Судові рішення

Постанова № 140746392 у справі № 902/136/26 від 13.10.2026

Постанова від 13.10.2026 у господарській справі № 902/136/26 (категорія «Що виникають з договорів оренди»). Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд, суддя Мельник О.В.

Справа№ 902/136/26
СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
СуддяМельник О.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЩо виникають з договорів оренди
Дата ухвалення13.10.2026
Надійшло до реєстру20.10.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/140746392

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Справа №902/136/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Немирівської міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 (суддя Тварковський А.А., повне рішення складено 15.05.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля"

до 1) Немирівської міської ради

2) Фермерського господарства "Агромрія-А"

про визнання недійсним пункту договору оренди та витребування земельної ділянки у користування на праві оренди

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 позов задоволено частково.

Витребувано земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0163, площею 2,9273 га з користування на праві оренди у Фермерського господарства "Агромрія-А" у користування на праві оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля".

Стягнуто з Немирівської міської ради та Фермерського господарства "Агромрія-А" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" по 1664,00 грн - витрат на сплату судового збору та по 10000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовлено, внаслідок чого витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 3328,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн залишено за позивачем.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що державна реєстрація права оренди на невитребувані (нерозподілені) земельні ділянки здійснюється без попередньої реєстрації права власності. Такі ділянки можуть передаватися в оренду за рішенням місцевої ради, але договір припиняється після реєстрації права власності. Якщо власник або його спадкоємці не оформлять право власності до 01.01.2028, земля буде передана у комунальну власність, а тому ст.19 Закону України "Про оренду землі" не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Таким чином, господарський суд вказав, що правозастосовчою у даному випадку є норма ч.3 ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", за приписами якої як у редакції на дату укладення договору, так і на час розгляду справи, нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за відповідним рішенням можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Поряд з цим, суд зауважив, що сторони у п. 8 договору визначили, що він укладається на строк 7 (сім) років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, але в будь-якому випадку діє до закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що всупереч ч.3 ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сторони самостійно обмежили строк договору до 7 років, не зазначаючи, що такий строк в силу Закону обмежується днем державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Отже, господарський суд дійшов висновку щодо чинності договору оренди землі від 05.05.2018, відповідач-1 в силу вимог закону набув статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками.

У контексті змісту порушеного права позивача та змісту спірних правовідносин, на переконання суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" обрано належний та ефективний спосіб захисту в частині витребування спірної земельної ділянки із користування на праві оренди у Фермерського господарства "Агромрія-А" у користування на праві оренди позивачу, що відповідає правовій природі віндикаційного позову.

Враховуючи встановлені обставини справи щодо чинності договору оренди земельної ділянки, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля", наявного зареєстрованого права оренди на спірну земельну ділянку за позивачем та відповідачем-2, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову щодо витребування земельної ділянки та про задоволення позову в цій частині.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Немирівська міська рада звернулась з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт, зокрема, вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", оскільки дана норма не містила заборони визначення сторонами конкретного строку договору

Також скаржник, посилаючись на положення ст.6, 627, 628 ЦК України, ст.19 Закону України "Про оренду землі", ст.93 ЗК України, а також на розпорядження голови Немирівської РДА №117 від 04.05.2018, зазначає, що сторони, керуючись принципом свободи договору, під час його укладення прямо погодили істотну умову правочину (строк оренди земельної ділянки), який становить 7 років.

Звертає увагу, що пунктом 33 договору сторони передбачили перелік випадків припинення строку його дії. Одним із них є, зокрема, отримання власником державного акту на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, відповідач-1 вважає, що суд першої інстанції фактично змінив погоджену сторонами істотну умову договору після завершення строку його дії, що суперечить принципу свободи договору та правової визначеності.

Апелянт зазначає, що додаткова угода про поновлення договору оренди землі сторонами укладена не була, рішення про поновлення договору уповноваженим органом не приймалося, а державна реєстрація продовження (продовження строку дії) речового права оренди в Реєстрі речових прав не здійснювалася, а відтак, у позивача відсутнє речове право оренди спірної земельної ділянки. Водночас, із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами ст.387 та ст.388 ЦК України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем;

Вважає, що поведінка позивача свідчила про те, що він визнавав строковий характер договору, більше того, вживав всіх необхідних заходів щодо продовження строку його дії. Однак, у позовній заяві позивач просив визнати частково недійсним п. 8 договору оренди землі від 05.05.2018, яким обмежено строк користування спірною земельною ділянкою до 7 років.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що законодавець пов`язує припинення права оренди невитребуваних земельних ділянок не із закінченням певного календарного строку, а з настанням визначеної законом юридичної події - державною реєстрацією права власності на відповідну земельну ділянку її власником.

Звертає увагу, що сторони при укладенні договору оренди землі від 05.05.2018 не врахували імперативні приписи ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", оскільки визначили строк його дії тривалістю 7 років. Саме по собі не відображення у договорі оренди землі від 05.05.2018 зазначеної законодавчої умови не свідчить про його припинення, оскільки відповідне обмеження строку дії договору прямо встановлене законом та підлягає застосуванню незалежно від змісту укладеного сторонами правочину.

Крім того, позивач зазначає, що у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують відсутність державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, тому відсутні підстави вважати, що договір оренди землі від 05.05.2018 припинив свою дію.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір оренди землі від 05.05.2018 є чинним, а тому підлягає задоволенню віндикаційна вимога до відповідача-2. Відтак, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ФГ "Агромрія-А" також надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, зазначає, що Немирівська міська рада діяла відповідно до вимог законодавства, прийнявши рішення щодо припинення договору оренди землі з позивачем та надання земельної ділянки в оренду ФГ "Агромрія-А".

Враховуючи недосягнення згоди сторін щодо поновлення договору оренди землі, чітку і однозначну відмову відповідача у поновленні договору оренди у встановлений законодавством строк відповідно до приписів законодавства, приймаючи до уваги відсутність волевиявлення орендодавця на продовження договірних відносин та реалізацію його права як управителя спадщини не продовжувати дію договору оренди землі відповідно до вимог ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі", відповідач-2 вважає дії Немирівської міської ради обґрунтованими і правомірними.

Вказує, що у подібних правовідносинах між тими самими сторонами Господарським судом Вінницької області рішенням від 28.05.2026 у справі №902/144/26 позивачу було повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 просить задоволити вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 13.10.2026 року, сторони не забезпечили явку своїх уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. При цьому, керуючись ст.42 ГПК України, позивач подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.02.2004 року розпорядженням голови Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області від № 42 "Про затвердження схеми поділу, проекту організації території земельних часток (паїв), технічної документації по передачі земельних часток (паїв) у власність та видачу громадянам державних актів на право власності на землю на території Бондурівської сільської ради" затверджено схему поділу земель власників сертифікатів колишнього КСП ім. Гагаріна на території Бондурівської сільської ради на земельні частки (паї).

Цим же розпорядженням затверджено проект організації території земельних часток (паїв) з такими показниками: площа-земель, що ділиться на земельні частки (паї) - 1354,9946 га; кількість земельних часток (паїв) - 490 шт; середній розмір земельної частки (паю) - 2,7511 га; вартість земельної частки паю - 8737,42 грн; з врахуванням коефіцієнта індексації 2.465) - 21537,74 грн.

Пунктами 3-6 розпорядження затверджено технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) у власність громадянам - власникам земельних сертифікатів на території Бондурівської сільської ради. Передано громадянам у власність земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно додатку 1. Державні акти на право власності на земельні частки (паї) померлих власників видано спадкоємцям після посвідчення ними цивільно-правових угод згідно додатку 2. Власникам земельних часток (паїв), особу чи громадянство яких не було встановлено під час виготовлення документів, державні акти підлягають виготовленню після пред`явлення до проектної організації документів, що посвідчують особу, відповідно до додатку 3.

У додатку 2 до зазначеного розпорядження міститься список померлих власників земельних часток (паїв), на які державні акти на право власності на землю підлягають видачі їхнім спадкоємцям після посвідчення відповідних цивільно-правових угод. Серед таких померлих власників у списку зазначено ОСОБА_1 , за якою обліковувалась земельна ділянка площею 2,9273 га.

Згідно з листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.05.2025 №318/14-25, відповідно до технічної документації щодо передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право власності на землю на території Бондурівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, а також даних Державного земельного кадастру, земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 2,9273 га присвоєно кадастровий номер [номер приховано]:02:001:0163.

04.05.2018 року на підставі розпорядження голови Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області №117 "Про надання в оренду земельних ділянок невитребуваних (нерозділених) часток (паїв) на території Бондурівської сільської ради" було вирішено передати в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" земельні ділянки із земель невитребуваних (нерозділених) часток (паїв) загальною площею 46,5486 га (рілля), розташовані на території Бондурівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 7 років відповідно до затвердженого списку. Встановлено орендну плату у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки кожної орендованої земельної ділянки та зобов`язано орендаря укласти договори оренди землі. Зокрема, позивачу було передано в оренду невитребувану земельну ділянку площею 2,9273 га, сформовану з земельної частки (паю), що відповідно до проекту організації території земельних часток (паїв) має номер 482 та належала ОСОБА_1 (п. 7 додатку до розпорядження голови Немирівської РДА №117 від 04.05.2018).

05.05.2018 року між Немирівською районною державною адміністрацією Вінницької області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, на підставі розпорядження голови Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області від 04.05.2018 № 117, розташовану на території Бондурівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,9273 га, із числа невитребуваних земельних часток (паїв). Номер земельної ділянки згідно проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - 136. Кадастровий номер [номер приховано]:02:001:0163.

Відповідно до п.3-6 договору на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Земельна ділянка передається в оренду без будівель і споруд та інших об`єктів. Нормативна грошова оцінка становить 73584,59 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду, недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, не має.

Договір укладається на строк 7 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни але в будь-якому випадку діє до закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновити його на новин строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

Згідно з п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 8 830,15 грн за 1 рік.

Відповідно до п.14-15 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення - 01.01).

Пунктом 43 договору визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Право оренди позивача на земельну ділянку за договором зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.08.2019 зі строком дії 7 років та правом пролонгації. Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу №178911576 від 28.08.2019.

Відповідно до Перспективного плану формування територій громад Вінницької області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №512-р від 06.05.2020, Бондурівська сільська рада увійшла до складу Немирівської міської територіальної громади. Тобто, після реформування адміністративно-територіального устрою України в 2020 році, земельна ділянка знаходиться в межах Немирівської міської територіальної громади (за межами с. Бондурівка) Вінницького району Вінницької області.

06.03.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" з урахуванням належного виконання обов`язків за договором оренди та маючи намір його поновити на той самий строк звернулося до Немирівської міської ради з клопотанням № 453 від 06.03.2025, до якого, зокрема, додано проект додаткової угоди до договору оренди, а також витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-9913906242025, сформований станом на 24.01.2025. Клопотання було отримано Немирівською міською радою 10.03.2025, що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції на поданому документі.

09.05.2025 рішенням 64-ї позачергової сесії 8 скликання Немирівської міської ради №3343 відмовлено у поновленні договору оренди землі від 05.05.2018 щодо земельної ділянки площею 2,9273 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0163, сільськогосподарського призначення (код 01.01), розташованої за межами населеного пункту с. Бондурівка Немирівської міської територіальної громади Вінницького району Вінницької області. Дію договору оренди землі від 05.05.2018 припинено у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, - до 05.05.2025.

Із урахуванням періоду ротації основної сівозміни ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" надано право зібрати врожай на зазначеній земельній ділянці. Колишнього орендаря зобов`язано відшкодувати Немирівській міській раді збитки, пов`язані з тимчасовим зайняттям земельної ділянки, у розмірі, пропорційному орендній платі, - з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

09.05.2025 року рішенням Немирівської міської ради №3338 "Про надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, власники яких померли" вирішено передати в оренду Фермерському господарству "Агромрія-А" земельні ділянки загальною площею 28,5878 га, розташовані за межами населених пунктів Немирівської міської територіальної громади Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01), строком на 25 років або до моменту державної реєстрації прав власності спадкоємцями. Орендну плату встановлено в розмірі 7500,00 грн за 1 га. Припинено дію договорів оренди землі від 05.05.2018, укладених між Немирівською РДА та ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля", у зв`язку із закінченням строку їх дії. Міському голові доручено укласти договори оренди із ФГ "Агромрія-А", а останнє зобов`язано укласти та зареєструвати такі договори відповідно до вимог законодавства.

19.05.2025 між Немирівською міською радою та Фермерським господарством "Агромрія-А" укладено договір оренди землі.

Листом від 30.05.2025 Немирівська міська рада, додавши до нього копію відповідного рішення сесії, повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" про заперечення у поновленні договору оренди від 05.05.2018 на новий строк.

Вказані обставини встановлено рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.12.2025 у справі № 902/872/25, яке набрало законної сили 02.01.2026, про що в ЄДРСР міститься відповідна відмітка. Предметом розгляду у вказаній справі були матеріально-правові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" до Немирівської міської ради про визнання додаткової угоди, поданої разом із клопотанням про поновлення договору оренди, укладеною, а також визнання відсутнім права оренди за Фермерським господарством "Агромрія-А". У задоволенні позову було відмовлено з підстав обрання неналежного способу захисту свого права.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 461279275 від 22.01.2026) право оренди земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:02:001:0163, площею 2,9273 га, зареєстровано 21.05.2025 за Фермерським господарством "Агромрія-А".

Позивач, вважаючи протиправною передачу Немирівською міською радою в оренду Фермерському господарству "Агромрія-А" земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0163, площею 2,9273 га, з підстав належності відповідного права оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля"звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положення статті 203 ЦК України містять загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК України).

За положеннями статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спір про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ч.1, 2 ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (п.5 ст.126 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникни на підставі договору оренди землі від 05.05.2018 року.

Предметом спірного договору є земельна ділянка загальною площею 2,9273 га, із числа невитребуваних земельних часток (паїв), розташована на території Бондурівської сільської ради Немирівського району Вінницької області з к.н. [номер приховано]:02:001:0163.

Колегія суддів враховує, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується зі змістом п.8 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (п.7.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі №922/2723/17).

З огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, пов`язаних з орендою невитребуваної земельної частки (паю), до них підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон №899-IV).

Вказаний закон регламентує особливості організаційних та правових засад виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), в тому числі порядок надання цих земель в оренду.

За змістом ч.2 ст.13 Закон №899-IV, невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Невитребувана частка (пай) - це право особи на земельну частку, яке виникло в процесі паювання земель, але не було реалізоване шляхом виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) або щодо якого власник чи спадкоємець належно не оформив свої права.

Апеляційний суд зауважує, що вказаному об`єкту притаманний специфічний (окремий, особливий) правовий режим, який не дозволяє ототожнювати його із землями комунальної чи державної власності.

Нерозподілені земельні ділянки та невитребувані земельні частки (паї) визначаються не як землі державної чи комунальної власності, а як землі, які лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (п.7.66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі №922/2723/17).

Подібний підхід до визначення правового режиму невитребуваних земельних часток (паїв) відображено також у п.113-114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2026 року у справі №911/1138/25, у якій зазначено, що такі земельні частки (паї) фактично залишаються в режимі земель колективної власності до визначення їхнього приватного власника або переходу у власність територіальної громади відповідно до закону.

Позивач, посилаючись на ч.3 ст.13 Закону №899-IV, зазначає, що сторони самостійно визначили строк дії договору оренди тривалістю сім років, не передбачивши в його тексті умови про обмеження строку оренди моментом державної реєстрації права власності на земельну ділянку, яка, на його думку, є обов`язковою в силу закону, та з цих підстав просить визнати недійсним пункт 8 договору оренди в частині визначення строку його дії.

Оцінюючи наведені доводи апелянта, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 13 Закону №899-IV у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 05.05.2018, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Із 01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 №2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", яким Закон №899-IV викладено у новій редакції (далі - Закон №2498-VIII).

У чинній редакції Закону №899-IV нормативно розмежовано поняття нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної частки (паю), визначено їх правовий статус, а також передбачено, що після формування невитребуваних часток (паїв) у земельні ділянки вони можуть передаватися в оренду за рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У подальшому Законом України від 08.10.2024 №3993-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин" строк, протягом якого власники невитребуваних земельних часток (паїв) або їх спадкоємці можуть оформити право власності на такі земельні ділянки, продовжено до 01.01.2028.

Водночас, ч.4-6 ст.13 Закону №899-IV передбачено, що у разі якщо до 1 січня 2028 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Договір оренди земельної ділянки, сформованої з невитребуваної земельної частки (паю), укладений відповідно до частини третьої цієї статті, у разі переходу такої земельної ділянки у комунальну власність припиняється через два роки з дня державної реєстрації права комунальної власності на неї (крім випадків, коли цим договором передбачено його припинення раніше).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що наведені зміни законодавства стосувалися порядку розпорядження невитребуваними земельними частками (паями), уточнення їхнього правового статусу, продовження строку оформлення права власності на відповідні земельні ділянки, визначення правових наслідків неоформлення такого права у встановлений законом строк, а також особливостей припинення договору оренди в разі переходу земельної ділянки в комунальну власність.

Водночас, зазначені зміни не змінювали правового регулювання визначення строку дії договору оренди таких земель і не позбавляли сторони права самостійно погодити його тривалість у межах установленого законом граничного строку, а також не встановлювали обов`язку обмежувати строк дії договору виключно моментом державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд виходив із того, що стаття 13 Закону №899-IV встановлює імперативний порядок визначення строку дії договору оренди невитребуваної земельної частки (паю), а тому сторони не могли погодити інший строк його дії, ніж до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку її власником.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За положеннями ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

При цьому відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч.2, 3 ст.6 і ст.627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Такі ж висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.

Отже, свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства розкривається через співвідношення актів цивільного законодавства та договору і визначає межі законодавчого втручання у приватні правовідносини. З огляду на це сторони вправі врегулювати свої відносини на власний розсуд, у тому числі відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо такий відступ не заборонений законом та не суперечить імперативним нормам. Відтак сама по собі відсутність у законі прямої вказівки на можливість погодження сторонами певної умови договору не свідчить про заборону її включення до договору, якщо така умова не суперечить імперативним приписам законодавства.

Вирішуючи питання про правову природу строку дії спірного договору, колегія суддів виходить зі змісту статті 13 Закону №899-IV, зокрема, відповідно до редакції цієї статті, чинної на момент укладення договору оренди від 05.05.2018, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки могли передаватися в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначалося у договорі оренди.

Разом із тим, аналіз наведеної норми не дає підстав для висновку, що законодавець встановив імперативний спосіб визначення строку дії договору оренди невитребуваної земельної частки (паю) або позбавив сторони права визначити конкретний строк дії договору відповідно до Закону України "Про оренду землі". Наведена норма визначає особливості регулювання орендних правовідносин щодо такого специфічного об`єкта та встановлює граничний строк оренди, пов`язаний із державною реєстрацією права власності на земельну ділянку, не виключаючи можливості погодження сторонами конкретного строку дії договору в межах такого обмеження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розпорядженням голови Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області від 04.05.2018 №117, ТОВ "ПК "Зоря Поділля" передано в оренду земельні ділянки із числа невитребуваних земельних часток (паїв), у тому числі спірну земельну ділянку, строком на сім років.

На виконання зазначеного розпорядження, 05.05.2018 між Немирівською районною державною адміністрацією Вінницької області та ТОВ "ПК "Зоря Поділля" укладено договір оренди землі.

Пунктом 8 цього договору сторони погодили, що договір укладається строком на сім років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, але в будь-якому випадку діє до закінчення збирання врожаю орендарем. Також сторони передбачили переважне право орендаря на поновлення договору.

Водночас, пунктом 33 договору встановлено, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено; отримання власником державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, реалізовуючи принцип свободи договору, сторони погодили всі його істотні умови, у тому числі строк дії договору, з урахуванням особливостей правового режиму невитребуваної земельної частки (паю), визначених статтею 13 Закону № 899-IV.

Колегія суддів зауважує, що, визнаючи договір оренди чинним, суд першої інстанції фактично пов`язав тривалість орендних правовідносин виключно з настанням передбаченої статтею 13 Закону №899-IV події - державною реєстрацією права власності на земельну ділянку її власником, не надавши належної правової оцінки погодженому сторонами семирічному строку дії договору. Водночас, такий висновок ґрунтується на ототожненні строку дії договору із законодавчо визначеною підставою його припинення, хоча ці правові категорії мають різний зміст і правове призначення.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.251, 252 ЦК України строк визначається певним періодом у часі, зокрема роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, тоді як термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Натомість, підстави припинення договору становлять юридичні факти, з настанням яких припиняються права та обов`язки сторін у договірних правовідносинах.

Саме тому умова, передбачена ст. 13 Закону № 899-IV, про можливість передачі невитребуваних земельних часток (паїв) в оренду до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку, не означає, що сторони зобов`язані визначати строк дії договору виключно цією подією. Вона встановлює спеціальне обмеження тривалості орендних правовідносин, зумовлене особливим правовим режимом такого об`єкта, та передбачає припинення договору в разі настання відповідної обставини незалежно від погодженого сторонами строку його дії.

Системний аналіз статті 13 Закону № 899-IV, а також статей 6, 627, 638 ЦК України свідчить, що сторони були вправі визначити строк дії договору тривалістю сім років, одночасно передбачивши його припинення у разі отримання власником державного акта на право власності на земельну ділянку. Така умова відповідала правовому регулюванню, чинному на момент укладення договору, а після внесення змін до законодавства є тотожною за своїм правовим змістом передбаченій чинною редакцією ч.3 ст.13 Закону №899-IV підставі припинення договору у разі державної реєстрації права власності на земельну ділянку її власником або спадкоємцем.

З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про те, що погодження сторонами строку дії договору тривалістю сім років саме по собі свідчить про невідповідність п.8 договору вимогам ст.13 Закону № 899-IV, ґрунтується на неправильному тлумаченні змісту цієї норми та помилковому ототожненні строку дії договору зі спеціальною законодавчою підставою його припинення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний позивачем пункт 8 договору оренди землі відповідає вимогам законодавства, чинного як на момент укладення договору, так і на час вирішення спору.

Такий висновок узгоджується із загальними засадами договірного права, зокрема, принципом свободи договору, оскільки ні редакція ст.13 Закону № 899-IV, чинна на момент укладення договору від 05.05.2018, ні її чинна редакція, не містять імперативної вимоги визначати строк дії договору оренди невитребуваної земельної частки (паю) виключно до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Натомість ця норма передбачає спеціальне обмеження тривалості орендних правовідносин, зумовлене особливим правовим режимом такого об`єкта, яке підлягає врахуванню незалежно від погодженого сторонами строку дії договору.

Таким чином, з урахуванням положень ст.598, 631, 763 ЦК України та умов п.8, 33 договору оренди землі від 05.05.2018, закінчення погодженого сторонами строку зумовлює припинення договору та орендних правовідносин, що виникли на його підставі, якщо до цього не настала інша передбачена законом або договором підстава їх припинення.

Колегія суддів також враховує, що поведінка позивача підтверджує визнання ним погодженого сторонами строку дії договору, оскільки до закінчення встановленого договором строку позивач звернувся до Немирівської міської ради з клопотанням про поновлення договору оренди на новий строк, а після відмови органу місцевого самоврядування звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди та визнання відсутнім права оренди іншої особи.

Отже, звертаючись із вимогою про поновлення договору в установленому законом порядку, позивач виходив із необхідності продовження орендних правовідносин після закінчення погодженого сторонами семирічного строку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання пункту 8 договору оренди землі від 05.05.2018 недійсним, оскільки погодження сторонами конкретного строку його дії не суперечить статті 13 Закону № 899-IV за умови дотримання встановлених цією нормою обмежень.

Зважаючи на неправильне застосування норм ст. 13 Закону №899-IV щодо визначення строку дії договору оренди невитребуваної земельної частки (паю) та помилкове тлумачення цієї норми як такої, що імперативно обмежує строк дії договору моментом державної реєстрації права власності на земельну ділянку, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та викласти її в редакції даної постанови.

Щодо висновку суду першої інстанції про преюдиційне значення рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/872/25, на яке місцевий господарський суд також послався на обґрунтування чинності договору оренди, колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, ч.7 ст.75 ГПК України визначено що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Аналізуючи положення ч.7 ст.75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду щодо строку дії спірного договору оренди землі та його чинності є правовою оцінкою відповідних обставин у контексті позовних вимог, які були предметом розгляду у справі №902/872/25, а не обставинами, встановленими судовим рішенням у розумінні ч.4 ст.75 ГПК України, які не підлягають повторному доказуванню під час розгляду справи №902/136/26.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки із користування на праві оренди ФГ "Агромрія-А" у користування на праві оренди ТОВ "ПК "Зоря Поділля" апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Нерозподілені земельні ділянки/невитребувані земельні частки (паї), які належали на праві колективної власності колективним сільськогосподарським підприємствам чи кооперативам, не перебувають ані в держаній, ані в комунальній власності, а фактично залишаються в режимі земель колективної власності, очікуючи визначення їхнього приватного власника або переходу у власність територіальної громади відповідно до закону (п.224 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2026 у справі №911/1138/25).

Водночас, незважаючи на те, що органи місцевого самоврядування наділені певними повноваженнями щодо розпорядження такими землями, такі органи не набувають права власності на відповідні земельні ділянки та не можуть розглядатися як власники цих об`єктів.

Обсяг повноважень органу місцевого самоврядування щодо зазначених об`єктів є істотно вужчим порівняно з обсягом повноважень власника земельної ділянки (відповідна рада виконує функції тимчасового управління такими об`єктами, які характеризуються тимчасовим характером).

Відтак, органи місцевого самоврядування діють не як власники земельних ділянок, а як їхні тимчасові розпорядники, а тому процедури, передбачені для розпорядження землями державної чи комунальної власності, не можна вважати обов`язковими у разі розпорядження цими об`єктами земельних прав, якщо це прямо не передбачено законом (п.115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2026 року у справі №911/1138/25).

Виходячи зі змісту ч.3 ст.13 Закону №899-IV, нерозподілені земельні ділянки та невитребувані земельні частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням.

Отже, наведена норма наділяє відповідну раду правом щодо передачі зазначених земельних ділянок в оренду, однак сама по собі не покладає на неї обов`язку укласти договір оренди на вимогу чи звернення конкретного орендаря та не містить положення щодо переважності права попереднього орендаря на повторне укладення договору оренди після закінчення строку дії попереднього договору.

Крім того, зазначена норма не передбачає механізму продовження строку дії договору оренди таких земельних ділянок або його поновлення на новий строк, на відміну від ст.33 Закону України "Про оренду землі".

З урахуванням відсутності законодавчо визначеного механізму продовження строку дії договору оренди невитребуваної земельної ділянки (паю) як особливого об`єкта зі специфічним правовим режимом, повторне отримання в оренду такої земельної ділянки можливе шляхом укладення нового договору з дотриманням умов, визначених п.3-6 чт.13 Закону №899-IV.

Відповідно до ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно зі ст.642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2025 року позивач на адресу Немирівської міської ради надіслав клопотання про продовження договору оренди №45, до якого, зокрема, долучив проект додаткової угоди до договору оренди.

09.05.2025 рішенням 64-ї позачергової сесії 8 скликання Немирівської міської ради №3343 відмовлено у поновленні договору оренди землі від 05.05.2018 щодо земельної ділянки площею 2,9273 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0163, сільськогосподарського призначення (код 01.01). Дію договору оренди землі від 05.05.2018 припинено у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Листом від 30.05.2025 Немирівська міська рада, додавши до нього копію відповідного рішення сесії, повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" про заперечення у поновленні договору оренди від 05.05.2018 на новий строк.

Колегія суддів зауважує, що виникнення договірних відносин між сторонами передбачає наявність взаємного волевиявлення сторін та досягнення ними згоди щодо умов договору.

У даному випадку рішення Немирівської міської ради від 09.05.2025 №3343, яким відмовлено в поновленні договору оренди землі та вказано про припинення його дії у зв`язку із закінченням установленого строку, свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця на продовження орендних правовідносин із позивачем. Зазначене рішення є формою реалізації міською радою наданих їй законом повноважень щодо тимчасового розпорядження невитребуваною земельною часткою (паєм), а тому підтверджує відсутність згоди на укладення договору оренди на запропонованих позивачем умовах.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме по собі направлення позивачем клопотання від 06.03.2025 №453 із доданим проектом додаткової угоди до договору оренди не свідчить про досягнення сторонами згоди щодо поновлення договору та не створює безумовних підстав для продовження орендних правовідносин із позивачем.

Водночас, апеляційний суд, встановивши, що строк дії договору оренди землі від 05.05.2018 року закінчився, зазначає, що із закінченням строку його дії припинилися й орендні правовідносини, а отже і право ТОВ "Продовольча компанія "Зоря Поділля" користуватися земельною ділянкою на підставі цього договору. За таких обставин, Немирівська міська рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений законом здійснювати тимчасове розпорядження невитребуваними земельними частками (паями), мала право передати спірну земельну ділянку в оренду іншій особі в порядку, передбаченому ч.3 ст.13 Закону № 899-IV.

Відтак, на момент передачі земельної ділянки в оренду ФГ "Агромрія-А" та звернення до суду ТОВ "ПК "Зоря Поділля" не було носієм чинного права оренди земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:0163, яке могло бути порушене внаслідок укладення нового договору оренди та підлягало б судовому захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки у користування на праві оренди, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у вказаній частині.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За положеннями п.1, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.277 ГПК України).

Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду щодо неправильного застосування норм ст.13 Закону №899-IV щодо визначення строку дії договору оренди невитребуваної земельної частки (паю), та помилкове тлумачення цієї норми як такої, що імперативно обмежує строк дії договору моментом державної реєстрації права власності на земельну ділянку, та відповідно висновки суду щодо закінчення строку дії договору оренди землі від 05.05.2018 року, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача-1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання п.8 договору оренди - зміні в мотивувальній частині шляхом викладення її у редакції цієї постанови.

Водночас, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки у користування на праві оренди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не спростовують вказаного висновку.

Враховуючи приписи п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, а також витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Немирівської міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 у справі №902/136/26 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 у справі №902/136/26 в частині відмови у позові про визнання недійсним пункту договору оренди змінити в мотивувальній частині та викласти її в редакції даної постанови.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 у справі №902/136/26 в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки у користування на праві оренди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

4. У задоволенні позову в частині витребування земельної ділянки у користування на праві оренди відмовити.

5. Рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2026 у справі №902/136/26 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

6. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (23700, Вінницька обл., Гайсинський район, м.Гайсин, вул.Заводська, 150, код ЄДРПОУ 34009446) на користь Немирівської міської ради (22800, Вінницька обл., Немирівський район, м.Немирів, вул.Соборна, буд.26, код ЄДРПОУ 03772619) 7987,20 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

8. Господарському суду Вінницької області видати судовий наказ.

9. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "20" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
04.11.2026 Судовий наказ № 141184155 Господарський суд Вінницької області
28.10.2026 Ухвала № 140994179 Касаційний господарський суд Верховного Суду
15.09.2026 Ухвала № 139742901 Північно-західний апеляційний господарський суд
15.07.2026 Ухвала № 138258641 Північно-західний апеляційний господарський суд
13.07.2026 Ухвала № 138138553 Північно-західний апеляційний господарський суд
22.06.2026 Ухвала № 137632954 Північно-західний апеляційний господарський суд
05.05.2026 Рішення № 136543256 без тексту Господарський суд Вінницької області
09.02.2026 Ухвала № 133944564 без тексту Господарський суд Вінницької області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 03772619. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг