ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
провадження №3Д/380/19/26
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
25 червня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову до подання адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову до подання адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в якій представник просить:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб, а також командирам та уповноваженим посадовим особам інших військових частин Збройних Сил України вчиняти дії щодо призову громадянина України ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання відповідним рішенням суду законної сили;
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових осіб прийняття будь-яких адміністративних дій щодо громадянина України ОСОБА_1 , зокрема - переміщення його між територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, переміщення його до військових частин, навчальних центрів та інших подібних дій, спрямованих на незаконний призов його на військову службу по мобілізації.
В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 було незаконно затримано та доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де він фактично утримується без належного правового оформлення. Вказує, що ОСОБА_1 є обвинуваченим у кримінальному провадженні щодо вчинення тяжкого корупційного злочину, а тому відповідно до вимог законодавства не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Посилаючись на існування реальної загрози його незаконного призову та направлення до військової частини до вирішення спору по суті, що може унеможливити ефективний захист його прав та виконання майбутнього судового рішення, просить суд вжити заходів забезпечення позову.
При вирішенні поданої заяви, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, ст. 151 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних обставин, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.12.2022 у справі №640/31815/22, зазначив, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб - позивачів та юридичних осіб в адміністративному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказана постанова Верховного Суду, є релевантною з обставинами даної справи, відтак суд враховує її під час застосування норм матеріального права.
Суд зазначає, що обґрунтування заяви щодо невідповідності дій ТЦК вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
Забезпечуючи такий позов до вирішення справи по суті, і якому ще не надано офіційну правову оцінку в межах оскарження та без застосування принципів адміністративного судочинства, зокрема, таких як гласності і відкритості, змагальності тощо, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Враховуючи вимоги заявника, суд зауважує, що забезпечення позову у визначений ним спосіб буде фактично вирішенням справи по суті до прийняття рішення у даній справі, без з`ясування фактичних обставин справи, без оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних доказів y їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин".
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Суд зауважує, що підстави вважати, що дії, рішення які заявник хоче оскаржувати до суду мають очевидні ознаки протиправності, на даний час відсутні, оскільки такі обставини підлягають з`ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.
В свою чергу, наявність або відсутність обставин, про які повідомив представник заявника (незаконне затримання працівниками ТЦК) можуть бути перевірені у разі його звернення до правоохоронних органів в порядку ст. 214 КПК України, оскільки перевірка цих обставин належить до виключної компетенції органів досудового розслідування та органів прокуратури в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним кодексом України.
Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Постанова №560).
За приписами пунктів 94-95 Порядку №560 до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил). Військовозобов`язані, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу, направляються до навчальних частин (центрів) для проходження базової загальновійськової підготовки.
Тобто, відправлення військовозобов`язаних у складі військових команд або індивідуально до військової частини (установи) здійснюється виключно на підставі наказу, який видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому, до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).
Водночас, заявником до заяви про забезпечення позову не додано жодних документів на підтвердження того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вживає заходи щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, як то копія повістки щодо призову на військову службу, під час мобілізації, направлення на проходження військово-лікарської комісії, відправлення до місць проходження військової служби, чи вручення йому мобілізаційного розпорядження тощо.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
у х в а л и в:
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову до подання адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна