Справа № 127/7488/26
Провадження № 4-с/127/52/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 жовтня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Ан О.В.,
за участю секретаря судового засідання Поляруш І.О.,
скаржника ОСОБА_1 ,
представника скаржника - адвоката Мишковської Тетяни Миколаївни,
представника стягувача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2026 зі скаргою до суду звернулася ОСОБА_1 , яка просила визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Невмержицької Ярослави Анатоліївни, в частині винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 81911242 від 08.09.2026 року та постанови про арешт коштів боржника від 08.09.2026 року. Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 81911242 від 08.09.2026 року з виконання ухвали по справі №127/7488/26, виданої 10.04.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області. Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 08.09.2026 року в рамках виконавчого провадження № 81911242, з виконання ухвали по справі №127/7488/26, виданої 10.04.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми позову 474346.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках. Мотивувала заявлені вимоги тим, що 08.09.2026 року заступником начальника відділу Вінницького ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Невмержицькою Я. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 81911242 та постанову про накладення арешту на рахунки в усіх банках скаржниці. Вважає її незаконною та такою, що грубо суперечить нормам процесуального та матеріального права виходячи з наступного: ухвала суду не містить усіх необхідних реквізитів виконавчого листа, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, що виконавцем зроблено не було адже було накладено арешт на рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, які є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Виконавець наклав арешт на рахунок скаржниці, не в межах суми, як визначено ухвалою, а на увесь рахунок, що вдвічі перевищує вказану в ухвалі суму, що також порушує права скаржниці.
У судовому засіданні сторона скаржниці заявлені вимоги підтримала, просила постанову скасувати із підстав наведених у заяві. Вказала на порушення права на працю, адже накладено арешт на її картковий рахунок, відкритий на ФОПа, з якого вона сплачує заробітну плату.
Представник стягувача проти обставин викладених у скарзі заперечив, вказав на те, що ухвала суду підлягає обов`язковому виконанню. Ухвала була оскаржена в Вінницьком апеляційному суді і залишена без змін. Вважає, що иконавець діяв у межах своїх повноважень. Скаржник та її представник не вказали яке саме право ОСОБА_1 було порушено постановловю про відкриття виконавчого провадження. Відсутність відомостей в ухвалі суду не є перешкодою для відкриття провадження адже виконавець може самостійно витребовувати дані в тому числі виправити описк4у у прізвищі стягувача.
У судове засідання державний виконавець не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином про причини неявки суд не повідомив.
Судом установлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.04.2026 залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду вирішено вжити заходи для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 у межах суми позову 474 346.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках. Заборонено відповідачам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження коштами та рахунками.
На підставі вказаної ухвали суду Вінницьким відділом ДВС у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження, постановами державного виконавця від 07.09.2026 скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження та повернуто виконавчий лист без виконання. При цьому попередня постанова про відкриття провадження суттєво відрізняється від оскаржуваної.
08.09.2026 Вінницьким відділом ДВС у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 81911242 в рамках якого накладено арешт на рахунки ОСОБА_1 . При цьому в постанові про арешт коштів боржника не вказано конкретного рахунку, банку тощо.
21.09.2026 виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження оскільки вимоги ухвали суду від 10.04.2026 виконано.
У ОСОБА_1 відкрито рахунок фізичної особи-підприємця в АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_2 , на який накладено арешт на суму 948692,34 грн.
Згідно ст. 258 ЦПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно ст. 157 ЦПК України Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Відповідно до ч.1, 2 ст. 149. ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Стаття 150 ЦПК України передбачає, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.
Стаття 48 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (частина перша статті 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16 зазначено, що «принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню. При цьому, слід зауважити на тому, що виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»). Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення».
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (частина четверта статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом частини другої статті 48 цього Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що: «7.13. З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
7.14. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
7.15. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
7.16. Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб`єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати. З установлених судами обставин вбачається, що рахунок боржника № , на кошти на якому виконавцем був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, якій використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати. На цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати. Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено.
Суд враховує, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржниця та її представниця не довели, що постановою про відкриття виконавчого проваджнння порушено право скаржниці.
Суд звертає увагу, що АТ «ПриватБанк» на яке нормами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому. , постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку НОМЕР_2 відкритого на ім`я ОСОБА_1 як фізичної особи підприємця виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення».
Саме на банк, який виконує постанову про арешт коштів боржника, в силу положень частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» покладено визначення статусу коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку.
Стосовно неповноти відомостей то суд погоджується із доводами сторони стягувача, адже державний виконавець наділений обсягом повноважень, з отримання інформації відносно осіб боржників для належного виконання рішень суду.
З огляду на вказані обставини суд відмовляє у задоволенні скарги.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. 4, 18, 63, 447, 451 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій заступника начальника відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Невмержицької Ярослави Анатоліївни в частині винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 81911242 від 08.09.2026 року та постанови про арешт коштів боржника від 08.09.2026 року. Скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 81911242 від 08.09.2026 року з виконання ухвали по справі №127/7488/26, виданої 10.04.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області. Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 08.09.2026 року в рамках виконавчого провадження № 81911242, з виконання ухвали по справі №127/7488/26, виданої 10.04.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми позову 474346.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: