Ухвала № 141379911 у справі № 340/6397/25 від 10.11.2026

УХВАЛА

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 340/6397/25

адміністративне провадження № К/990/43497/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Уханенка С.А., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» Кіровоградської обласної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом, у подальшому уточненим, до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» Кіровоградської обласної ради (далі - КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області»), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність керівництва КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», яка полягає у невжитті необхідних заходів для своєчасного та належного оформлення бронювання позивача як лікаря невідкладних станів;

- зобов`язати КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» подати до ІНФОРМАЦІЯ_3 повний і належним чином оформлений пакет документів для бронювання позивача як лікаря невідкладних станів відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнати протиправними дії кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у поданні неповного пакета документів (заява № 20250721-1213715) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило незаконну відмову у бронюванні позивача;

- визнати протиправною безпідставну відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 у видачі позивачу паперового військово-облікового документа;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести в офіційні військово-облікові документи позивача правильні відомості про його вищу медичну освіту та присвоїти військово-облікову спеціальність відповідно до фаху «лікар»;

- визнати неправомірними дії кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у безпідставному формулюванні, що подання позивачем документів на бронювання нібито перешкоджає діяльності Збройних Сил України;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у безпідставному трактуванні неявки позивача за повісткою від 11.09.2025 як ухилення від мобілізації, оскільки така неявка обґрунтована медичними причинами та підтверджена відповідними документами;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 тимчасово призупинити будь-які дії щодо мобілізації позивача до повного розгляду справи судом та оформлення його бронювання як медичного працівника;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вжити заходів контролю за діями підпорядкованого структурного підрозділу - ІНФОРМАЦІЯ_3 та забезпечити належне оформлення і реєстрацію бронювання позивача як лікаря невідкладних станів відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у врученні повістки на відправку.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 закрито провадження у справі № 340/6397/25 за позовом ОСОБА_1 до КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії у частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», яка полягає у невжитті необхідних заходів для своєчасного та належного оформлення бронювання позивача як лікаря невідкладних станів;

- зобов`язання КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» подати до ІНФОРМАЦІЯ_3 повний і належним чином оформлений пакет документів для бронювання позивача як лікаря невідкладних станів відповідно до вимог чинного законодавства;

- визнання протиправними дій кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у поданні неповного пакета документів (заява № 20250721-1213715) до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило незаконну відмову у бронюванні позивача; визнання неправомірними дій кадрової служби КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», які полягали у безпідставному формулюванні, що подання позивачем документів на бронювання нібито перешкоджає діяльності Збройних Сил України.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, позивачем подано апеляційну скаргу до Третього апеляційного адміністративного суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 у справі № 340/6397/25 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на відповідні положення статті 328 КАС України, та з наведенням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, із зазначенням про допущені судами попередніх інстанцій порушення конкретних норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, а також доказів надсилання копій уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 340/6397/25 повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 12.08.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

23.09.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі № 340/6397/25.

Ухвалою Верховного Суду від 13.10.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статей 329 та 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги з обґрунтуванням порушень конкретних норм процесуального права, які, на думку скаржника, допущено при постановленні оскаржуваних судових рішень, а також доказів надсилання копій уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи, оригіналу документа про сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2662,40 грн та заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.

Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, воно вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 13.10.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 14.10.2026 о 18 год 20 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

20.10.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга та заява про поновлення строку на касаційне оскарження та документ про сплату судового збору.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог після її перегляду в апеляційному порядку, зазначену в частині другій статті 328 КАС України, предметом перевірки суду касаційної інстанції у цій частині є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при вирішенні питання про належність спору до юрисдикції адміністративних судів.

У поданій на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 13.10.2026 уточненій касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково визначили спірні правовідносини між ним та КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» як такі, що мають виключно трудовий, приватноправовий характер, унаслідок чого неправильно застосували пункт 7 частини першої статті 4, частину першу статті 19 та пункт 1 частини першої статті 238 КАС України.

На переконання скаржника, суди при визначенні юрисдикційної належності спору обмежилися оцінкою правового статусу КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» як роботодавця та не врахували характер спеціальних функцій, які воно здійснювало у спірних правовідносинах у межах процедури бронювання військовозобов`язаних.

Скаржник наголошує, що відповідно до статті 21 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) та пунктів 25- 29 Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 (далі - Порядок № 76), на КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» покладено обов`язок щодо формування списків військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання, їх підписання уповноваженою особою та направлення до державного реєстру засобами Порталу «Дія».

На думку скаржника, зазначені дії КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» мають не лише внутрішній трудовий характер, а й зовнішнє юридичне значення, оскільки є необхідним етапом передбаченої законодавством процедури бронювання військовозобов`язаних. При цьому скаржник зазначає, що самостійно здійснити відповідні дії замість уповноваженої особи КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» він не має можливості, а їх невчинення унеможливлює проведення державної реєстрової перевірки та вирішення питання про переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік.

У зв`язку з цим скаржник вважає, що судам належало надати правову оцінку не лише факту перебування позивача у трудових відносинах із КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», а й змісту, нормативному джерелу та юридичним наслідкам здійснення ним відповідних функцій у процедурі бронювання.

Крім того, скаржник зазначає, що позовні вимоги до КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» не стосуються виплати заробітної плати, поновлення на роботі, зміни умов праці чи застосування дисциплінарного стягнення, а спрямовані на оскарження дій та бездіяльності, пов`язаних із виконанням передбачених законодавством обов`язків у сфері мобілізаційної підготовки та бронювання військовозобов`язаних.

На підтвердження своїх доводів скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 02.02.2021 у справі № 906/1308/19, постанову Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 640/14645/19, а також на рішення Європейського суду з прав людини від 28.02.2008 у справі «Церква села Сосулівка проти України», наголошуючи на необхідності визначення юрисдикційної належності спору з урахуванням характеру спірних правовідносин, змісту повноважень відповідача та сутності права, за захистом якого звернулася особа.

У зв`язку із цим скаржник вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про непоширення на спір юрисдикції адміністративних судів та помилковим застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Між тим суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, виходив із того, що формування критично важливим підприємством списків військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання, засобами Порталу «Дія» за своєю правовою природою не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій.

При цьому суд апеляційної інстанції, застосувавши положення пунктів 5 та 25 Порядку № 76, зазначив, що нормативне врегулювання порядку бронювання медичних працівників не надає правовідносинам між працівником та критично важливим підприємством (роботодавцем) публічно-правового характеру та не наділяє такого роботодавця статусом суб`єкта владних повноважень.

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини між позивачем та КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» мають трудовий характер, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому погодився із застосуванням судом першої інстанції пункту 1 частини першої статті 238 КАС України та залишив ухвалу про закриття провадження у відповідній частині без змін.

Як убачається зі змісту уточненої касаційної скарги, скаржник пов`язує неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 7 частини першої статті 4, частини першої статті 19 та пункту 1 частини першої статті 238 КАС України з тим, що на КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» нормативно покладено обов`язок здійснювати дії, необхідні для реалізації передбаченої законодавством процедури бронювання військовозобов`язаних.

Однак сама по собі участь КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» у визначеній законодавством процедурі бронювання військовозобов`язаних та здійснення ним відповідних дій із формування, підписання і направлення списків не свідчать про наділення його публічно-владними управлінськими повноваженнями стосовно позивача.

Зокрема, скаржник, посилаючись на положення статті 21 Закону № 3543-XII та пунктів 25- 29 Порядку № 76, не наводить належного обґрунтування того, яким саме чином виконання КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» визначених законодавством обов`язків щодо оформлення бронювання працівників свідчить про здійснення ним публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах.

При цьому наведені скаржником положення Порядку № 76 визначають послідовність дій, необхідних для здійснення бронювання військовозобов`язаних, однак скаржник не обґрунтовує, які саме із зазначених повноважень надають КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» можливість здійснювати владний управлінський вплив на позивача поза межами правовідносин між працівником та роботодавцем.

Посилання скаржника на те, що такі дії є необхідним етапом державної процедури бронювання та не можуть бути здійснені безпосередньо працівником, саме по собі не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо характеру спірних правовідносин та не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при визначенні юрисдикційної належності спору.

Так само посилання скаржника на відсутність у заявлених позовних вимогах вимог щодо виплати заробітної плати, поновлення на роботі чи зміни умов праці не є визначальним для встановлення публічно-правового характеру спірних правовідносин, оскільки юрисдикційна належність спору визначається з урахуванням сукупності його ознак, а не виключно формулювання позовних вимог.

Наведені скаржником посилання на практику Верховного Суду щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції самі по собі не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Викладені в зазначених постановах загальні підходи не усувають необхідності обґрунтувати, у чому саме висновки судів у цій справі не узгоджуються з ними з урахуванням змісту та характеру повноважень КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» у спірних правовідносинах.

Водночас скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при визначенні юрисдикційної належності спору та застосуванні пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, що призвело до ухвалення, на його думку, незаконних судових рішень.

Згідно з частинами першою та другою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 09.06.2026 (повний текст складено 10.06.2026), а 06.07.2026 вперше подано касаційну скаргу через підсистему «Електронний суд» в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 13.10.2026 про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, яку обґрунтовано тим, що первісну касаційну скаргу подано 06.07.2026 у межах строку, встановленого статтею 329 КАС України. Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2026 касаційну скаргу залишено без руху, на виконання вимог якої 19.08.2026 скаржником у встановлений строк подано уточнену касаційну скаргу. Ухвалою Суду від 14.09.2026 касаційну скаргу повернуто у зв`язку з неналежним усуненням її недоліків. Зазначену ухвалу доставлено до Електронного кабінету скаржника 15.09.2026, а 23.09.2026, тобто через вісім календарних днів після її отримання, скаржник повторно звернувся до суду касаційної інстанції з окремими касаційними скаргами, розмежованими за предметом оскарження.

На переконання скаржника, своєчасне подання первісної касаційної скарги, виконання вимог ухвали Суду про залишення її без руху та оперативне повторне звернення після повернення свідчать про добросовісність його процесуальної поведінки та відсутність зволікання з реалізацією права на касаційне оскарження. Водночас скаржник визнає, що зазначені обставини самі по собі не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.

Крім того, скаржник посилається на те, що самостійно здійснює судовий захист в умовах воєнного стану, постійних загроз повітряних атак, порушення нормального функціонування інфраструктури та засобів зв`язку. Також скаржник посилається на масштабну атаку безпілотників на Кіровоградську область 15.10.2026, унаслідок якої було пошкоджено об`єкти інфраструктури, що, на його переконання, свідчить про ризики переривання роботи із засобами електронного судочинства.

З огляду на викладене скаржник просить визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області» та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 і поновити відповідний строк.

Вирішуючи заяву скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.

Суд зауважує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.

Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Суд повторно звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду, не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять винятків або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження;

- повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Однак подана в установлений Судом строк уточнена касаційна скарга не усунула недоліків повторної касаційної скарги в частині належного обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при закритті провадження у справі в частині позовних вимог до КНП «ЦЕМД та МК у Кіровоградській області», про що зазначено вище.

Щодо наведених скаржником обставин воєнного стану, повітряних тривог, обстрілів та порушення нормального функціонування інфраструктури і засобів зв`язку Суд зазначає таке.

Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи та підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

За усталеною практикою Верховного Суду обставини воєнного стану можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку за умови, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

У заяві скаржник посилається на повітряні тривоги, загрози обстрілів та перебої в роботі інфраструктури і засобів зв`язку. Водночас він прямо зазначає, що не стверджує про наявність документально підтверджених перешкод для подання електронних документів у конкретні дні серпня-вересня 2026 року. Між тим наведені обставини не доводять, що скаржник був позбавлений можливості належно оформити та подати касаційну скаргу у вказаний період.

Посилаючись на масштабну атаку безпілотників на Кіровоградську область 15.10.2026, скаржник прямо зауважує, що події 13- 19.10.2026 виникли після повернення первісної касаційної скарги та не подаються ним як доказ неможливості належного оформлення скарги у липні-вересні 2026 року. Відтак ці обставини не підтверджують поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження при повторному зверненні до Суду 23.09.2026.

Щодо посилань скаржника на необхідність з`ясування правових наслідків відображення у військово-облікових відомостях інформації про звернення до Національної поліції, Суд зазначає, що такі обставини стосуються спірних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують існування об`єктивних перешкод для належного оформлення касаційної скарги та виконання вимог процесуального закону.

Наведені скаржником доводи не підтверджують наявності перешкод для своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, при цьому Суд звертає увагу, що скаржнику двічі було забезпечено практичну можливість усунути недоліки касаційної скарги шляхом надання відповідного строку для приведення її у відповідність до вимог процесуального закону, однак подані ним уточнені касаційні скарги не усунули недоліків у частині належного обґрунтування порушень норм процесуального права, які, на думку скаржника, допущено судами попередніх інстанцій при визначенні юрисдикційної належності спору.

Наведене вказує на те, що означений строк пропущено не внаслідок об`єктивних та непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення скаржника, а через невиконання ним вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги.

Ураховуючи положення частин першої-третьої статті 329 КАС України, а також те, що скаржником не зазначено об`єктивних причин пропуску строку на касаційне оскарження та не надано належних доказів на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних скаржником причин поважними та поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 13.10.2026 про залишення касаційної скарги без руху.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Залишаючи вдруге подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 13.10.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано заяву, в якій викладені причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.

Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Підприємства та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 340/6397/25.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до Підприємства та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 340/6397/25.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області» Кіровоградської обласної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді Л.О. Єресько С.А. Уханенко А.Г. Загороднюк