ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" вересня 2026 р. Справа№ 911/1931/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Сибіги О.М.
Мальченко А.О.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 17.09.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг"
на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026
у справі № 911/1931/26 (суддя - Подоляк Ю.В.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" про забезпечення позову
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферум-Спейс"
про стягнення 721 728, 46 грн,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2026 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" від 25.06.2026 про забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову 721 728, 46 грн на грошові кошти та майно, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Ферум-Спейс" і знаходяться у нього чи в інших осіб, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання цієї ухвали про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 09.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Брифінг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26, в якій просить ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 року, по справі №911/1931/26, якою у задоволенні заяви ТОВ "БРИФІНГ", про забезпечення позову відмовлено - скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" про забезпечення позову, а саме: Накласти арешт у межах ціни позову- 721 728, 46 грн на грошові кошти та майно, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "ФЕРУМ-СПЕЙС" і знаходяться у нього чи в інших осіб, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання цієї ухвали про забезпечення позову - задовольнити.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що ухвала є незаконною, необґрунтованою та постановленою з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи. Так, апелянт посилається на те, що 15.05.2026 він сплатив відповідачу згідно з платіжною інструкцією № 588 попередню оплату в розмірі 618 624,46 грн, тобто 60 відсотків вартості товару за специфікацією № 1 до договору поставки від 15.05.2026 № 15/05-26. Гарантійним листом від 15.05.2026 № 25к відповідач гарантував поставку товару до 20.05.2026 включно, однак товару так і не поставив. Претензію-вимогу від 10.06.2026 про повернення коштів і сплату пені, направлену поштою та на електронну пошту відповідача, зазначену в ЄДР, відповідач, за доводами скаржника, проігнорував. Окрім цього, апелянт вказує, що відповідач ухиляється від будь-яких спроб досудового врегулювання спору, не відповідає на телефонні дзвінки та всупереч частині 6 статті 6 ГПК України не зареєстрував електронного кабінету в ЄСІТС. З огляду на це скаржник вважає, що відповідач не мав наміру виконувати договір, а лише прагнув отримати кошти, у зв`язку з чим апелянт звернувся до Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Апелянт також наводить відомості про особу керівника відповідача, за якими, на його думку, той є номінальним директором, зареєстрованим без наміру провадити реальну господарську діяльність.
Апелянт вказує, що в спорі про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами на рахунках або відчужити майно є беззаперечною. Тоді як вимога доводити такі очевидні обставини, на думку скаржника, свідчить про застосування завищеного стандарту доказування та порушує баланс інтересів сторін. За таких обставин, як стверджує апелянт, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову. На підтвердження цього він посилається на постанови Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22 та від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23, а також на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Скаржник також посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18. За доводами апелянта, в цих постановах визнано допустимим накладення арешту на майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, а суд першої інстанції цієї позиції не спростував.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що просив накласти арешт лише в межах ціни позову, тобто в межах суми, яку він втратив за договором поставки, а арешт майна застосовується лише в межах різниці між ціною позову та сумою арештованих коштів. Відтак, на думку апелянта, захід не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно залишається у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Апелянт також вказує, що не має достовірних відомостей про інші банківські рахунки відповідача, крім рахунку в АТ «Креді Агріколь Банк», про наявність на них коштів чи про майно, на яке можна звернути стягнення. Скаржник посилається також на постанови Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 917/1610/23, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21 та від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кюблер проти Німеччини». Окремо апелянт звертає увагу, що відсутність у заяві пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є порушенням процесуального закону, посилаючись на постанови Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/172/22 та від 15.01.2025 у справі № 913/333/24.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Сибіга О.М., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Брифінг", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.
14.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме докази сплати судового збору на суму 3 328, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №961 від 14.07.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26. Витребувано матеріали оскарження щодо ухвали Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі №911/1931/26 у Господарського суду Київської області. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26 у судовому засіданні 19.08.2026.
07.08.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" адвоката Оксанича Романа Володимировича до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
07.08.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.07.2026 у справі № 357/12113/26. Цією ухвалою задоволено скаргу апелянта на бездіяльність уповноваженої особи Білоцерківського районного управління поліції ГУНП в Київській області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за його заявою від 29.05.2026. Також ухвалою зобов`язано внести відомості про кримінальне правопорушення до реєстру та організувати проведення досудового розслідування. Апелянт зазначає, що заяву подано у зв`язку з привласненням посадовими особами відповідача 618 624,46 грн, перерахованих як попередня оплата за непоставлений металопрокат, і вказує на ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190, 205-1, 358, 366-2 КК України. Апелянт вважає, що не мав об`єктивної можливості подати цю ухвалу до суду першої інстанції та разом з апеляційною скаргою, а тому причини неподання є поважними.
Судове засідання призначене до розгляду 19.08.2026 не відбулось, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. та судді Мальченко А.О. у відпустках.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" адвоката Оксанича Романа Володимировича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26 призначено в режимі відеоконференції на 17.09.2026.
13.09.2026 (згідно з датою звернення до системи «Електронний суд») від товариства з обмеженою відповідальністю «Брифінг» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови старшого слідчого СВ Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області від 09.09.2026. Цією постановою апелянта визнано потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026111030001215 від 28.07.2026. Апелянт також посилається на об`єктивну неможливість подання цього документа до суду першої інстанції та разом з апеляційною скаргою і просить надати йому правову оцінку під час розгляду апеляційної скарги.
У судове засідання, що відбулось 17.09.2026 з`явився представник позивача, надав пояснення щодо суті спору та просив задовольнити вимоги викладені в його процесуальних документах. Відповідач в судове засідання не з`явився, свого представника не направив, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином згідно інформації наявній в системі «Електронний суд».
Як зазначалося, 07.08.2026 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.07.2026 у справі № 357/12113/26. Цією ухвалою уповноважену службову особу Білоцерківського районного управління поліції ГУНП в Київській області зобов`язано внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача від 29.05.2026. 13.09.2026 позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови старшого слідчого СВ Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області від 09.09.2026 про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 12026111030001215 від 28.07.2026. Обидва клопотання позивач обґрунтовує об`єктивною неможливістю подання цих документів до суду першої інстанції та разом з апеляційною скаргою.
Колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні цих клопотань з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 3 цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржувану ухвалу постановлено 01.07.2026. Тоді як ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області постановлено 22.07.2026, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 28.07.2026, а постанову про визнання позивача потерпілим винесено 09.09.2026. Отже, на час постановлення оскаржуваної ухвали ці документи не існували, а обставини, які вони засвідчують, не настали. Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали, суд апеляційної інстанції виходить з обставин, що існували на момент її постановлення, і не може оцінювати ухвалу з урахуванням обставин, які виникли згодом. Відтак подані позивачем документи не стосуються предмета апеляційного перегляду (стаття 76 ГПК України).
Окрім цього, сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та визнання позивача потерпілим не встановлює ні події кримінального правопорушення, ні причетності до нього посадових осіб відповідача. Такі обставини можуть бути встановлені лише вироком суду, що набрав законної сили (стаття 62 Конституції України).
Колегія суддів також зазначає, що відмова у прийнятті зазначених документів не позбавляє позивача права звернутися до суду першої інстанції з повторною заявою про забезпечення позову з посиланням на нові обставини. Відповідно до частини 1 статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи.
З огляду на викладене колегія суддів відмовляє позивачу в задоволенні клопотань від 07.08.2026 та від 13.09.2026 про долучення до матеріалів справи копії ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.07.2026 у справі № 357/12113/26 та копії постанови старшого слідчого СВ Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області від 09.09.2026.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферум-Спейс" (далі - відповідач) про стягнення 721728,46 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 15.05.2026 № 15/05-26 щодо здійснення поставки товару в установлений договором строк, за який позивач сплатив грошові кошти згідно платіжної інструкції від 15.05.2026 № 588 на суму 618624,46 грн. та не повернення відповідачем позивачу сплачених коштів за товар, який не був поставлений відповідачем. За прострочення поставки товару позивач нарахував передбачену договором пеню у заявленому до стягнення розмірі - 103104 грн.
Разом з позовною заявою в порядку ст. 137 Господарського процесуального кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "Брифінг" подав заяву від 25.06.2026 (вх. № суду 5797 від 25.06.2026) про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить накласти арешт у межах ціни позову - 721728,46 грн. на грошові кошти та майно, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Ферум-Спейс", код ЄДРПОУ: 38589105, Індивідуальний податковий номер платника ПДВ 385891010388, п/р НОМЕР_1 у банку АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", МФО БАНКУ 300614, адреса: Україна, 07801, Київська обл., Бучанський р-н, селище Бородянка, вул. Побутовиків, будинок 13 і знаходяться у нього чи в інших осіб, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання цієї ухвали про забезпечення позову.
Подана заява мотивована тим, що відповідачем порушені умови договору поставки, товар визначений договором не поставлено, претензія про повернення коштів проігнорована, будь-які спроби врегулювати спір у досудовому порядку відповідач ігнорує, у зв`язку з чим у позивача склалося враження, що відповідач не мав на меті виконувати умови договору поставки, а лише мав намір отримати кошти від позивача. За твердженнями заявника, формальним керівником та підписантом від імені ТОВ "ФЕРУМ-СПЕЙС" виступає ОСОБА_1 , який на переконання заявника, не володіє управлінськими навичками та не має реальних активів, є підставною особою, зареєстрованим без реального наміру провадження господарської діяльності, а виключно для прикриття дій третіх осіб. Вказане дає підстави заявнику вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1. ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання у майбутньому рішення суду, і тільки у разі необхідності, є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду та реалізації кожним права на судовий захист. Безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Звертаючись з вимогою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову - 721728,46 грн. на грошові кошти та майно, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Ферум-Спейс" і знаходяться у нього чи в інших осіб, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання цієї ухвали про забезпечення позову, заявник не зазначає та не подає жодних доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заявленого заходу до забезпечення позову у даній справі (доказів які б свідчили про витрачання "Ферум-Спейс" коштів не для здійснення розрахунків з заявником, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, реалізації майна чи підготовчих дій до його реалізації, доказів які б свідчили про ліквідацію ТОВ "Ферум-Спейс" тощо) та доказів, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, а саме лише припущення та посилання в поданій ним заяві на потенційну можливість ухилення ТОВ "Ферум-Спейс" від виконання судового рішення та існування загрози того, що виконання прийнятого господарським судом рішення буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.
Твердження заявника про те, що формальним керівником та підписантом від імені ТОВ "ФЕРУМ-СПЕЙС" виступає ОСОБА_1 , який на переконання заявника, не володіє управлінськими навичками та не має реальних активів, є підставною особою, зареєстрованим без реального наміру провадження господарської діяльності, а виключно для прикриття дій третіх осіб, не підтверджені належними та допустимими доказами, є припущеннями заявника та не є тими обставинами, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та/або істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що в спорі про стягнення грошових коштів можливість відповідача розпорядитися коштами чи майном сама по собі є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а обов`язок доводити їх неспівмірність покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Можливість розпоряджатися власним майном притаманна будь-якому суб`єкту господарювання. Якби лише ця обставина обумовлювала вжиття заходів забезпечення, арешт майна відповідача мав би застосовуватися в кожному спорі про стягнення коштів незалежно від обставин справи. Це суперечило б винятковому характеру забезпечення позову як тимчасового обмеження прав відповідача до вирішення спору по суті.
Колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду, на які посилається апелянт, зокрема викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Разом з цим, ці позиції не скасовують обов`язку суду в кожному конкретному випадку оцінити наявність обґрунтованого припущення про утруднення виконання рішення з урахуванням обставин справи. Не скасовують вони і обов`язку заявника навести такі обставини та підтвердити їх доказами (частина 1 статті 74 ГПК України).
Щодо обставин, на які посилається апелянт як на підставу забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договору поставки від 15.05.2026 № 15/05-26. Позивач зазначав, що відповідач не поставив товару після отримання попередньої оплати, не виконав гарантійного листа від 15.05.2026 № 25к, залишив без відповіді претензію-вимогу від 10.06.2026 та ухиляється від досудового врегулювання спору. Проте ці обставини є підставою позовних вимог про повернення попередньої оплати та стягнення пені і підлягають оцінці під час розгляду справи по суті. Самі по собі вони не свідчать про те, що на момент виконання рішення у відповідача може бути відсутнє майно чи кошти. Порушення договору, яке стало причиною звернення до суду, притаманне будь-якому спору про стягнення заборгованості і не може саме по собі обумовлювати вжиття заходів забезпечення позову.
Позивач не надав доказів того, що відповідач після отримання претензії чи подання позову вчиняє дії, спрямовані на зменшення обсягу свого майна. Немає й доказів відчуження майна, виведення коштів, перебування відповідача в процедурі припинення чи банкрутства, відсутності в нього коштів на рахунках чи будь-якого майна, а також інших обставин, які б свідчили про реальну загрозу невиконання майбутнього рішення. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що лише припущення позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Не свідчить про таку загрозу і відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС. Невиконання обов`язку, передбаченого частиною 6 статті 6 ГПК України, має процесуальні наслідки, визначені цим Кодексом, однак не характеризує майнового стану відповідача і не підтверджує вчинення ним дій щодо приховування майна.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача про номінальний характер керівника відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами (статті 76, 77 ГПК України) і є припущеннями заявника. Окрім цього, відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, тому особисті якості її керівника не визначають майнового стану товариства і можливості виконання ним судового рішення.
Посилання апелянта на те, що він просив накласти арешт лише в межах ціни позову, колегія суддів відхиляє. Співмірність заходу забезпечення із заявленими вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України) є необхідною, але не достатньою умовою його вжиття. Дотримання меж ціни позову не звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Оскільки таких обставин позивач не довів, питання співмірності заявленого заходу не має вирішального значення.
Доводи апелянта щодо відсутності в заяві пропозицій про зустрічне забезпечення колегія суддів не оцінює, оскільки суд першої інстанції не посилався на цю обставину як на підставу для відмови у забезпеченні позову.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" про забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову - 721728,46 грн на грошові кошти та майно, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Ферум-Спейс".
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" на ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брифінг" - залишити без задоволення
Ухвалу Господарського суду Київської області від 01.07.2026 у справі № 911/1931/26 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 15.10.2026
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.М. Сибіга
А.О. Мальченко