Ухвала № 141391981 у справі № 922/1117/26 від 11.11.2026

УХВАЛА

11 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 922/1117/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2026 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2026 (колегія суддів: Тарасова І. В., Білоусова Я. О., Лакіза В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" про стягнення 74 717,86 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" (далі - ТОВ "ЕЙДІДІ ОІЛ") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" (далі - ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ") про стягнення 74 717,86 грн.

17.06.2026 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог.

16.10.2026 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду Харківської області від 17.06.2026 та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову.

19.10.2026 від ТОВ "ДОРТЕХСТРОЙ" до суду апеляційної інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

03.11.2026 Східний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

05.11.2026 ТОВ "ЕЙДІДІ ОІЛ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Одночасно з касаційною скаргою, скаржник подав клопотання про зупинення виконання постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2026 для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

За змістом пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічну засаду закріплено у пункті 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, на відміну від права на апеляційний перегляд справи, право на касаційне оскарження судового рішення реалізується у випадках та порядку, встановлених процесуальним законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 становить 3 328,00 грн.

Отже, у 2026 році для цілей застосування пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України гранична ціна позову у малозначній справі становить 332 800,00 грн.

За приписами пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Предметом позову у цій справі є стягнення 74 717,86 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (332 800,00 грн).

Ухвалою Господарського суду Харківської області 20.04.2026 справу визнано малозначною та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Отже, судові рішення у цій справі можуть бути переглянуті в касаційному порядку лише за наявності хоча б одного з винятків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Зазначені винятки підлягають застосуванню з урахуванням установлених законодавцем обмежень касаційного оскарження, призначення Верховним Судом щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, а також принципу правової визначеності.

Особа, яка звертається з касаційною скаргою на судові рішення у справі, що за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, повинна навести конкретні й належні обґрунтування наявності обставин, з якими процесуальний закон пов`язує можливість виняткового допуску до касаційного перегляду.

Обґрунтовуючи наявність виняткової підстави касаційного оскарження, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме визначення передумов застосування частини шостої статті 91 ГПК України у разі повідомлення учасником справи про перебування в його володінні оригіналу письмового доказу.

На переконання скаржника, вирішення зазначеного питання має значення для забезпечення єдиного підходу до застосування процесуальних норм щодо подання та дослідження письмових доказів, зокрема розмежування повідомлення про наявність оригіналу документа, його фактичного подання до суду та правових наслідків неподання такого оригіналу.

Оцінюючи наведені скаржником доводи в сукупності, колегія суддів зазначає, що фундаментальне значення питання права для формулювання єдиної правозастосовчої практики передбачає наявність правової проблеми, вирішення якої виходить за межі конкретної справи та сприятиме забезпеченню однакового застосування норм права у подібних правовідносинах.

Водночас доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо застосування частини шостої статті 91 ГПК України до встановлених у справі обставин, зокрема щодо врахування повідомлення позивача про місцезнаходження оригіналу письмового доказу та значення такого повідомлення для оцінки відповідного доказу.

Отже, порушене скаржником питання стосується правильності застосування процесуальної норми з огляду на конкретні обставини справи, зміст поданих сторонами процесуальних документів та характер їхніх заперечень, а не необхідності вирішення правової проблеми, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому скаржник не навів належного обґрунтування існування правової невизначеності чи неоднакового застосування зазначеної процесуальної норми, що зумовило б необхідність формування Верховним Судом єдиного правового підходу.

Сама лише незгода скаржника з висновками суду апеляційної інстанції та посилання на неправильне застосування ним норм процесуального права не свідчить про наявність виняткової підстави касаційного оскарження, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Водночас саме по собі посилання на передбачений законом виняток без належного обґрунтування обставин, які зумовлюють необхідність його застосування, не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження.

Інше тлумачення фактично нівелювало б установлені процесуальним законом обмеження касаційного оскарження та суперечило б принципу правової визначеності.

За відсутності передбачених законом умов допуску до касаційного перегляду оцінка правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо суті спору не належить до предмета вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності винятку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, який би унеможливлював касаційне оскарження судових рішень у цій малозначній справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у малозначній справі, а скаржник не обґрунтував наявності передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України винятків, які надавали б право на їх касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Враховуючи відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про зупинення виконання постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції розгляду не підлягає.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 922/1117/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІДІ ОІЛ" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2026 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач