Постанова № 141225342 у справі № 904/5797/26 від 04.11.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 м. Дніпро Справа № 904/5797/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Сергієнко М.О.;

від відповідача-1: Деркунський К.Л.;

від відповідача-2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пунто" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альгомас Рент" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 (суддя Назаренко Н.Г.)

у справі № 904/5797/26

за позовом: Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пунто", м. Дніпро,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альгомас Рент", м. Дніпро,

про забезпечення позову до його подання,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову.

22.09.2026 Дніпровська міська рада через підсистему «Електронний суд» звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову до його подання. Вона просила накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Пунто» (ідентифікаційний код 41150276) та на грошові кошти на його розрахункових рахунках у межах суми стягнення 5 428 142,95 грн до набрання рішенням у справі законної сили. Також вона просила накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгомас Рент» (ідентифікаційний код 43199406), а саме на будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101) за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, і на грошові кошти на його розрахункових рахунках у межах суми стягнення 2 452 349,26 грн до набрання рішенням у справі законної сили.

Заява мотивована наміром заявника звернутися до суду з позовом до ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Ідеться про використання земельної ділянки комунальної власності за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, без правовстановлюючих документів.

Заявник зазначав, що за результатами обстеження ділянки складено акт департаменту державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради від 29.07.2026 № 1022. Ним зафіксовано, що на ділянці площею 0,8677 га розташований комплекс будівель і споруд та здійснюється господарська діяльність. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) з 01.05.2023 по 23.09.2025 належали ТОВ «Пунто», а з 24.09.2025 належать ТОВ «Альгомас Рент». На думку заявника, ці особи користувалися земельною ділянкою без оформлення прав на неї і без сплати орендної плати, а тому зберегли відповідні кошти без достатньої правової підстави.

Ціну майбутнього позову заявник визначив у розмірі 7 880 492,21 грн. Розрахунок здійснено на підставі акта обстеження, звіту КП «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради щодо визначення конфігурації меж, площі та розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Необхідність забезпечення позову заявник пов`язував з кількома обставинами. Без вжиття заходів об`єкти на земельній ділянці можуть бути відчужені третім особам, що здатне штучно розширити коло учасників процесу і затягнути розгляд справи. Зміна власника будівель і споруд може перешкодити виконанню судового рішення. Відповідачі також можуть вивести грошові кошти зі своїх рахунків. Посилаючись на висновки Верховного Суду, зокрема в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, заявник вказував, що в спорі про стягнення грошових коштів можливість відповідача будь-коли розпорядитися коштами та майном є беззаперечною і не потребує окремого доведення. Обрані заходи заявник вважав пропорційними, співмірними із заявленими вимогами і тимчасовими, а підстав для застосування зустрічного забезпечення не вбачав.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову до його подання задоволено. Суд наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Пунто» та на грошові кошти, що обліковуються на його розрахункових рахунках, у межах суми стягнення 5 428 142,95 грн до набрання рішенням у справі законної сили. Такий самий арешт суд наклав на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» та на грошові кошти, що обліковуються на його розрахункових рахунках, у межах суми стягнення 2 452 349,26 грн до набрання рішенням у справі законної сили.

Ухвала мотивована тим, що предметом майбутнього позову є стягнення з ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» коштів, набутих без достатньої правової підстави, у загальному розмірі 7 880 492,21 грн. Це, на думку суду, допускає забезпечення шляхом накладення арешту на належні відповідачам майно та грошові кошти. Суд виходив з того, що вже сама безперешкодна можливість відповідача розпоряджатися своїми активами створює загрозу ефективному виконанню рішення. Він також зазначив, що вимога доводити очевидне, а саме нічим не обмежене право відповідача будь-коли розпорядитися своїм майном, означає завищений стандарт доказування. На підтвердження суд послався на постанови Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та від 07.07.2025 у справі № 904/659/25.

На думку суду першої інстанції, арешт майна та грошових коштів у межах ціни позову відповідає заявленим вимогам, є співмірним і адекватним. Такий захід має тимчасовий характер і спрямований на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті. Його невжиття, навпаки, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення. Підстав для застосування зустрічного забезпечення суд не вбачав. Він виходив з того, що вжиті заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідачів чи інших осіб.

Щодо ТОВ «Альгомас Рент» суд зазначив, що, за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності цього товариства перебуває 19 об`єктів нерухомого майна в м. Дніпрі. Заявник просив накласти арешт на індивідуально визначене майно будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101) за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5. Обґрунтовував він це лише тим, що це майно розташоване на спірній земельній ділянці.

Суд врахував необхідність дотримання співмірності та пропорційності заходів забезпечення. Він взяв до уваги й те, що станом на дату розгляду заяви неможливо встановити достатність грошових коштів майбутнього боржника для задоволення вимог про стягнення 2 452 349,26 грн, а даних про вартість зазначеного нерухомого майна немає. Також суд зважив на те, що будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) не є предметом майбутнього спору. З огляду на це суд дійшов висновку про доцільність накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» і на грошові кошти на його розрахункових рахунках у межах зазначеної суми.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» 04.10.2026 через підсистему «Електронний суд» подали спільну апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26. У ній вони просять скасувати оскаржувану ухвалу та вирішити питання розподілу судових витрат.

ТОВ «Альгомас Рент» 14.10.2026 через підсистему «Електронний суд» подало також власну апеляційну скаргу на ту саму ухвалу. Товариство просить поновити йому строк на апеляційне оскарження. Воно просить скасувати ухвалу в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» і на грошові кошти на його розрахункових рахунках у межах суми стягнення 2 452 349,26 грн. У цій частині скаржник просить ухвалити нове рішення, яким відмовити Дніпровській міській раді в задоволенні заяви про забезпечення позову до його подання.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» у спільній апеляційній скарзі зазначають, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Як на підставу для її скасування скаржники посилаються на статтю 280 ГПК України.

Скаржники вказують, що на момент постановлення ухвали позов ще не було подано. Тому суд мав оцінювати підстави для забезпечення виключно за змістом заяви про забезпечення позову.

Основним доводом спільної скарги є відсутність предмета спору. Скаржники посилаються на статтю 79 та частини першу - четверту статті 79-1 Земельного кодексу України. Вони зазначають, що земельна ділянка, за користування якою заявник має намір стягувати кошти, не сформована як об`єкт цивільних прав і не має визначених меж, площі та кадастрового номера. З посиланням на постанову Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 909/1000/24 скаржники вказують на коло обставин, які підлягають з`ясуванню в спорах цієї категорії: фактичний користувач ділянки, її площа, нормативна грошова оцінка та період користування. За цим висновком ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, а стягнення безпідставно збережених коштів можливе лише з цієї дати. На думку скаржників, заявник просить забезпечити майбутню грошову вимогу, об`єкт нарахування якої не ідентифікований. Суд не міг задовольнити заяву на підставі припущень, адже за відсутності визначених меж і площі ділянки розрахувати суми компенсації неможливо.

Скаржники посилаються на постанову Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23 щодо критеріїв, які суд має враховувати при вирішенні питання про забезпечення позову, та на постанови Верховного Суду у справах № 902/483/18, № 910/4491/19, № 910/14149/19, № 922/2163/17, № 922/2928/17 і № 922/599/19. На цій підставі вони наголошують, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою і надати докази фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу. Обраний захід, за їх доводами, має відповідати предмету позовної вимоги.

Скаржники вважають, що суд порушив вимогу частини четвертої статті 137 ГПК України про співмірність заходів забезпечення із заявленими вимогами. Вони посилаються на частину другу статті 20 та частину третю статті 23 Закону України «Про оцінку земель», згідно з якими дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації, що видається центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин. На їх думку, для визначення орендної плати обов`язковими є відомості з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Оскільки такого витягу немає, розрахунок заявника є орієнтовним і не підтвердженим даними Державного земельного кадастру. Тому неможливо перевірити обґрунтованість суми, для забезпечення якої накладено арешт. Накладення арешту на грошові кошти суб`єктів господарювання на підставі «приблизного» розрахунку, за доводами скаржників, порушує баланс інтересів сторін. З посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 910/8682/18, № 923/558/18 і № 916/2907/24 скаржники зазначають, що недоведення заявником дійсної необхідності забезпечення та недотримання критеріїв співмірності є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Скаржники також посилаються на принцип рівності учасників справи (статті 2, 7, 13 ГПК України). Вони вказують, що заявник, як і відповідачі, зобов`язаний доводити свої вимоги належними та допустимими доказами, а суд не повинен надавати переваг жодній зі сторін за ознакою статусу чи організаційно-правової форми.

ТОВ «Альгомас Рент» у власній апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законності та обґрунтованості (частини перша, п`ята статті 236 ГПК України). З посиланням на пункти 3, 4 частини першої статті 139 ГПК України скаржник наголошує, що заява про забезпечення позову має містити обґрунтування необхідності забезпечення та обраного заходу, підтверджене доказами. Скаржник також зазначає, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову зобов`язаний оцінити обґрунтованість доводів заявника, дослідити подані докази та встановити зв`язок між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, а з урахуванням статті 73 ГПК України подання доказів наявності відповідних фактичних обставин є обов`язковим.

Посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 910/11857/20, № 910/361/18, № 921/290/23, № 915/249/24, № 922/1583/23 та № 914/2072/20, скаржник вказує, що умовою забезпечення є достатньо обґрунтоване припущення, підтверджене доказами наявності фактичних обставин. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову. Саме лише посилання на потенційну можливість такого ухилення без доказів, за доводами скаржника, недостатнє. Із посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 910/8682/18 і № 916/2907/24 він зазначає, що тягар обґрунтування необхідності забезпечення покладається на позивача, а недоведення такої необхідності є підставою для відмови в заяві. Щодо співмірності заходів скаржник посилається на постанови Верховного Суду у справах № 910/7338/19, № 902/1051/19 та № 911/3136/19.

На думку скаржника, заява Дніпровської міської ради містить лише не підтверджені доказами припущення. Власні доводи щодо необхідності забезпечення займають у ній незначну частину, а решта тексту є цитуванням законодавства та судової практики.

Щодо можливого відчуження об`єктів нерухомості скаржник зазначає, що заявник не надав і навіть не навів доказів того, що відповідач намагається чи буде намагатися їх відчужити. Позовні вимоги охоплюють період до 31.08.2026, а предмет спору не стосується об`єктів нерухомого майна відповідача, на що вказав і суд першої інстанції. Тому, на думку скаржника, відчуження такого майна не змінить ні предмета спору, ні кола учасників справи і не створить перешкод для виконання рішення. Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17 скаржник вважає нерелевантним, оскільки та справа стосувалася повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Щодо можливого «виведення» грошових коштів скаржник вказує, що законодавство такого поняття не визначає, а заявник не пояснив, які саме операції має на увазі і як вони можуть перешкодити виконанню рішення. Функціонування належного відповідачу об`єкта нерухомості потребує витрат на обслуговування та оплату комунальних послуг, значна частина яких сплачується комунальним підприємствам. Такі законні платежі заявник, за доводами скаржника, фактично відносить до «виведення коштів», а інших варіантів не наводить.

Скаржник також вважає мотиви ухвали суперечливими. Спочатку суд вказав, що для забезпечення позову необхідні докази фактичних обставин, зокрема дій відповідача з ухилення від виконання зобов`язання. Водночас далі суд дійшов висновку, що загрозу виконанню рішення створює сама лише можливість відповідача розпоряджатися своїми активами.

На думку скаржника, висновки суду про те, що вжиті заходи не припиняють господарської діяльності та не призведуть до негативних наслідків для відповідачів (з чого суд виходив, зокрема, відмовляючи в застосуванні зустрічного забезпечення), суперечать фактичним обставинам. Арешт грошових коштів позбавляє його можливості в повному обсязі розраховуватися з контрагентами, оплачувати комунальні послуги та нести витрати на утримання нерухомого майна. Арештований об`єкт надається в оренду, а чинні та майбутні договори оренди містять гарантію відповідача про відсутність арешту майна. Тому арешт, за доводами скаржника, призведе до розірвання договорів орендарями і до відмови потенційних орендарів від їх укладення.

Крім того, скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції визнав, що будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) не є предметом майбутнього спору, але наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача. Скаржник вважає, що суд лише навів загальнотеоретичні положення інституту забезпечення позову та процитував норми процесуального закону. Однак він не співставив їх з обставинами справи і не навів власного обґрунтування необхідності вжитих заходів. Наклавши арешт на все майно та грошові кошти відповідача, суд, на думку скаржника, безпідставно втрутився в його господарську діяльність.

З огляду на викладене скаржник посилається на пункти 1- 3 частини першої статті 277 ГПК України: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Дніпровська міська рада 16.10.2026 через підсистему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Пунто». У ньому вона просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. На думку Дніпровської міської ради, апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а ухвалу постановлено відповідно до норм матеріального і процесуального права.

У відзиві Дніпровська міська рада посилається на акт обстеження земельної ділянки від 29.07.2026 № 1022 та на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За цими документами власником будівель і споруд за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, з 01.05.2023 по 23.09.2025 було ТОВ «Пунто», а з 24.09.2025 є ТОВ «Альгомас Рент». Тривале користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне їм нерухоме майно, відповідачі, за доводами відзиву, не оплачували. Тим самим вони порушили принцип платності використання землі, встановлений статтею 206 Земельного кодексу України. Це й зумовило звернення до суду з позовом і заявою про його забезпечення.

Посилаючись на статті 136, 137 ГПК України, Дніпровська міська рада зазначає, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи і гарантує подальше виконання судових актів. Сторона, яка звертається із заявою, повинна обґрунтувати причини такого звернення. Метою заходів забезпечення, за доводами відзиву, є уникнення можливого порушення прав позивача в майбутньому та забезпечення реального виконання рішення суду в разі задоволення позову. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 Дніпровська міська рада вказує, що суд має враховувати таке: вжиття заходів може забезпечити належне виконання рішення, а їх невжиття може ускладнити або унеможливити його виконання. Умовою застосування заходів забезпечення є достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. Таке припущення має бути підтверджене доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу. Тут Дніпровська міська рада посилається на постанови Верховного Суду у справах № 910/9498/19, № 910/72/20, № 914/1939/20, № 910/16866/20, № 910/16370/20, № 904/3783/21 та № 911/3208/21. Щодо майнових вимог такою умовою, на її думку, є обґрунтоване припущення, що майно, зокрема грошові суми, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

З посиланням на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 Дніпровська міська рада наголошує на такому. У спорі про стягнення грошових коштів можливість відповідача будь-коли розпорядитися коштами чи відчужити майно є беззаперечною. Вимога доводити цю очевидну обставину свідчить про завищений стандарт доказування. Виконання рішення про стягнення коштів безпосередньо залежить від наявності у боржника присудженої суми, а арешт майна має на меті подальше звернення стягнення на нього. Арештоване майно залишається у володінні власника, обмежується лише право розпорядження ним. Тому такий захід не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача і є для позивача додатковою гарантією реального виконання рішення. Водночас у разі задоволення позову боржник матиме можливість розрахуватися з позивачем наявними грошовими коштами, без застосування процедури звернення стягнення на майно. На підтвердження того, що арешт нерухомого майна є належним видом забезпечення позову про стягнення грошових коштів, Дніпровська міська рада посилається також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Дніпровська міська рада вказує, що заходи забезпечення можуть бути вжиті лише в межах предмета позову, і посилається на постанову Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21. У цій справі, за її доводами, арешт на майно та кошти накладено виключно в межах суми позову, що узгоджується з усталеною судовою практикою.

Посилаючись на постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, Дніпровська міська рада звертає увагу на необхідність конкретизації заходів забезпечення з огляду на їх співмірність із заявленими вимогами. Якщо вартість арештованого нерухомого майна не встановлено, накладення арешту також на грошові кошти та рухоме майно відповідача, на її думку, забезпечує задоволення позовних вимог у повному обсязі або в розмірі різниці між ними та вартістю нерухомого майна. Вжиті заходи обмежені розміром позовних вимог і строком дії, тобто до набрання рішенням законної сили.

Підсумовуючи, Дніпровська міська рада вважає, що суд першої інстанції всебічно розглянув заяву, повно та об`єктивно дослідив обставини, правильно застосував норми матеріального і процесуального права. За її доводами, ухвала постановлена з урахуванням усталеної практики Верховного Суду та реальної загрози невиконання рішення в разі задоволення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Альгомас Рент» Дніпровська міська рада та ТОВ «Пунто» до суду апеляційної інстанції не подали.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Висоцького А.М., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент», витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/5797/26. Ухвала про забезпечення позову не належить до визначених частиною другою статті 271 ГПК України ухвал, апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи. З огляду на це розгляд справи призначено в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 04.11.2026.

14.10.2026 матеріали справи № 904/5797/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

14.10.2026 ТОВ «Альгомас Рент» через підсистему «Електронний суд» подало власну апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.10.2026 цю скаргу передано на розгляд колегії суддів у тому самому складі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Альгомас Рент» залишено без руху, оскільки до неї не надано належних доказів сплати судового збору.

16.10.2026 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

19.10.2026 ТОВ «Альгомас Рент» подало заяву про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію від 16.10.2026 про сплату судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2026 визнано, що недоліки апеляційної скарги ТОВ «Альгомас Рент» усунуто у встановлений строк.

Цією ж ухвалою поновлено ТОВ «Альгомас Рент» строк на апеляційне оскарження. Скаржник обґрунтовував поважність причин пропуску строку тим, що заяву про забезпечення позову розглянуто без повідомлення учасників справи і копію ухвали він не отримав. Про ухвалу він, за його твердженням, випадково дізнався від іншого учасника справи за кілька днів до закінчення строку оскарження, а оприлюднення ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень не є її врученням. Він також посилався на технічні збої в роботі підсистеми «Електронний суд» 03.10.2026, на відсутність досвіду подання документів в електронній формі та на сплату судового збору 03.10.2026. Колегія суддів не прийняла посилання на технічні збої, відсутність досвіду та квитанцію від 03.10.2026 як поважні причини. Водночас колегія врахувала розгляд заяви без повідомлення учасників, відсутність доказів вручення скаржнику ухвали, незначний пропуск строку (дев`ять днів) і характер вжитих заходів, а також те, що поновлення строку не призведе до затягування розгляду справи.

Ухвалою від 19.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Альгомас Рент» і об`єднано її для розгляду в одному апеляційному провадженні з апеляційною скаргою на ту саму ухвалу, провадження за якою відкрито ухвалою від 06.10.2026. Розгляд апеляційних скарг призначено в судовому засіданні 04.11.2026.

У судове засідання 04.11.2026 з`явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 04.11.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Департамент державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради провів обстеження земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, за участю працівників КП «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради. За його результатами складено акт обстеження земельної ділянки від 29.07.2026 № 1022. Землекористувачі чи їхні представники під час обстеження присутні не були.

В акті зазначено, що відомості державних реєстрів про кадастровий номер, площу, форму власності, цільове призначення та категорію земель цієї ділянки відсутні. Документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності, права постійного користування чи права оренди земельної ділянки, станом на час складання акта немає. Довідково вказано, що ділянка перебуває в комунальній власності відповідно до частини другої статті 83 Земельного кодексу України та з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Згідно з рішенням Дніпровської міської ради від 19.11.2025 № 34/72 ця ділянка входить до переліку земель комунальної власності, що підлягають інвентаризації.

Відповідно до акта обстежувана земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, кадастровий номер відсутній. Ділянка огороджена частково цегляним парканом, частково будівлями і має чотири в`їзди через металеві ворота. На ній розташований комплекс одно-, двох-, три- та чотириповерхових капітальних будівель, металевих споруд, у тому числі контейнерного типу, навісів і металевих конструкцій. На дверях будівлі вздовж вул. Вокзальної розміщено вивіски «Оренда». На першому поверсі будівлі вздовж вул. Василя Чапленка розташовано приміщення магазину «Книги, канцтовари». На воротах розміщено рекламу СТО, складу-магазину меблевої фурнітури, пункту прийому вторинної сировини та оголошення про купівлю брухту металів і макулатури. На момент обстеження на ділянці здійснювалася господарська діяльність. За інформацією КП «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради (лист від 21.07.2026 № 21/07-1-26), площа земельної ділянки становить 0,8677 га. До акта додано графічні матеріали з нанесеними межами ділянки та фотоматеріали.

В акті також наведено відомості державних реєстрів про нерухоме майно на цій ділянці. Будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101) і нежитлові будівлі (реєстраційний номер 79552112101) з 01.05.2023 по 23.09.2025 належали ТОВ «Пунто», а з 24.09.2025 належать ТОВ «Альгомас Рент». Нежитлова будівля літ. Е-3 (реєстраційний номер 79571912101) та нежитлове приміщення № 1 у будівлі літ. Б-2 (реєстраційний номер 32135612101) перебувають у спільній частковій власності фізичних осіб.

У матеріалах справи є звіт КП «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради щодо визначення конфігурації меж, площі та розрахунку нормативної грошової оцінки земель комунальної власності за адресою: вул. Вокзальна, 5 (кадастровий квартал [номер приховано]:06:101). До його складу входять ортофотоплан з межами ділянки, викопіювання з кадастрової карти, довідка про нормативну грошову оцінку від 08.09.2026, розрахунок нормативної грошової оцінки за 2026 рік з пояснювальною запискою та графічні матеріали з нанесеними межами.

Згідно з довідкою від 08.09.2026 кадастровий номер ділянки відсутній, її площа становить 0,8677 га. Нормативна грошова оцінка ділянки становить: у 2023 році 75 407 410,97 грн (коефіцієнт індексації 1,051); у 2024 році 79 253 188,93 грн (коефіцієнт індексації 1,12); у 2025 році 88 763 571,60 грн (коефіцієнт індексації 1,08); у 2026 році 95 864 657,33 грн.

У довідці зазначено, що її сформовано на підставі пункту 2.2.63 Статуту КП «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 25.03.2026 № 39/78. При її підготовці враховано технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Дніпра, затверджену рішенням Дніпровської міської ради від 20.05.2020 № 12/57. Оскільки ділянка є несформованою, нормативну грошову оцінку за 2026 рік підготувало зазначене комунальне підприємство. Розрахунок виконано для цільового призначення 03.10 «Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку».

Дніпровська міська рада розрахувала суму коштів, які, на її думку, зберегли землекористувачі внаслідок користування ділянкою без достатньої правової підстави. Розрахунок виконано з розміру орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки, площі ділянки 8 677 кв. м і частки користування 0,93. Для ТОВ «Пунто» за період з 01.05.2023 по 23.09.2025 визначено суму 5 428 142,95 грн, для ТОВ «Альгомас Рент» за період з 24.09.2025 по 31.08.2026 у розмірі 2 452 349,26 грн.

Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12.09.2026 № 493816309 сформовано за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5. Згідно з нею право власності на будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) переходило так: з 12.02.2020 ТОВ «Альгомас» (ідентифікаційний код 42309294), на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна до його статутного капіталу, укладеного з ТОВ «Межрегіональне управління розвитку бізнеса»; з 01.05.2023 ТОВ «Пунто», на підставі актів приймання-передачі № 1087, 1088, укладених між ТОВ «Альгомас» та ТОВ «Пунто», і рішення ТОВ «Альгомас» про надання згоди на передачу майна від 01.05.2023 № 01/05; з 24.09.2025 ТОВ «Альгомас Рент», на підставі акта приймання-передачі від 24.09.2025 (реєстр. № 4094, 4095), укладеного між ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент»; право власності ТОВ «Пунто» припинено того ж дня.

Право власності на нежитлові будівлі (реєстраційний номер 79552112101) так само перейшло від ТОВ «Пунто» до ТОВ «Альгомас Рент» 24.09.2025. ТОВ «Пунто» набуло його 01.05.2023 від ТОВ «Альгомас», а ТОВ «Альгомас» 12.02.2020 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна до його статутного капіталу, укладеного з ОСОБА_1 .

Відповідно до тієї ж довідки 17.02.2020 щодо будівель і споруд (реєстраційний номер 251843812101) було зареєстровано іпотеку та заборону на нерухоме майно на користь ОСОБА_1 на забезпечення виконання ТОВ «Альгомас» зобов`язань за договором позики на суму 5 000 000 грн. Іпотеку та заборону припинено 17.09.2025 на підставі заяви про повний розрахунок.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.09.2026, учасниками ТОВ «Пунто» (ідентифікаційний код 41150276) зі статутним капіталом 106 001 000 грн є: ОСОБА_2 частка 1 000 грн; ОСОБА_1 частка 1 000 000 грн; ТОВ «Абсолют Фінанс» (ідентифікаційний код 39027213, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5) частка 67 000 000 грн; ТОВ «Альгомас» (ідентифікаційний код 42309294) частка 38 000 000 грн. Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Пунто» зазначено ОСОБА_1 (прямий вплив 0,94 %, непрямий вирішальний вплив 99,05 %), керівником є ОСОБА_2 . Основний вид діяльності товариства 52.10 «Складське господарство», серед інших видів діяльності зазначено 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту» та 68.10 «Купівля та продаж власного нерухомого майна».

Згідно з відомостями того ж реєстру станом на 12.09.2026, учасниками ТОВ «Альгомас Рент» (ідентифікаційний код 43199406) зі статутним капіталом 7 601 000 грн є: ОСОБА_3 частка 1 000 грн; ТОВ «Абсолют Фінанс» (ідентифікаційний код 39027213) частка 7 600 000 грн. Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Альгомас Рент» зазначено ОСОБА_1 (непрямий вирішальний вплив 99,99 %), керівником є ОСОБА_3 . Основний вид діяльності товариства 52.10 «Складське господарство», серед інших видів діяльності зазначено 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову до його подання задоволено.

02.10.2026 Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент». Вона просить стягнути з ТОВ «Пунто» 5 428 142,95 грн, а з ТОВ «Альгомас Рент» 2 452 349,26 грн коштів, набутих без достатньої правової підстави внаслідок несплати орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною першою статті 271 цього Кодексу апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Предметом апеляційного перегляду в цій справі є ухвала про забезпечення позову до його подання. За статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Підставою для цього є ситуація, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пункт 1 частини першої статті 137 ГПК України передбачає, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини четвертої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» посилаються на статтю 280 ГПК України. Колегія суддів зазначає, що ця норма визначає підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і для направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвала про забезпечення позову не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Тому її перегляд здійснюється з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 275 ГПК України, та підстав, передбачених статтями 276, 277 цього Кодексу. Помилкове посилання скаржників на статтю 280 ГПК України не перешкоджає перевірці їхніх доводів по суті.

Колегія суддів погоджується з доводом скаржників про те, що питання про забезпечення позову до його подання суд вирішує на підставі заяви та доданих до неї документів. Саме ці матеріали були предметом оцінки суду першої інстанції, і саме з їх урахуванням апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали. До заяви Дніпровської міської ради долучено: акт обстеження земельної ділянки від 29.07.2026 № 1022 з додатками; звіт КП «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради; розрахунки сум безпідставно збережених коштів; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Пунто» і ТОВ «Альгомас Рент».

Обставини, що виникли після постановлення ухвали, на оцінку її законності не впливають. Зокрема, це подання позову та процесуальні документи, подані учасниками в суді першої інстанції після відкриття провадження у справі.

Щодо доводів про відсутність предмета спору, несформованість земельної ділянки, відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку та орієнтовність розрахунку

ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» стверджують, що предмет спору відсутній. На їхню думку, земельна ділянка, за користування якою заявник має намір стягнути кошти, не сформована як об`єкт цивільних прав відповідно до статей 79, 79-1 Земельного кодексу України, не має визначених меж, площі та кадастрового номера. Тому, як вважають скаржники, суми компенсації розрахувати неможливо. Також вони посилаються на відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20, частина третя статті 23 Закону України «Про оцінку земель») і вважають розрахунок заявника орієнтовним та не підтвердженим даними Державного земельного кадастру.

Колегія суддів ці доводи відхиляє з огляду на таке.

Предметом майбутнього позову, на забезпечення якого вжито заходів, є матеріально-правова вимога Дніпровської міської ради про стягнення з ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» грошових коштів, які, на думку заявника, ці особи зберегли без достатньої правової підстави (стаття 1212 Цивільного кодексу України). Загальна сума вимог становить 7 880 492,21 грн. Земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, предметом позову не є. Вона є обставиною, з якою заявник пов`язує виникнення спірного зобов`язання.

З наданих до заяви матеріалів вбачається, що між заявником і особами, до яких він має намір пред`явити позов, існує спір щодо оплати користування цією земельною ділянкою. Розташовані на ділянці будівлі та споруди у відповідні періоди належали і належать ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент». Таким чином, довід про відсутність предмета спору не відповідає обставинам справи.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не вирішує спір по суті і не оцінює обґрунтованість позовних вимог. Заходи забезпечення лише зберігають існуюче становище до вирішення спору і не зумовлюють фактичного вирішення справи. Так зазначив Верховний Суд у постанові від 01.12.2025 у справі № 910/7803/25.

Чи сформована земельна ділянка, яка її площа та нормативна грошова оцінка, а також належність і допустимість доказів на їх підтвердження це обставини, що входять до предмета доказування у справі за позовом про стягнення безпідставно збережених коштів. Їх встановлює суд, який розглядає спір по суті. Саме такі обставини підлягають з`ясуванню у спорах цієї категорії: фактичний користувач земельної ділянки, її площа, сума, яку мав би отримати власник, залежно від нормативної грошової оцінки, та період користування. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 04.03.2026 у справі № 904/2366/24. Той самий перелік обставин наводять і скаржники з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 909/1000/24. Це підтверджує, що відповідні доводи стосуються суті майбутнього спору, а не підстав для його забезпечення.

Висновки, сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, на які посилаються скаржники, Верховний Суд виклав під час вирішення спорів про стягнення безпідставно збережених коштів по суті. До вирішення питання про забезпечення позову вони не стосуються. Те саме стосується постанови від 24.06.2026 у справі № 909/1000/24 у викладеному скаржниками змісті: за їх доводами, у тій справі суди при вирішенні спору по суті визначали період стягнення з урахуванням дати формування земельної ділянки.

Колегія суддів також враховує, що питання про можливість стягнення безпідставно збережених коштів за користування несформованою земельною ділянкою Верховний Суд не вирішує однозначно на користь доводів скаржників. Так, у постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 Верховний Суд дійшов висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи встановлення сформованості земельної ділянки не є обов`язковим для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. У постанові від 09.04.2025 у справі № 641/4273/19 Верховний Суд відхилив доводи про те, що відсутність встановлених меж і кадастрового номера ділянки виключає стягнення з фактичного користувача. У постанові від 04.03.2026 у справі № 904/2366/24 Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про відмову в позові у спорі щодо несформованої земельної ділянки та передав справу на новий розгляд. При цьому він вказав на необхідність оцінки доказів площі ділянки, визначеної, зокрема, по периметру огорожі.

За таких обставин підстав вважати майбутній позов очевидно безпідставним, а відтак і заходи його забезпечення позбавленими підґрунтя, немає. Остаточна оцінка зазначених доводів можлива лише під час розгляду справи по суті.

Не спростовує висновків суду першої інстанції і довід про те, що орієнтовність розрахунку унеможливлює перевірку співмірності заходів забезпечення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України ціна позову про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується. Тому співмірність арешту як заходу забезпечення грошової вимоги оцінюється відносно розміру цієї вимоги. Оскаржуваною ухвалою арешт обмежено сумами 5 428 142,95 грн і 2 452 349,26 грн, які відповідають розміру вимог до кожного з відповідачів, визначеному в заяві про забезпечення позову. У цих самих сумах Дніпровська міська рада 02.10.2026 пред`явила позов.

Якщо під час розгляду справи по суті обставини, на яких ґрунтується розмір вимог, зміняться, учасник справи може порушити питання про скасування заходів забезпечення (частина перша статті 145 ГПК України) або про заміну одного заходу іншим (частина перша статті 143 ГПК України).

Щодо стандарту обґрунтування необхідності забезпечення позову за грошовими вимогами та розподілу тягаря доказування

У апеляційній скарзі ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» посилаються на постанову Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23 та на інші наведені ними постанови Верховного Суду. На цій підставі вони наголошують, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову і надати докази фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу. Скаржники також вказують, що недоведення дійсної необхідності забезпечення є підставою для відмови в заяві. ТОВ «Альгомас Рент» з посиланням на пункти 3, 4 частини першої статті 139 і статтю 73 ГПК України та на постанови Верховного Суду у справах № 910/11857/20, № 910/361/18, № 921/290/23, № 915/249/24, № 922/1583/23, № 914/2072/20, № 910/8682/18 і № 916/2907/24 додатково стверджує, що посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення без відповідних доказів недостатнє. На думку цього скаржника, заява Дніпровської міської ради містить лише припущення і переважно складається з цитувань законодавства та судової практики, а мотиви оскаржуваної ухвали є суперечливими. Скаржники також посилаються на порушення принципу рівності учасників справи.

Колегія суддів погоджується з тим, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Таку оцінку суд здійснює з урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття заходів, а також запобігання порушенню прав осіб, які не є учасниками процесу. Ці критерії наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 910/268/23. Колегія суддів також погоджується, що заява про забезпечення позову має містити обґрунтування необхідності забезпечення та обраного заходу (пункти 3, 4 частини першої статті 139 ГПК України). У наведеному скаржниками змісті постанови Верховного Суду, на які вони посилаються, містять саме ці загальні положення, і колегія суддів їх не заперечує.

Водночас зміст обставин, які підлягають доведенню, і стандарт їх доведення залежать від характеру позовної вимоги, на забезпечення якої вживаються заходи. Верховний Суд розрізняє майнові заходи забезпечення, які застосовуються для забезпечення вимог, виражених у грошовій формі в ціні позову, і немайнові заходи. Для майнових заходів умовою є обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення суду. Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 910/268/23.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 дійшов такого висновку. У разі подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача будь-коли розпорядитися коштами на своїх рахунках і відчужити належне йому майно є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача. Вимога доводити очевидне, тобто нічим не обмежене право відповідача будь-коли розпорядитися своїм майном, свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування і порушує баланс інтересів сторін. У постанові від 27.02.2025 у справі № 910/268/23 Верховний Суд зазначив, що аналогічних висновків він дотримується, зокрема, у постановах від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23 та від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23. Це, як вказав Верховний Суд, свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у справі, де заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, заявник не зобов`язаний доводити, що відповідач уже вчинив або має намір вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання майбутнього рішення. Постанови, на які посилаються скаржники, у наведеному ними змісті не містять висновків, які б виключали застосування цього підходу до грошових вимог. Тому вони не спростовують його.

Щодо розподілу тягаря доказування Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 910/268/23 зазначив. У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, яких просить позивач. Такий підхід обумовлений тим, що відомості про дійсний фінансовий стан відповідача, зокрема про наявність банківських рахунків і залишки коштів на них, становлять банківську таємницю. Тому саме відповідач може повніше довести відповідні обставини: наявність достатніх коштів, іншого майна із зазначенням його переліку та вартості, а також те, яким чином арешт порушує його права. Якщо відповідач не доводить, що наявних у нього коштів і майна достатньо для виконання рішення в разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним і виправданим. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.

З урахуванням наведеного колегія суддів відхиляє доводи ТОВ «Альгомас Рент» про те, що заява Дніпровської міської ради ґрунтується лише на припущеннях. У заяві визначено осіб, до яких заявник має намір пред`явити позов, розмір грошових вимог до кожної з них і фактичні підстави цих вимог, а також додано підтверджувальні документи. Для забезпечення грошової вимоги цього достатньо, оскільки можливість відповідачів розпорядитися коштами та майном не потребує окремого доведення. Те, що значну частину заяви становлять посилання на законодавство та судову практику, не свідчить про відсутність у ній обґрунтування. Крім того, матеріали, додані до заяви, містять відомості про конкретні обставини, які підтверджують ризик утруднення виконання рішення в цій справі. Їх колегія суддів оцінює нижче.

Колегія суддів не вбачає й суперечності в мотивах оскаржуваної ухвали, на яку посилається ТОВ «Альгомас Рент». Навівши загальне правило про необхідність доведення фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення, суд першої інстанції далі застосував викладений вище підхід Верховного Суду щодо позовів про стягнення грошових коштів. Ці положення не виключають одне одного: загальне правило конкретизується з урахуванням характеру позовної вимоги. Висновок суду першої інстанції про те, що можливість відповідача безперешкодно розпоряджатися активами в спорі про стягнення грошових коштів створює загрозу для виконання рішення, відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Безпідставними є і доводи про порушення принципу рівності учасників справи. Наведений стандарт обґрунтування необхідності забезпечення позову застосовується до будь-якого позивача, який заявляє вимогу про стягнення грошових коштів, незалежно від його статусу та організаційно-правової форми. Розподіл тягаря доказування співмірності заходів забезпечення ґрунтується на статтях 13, 74 ГПК України і на тому, що саме відповідач володіє відомостями про власний майновий стан. Ніяких процесуальних переваг Дніпровській міській раді він не надає.

Відтак доводи Дніпровської міської ради, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про необхідність урахування правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, є обґрунтованими.

Щодо доводів про відсутність ризику відчуження майна та «виведення» грошових коштів

ТОВ «Альгомас Рент» стверджує, що заявник не надав і навіть не навів доказів наміру відповідача відчужити об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці. Скаржник наголошує, що позовні вимоги охоплюють період до 31.08.2026, а предмет спору не стосується належного йому нерухомого майна, на що вказав і суд першої інстанції. Тому, на його думку, відчуження такого майна не змінить ні предмета спору, ні кола учасників справи і не створить перешкод для виконання рішення. Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17 скаржник вважає нерелевантним. Крім того, він зазначає, що законодавство не визначає поняття «виведення» грошових коштів. На його думку, заявник фактично відносить до нього законні платежі на утримання нерухомого майна та оплату комунальних послуг, значна частина яких сплачується комунальним підприємствам.

Колегія суддів зазначає, що з мотивів, викладених вище, у спорі про стягнення грошових коштів заявник не зобов`язаний доводити наявність у відповідача наміру відчужити майно чи розпорядитися коштами. Разом з тим, у цій справі матеріали, додані до заяви про забезпечення позову, містять відомості про обставини, які свідчать, що ризик утруднення виконання майбутнього рішення не є абстрактним.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать, що будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) і нежитлові будівлі (реєстраційний номер 79552112101) за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, протягом 2020- 2025 років тричі змінювали власника. 12.02.2020 право власності на них набуло ТОВ «Альгомас», 01.05.2023 ТОВ «Пунто», 24.09.2025 ТОВ «Альгомас Рент».

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Альгомас» є учасником ТОВ «Пунто». Учасником і ТОВ «Пунто», і ТОВ «Альгомас Рент» є ТОВ «Абсолют Фінанс». Кінцевим бенефіціарним власником обох відповідачів зазначено одну й ту саму особу ОСОБА_1 , яка має вирішальний вплив на кожне з товариств. За тими самими відомостями іпотеку та заборону відчуження будівель і споруд (реєстраційний номер 251843812101) на користь ОСОБА_1 припинено 17.09.2025, тобто за тиждень до переходу права власності на ці об`єкти від ТОВ «Пунто» до ТОВ «Альгомас Рент».

Відчуження ТОВ «Пунто» зазначеного майна відбулося 24.09.2025, після спливу періоду, за який заявник має намір стягнути з цього товариства 5 428 142,95 грн. Відтак майно, у зв`язку з розташуванням якого на земельній ділянці заявник пред`являє вимогу до ТОВ «Пунто», з власності цього товариства вже вибуло і перебуває у власності іншої особи, пов`язаної з ним через спільного кінцевого бенефіціарного власника.

Колегія суддів не надає оцінки правомірності чи меті відчуження майна, оскільки це не є предметом розгляду. Водночас наведені обставини свідчать про обґрунтованість припущення, що майно відповідачів може переходити між пов`язаними з ними особами до вирішення спору по суті. Такий перехід здатний утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Доводи скаржника про те, що належне йому нерухоме майно не є предметом спору і його відчуження не вплине на виконання рішення, колегія суддів відхиляє. Майбутнє рішення у справі за позовом про стягнення грошових коштів у разі його невиконання боржником добровільно виконуватиметься шляхом звернення стягнення на кошти та майно боржника. Таке стягнення не обмежується майном, яке є предметом спору, тож відчуження майна до вирішення спору зменшує обсяг активів, за рахунок яких рішення може бути виконане. Тому для оцінки ризику утруднення виконання рішення не має значення, чи змінить відчуження майна предмет спору або коло учасників справи. Не впливає на цей висновок і те, що позовні вимоги охоплюють період до 31.08.2026: йдеться про виконання рішення в майбутньому, а не про період, за який нараховано кошти.

Щодо посилання заявника на постанову Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17 колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на неї не посилався і своїх висновків на ній не ґрунтував. Тому доводи скаржника про нерелевантність цієї постанови на законність ухвали не впливають.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи про невизначеність поняття «виведення» грошових коштів. Із заяви про забезпечення позову вбачається, що цим поняттям заявник позначив можливість відповідачів розпорядитися коштами на своїх рахунках до ухвалення рішення таким чином, що ці кошти не будуть доступні для стягнення. Окремого законодавчого визначення для оцінки такого ризику не потрібно. Ризик утруднення виконання рішення пов`язаний не з неправомірністю платежів, а з тим, що будь-яке розпорядження коштами, зокрема і правомірне, зменшує їх обсяг до вирішення спору. Доводи скаржника про вплив арешту коштів на здійснення ним поточних платежів і на його господарську діяльність колегія суддів оцінює нижче.

Щодо співмірності вжитих заходів, їх впливу на господарську діяльність та зустрічного забезпечення

ТОВ «Альгомас Рент», посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 910/7338/19, № 902/1051/19 та № 911/3136/19, зазначає, що співмірність заходів забезпечення передбачає співвідношення негативних наслідків від їх вжиття з наслідками, які можуть настати в разі їх невжиття. Скаржник вважає хибними висновки суду першої інстанції про те, що вжиті заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідачів і не припинять їх господарської діяльності. Саме з цих висновків суд виходив і тоді, коли відмовив у застосуванні зустрічного забезпечення.

За доводами скаржника, арешт грошових коштів позбавляє його можливості в повному обсязі розраховуватися з контрагентами, оплачувати комунальні послуги та нести витрати на утримання нерухомого майна. Арештований об`єкт нерухомості надається в оренду, а договори оренди містять гарантію відповідача про відсутність арешту майна. Тому, на думку скаржника, арешт призведе до розірвання чинних договорів оренди та до відмови потенційних орендарів від їх укладення. У спільній апеляційній скарзі ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент» також зазначають, що накладення арешту на грошові кошти суб`єктів господарювання порушує баланс інтересів сторін.

Колегія суддів погоджується з тим, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України). Співмірність передбачає, що суд співвідносить негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення з тими негативними наслідками, які можуть настати в разі їх невжиття. При цьому суд враховує відповідність права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, і майнові наслідки обмежень для відповідача. Заходи забезпечення застосовуються лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до них може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, на яку послався і суд першої інстанції. Доводи скаржника в цій частині, які ґрунтуються на наведених ним постановах Верховного Суду, загального підходу до оцінки співмірності не змінюють.

Арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який полягає в забороні розпоряджатися майном з метою його збереження. Власник майна при цьому не обмежується у правах володіння та користування ним і не позбавляється їх, на що вказав Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 910/268/23. Оскаржуваною ухвалою арешт грошових коштів ТОВ «Альгомас Рент» обмежено сумою 2 452 349,26 грн, тобто розміром грошової вимоги до цього товариства. Отже, грошові кошти понад цю суму арештом не охоплюються, і товариство може ними розпоряджатися. Строк дії заходів обмежено набранням законної сили рішенням у справі.

З мотивів, викладених вище щодо розподілу тягаря доказування, обставини неспівмірності заходів забезпечення в спорі про стягнення грошових коштів має доводити відповідач. Проте ТОВ «Альгомас Рент» не надало доказів на підтвердження своїх доводів. Зокрема, немає відомостей про залишки грошових коштів на його рахунках і доказів недостатності коштів понад арештовану суму для поточних розрахунків. Немає й договорів з контрагентами та постачальниками комунальних послуг, виконання яких унеможливлене арештом. Не надано договорів оренди, які містили б застереження про відсутність арешту майна, а також повідомлень орендарів про розірвання договорів чи відмову від їх укладення. Відомостей про вартість належного товариству майна також немає. Доказів, які не були подані до суду першої інстанції, скаржник до суду апеляційної інстанції не подав і про неможливість їх подання з причин, що від нього не залежали, не заявив (частина третя статті 269 ГПК України).

За таких обставин доводи скаржника про припинення господарської діяльності, неможливість розрахунків і втрату орендарів є припущеннями, не підтвердженими належними доказами. До того ж арешт нерухомого майна не позбавляє власника права користуватися ним, зокрема шляхом передання в користування іншим особам на підставі укладених договорів.

Співвідносячи негативні наслідки від вжиття та невжиття заходів забезпечення, колегія суддів враховує таке. Для скаржника вжиті заходи означають тимчасове обмеження права розпорядження коштами та майном у межах суми вимоги. Невжиття заходів за обставин, наведених вище щодо переходу майна між пов`язаними особами, створює ризик того, що рішення суду в разі задоволення позову залишиться невиконаним або його виконання буде істотно утруднене. За таких умов вжиті заходи не порушують балансу інтересів сторін. Доводи Дніпровської міської ради про те, що заходи забезпечення обмежено розміром позовних вимог і строком дії, а майно залишається у володінні відповідачів, є обґрунтованими.

Колегія суддів також враховує, що процесуальний закон передбачає механізми, за допомогою яких відповідач може усунути або зменшити вплив заходів забезпечення на свою діяльність. Відповідно до частини четвертої статті 143 ГПК України, у разі вжиття судом заходів забезпечення позову про стягнення грошової суми, відповідач може за своєю ініціативою забезпечити позов шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вимог позивача або надання гарантії банку на таку суму. Згідно з частиною п`ятою цієї статті надання такого документа є підставою для скасування вжитих судом заходів забезпечення. Крім того, за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (частина перша статті 143 ГПК України) або скасувати заходи забезпечення (частина перша статті 145 цього Кодексу). Отже, скаржник не позбавлений можливості захистити свої інтереси в разі, якщо вжиті заходи дійсно перешкоджатимуть його господарській діяльності.

Щодо зустрічного забезпечення колегія суддів зазначає, що частина перша статті 141 ГПК України передбачає право суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Скаржник не довів, що вжиття заходів забезпечення спричинить йому збитки, і не навів обставин, за яких застосування зустрічного забезпечення було б обов`язковим. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення є правильним, а доводи скаржника в цій частині його не спростовують.

Щодо виходу суду першої інстанції за межі заяви про забезпечення позову в частині заходів щодо ТОВ «Альгомас Рент»

ТОВ «Альгомас Рент» звертає увагу на те, що суд першої інстанції визнав, що будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) не є предметом майбутнього спору, але наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача. За доводами скаржника, суд лише навів загальнотеоретичні положення інституту забезпечення позову та процитував норми процесуального закону, не співставив їх з обставинами справи і не навів власного обґрунтування необхідності вжитих заходів. Тим самим, на думку скаржника, суд безпідставно втрутився в його господарську діяльність.

Колегія суддів вважає ці доводи частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 136 ГПК України господарський суд вживає заходів забезпечення позову за заявою учасника справи. Пункт 4 частини першої статті 139 цього Кодексу передбачає, що в заяві про забезпечення позову зазначається захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Заміну одного заходу забезпечення позову іншим суд може допустити лише за клопотанням учасника справи (частина перша статті 143 ГПК України).

Таким чином, захід забезпечення позову визначає заявник. Суд перевіряє наявність підстав для його застосування і за результатами такої перевірки задовольняє заяву повністю чи частково або відмовляє в її задоволенні. Застосовувати з власної ініціативи захід, якого заявник не просив, процесуальний закон суду не дозволяє.

Як встановлено, щодо ТОВ «Альгомас Рент» Дніпровська міська рада просила накласти арешт на нерухоме майно, а саме на будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, і на грошові кошти на розрахункових рахунках товариства в межах суми стягнення 2 452 349,26 грн. Суд першої інстанції натомість наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» і на грошові кошти на його рахунках у межах зазначеної суми. Водночас у резолютивній частині ухвали суд зазначив, що заяву задоволено. Тобто щодо ТОВ «Альгомас Рент» суд застосував захід, ширший за заявлений: арешт рухомого майна та належного товариству нерухомого майна, крім зазначених будівель і споруд, заявник не просив.

Мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, відсутність даних про вартість будівель і споруд, неможливість встановити достатність грошових коштів боржника та те, що будівлі не є предметом майбутнього спору, могли б у разі їх обґрунтованості бути підставою для оцінки співмірності заявленого заходу. Проте вони не надавали суду права замінити заявлений захід іншим, ширшим за обсягом, якого заявник не просив.

Крім того, відомостей, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про перебування у власності ТОВ «Альгомас Рент» 19 об`єктів нерухомого майна, матеріали справи не містять: інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.09.2026 № 493816309 сформовано за адресою земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується і з доводом скаржника про невідповідність мотивів ухвали в цій частині її висновку. Визнавши, що будівлі та споруди не є предметом спору, а даних про їх вартість немає, суд першої інстанції не пояснив, чому ці обставини зумовлюють необхідність накладення арешту на все майно товариства, вартість якого так само не встановлена.

Доводи Дніпровської міської ради, викладені з посиланням на постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, про доцільність накладення арешту також на грошові кошти та рухоме майно відповідача в разі, коли вартість нерухомого майна не встановлена, цього висновку не спростовують. У викладеному заявником змісті ці постанови стосуються оцінки співмірності заходів забезпечення. Однак вони не надають суду права вийти за межі заяви. Підхід, за яким арешт може бути накладено на все майно відповідача в межах суми позову, Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 сформулював у справі, в якій заявник саме про такий захід і просив.

Таким чином, оскаржувана ухвала в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» постановлена з порушенням статті 14, частини першої статті 136 та частини першої статті 143 ГПК України і підлягає скасуванню. У цій частині колегія суддів вирішує питання про застосування заходу, якого просив заявник.

Підстави для накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Альгомас Рент» у межах суми 2 452 349,26 грн з мотивів, викладених вище, є доведеними. Тому ухвала в цій частині скасуванню не підлягає.

Щодо арешту будівель і споруд (реєстраційний номер 251843812101) колегія суддів враховує таке. За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 24.09.2025 ці об`єкти належать ТОВ «Альгомас Рент». Саме у зв`язку з їх розташуванням на земельній ділянці комунальної власності заявник пред`являє грошову вимогу до цього товариства. Таким чином, заявлений захід безпосередньо пов`язаний з обставинами, на яких ґрунтується майбутній позов. Те, що зазначене майно не є предметом спору, не виключає можливості накладення на нього арешту для забезпечення грошової вимоги, оскільки в разі задоволення позову на нього може бути звернено стягнення.

Відсутність у матеріалах справи відомостей про вартість цього майна також не свідчить про неспівмірність заходу. З мотивів, викладених вище щодо розподілу тягаря доказування, обставини неспівмірності заходу має доводити відповідач. Зокрема, він може надати докази оцінки майна, які свідчили б про явну невідповідність його вартості розміру вимоги. Таких доказів ТОВ «Альгомас Рент» не надало. Доводи скаржника про негативні наслідки арешту цього об`єкта для його орендної діяльності колегія суддів відхилила вище. Арешт зазначеного майна не позбавляє скаржника права володіти та користуватися ним, а лише тимчасово обмежує право розпорядження до набрання рішенням у справі законної сили.

Колегія суддів також враховує, що накладення арешту лише на будівлі та споруди (реєстраційний номер 251843812101) і на грошові кошти в межах суми вимоги не погіршує становища скаржника порівняно з оскаржуваною ухвалою. Зазначені будівлі та споруди охоплювалися арештом усього нерухомого майна товариства, тоді як з-під арешту виводиться все рухоме майно та решта нерухомого майна ТОВ «Альгомас Рент».

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги ТОВ «Альгомас Рент» про безпідставність застосування заходу забезпечення позову в обсязі, визначеному судом першої інстанції, знайшли своє підтвердження. Натомість вимога цього скаржника про відмову в задоволенні заяви Дніпровської міської ради щодо нього повністю є безпідставною. Заходи, яких просив заявник, відповідають вимогам статей 136, 137 ГПК України.

Колегія суддів дослідила всі доводи апеляційних скарг ТОВ «Пунто» та ТОВ «Альгомас Рент», а також заперечення Дніпровської міської ради, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, і надала їм оцінку в межах, необхідних для вирішення питання про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали.

Доводи ТОВ «Пунто», викладені у апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову не спростовують. Вони стосуються переважно обставин, які підлягають встановленню під час розгляду справи по суті, а також ґрунтуються на стандарті доказування, який не відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо забезпечення позовів про стягнення грошових коштів. Суд першої інстанції обґрунтовано наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Пунто» і на грошові кошти на його розрахункових рахунках у межах суми стягнення 5 428 142,95 грн. Такий захід відповідає заяві Дніпровської міської ради, є співмірним із заявленою вимогою і спрямований на забезпечення реального виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Доводи ТОВ «Альгомас Рент» знайшли підтвердження лише в частині того, що суд першої інстанції вийшов за межі заяви про забезпечення позову, наклавши арешт на все рухоме та нерухоме майно цього товариства. Решта доводів цього скаржника щодо недоведеності ризику утруднення виконання рішення, неспівмірності заходів, їх впливу на господарську діяльність і необхідності зустрічного забезпечення не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04).

З урахуванням цього колегія суддів зазначає, що інші доводи учасників справи, крім оцінених вище, на висновки суду не впливають і не потребують окремої оцінки.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, або скасувати судове рішення повністю чи частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, або змінити рішення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 4 частини першої статті 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, порушення норм процесуального права. Таке порушення може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи (абзац другий частини другої статті 277 ГПК України).

Як встановлено колегією суддів, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Пунто» і на грошові кошти на його розрахункових рахунках у межах суми стягнення 5 428 142,95 грн постановлено з додержанням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Тому апеляційна скарга ТОВ «Пунто» не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала в цій частині має бути залишена без змін.

Щодо ТОВ «Альгомас Рент» суд першої інстанції вийшов за межі заяви про забезпечення позову. Він наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно цього товариства, тоді як заявник просив накласти арешт на конкретне нерухоме майно будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101). Тим самим суд порушив статтю 14, частину першу статті 136 та частину першу статті 143 ГПК України, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову в цій частині. Таким чином, у цій частині наявна підстава для скасування ухвали, передбачена пунктом 4 частини першої статті 277 ГПК України.

Водночас посилання ТОВ «Альгомас Рент» на підстави, передбачені пунктами 1- 3 частини першої статті 277 ГПК України, своє підтвердження не знайшли. Обставини, що мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, суд першої інстанції з`ясував правильно. Його висновки про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Альгомас Рент» у межах суми стягнення 2 452 349,26 грн відповідають матеріалам справи.

З урахуванням викладеного апеляційна скарга ТОВ «Альгомас Рент» підлягає частковому задоволенню. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 належить скасувати в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» і ухвалити в цій частині нове рішення про накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Альгомас Рент» будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101) за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, до набрання рішенням у справі законної сили. В іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Питання розподілу судових витрат урегульовано статтею 129 ГПК України. Згідно з пунктом 2 частини першої цієї статті у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частина п`ята статті 129 ГПК України зобов`язує суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат враховувати, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. За частиною дев`ятою цієї статті у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Апеляційну скаргу ТОВ «Пунто» колегія суддів залишає без задоволення, а оскаржувану ухвалу в частині заходів щодо цього товариства без змін. Тому судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України покладається на ТОВ «Пунто».

Апеляційну скаргу ТОВ «Альгомас Рент» колегія суддів задовольняє частково. Предметом апеляційного перегляду в цьому випадку є процесуальне питання обсяг заходів забезпечення позову, а не матеріально-правова вимога, яка має грошову оцінку. Тому правило пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України про пропорційний розподіл судового збору залежно від розміру задоволених позовних вимог не може бути застосоване до цієї скарги безпосередньо. Таким чином, розподіл судового збору за її подання колегія суддів здійснює з урахуванням результату апеляційного перегляду та процесуальної поведінки учасників справи.

Основною вимогою ТОВ «Альгомас Рент» була відмова Дніпровській міській раді в задоволенні заяви про забезпечення позову щодо нього повністю. Ця вимога не задоволена. Колегія суддів визнала обґрунтованим застосування до цього товариства заходів, яких просив заявник: арешту будівель і споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101) та грошових коштів у межах суми стягнення 2 452 349,26 грн. Ухвалу змінено лише в частині обсягу арешту майна. Підставою для цього стало порушення норм процесуального права, допущене судом першої інстанції, який з власної ініціативи вийшов за межі заяви про забезпечення позову. Неправильних дій Дніпровської міської ради, які зумовили б необхідність такого перегляду, колегія суддів не встановила, адже захід, застосований за результатами апеляційного перегляду, повністю відповідає змісту поданої нею заяви. За таких обставин підстав для покладення на Дніпровську міську раду судового збору за подання апеляційної скарги ТОВ «Альгомас Рент», зокрема і з урахуванням частини дев`ятої статті 129 ГПК України, немає. Судовий збір за подання цієї апеляційної скарги покладається на скаржника.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскаржуваною ухвалою розподіл судових витрат не здійснювався. Тому підстав для зміни такого розподілу в порядку частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України немає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пунто» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгомас Рент» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 скасувати в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгомас Рент» (49130, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, 43, ідентифікаційний код 43199406).

У цій частині ухвалити нове рішення. Накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Альгомас Рент» (49130, м. Дніпро, просп. Олександра Поля, 43, ідентифікаційний код 43199406), а саме на будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251843812101), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Вокзальна, 5, до набрання рішенням у справі законної сили.

В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2026 у справі № 904/5797/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 05.11.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков