УХВАЛА
12 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 757/11706/26-ц
провадження № 61-10400ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чокля Єлизавета Юріївна, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів,
УСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
25 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, в якому просила:
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію у розмірі від загальної суми сплачених ним аліментів на користь ОСОБА_3 за період з 21 серпня 2015 року до дня ухвалення рішення, як коштів, витрачених зі спільного бюджету не в інтересах сім`ї;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину спільних готівкових грошових заощаджень в іноземній валюті у розмірі 217 532,50 доларів США та 281 440 євро;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину грошових коштів в національній валюті, розміщених на рахунках банків України, у розмірі 1 000 000 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину спільних грошових заощаджень в іноземній валюті, розміщених на банківських рахунках (вкладах) у фінансових установах Швейцарської Конфедерації, у розмірі 1 000 000 євро;
стягнути з ОСОБА_2 на свою користь частину спільних грошових заощаджень в іноземній валюті, розміщених на банківських рахунках (вкладах)
у фінансових установах Французької Республіки, у розмірі 1 000 000 євро.
06 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом:
накладення арешту з забороною відчуження та розпорядження на такі транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 : TOYOTA LAND CRUISER,
2022 року випуску, об`єм двигуна 3 346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ; TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 року випуску, об`єм двигуна 4 461 куб. см,
№ кузова НОМЕР_2 ;
накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 у межах ціни позову: грошові кошти, розміщені на банківських рахунках у банківських установах України; грошові кошти, розміщені на рахунках (вкладах)
у фінансових установах Швейцарської Конфедерації; грошові кошти, розміщені на рахунках (вкладах) у фінансових установах Французької Республіки; інші грошові кошти в національній та іноземній валюті, що належать відповідачу.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 23 березня 2026 року, яку Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2026 року залишив без змін, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.
Наклав арешт на майно: TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ; TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 року випуску, об`єм двигуна 4461 куб. см, № кузова НОМЕР_2 .
У задоволенні іншої частини заяви відмовив.
16 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом їх витребування:
з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної служби фінансового моніторингу України;
у банківських установах України та у ОСОБА_2 інформації про номери рахунків, назви банків та залишки коштів, що перебувають у його власності у фінансових установах Швейцарської Конфедерації та Французької Республіки, з наданням відповідних підтверджуючих документів.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 23 квітня 2026 року
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовив.
Не погодившись з ухвалою Печерського районного суду міста Києва
від 23 квітня 2026 року, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 17 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року залишив без змін.
28 вересня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чокля Є. Ю., на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року, в якій заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
У частині першій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Оскарження ухвал суду першої інстанції про забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України), у наведеній статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
З огляду на викладене та відповідно до наведених положень ЦПК України, не може бути предметом перегляду у касаційному порядку й постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів.
Подібний висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 04 листопада
2025 року у справі № 470/660/25 (провадження № 61-13675ск25), від 20 серпня 2026 року у справі № 757/6934/24-ц (провадження № 61-10554ск26).
Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як визначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня
2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02)
та від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України»
(заява № 8863/06) право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг на рішення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені у статті 389 ЦПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами цивільного судочинства.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження
№ 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (заява
№ 19164/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
У пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи зазначене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чокля Є. Ю.,
на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року
та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Чокля Єлизавета Юріївна, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва
від 23 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду
від 17 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв