УХВАЛА
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 757/11706/26-ц
провадження № 61-10400св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач (особа, яка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову)- ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,
в інтересах якої діє адвокатка Напрієнко Марина Вікторівна, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року у складі колегії суддів Євграфової Є. П., Поливач Л. Д., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
25 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, в якому просила:
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію у розмірі від загальної суми сплачених ним аліментів на користь ОСОБА_3 за період з 21 серпня 2015 року до дня ухвалення рішення, як коштів, витрачених зі спільного бюджету не в інтересах сім`ї;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину спільних готівкових грошових заощаджень в іноземній валюті у розмірі 217 532,50 доларів США та 281 440 євро;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину грошових коштів в національній валюті, розміщених на рахунках банків України, у розмірі 1 000 000 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину спільних грошових заощаджень в іноземній валюті, розміщених на банківських рахунках (вкладах) у фінансових установах Швейцарської Конфедерації, у розмірі 1 000 000 євро;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину спільних грошових заощаджень в іноземній валюті, розміщених на банківських рахунках (вкладах) у фінансових установах Французької Республіки, у розмірі 1 000 000 євро.
06 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.
Заяву мотивовано тим, що між сторонами виник майновий спір
про поділ спільного майна подружжя, орієнтовна ціна якого перевищує 134 222 134,50 грн, а предметом спору є рухоме майно та грошові кошти на банківських рахунках. Отже, відповідач ОСОБА_2 може здійснити відчуження спірного майна та грошових коштів третім особам, що унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила суд забезпечити позов шляхом:
накладення арешту із забороною відчуження та розпорядження на такі транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 : TOYOTA LAND CRUISER,
2022 року випуску, об`єм двигуна 3 346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ; TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 року випуску, об`єм двигуна 4 461 куб. см,
№ кузова НОМЕР_2 ;
накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 у межах ціни позову, а саме: розміщені на банківських рахунках у банківських установах України; розміщені на рахунках (вкладах) у фінансових установах Швейцарської Конфедерації; грошові кошти, розміщені на рахунках (вкладах) у фінансових установах Французької Республіки; інші грошові кошти в національній та іноземній валюті, що належать відповідачу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 23 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.
Наклав арешт на майно: TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ; TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 року випуску, об`єм двигуна 4461 куб. см, № кузова НОМЕР_2 .
У задоволенні іншої частини заяви відмовив.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що:
задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині вимог про накладення арешту на транспортні засоби, суди виходили з того, що між сторонами виник майновий спір про поділ спільного майна подружжя, орієнтовна ціна якого перевищує 134 222 134,50 грн, а предметом спору є рухоме майно та грошові кошти. Встановивши наявність зв`язку між запропонованим позивачкою заходом забезпечення позову у вигляді арешту автомобілів та предметом позовних вимог, а також існування загрози ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду в разі відчуження майна відповідачем, наявні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби (автомобілі);
відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках, суди виходили з того, що позивачка не надала відомостей про наявність конкретних рахунків, їх номери та назви відповідних банківських установ, у яких вони відкриті, а тому відсутність даних про конкретні рахунки унеможливлює оцінку співмірності заявлених позовних вимог та заходу забезпечення позову, що може спричинити порушення прав інших осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 04 серпня 2026 року через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Напрієнко М. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог заяви, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби до Верховного Суду не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягають.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі
№ 760/18839/23 (провадження № 61-5451св24), від 06 серпня 2025 року
у справі № 759/22148/24 (провадження № 61-5613св25).
Доводи інших учасників справи
Відзиву/заперечення на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал суду першої інстанції про скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), у наведеній статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку,
не передбачено.
З огляду на викладене та відповідно до наведених положень ЦПК України, не може бути предметом перегляду у касаційному порядку й постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову.
Подібний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 31 липня
2024 року у справі № 932/6919/23 (провадження № 61-6082св24) та у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 759/5607/25 (провадження № 61-10988св25).
Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як визначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня
2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02)
та від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України»
(заява № 8863/06) право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг на рішення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені у статті 389 ЦПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами цивільного судочинства.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження
№ 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження
№ 14-88цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, який підтверджено у постанові від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Враховуючи норми ЦПК України та компетенційну складову у понятті термін «судом, встановленим законом», у Верховного Суду відсутні повноваження розглядати питання, які виходять за межі компетенції суду касаційної інстанції.
У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (заява
№ 19164/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, визначені законом щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження
№ 14-53цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.
Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Зважаючи на викладене, оскільки Верховний Суд помилково відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Напрієнко М. В., на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду
від 23 липня 2026 року в частині відмови у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках, які не підлягають касаційному оскарженню, тому касаційне провадження у цій частині необхідно закрити.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційне провадження підлягає закриттю, немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 260, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Закрити касаційне провадження у справі № 757/11706/26-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Напрієнко Марина Вікторівна,
на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року
та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року в частині відмови у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках.
Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв