Ухвала № 141379910 у справі № 340/6397/25 від 10.11.2026

УХВАЛА

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 340/6397/25

адміністративне провадження № К/990/43490/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Уханенка С.А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» Кіровоградської обласної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом, у подальшому уточненим, до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» Кіровоградської обласної ради (далі - КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області»), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність керівництва КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», яка полягає у невжитті необхідних заходів для своєчасного та належного оформлення бронювання позивача як лікаря невідкладних станів;

- зобов`язати КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» подати до ІНФОРМАЦІЯ_3 повний і належним чином оформлений пакет документів для бронювання позивача як лікаря невідкладних станів відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнати протиправними дії кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у поданні неповного пакета документів (заява № 20250721-1213715) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило незаконну відмову у бронюванні позивача;

- визнати протиправною безпідставну відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 у видачі позивачу паперового військово-облікового документа;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести в офіційні військово-облікові документи позивача правильні відомості про вищу медичну освіту позивача та присвоїти військово-облікову спеціальність відповідно до фаху «лікар»;

- визнати неправомірними дії кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у безпідставному формулюванні, що подання позивачем документів на бронювання нібито перешкоджає діяльності Збройних Сил України;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у безпідставному трактуванні неявки позивача за повісткою від 11.09.2025 як ухилення від мобілізації, оскільки така неявка обґрунтована медичними причинами та підтверджена відповідними документами;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 тимчасово призупинити будь-які дії щодо мобілізації позивача до повного розгляду справи судом та оформлення його бронювання як медичного працівника;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вжити заходів контролю за діями підпорядкованого структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 та забезпечити належне оформлення і реєстрацію бронювання позивача як лікаря невідкладних станів відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у врученні повістки на відправку.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 закрито провадження у справі № 340/6397/25 за позовом ОСОБА_1 до КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії у частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», яка полягає у невжитті необхідних заходів для своєчасного та належного оформлення бронювання позивача як лікаря невідкладних станів;

- зобов`язання КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» подати до ІНФОРМАЦІЯ_3 повний і належним чином оформлений пакет документів для бронювання позивача як лікаря невідкладних станів відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнання протиправними дій кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у поданні неповного пакета документів (заява № 20250721-1213715) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило незаконну відмову у бронюванні позивача; визнання неправомірними дій кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у безпідставному формулюванні, що подання позивачем документів на бронювання нібито перешкоджає діяльності Збройних Сил України.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.

Ухвалою Суду від 12.08.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Скаржнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання уточненої касаційної скарги із зазначенням та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, конкретних порушень норм процесуального права, допущених судами попередніх інстанцій, а також копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Суду від 14.09.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 та постанов Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 340/6397/25 повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 12.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

23.09.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 340/6397/25.

Ухвалою Суду від 13.10.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статей 329 та 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.

Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, воно вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 13.10.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 14.10.2026 о 18 год 17 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

20.10.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга та заява про поновлення строку на касаційне оскарження.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до глави 2 «Касаційне провадження» розділу III КАС України, зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, за частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) у частині визначення змісту та меж обов`язку органу ведення Реєстру перевіряти відповідність персональних і службових даних існуючим обліковим даним під час взяття особи на військовий облік, а також щодо застосування підрозділу 9.4 «Медичні спеціальності» Переліку військово-облікових спеціальностей рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.09.2020 № 317 (далі - Перелік № 317), у частині правомірності віднесення військовозобов`язаного, який має вищу медичну освіту та кваліфікацію «лікар», до військово-облікової спеціальності 879 «Молодших спеціалістів з медичною освітою» з огляду на його військове звання та відсутність підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу.

Разом з тим Суд зазначає, що обов`язковими умовами оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій та висновку щодо застосування якої у подібних правовідносинах Верховним Судом ще не сформульовано, а також обґрунтування того, у чому полягає помилка судів при застосуванні цієї норми.

Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII Суд зазначає таке.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій не розмежували самостійний обов`язок органу ведення Реєстру перевіряти відповідність персональних і службових даних існуючим обліковим даним під час взяття особи на військовий облік та обов`язок військовозобов`язаного повідомляти достовірні відомості й уточнювати персональні дані.

Скаржник вважає, що встановлена судами відсутність контактних відомостей в електронному військово-обліковому документі сама по собі не свідчить про виконання органом ведення Реєстру передбаченого пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII обов`язку щодо перевірки відповідності персональних та службових даних існуючим обліковим даним під час взяття особи на військовий облік.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про взяття на військовий облік військовозобов`язаних рядового, сержантського та старшинського складу запасу. Зі змісту електронного військово-облікового документа, сформованого 18.07.2025, встановлено, що позивача взято на військовий облік 17.07.2025, при цьому відомості щодо його номера телефону та адреси електронної пошти були відсутні.

Судами також встановлено, що КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» подало через Портал «Дія» заяву № 20250721-1213715 про бронювання позивача, однак за результатами її опрацювання 27.07.2025 бронювання не відбулося через відсутність інформації про оновлення контактних даних позивача. Військово-обліковий документ, сформований 30.07.2025, також не містив відповідних контактних відомостей. Лише 06.08.2025 позивач уточнив такі дані, після чого вони відображалися в електронному військово-обліковому документі.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо обставин нездійснення бронювання позивача ґрунтуються на встановленому стані його військово-облікових відомостей на час опрацювання відповідної заяви 27.07.2025.

Натомість в уточненій касаційній скарзі скаржник порушує питання щодо нормативного змісту обов`язку органу ведення Реєстру здійснювати перевірку персональних і службових даних під час взяття особи на військовий облік 17.07.2025, недостатньо обґрунтовуючи при цьому, яким чином запропоноване ним тлумачення пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо спірних правовідносин та вирішення заявлених позовних вимог.

При цьому скаржник сам зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили наявності у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_3 конкретних відомостей про номер телефону або адресу електронної пошти позивача станом на 17.07.2025, а також не ставить питання про виправлення конкретних контактних даних як самостійної позовної вимоги.

Таким чином, скаржник недостатньо обґрунтував, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII та як воно вплинуло на вирішення спору, що не дає підстав вважати належно обґрунтованою заявлену підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Стосовно іншої підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування підрозділу 9.4 «Медичні спеціальності» Переліку № 317, Суд зазначає таке.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив належність особи до рядового складу запасу, яка визначає застосовний перелік військово-облікових спеціальностей, із правильністю визначення конкретної військово-облікової спеціальності 879 «Молодших спеціалістів з медичною освітою» щодо особи, яка має повну вищу медичну освіту та кваліфікацію «лікар».

На думку скаржника, відсутність підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу та наявність військового звання солдата запасу самі по собі не є достатнім нормативним обґрунтуванням правильності віднесення його до військово-облікової спеціальності 879.

Між тим зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам позивача щодо неправильного визначення його військово-облікової спеціальності.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 здобув повну вищу медичну освіту та кваліфікацію «лікар», що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_1 . Відомості про здобуту освіту та кваліфікацію відображені в його обліковій картці.

Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що позивач не проходив військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, перебуває на військовому обліку як солдат запасу, а 17.07.2025 самостійно звернувся із заявою про взяття його на військовий облік військовозобов`язаних рядового, сержантського та старшинського складу запасу.

З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визначення військово-облікової спеціальності позивача за Переліком військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 01.08.2023 № 444 (далі - Перелік № 444), та правильність застосування до позивача Переліку № 317.

Натомість скаржник, не заперечуючи встановлених судами обставин щодо свого військового звання та відсутності підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, фактично ставить питання про необхідність додаткового тлумачення найменування військово-облікової спеціальності 879 з огляду на наявну в нього цивільну професійну кваліфікацію.

Однак у касаційній скарзі не наведено належного нормативного обґрунтування того, які саме положення Переліку № 317 виключають можливість віднесення військовозобов`язаного рядового складу з вищою медичною освітою до військово-облікової спеціальності 879, а також не пояснено, яким чином запропоноване скаржником тлумачення відповідної позиції Переліку № 317 свідчить про неправильне застосування судами цієї норми права.

При цьому скаржник не просить суд касаційної інстанції визначити йому іншу військово-облікову спеціальність, а порушує питання про тлумачення підрозділу 9.4 «Медичні спеціальності» Переліку № 317 у частині застосування військово-облікової спеціальності 879 до особи, яка має вищу медичну освіту та кваліфікацію «лікар».

Саме по собі посилання на таку невідповідність без належного обґрунтування неправильного застосування судами конкретних положень Переліку № 317 не доводить необхідності формування Верховним Судом відповідного правового висновку у спірних правовідносинах.

Суд звертає увагу, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики щодо норм права, які регулюють спірні правовідносини, а не на отримання відповіді на питання без належного обґрунтування його визначального значення для правильного вирішення конкретного спору.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 520/2626/24 та від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 наведених висновків не спростовують, оскільки, як зазначає сам скаржник, ці постанови не містять висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 1951-VIII та відповідних положень Переліку № 317 у спірних правовідносинах.

Отже, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та наполяганні на переоцінці доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

Отже, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, указуючи на недослідження судами доказів, та зазначає про похідний характер цього доводу від обґрунтованості підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Оскільки належного обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не наведено, його посилання на недослідження доказів у порядку пункту 1 частини другої статті 353 КАС України не є достатнім самостійним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, касаційна скарга в частині викладення підстав касаційного оскарження не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.

Суд зазначає, що обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення. Натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Як вже зазначено раніше, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Отже, завданням Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була неоднаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.

З огляду на викладене скаржником не наведено достатнього обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 09.06.2026 (повний текст складено 10.06.2026), а 06.07.2026 вперше подано касаційну скаргу через підсистему «Електронний суд» в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Суду від 12.08.2026 первісну касаційну скаргу залишено без руху. На виконання вимог цієї ухвали 19.08.2026 скаржник у встановлений Судом строк подав уточнену касаційну скаргу, однак, як установлено ухвалою від 14.09.2026, її недоліків у частині обґрунтування підстав касаційного оскарження не усунув.

В подальшому ухвалою Суду від 14.09.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 та постанов Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 340/6397/25 повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 12.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 14.09.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 15.09.2026 о 13 год 47 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

23.09.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 340/6397/25, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Суду від 13.10.2026 наведені скаржником причини пропуску строку визнано неповажними, а повторну касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статей 329 та 330 КАС України. Скаржнику надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання уточненої касаційної скарги з належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, її копій відповідно до кількості учасників справи, а також заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку та доказів на їх підтвердження.

На виконання вимог ухвали Суду від 13.10.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, яку обґрунтовано тим, що первісну касаційну скаргу подано 06.07.2026 у межах строку, встановленого статтею 329 КАС України. Ухвалою Суду від 12.08.2026 касаційну скаргу залишено без руху, на виконання вимог якої 19.08.2026 скаржником у встановлений судом строк подано уточнену касаційну скаргу. Ухвалою Суду від 14.09.2026 касаційну скаргу повернуто у зв`язку з неналежним усуненням її недоліків. Зазначену ухвалу доставлено до Електронного кабінету скаржника 15.09.2026, а вже 23.09.2026, тобто через вісім календарних днів після її отримання, скаржник повторно звернувся до суду касаційної інстанції з окремими касаційними скаргами, розмежованими за предметом оскарження.

Скаржник зазначає, що своєчасне подання первісної касаційної скарги та оперативне повторне звернення після її повернення свідчать про добросовісність його процесуальної поведінки та відсутність наміру зволікати з реалізацією права на касаційне оскарження. При цьому визнає, що своєчасність подання уточненої касаційної скарги не свідчить про належне усунення її недоліків, а первісне звернення у встановлений законом строк саме по собі не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.

Крім того, скаржник посилається на те, що самостійно здійснює судовий захист в умовах воєнного стану, постійних загроз повітряних атак, порушення нормального функціонування інфраструктури та засобів зв`язку. Зазначає, що спірні військово-облікові правовідносини супроводжувалися необхідністю з`ясування правових наслідків відображення в електронних облікових відомостях інформації про звернення до Національної поліції. Також посилається на масштабну атаку безпілотників на Кіровоградську область 15.10.2026, унаслідок якої було пошкоджено об`єкти інфраструктури, що, на його переконання, свідчить про наявність ризиків переривання роботи із засобами електронного судочинства. Водночас скаржник прямо зазначає, що події 13- 19.10.2026 не наводить як доказ неможливості належного оформлення скарги у липні-вересні 2026 року. Відомості про перебування окремих суддів у відпустках, за його поясненням, характеризують тривалість перевірки поданих матеріалів, не зупиняють перебігу процесуального строку та не звільняють його від вимог до змісту касаційної скарги.

Вирішуючи заяву скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.

Суд зауважує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.

Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Водночас на законодавчому рівні не встановлено вичерпного переліку поважних причин пропуску процесуального строку. Їх поважність суд оцінює з урахуванням конкретних обставин справи.

Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому такі дії залежали виключно від скаржника.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять винятків або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;

- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Однак подана в установлений Судом строк уточнена касаційна скарга не усунула недоліків повторної касаційної скарги, оскільки наведені скаржником доводи не містять належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Щодо наведених скаржником обставин воєнного стану, повітряних тривог, обстрілів та порушення функціонування інфраструктури і засобів зв`язку Суд зазначає таке.

Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

За усталеною практикою Верховного Суду обставини воєнного стану можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Наведені скаржником загальні обставини воєнного стану не доводять, що вони перешкодили належному оформленню та поданню касаційної скарги у відповідний період. У заяві від 20.10.2026 скаржник не вказує на підтверджені документами конкретні перешкоди для подання електронних документів у серпні-вересні 2026 року, а жовтневі події прямо не пов`язує з неможливістю належного оформлення скарги в цей період. Відтак ці обставини не підтверджують поважності причин пропуску строку при повторному зверненні 23.09.2026.

Своєчасне подання первісної касаційної скарги, уточнень до неї та повторне звернення через вісім днів після отримання ухвали про повернення враховуються при оцінці процесуальної поведінки скаржника. Водночас своєчасність подання уточнень не тотожна належному усуненню недоліків касаційної скарги. Ухвалою Суду від 14.09.2026 установлено, що подані уточнення не усунули недоліків первісної касаційної скарги за змістом. Скаржнику двічі надано строк для приведення касаційної скарги у відповідність до вимог процесуального закону, однак належного обґрунтування підстав касаційного оскарження не наведено. Самі собою зазначена послідовність процесуальних дій та відсутність тривалого зволікання при повторному зверненні не підтверджують існування об`єктивних причин пропуску строку.

Ураховуючи положення частин першої-третьої статті 329 КАС України, а також те, що скаржником не зазначено об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження та не надано належних доказів на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних скаржником причин поважними та поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 13.10.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Залишаючи вдруге подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 13.10.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано заяву, викладені в якій причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 340/6397/25.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 340/6397/25.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» Кіровоградської обласної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк Уханенко С.А.