Постанова № 141388876 у справі № 911/2171/26 від 10.11.2026

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2026 р. Справа№911/2171/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.11.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026

у справі №911/2171/26 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за результатом розгляду заяви Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ»

про забезпечення позову

у справі за позовом Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

про визнання безпідставною відмови у застосуванні мораторію, визнання мораторію застосованим та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» (далі за текстом - позивач) звернулось до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про:

- визнання безпідставною відмову АТ КБ «Приватбанк» у застосуванні до ФГ «Стельмахівське» мораторію на нарахування та сплату грошових зобов`язань за Кредитними договорами №34250278-КД-1 від 21.10.2020, №34250278-КД-3 від 30.04.2021, №34250278-КД-4 від 14.12.2021, викладену, зокрема, у рішенні/листі Банку від 16.06.2026 №E.08.0.0.0/4-260616/83692 та підтверджену попередніми відмовами Банку;

- визнання мораторію на нарахування та сплату грошових зобов`язань за Кредитними договорами №34250278-КД-1 від 21.10.2020, №34250278-КД-3 від 30.04.2021, №34250278-КД-4 від 14.12.2021 таким, що застосований з дня отримання Банком первісної заяви позивача від 07.10.2025. У разі якщо суд дійде висновку, що достатній пакет документів був отриманий Банком пізніше, про визнання мораторію застосованим принаймні з 07.10.2025 року з дати першого звернення, або якщо суд вважатиме пакет звернення неповним, то з 02.03.2026 - з дати отримання Банком поштового відправлення АТ «Укрпошта» №612[телефон приховано], або з іншої дати, яку суд встановить як дату отримання Банком належної заяви та підтверджуваних документів;

- зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» застосувати до ФГ «Стельмахівське» мораторій на нарахування та сплату основної суми кредиту, процентів, комісій та інших платежів за зазначеними кредитними договорами на строк, визначений законом, та здійснити перерахунок заборгованості за зазначеними кредитними договорами з урахуванням застосування мораторію з дати, визначеної судом;

- зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» припинити на період дії мораторію нарахування грошових зобов`язань, штрафних санкцій, пені, комісій та інших платежів за зазначеними кредитними договорами, а також утриматися від дій щодо примусового стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмети застави/іпотеки/майна, яким забезпечено виконання зобов`язань.

Підставою звернення позивача до суду є застосування до правовідносин між ним та відповідачем, які виникли на підставі укладених кредитних договорів №34250278-КД-1 від 21.10.2020, №34250278-КД-3 від 30.04.2021, №34250278-КД-4 від 14.12.2021 положень Закону України 4340-IX «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану» (далі - Закон України 4340-IX).

25.08.2026 через систему «Електронний суд» позивачем сформовано та направлено до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову, у якій останній просив:

1) заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам, органам державної реєстрації прав, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, а також іншим особам та суб`єктам, уповноваженим відповідно до законодавства України здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676144163101, пов`язані з державною реєстрацією виникнення, переходу, зміни або припинення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, до набрання законної сили судовим рішенням у цій господарській справі;

2) заборонити до набрання законної сили судовим рішенням у цій господарській справі здійснювати державну реєстрацію припинення існуючого права власності та/або поновлення чи державну реєстрацію попереднього права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676144163101, на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 03.12.2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 23.07.2026 у справі №638/11824/24 - виключно в межах, необхідних для збереження існуючого реєстраційного стану Квартири до вирішення цієї господарської справи;

3) заборонити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» до набрання законної сили судовим рішенням у цій господарській справі вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676144163101, та її примусову реалізацію, у тому числі ініціювати її передачу на електронні торги (аукціон), якщо такі дії ґрунтуються на кредитних та забезпечувальних правовідносинах між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», Фермерським господарством «Стельмахівське» та ОСОБА_1 , правові наслідки яких пов`язані з предметом спору у цій господарській справі;

4) заборонити органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям до набрання законної сили судовим рішенням у цій господарській справі вчиняти дії щодо примусової реалізації квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676144163101, її передачі на реалізацію та проведення електронних торгів (аукціону) у межах виконавчих дій, безпосередньо пов`язаних із кредитними та забезпечувальними правовідносинами, що стосуються предмета цієї господарської справи.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що 10.05.2024 між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676144163101, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко Л.А. та зареєстрований у реєстрі за №52. Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 03.12.2025 у справі №638/11824/24, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23.07.2026 зазначений договір купівлі-продажу квартири визнано недійсним.

Позивач зазначив, що при апеляційному розгляді у справі №638/11824/24 суд встановив, що ОСОБА_1 є не лише поручителем та солідарним боржником за відповідними кредитними договорами, укладеними між ФГ «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» та АТ КБ «Приватбанк» (у тому числі й тих, щодо яких заявлено даний позов про застосування мораторію на нарахування та сплату грошових зобов`язань), а й власником та керівником ФГ «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ».

Апеляційний суд погодився з тим, що зазначена вище квартира у м. Харкові (стосовно якої позивач у даній справі просить вжити заходи забезпечення), була тим нерухомим майном ОСОБА_1 , на яке потенційно могло бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішень про стягнення кредитної заборгованості ФГ «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» на користь Банку.

Відтак, позивач зазначає про наявність можливості вчинення відповідних реєстраційних дій, пов`язаних із реалізацією наслідків недійсності договору купівлі-продажу квартири, що, у свою чергу, має безпосередній зв`язок із предметом спору у даній справі №911/2171/26.

За доводами позивача, подальша зміна правового статусу квартири та звернення на неї стягнення до вирішення питання про правові наслідки мораторію, яке є предметом даної справи, може призвести до фактичної реалізації спірних правовідносин ще до надання їм остаточної правової оцінки.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 у задоволенні заяви Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» про забезпечення позову відмовив.

Приймаючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходячи з предмета та підстав позову, зазначив, що предмет даного спору не стосується ані нерухомого майна (зокрема, квартири, щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову), ані правочинів щодо такого нерухомого майна.

На переконання суду, вимоги заявника про заборону вчинення відповідних реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно (квартиру), звернення стягнення на нього тощо, не є співмірними із заявленими позивачем вимогами та не пов`язані з предметом спору.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, 19.09.2026 Фермерське господарство «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 скасувати; постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити частково в межах заходів, безпосередньо пов`язаних із предметом спору;

заборонити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/2171/26 вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення та примусову реалізацію квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 676144163101, у тому числі ініціювати її передачу на примусову реалізацію та електронні торги, виключно у зв`язку зі стягненням заборгованості за кредитними договорами №34250278-КД-1 від 21.10.2020, №34250278-КД-3 від 30.04.2021 та №34250278-КД-4 від 14.12.2021 та пов`язаними з ними забезпечувальними зобов`язаннями ОСОБА_1 ;

заборонити органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/2171/26 здійснювати примусову реалізацію зазначеної квартири, передавати її на електронні торги та проводити такі торги в межах виконавчих проваджень щодо примусового виконання на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язань, які виникли з кредитних договорів №34250278-КД-1 від 21.10.2020, №34250278-КД-3 від 30.04.2021 та №34250278-КД-4 від 14.12.2021 та пов`язаних із ними забезпечувальних зобов`язань.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що зазначена квартира є майном ОСОБА_1 , на яке потенційно може бути звернуто стягнення в межах виконання кредитних зобов`язань позивача перед відповідачем.

Позивач наголошує на тому, що юридичний зв`язок є прямим: кредитні договори позивача; солідарна відповідальність ОСОБА_1 ; його майнова відповідальність; квартира як актив солідарного боржника; можливість звернення на неї стягнення; погашення саме тієї кредитної заборгованості, щодо якої позивач вимагає застосування мораторію. Ігнорування цього причинно-наслідкового зв`язку, на думку позивача, призвело до неправильного висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2026 апеляційну скаргу Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Процесуальні дії у даній справі не здійснювались з 25.09.2026 по 28.09.2026 у зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустках.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.09.2026 апеляційну скаргу Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 2 662, 40 грн за подання апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.10.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.11.2026 о 12 год. 45 хв.; витребував з Господарського суду міста Києва копії матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26.

22.10.2026 матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

10.11.2026 у судове засідання представник позивача не з`явився, в режимі відео конференції на зв`язок не вийшов. Про те, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України за ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку, тощо, несе учасник справи, який подав відповідну заяву, попереджений ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2026 та від 09.11.2026 у даній справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.11.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору .

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Позивач в обгрунтування заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги зазначає, що без вжиття заявлених ним заходів забезпечення рішення суду про застосування мораторію втратить будь-який сенс.

Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав/інтересів, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17, у постановах Верховного Суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21, від 01.08.2024 у справі №904/3000/23, від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 01.07.2024 у справі №916/795/24, від 15.01.2026 у справі №904/5347/25.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу викладеного вбачається, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.

У свою чергу, виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежно.

В такий спосіб саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути пропорційними заявленим вимогам та спрямованими на захист прав сторін у справі.

Водночас, заявлений позивачем захід забезпечення позову не відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору є визнання безпідставною відмову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у застосуванні мораторію за кредитними договорами та зобов`язання відповідача застосувати до Фермерського господарства «Стельмахівське» мораторій на нарахування та сплату основної суми кредиту, процентів, комісій та інших платежів за зазначеними кредитними договорами на строк, визначений законом, та здійснити перерахунок заборгованості за зазначеними кредитними договорами; утриматися від вчинення дій щодо примусового стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави /іпотеки/майна, яким забезпечено виконання зобов`язань.

Однак, заявник просить заборонити відповідачу, а також органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям вчиняти будь-які дії, спрямовані на звернення стягнення та примусову реалізацію конкретного об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , тобто особа, яка не є позивачем (учасником) у даній справі.

Заявлений захід забезпечення позову фактично спрямований на встановлення судової заборони щодо реалізації майна третьої особи, права та інтереси якої не є безпосереднім предметом судового розгляду у даній справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

У пункті 6.15 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2025 у справі №910/7497/24 Верховний Суд наголосив, що співмірний захід забезпечення позову має забезпечувати ефективний захист прав позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, які не є її учасниками.

У даній справі позивач фактично ототожнює необхідність забезпечення власних позовних вимог із необхідністю унеможливлення реалізації майна поручителя, не доводячи при цьому, що саме такий захід є необхідним та співмірним для забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №910/2171/26.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при перегляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції за результатом розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було спростовано доводи апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при здійсненні апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «СТЕЛЬМАХІВСЬКЕ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №911/2171/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.11.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська