.2026.
10.08.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заявник просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) залишити без змін. На думку позивача, апелянт підміняє джерело виникнення зобов`язання - Договір - документом, який лише містить інформацію про суму платежу. Невиставлення рахунку не припиняє, не змінює і не відтерміновує передбаченого Договором обов`язку зі сплати орендної плати. Апелянт не спростовує визначальної для застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України обставини - після припинення Договору орендоване майно орендодавцеві повернуто не було. Отже, правова підстава для застосування передбачених законом наслідків неповернення майна зберігається. Кірм того, заборгованість у сумі 137 589,21 грн та неустойка у сумі 214 241,79 грн мають різну правову природу: перша виникла у межах договірних правовідносин, друга - внаслідок невиконання обов`язку повернути майно після припинення Договору. Саме одночасне зазначення у рішенні цих двох сум не означає їх подвійного нарахування. Подвійне стягнення мало б місце лише за умови нарахування орендної плати та неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України за один і той самий календарний період після припинення Договору.
30.09.2026 у судове засідання з`явились представники скаржника та позивача в режимі відеоконференції.
Представник скаржника просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №44/258-б (910/14225/25) щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості в розмірі 137 589, 21 грн., інфляційних витрат в розмірі 41 394, 19 грн., 3% річних в розмірі 12 043, 77 грн.; пені в розмірі 24 189, 28 грн.; неустойки в розмірі 214 241,79 грн.; судового збору в розмірі 9 469, 87 грн. В цій частині прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник позивача просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованість в розмірі 137 589 (сто тридцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в розмірі 41 394, 19 грн.; 3% річних в розмірі 12 043,77 грн.; пеню в розмірі 24 189, 28 грн.; неустойку в розмірі 214 241,79 грн.; судовий збір в розмірі 9 469, 87 грн, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваної ухвали лише в тій частині, що оскаржується.
Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржик зазначає, що суд першої інстанції не дослідив факт виставлення рахунків на адресу Відповідача, а також не врахував специфіку саме договору, оскільки саме Позивач взяв на себе зобов`язання направляти Відповідачу рахунки на оплату оренди шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Тому, саме рахунок є способом визначення конкретного розміру зобов`язання, оскільки орендна плата, за умовами абзацу 4 п. 3.1 Договору оренди від 06.06.2019 №34-15, змінюється щомісяця (оскільки змінюється індекс інфляції). Враховуючи наведене, на думку скаржника, без розрахунку Позивача сума оренди є невизначеною та документально не підтвердженою з боку Позивача. Оскільки позивачем не надано жодного доказу виставлення рахунків на оренду, направлення їх на адресу Відповідача та погодження між сторонами таких розрахунків та їх оплати на певний рахунок Позивача, на думку апелянта, сума боргу в розмірі 137 589,21 грн є недоведеною з боку Позивача.
На думку скаржника, судом першої інстанції не враховано суперечливої поведінки Позивача відносно твердження про припинення 06.05.2022 Договору оренди від 06.06.2019 №34-15. Так, судом першої інстанції не враховано, що Позивач по даній справі одночасно вважає договір припиненим 06.05.2022, але при цьому нараховує орендну плату після цієї дати. На думку апелянта, це є взаємовиключною позицією Позивача та свідчить про відсутність правової визначеності вимог. В свою чергу, якщо майно не повернуте його власнику, то застосовуються інші правові механізми, зокрема, ст. 785 ЦК України, але це не тотожно орендній платі. Позивач заперечує автоматичну пролонгацію Договору оренди від 06.06.2019 №34-15, зазначаючи про те, що Договором оренди не передбачена така автоматична пролонгація. В той же час, незаперечення орендодавцем можливості продовження договірних відносин може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар в силу закону вправі розраховувати, що договір оренди вважається поновленим. За викладених обставин, поведінка Позивача у спірних правовідносинах як сторони зобов`язання є суперечливою і, враховуючи подальші конклюдентні дії з виставлення орендних платежів з жовтня 2022, свідчить про зловживання ним своїм правом. Тому, матеріали справи не містять жодних доказів про те, що Позивачем направлялися заяви після 06.05.2022 і до 06.06.2022 про припинення орендних відносин між Сторонами та повернення орендованого майна, тому цілком логічно, що Відповідач розраховував на існування й надалі між Сторонами орендних відносин за Договором від 06.06.2019 №34-15. Апелянт також не погоджується з тим, що суд в рішенні не зробив аналізу суми боргу, зокрема, за які місяці нарахована оренда; який індекс інфляції застосовано; яким чином отримано суму 137 589,21 грн, тому фактично судом першої інстанції розрахунок не перевірявся. Скаржник також не погоджується з висновками суду щодо гарантійного платежу. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції допустився стягнення з Відповідача штрафних санкцій, які у 1.6 рази перевищують суму основного боргу, яку судом визначено до стягнення. При цьому судом не здійснено перевірки щодо співмірності санкції та можливості їх зменшення. Також апелянт зазначив, що вимоги позивача в частині стягнення з Відповідача неустойки за Договором від 06.06.2019 №34-15 за 1065 днів в сумі 214 241,79 грн., є такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності. Що стосується розрахунків Позивача в частині пені, інфляційних витрат та 3% річних, то Відповідач вважає їх не коректними, оскільки Позивачем взято за основу суму боргу в розмірі - 137 589,21 грн., яка не має жодного документального підтвердження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+" слід задовольнити частково. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25), виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови. Пункти 1,2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) викласти у наступній редакції: « 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Щаслива, буд. 28, кв. 2; код ЄДРПОУ 40062057) на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3; код ЄДРПОУ 33096517) 9841,50 грн основного боргу, 214 241, 79 грн неустойки, 885,74 грн - 3 % річних, 2960, 85 грн втрат від інфляції та 3233,32 грн судового збору за подання позову. В решті позову відмовити», з огляду на наступне.
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 44/258-б за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на стадії процедури санації, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.02.2013.
17.11.2025 до Господарського суду м. Києва звернулось Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" про стягнення заборгованості за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна від 06.06.2019 №34-15 в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.11.2025 прийнято позовну заяву Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" про стягнення заборгованості за договором оренди майна в розмірі 429 458,24 грн. та повернення майна до розгляду в межах справи № 44/258-б про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", розгляд позовної заяви здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 02.02.2026.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з огляду на те, що позивачем не були виставлені рахунки на оплату за договором, враховуючи, що згідно з п.3.1 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем рахунків. Крім цього, відповідач також звернув увагу суду на те, що згідно з п. 2.5 договору для забезпечення виконання даного договору сторони встановили такий вид забезпечення як гарантійний платіж. Гарантійним платежем за цим договором є - грошова сума у розмірі трьох місячних орендних плат. Отже, враховуючи відсутність виставлених позивачем рахунків та відсутності інформації про те, чи був зарахований гарантійний платіж в загальну суму заборгованості, відповідач не погодився із сумою боргу в розмірі 137 589,21 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованість в розмірі 137 589 (сто тридцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в розмірі 41 394, 19 грн.; 3% річних в розмірі 12 043,77 грн.; пеню в розмірі 24 189, 28 грн.; неустойку в розмірі 214 241,79 грн.; судовий збір в розмірі 9 469, 87 грн.; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" повернути за актом приймання-передачі на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" орендоване майно за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна від 06.06.2019 № 34-15, а саме, трактор МТЗ-82, державний номер 21570КА (інвентарний № 5109).
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості в розмірі 137 589 (сто тридцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 21 коп., інфляційні втрати в розмірі 41 394, 19 грн.; 3% річних в розмірі 12 043,77 грн.; пеню в розмірі 24 189, 28 грн.; неустойку в розмірі 214 241,79 грн.; судовий збір в розмірі 9 469, 87 грн, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд оскаржуваної ухвали лише в тій частині, що оскаржується.
Так, 06.06.2019 між Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віраж груп +" (далі - орендар, відповідач) було укладено Договір окремого індивідуально визначеного майна № 34-15 (далі - договір).
За умовами п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, що обліковується на балансі філії "Києво-Святошинське ДЕУ" Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Розділом 3 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.95 (зі змінами та доповненнями) (далі - Методика розрахунку), і становить базовий місяць розрахунку - 2019 - 1676,38 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят шість гривень 38 коп.), крім того ПДВ - 335,28 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих Орендодавцем рахунків. Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача в розмірі 100 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до наданих балансоутримувачем рахунків.
Відповідно до п.4.2 договору орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає орендодавець (якщо такі надаються) та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати.
Позивач взяті на себе зобов`язання за договором виконав, передавши відповідачу об`єкт оренди, визначений договором, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією акту приймання-передачі майна.
За висновком суду першої інстанції, відповідач взяті на себе зобов`язання, в частині своєчасної та повної орендної плати за договором не виконав, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість на загальну суму 137 589,21 грн.
Суд першої інстанції врахував пояснення позивача, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. На це звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №915/641/19. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити вартість наданих послуг. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач підписуючи договір, засвідчив ознайомленість з порядком нарахування, сумою та строками оплати орендної плати. Таким чином, наявність чи відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку внесення орендної плати, з чим судова колегія погоджується.
Щодо суми гарантійного платежу позивач зазначив, що відповідний платіж не був внесений відповідачем. Відповідачем, в свою чергу, не спростовано вказані твердження.
Суд першої інстанції встановив, що з огляду на те, що відповідач не повернув орендоване майно, нарахування позивачем орендної плати після закінчення строку дії договору здійснюється відповідно до умов п. 3.4 договору.
Відповідно до п. 3.4 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою та іншими платежами, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що оскільки позивачем не направлялося жодних заяв після 06.05.2022 про припинення орендних відносин між сторонами та повернення орендованого майна, відповідач розраховував на існування й надалі між сторонами орендних відносин за договором.
Враховуючи викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм законодавства та умов Договору оренди окремого індивідуально визначеного майна від 06.06.2019 №34-15 не здійснив оплату орендної плати, а тому заявдовольнив позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 137 589,21 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 12 043,77 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 41 394,19 грн., суд першої інстанції зазначив, що дані розрахунки є обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 24 189,28 грн. та неустойки в розмірі 214 241,79 грн. суд зазначив, що пунктом 8.3. договору передбаченого, що у разі затримки внесення орендної плати, плати за утримання та інших платежів, обумовлених в т.ч. і додатковими угодами, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день такої затримки (включаючи день оплати). Згідно із п.8.6 договору у випадку неповернення орендованого майна орендодавцеві в разі припинення дії договору орендар сплачує неустойку в розмірі 10% від розміру орендної плати за кожен день прострочення обов`язку з поверненням майна. Орендар сплачує неустойку в строк до повного повернення орендованого майна. Здійснивши перевірку розрахунку пені та неустойки, наведеного позивачем в позовній заяві, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний розрахунок є обґрунтованим, таким, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства. У зв`язку з чим вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 24 189,28 грн. та неустойки в розмірі 214 241,79 грн. суд першої інстанції задовольнив у повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині нарахування неустойки в розмірі 214 241,79 грн суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням положень п. 12 та п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, вимоги позивача в частині нарахування неустойки в розмірі 214 241,79 грн. заявлені у межах строку позовної давності, а тому заява відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності в частині нарахування неустойки задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із вищевказаними висновками суду першої інстанції у відповідній частині, з огляду на наступне.
Частина перша статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Приписами частини першої статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України, чинного на час виникнення спіних правовідносин) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 ЦК України за оренду майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за оренду майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами першою та четвертою статті 286 ГК України, чинного на час виникнення спіних правовідносин, визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом вищенаведених норм в силу укладення договору оренди має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове володіння та користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.
Частина перша статті 762 ЦК України також передбачає, що за найм (оренду) з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як приписи статті 286 ГК України, чинного на час виникнення спіних правовідносин, так і положення статті 762 ЦК України регламентують відносини сторін протягом дії договору оренди (найму) та у відповідності до його умов, тобто, у разі правомірного володіння та користування орендаря орендованим майном.
Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, чинного на час виникнення спіних правовідносин, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України, чинного на час виникнення спіних правовідносин).
Сплив строку дії договору та відмови у його продовженні зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов`язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв`язку з порушенням зобов`язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Так, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов`язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.
Із встановлених судом обставин справи вбачається, що спірний договір оренди діяв до 06.05.2022. Позивач просив суд стягнути орендну плату у розмірі 137 589,21 грн за період з 31.01.2022 по 30.09.2025, інфляційні втрати в розмірі 41 394, 19 грн та 3% річних в розмірі 12 043,77 грн за період з жовтня 2020 по вересень 2025, пеню в розмірі 24 189, 28 грн за період з 07.03.2025 по 30.09.2025 та неустойку в розмірі 214 241,79 грн - 10% від розміру орендної плати за кожен день прострочення обов`язку з повернення майна відповідно до п. 8.6 Договору за період з 31.10.2022 по 30.09.2025 (1065 днів).
У постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 викладено правовий висновок щодо застосовування норми частини другої статті 785 ЦК України та одночасного стягнення орендної плати та неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України, згідно з яким Верховний Суд вказав, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України. Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16. Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України). Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Подібний правовий висновок викладено у пунктах 9.11-9.14 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Як підтверджується матеріалами справи, Договір окремого індивідуально визначеного майна від 06.06.2019№ 34-15 припинив свою дію 06.05.2022. Доказів укладення сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору після зазначеної дати матеріали справи не містять, як і відсутні належні та допустимі докази досягнення сторонами після 06.05.2022 згоди щодо продовження договірних відносин на попередніх умовах.
При цьому посилання відповідача на те, що після 06.05.2022 позивач не направляв окремої заяви про припинення орендних відносин, саме по собі не свідчить про продовження строку дії договору із врахуванням перебування орендодавця у процедурі банкрутства.
Відповідно до частини першої статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. При цьому положення частини першої статті 764 Цивільного кодексу України щодо поновлення договору найму на новий строк у разі продовження користування майном після закінчення строку його дії підлягають застосуванню з урахуванням наявності або відсутності заперечень наймодавця.
Особливого значення при оцінці наведених обставин набуває те, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин перебував у процедурі санації у справі про банкрутство № 44/258-б (ухвала Господарського суду м. Києва від 25.02.2013 у справі № 44/258-б). Відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства санація є судовою процедурою, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів. У межах цієї процедури розпорядження майном боржника та вчинення ним правочинів здійснюється з урахуванням спеціального правового режиму, визначеного Кодексом України з процедур банкрутства, планом санації та повноваженнями керуючого санацією. Керуючий санацією має право розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та встановлених законом обмежень, а також укладати від імені боржника цивільно-правові та інші правочини. Отже, саме по собі невчинення позивачем у травні 2022 окремої дії щодо витребування майна не може бути безумовно ототожнене з волевиявленням позивача - боржника у справі № 44/258-б на продовження вищевказаного договору оренди, оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття уповноваженим суб`єктом у процедурі санації рішення про продовження строку дії Договору № 34-15 або про укладення нового договору щодо цього майна. Іншого належного та допустимого доказу того, що після 06.05.2022 уповноважена особа позивача погодила продовження орендних правовідносин на умовах Договору № 34-15, відповідачем не надано.
Відсутність вимоги про повернення майна безпосередньо 06.05.2022 або протягом наступного місяця також не є самостійним доказом погодження сторонами продовження строку дії договору, враховуючи спеціальний статус позивача як боржника, щодо якого здійснюється процедура санації у справі № 44/258-б. Відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства розпорядження майном такого боржника має здійснюватися не довільно, а з урахуванням мети процедури санації, плану санації та встановлених Кодексом повноважень керуючого санацією. Тому висновок про продовження майнового правочину не може ґрунтуватися лише на пасивній поведінці позивача за відсутності доказів відповідного волевиявлення уповноваженого суб`єкта.
Таким чином, колегія суддів виходить із того, що Договір № 34-15 припинив свою дію 06.05.2022 у зв`язку із закінченням погодженого сторонами строку його дії. Доказів продовження строку дії цього договору після 06.05.2022 матеріали справи не містять із врахуванням вищезазначеного.
З огляду на припинення договору 06.05.2022, з цієї дати припинилися правові підстави для правомірного володіння та користування відповідачем орендованим майном на умовах договору № 34-15. Відтак, правовідносини сторін після припинення договору не можуть регулюватися положеннями договору щодо внесення орендної плати, як плати за правомірне користування майном.
Припинення договору найму, невиконання наймачем обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, а правовідносини сторін переходять із регулятивної площини у сферу охоронних правовідносин, що регулюються, зокрема, частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.
Таким чином, орендна плата за своєю правовою природою є платою саме за правомірне користування майном протягом строку дії договору. Після припинення договору особа, яка продовжує утримувати майно без належної правової підстави, вже не перебуває у правовідносинах щодо правомірного користування майном, а тому обов`язок зі сплати орендної плати за умовами припиненого договору за цей період не виникає.
При цьому саме по собі продовження фактичного користування майном після закінчення строку договору не трансформує неправомірне користування у правомірне та не поновлює договір автоматично за відсутності передбачених законом умов для його поновлення.
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ. Невиконання цього обов`язку породжує спеціальний правовий наслідок, передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про можливість продовження нарахування орендної плати після 06.05.2022 на підставі пункту 3.4 договору не відповідає правовій природі відносин, що виникли після припинення договору.
Умови договору не можуть змінювати імперативний правовий наслідок, встановлений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, та встановлювати для орендаря поряд із законною неустойкою інший обов`язок щодо сплати орендної плати за той самий період неправомірного користування майном.
Норми статті 762 ЦК України, які регулюють плату за правомірне користування майном, та частини другої статті 785 ЦК України, яка встановлює наслідки невиконання обов`язку щодо повернення майна після припинення договору, не можуть одночасно застосовуватися до одного й того самого періоду. Стягнення орендної плати за період після припинення договору разом із неустойкою за неповернення майна фактично призводило б до стягнення потрійної плати за користування майном, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Отже, суд першої інстанції неправильно визначив період існування у відповідача обов`язку зі сплати саме орендної плати за Договором окремого індивідуально визначеного майна від 06.06.2019 № 34-15 та безпідставно включив до складу основного боргу суми, нараховані після 06.05.2022.
Відповідно до розрахунку, здійсненого судом апеляційної інстанції, за період з 31.01.2022 по 06.05.2022 у відповідача утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 9 841,50 грн. Саме ця сума є грошовим зобов`язанням відповідача, що виникло у межах строку дії договору, а тому підлягає стягненню заборгованість з орендної плати за Договором у сумі 9 841,50 грн. Водночас, відсутні правові підстави для стягнення орендної плати, нарахованої після 06.05.2022, оскільки після цієї дати відповідач користувався майном без правової підстави. До цих правовідносин застосовною є ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка має компенсаторний характер та встановлює наслідки невиконання обов`язку з повернення після припинення Договору.
Щодо 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що їх нарахування має похідний характер від основного грошового зобов`язання. Відтак, після встановлення фактичного розміру основного боргу, який існував у відповідача за період дії договору, підлягає відповідному коригуванню і розмір передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України 3 % річних та інфляційних втрат.
При цьому припинення договору оренди 06.05.2022 саме по собі не припиняє вже виниклого грошового зобов`язання зі сплати орендної плати за період до припинення договору та не позбавляє кредитора права на передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення виконання такого грошового зобов`язання. Тому 3 % річних та інфляційні втрати підлягають визначенню, виходячи саме з установленого судом розміру основного боргу, що виник до припинення Договору.
З урахуванням здійсненого судом апеляційної інстанції перерахунку з відповідача за заявлений період підлягає стягненню 885,74 грн 3 % річних та 2 960,85 грн інфляційних втрат. Решта заявлених у позові вимог щодо стягнення сум 3 % річних та інфляційних нарахувань не підлягає до задоволення.
Щодо заявленої позивачем пені колегія суддів зазначає, що пеня є відповідальністю за прострочення виконання саме грошового зобов`язання, а тому може бути нарахована лише за період, у якому у відповідача існував обов`язок зі сплати орендної плати.
Оскільки після 06.05.2022 обов`язок відповідача зі сплати орендної плати за Договором припинився, а правовідносини сторін у частині неповернення майна регулюються частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, правові підстави для нарахування передбаченої Договором пені після припинення договору відсутні. Відтак, висновок суду першої інстанції про стягнення пені у розмірі 24 189,28 грн, нарахованої за період з 07.03.2025 по 30.09.2025 у повному обсязі є помилковим. Ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо неустойки за неповернення орендованого майна, колегія суддів зазначає наступне.
Факт неповернення відповідачем орендованого майна після припинення договору сторонами не спростований та підтверджується матеріалами справи.
Встановивши, що відповідач не повернув об`єкт оренди у період після припинення дії договору позивачу, а продовжив користування орендованим майном за відсутності правових підстав для цього, є наявними підстави для стягнення з відповідача неустойки, нарахованої відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Позивач на підставі п.8.3. Договору оренди нарахував неустойку у розмірі 10% від розміру орендної плати за кожен день прострочення обов`язку з повернення майна на загальну суму 214 241, 79 грн.
Однак, згідно із ч.2 ст. 785 наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
При цьому неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є законною неустойкою та застосовується незалежно від того, чи погодили сторони її розмір у договорі. Така неустойка має спеціальний правовий режим та є самостійним способом майнової відповідальності наймача за невиконання обов`язку щодо повернення майна після припинення договору.
Отже, посилання суду першої інстанції виключно на пункт 8.3 договору як на підставу стягнення неустойки у розмірі 10 % орендної плати за кожен день прострочення не змінює правової природи заявленої вимоги, оскільки фактично позивач просить компенсувати наслідки невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення договору.
За таких обставин, враховуючи встановлений факт неповернення відповідачем майна після припинення договору, а також те, що заявлений позивачем розмір неустойки - 214 241,79 грн - є меншим за розмір неустойки, який може бути заявлений відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення вищезазначеної неустойки у заявленому позивачем розмірі 214 241,79 грн, керуючись ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+" слід задовольнити частково. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25), виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови. Пункти 1,2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) викласти у наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Щаслива, буд. 28, кв. 2; код ЄДРПОУ 40062057) на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3; код ЄДРПОУ 33096517) 9841,50 грн основного боргу, 214 241, 79 грн неустойки, 885,74 грн - 3 % річних, 2960, 85 грн втрат від інфляції та 3233,32 грн судового збору за подання позову.
В решті позову відмовити».
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зміну розміру задоволених позовних вимог підлягає відповідному перерахунку і розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за подання до господарського суду позовної заяви. За результатами такого розрахунку з відповідача підлягає стягненню 3 233,32 грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсутність доказів виставлення та направлення відповідачу рахунків свідчить про недоведеність виникнення та розміру грошового зобов`язання. Як убачається з пунктів 3.1, 4.2 договору, сторони погодили розмір орендної плати, порядок його визначення та строки внесення. Передбачене договором коригування орендної плати на індекс інфляції є способом визначення її розміру, а не умовою виникнення обов`язку зі сплати. Відтак, рахунок має інформаційний та розрахунковий характер і не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення або зміна грошового зобов`язання. Саме по собі ненадання рахунку не звільняє орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату у встановлений договором строк, у встановленому договором розмірі. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що за період фактичної дії договору - з 31.01.2022 по 06.05.2022 - заборгованість становить 9 841,50 грн. Отже, посилання апелянта на ненадання рахунків не спростовує факту виникнення та розміру грошового зобов`язання за умовами Договору.
Доводи апелянта щодо неможливості встановити, чи враховано гарантійний платіж також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Пунктом 2.5 договору сторони передбачили гарантійний платіж у розмірі трьох місячних орендних плат як спосіб забезпечення виконання зобов`язань за договором. Разом із тим позивач зазначив, що такий платіж відповідачем фактично не вносився. Належних та допустимих доказів здійснення відповідачем гарантійного платежу, його розміру, документів, за якими можливо було б перевірити призначення платежу або наявність у позивача відповідної грошової суми, яка могла б бути зарахована в рахунок погашення заборгованості, матеріали справи не містять. Саме лише посилання відповідача на передбачення умовами договору гарантійного платежу не підтверджує факту його внесення та не свідчить про погашення за рахунок такого платежу спірної заборгованості.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі 214 241,79 грн, оскільки звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки за період з 31.10.2022 по 30.09.2025 (1065 днів) здійснено у межах встановленого законом строку, з урахуванням положень п. 12 та п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України строки, визначені, зокрема, статтею 258 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності підлягав продовженню на строк його дії, а в подальшому - зупиненню на строк дії воєнного стану відповідно до редакції зазначеної норми, чинної у відповідний період.
З огляду на наведене, враховуючи дату звернення позивача до суду - 17.11.2025, а також установлені законом особливості перебігу позовної давності у період дії карантину та воєнного стану, колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності за вимогою про стягнення неустойки у розмірі 214 241,79 грн не сплив. За таких обставин підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 Цивільного кодексу України, відсутні, у зв`язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника пропорційно розміру задоволених вимог за апеляційною скаргою.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271 275, 276, 277, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп+" задовольнити частково.
Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25), виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови.
Пункти 1,2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 у справі № 44/258-б (910/14225/25) викласти у наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Щаслива, буд. 28, кв. 2; код ЄДРПОУ 40062057) на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3; код ЄДРПОУ 33096517) 9841,50 грн основного боргу, 214 241, 79 грн неустойки, 885,74 грн - 3 % річних, 2960, 85 грн втрат від інфляції та 3233,32 грн судового збору за подання позову.
В решті позову відмовити».
Стягнути з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віраж Груп +" 3879, 62 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
Матеріали справи № 44/258-б (910/14225/25) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний тектс складено 12.10.2026
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді В.О. Пантелієнко
Т.П. Козир