ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
номер провадження ЗД/380/24/26
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
25 вересня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І. розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви представника Харченко Г.Ю. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), в якій позивач просить суд:
- заборонити військовій частині НОМЕР_1 , її командиру та іншим уповноваженим посадовим особам до вирішення судом спору щодо законності призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації вчиняти щодо ОСОБА_1 дії, спрямовані на його переміщення до іншої військової частини, за межі Військової частини НОМЕР_1 , що розташована у АДРЕСА_2 чи іншого місця проходження військової служби або передачу в підпорядкування іншого військового формування/військової частини;
- заборонити направлення ОСОБА_1 до району виконання бойових завдань та залучення його до виконання бойових (бойових спеціальних) завдань до набрання законної сили судовим рішенням за позовом щодо правомірності його призову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник заявника зазначає, що ОСОБА_1 11.09.2026 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 було доставлено до приміщення територіального центру комплектування, а надалі призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 . За твердженням представника, мобілізація заявника є протиправною, оскільки останній мав підстави для відстрочки від призову відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку зі здійсненням постійного догляду за матір`ю та мав при собі документи, які підтверджували відповідне право. Необхідність вжиття заходів забезпечення позову представник обґрунтовує тим, що заявник направлений до військової частини НОМЕР_1 та може бути переміщений до іншої військової частини або направлений до району виконання бойових завдань, що, на її думку, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист і поновлення його прав у разі задоволення майбутнього позову. У зв`язку з цим представник просить заяву про забезпечення позову задовольнити.
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи про виклик у судове засідання, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, ст. 151 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних обставин, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.12.2022 у справі №640/31815/22, зазначив, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб - позивачів та юридичних осіб в адміністративному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказана постанова Верховного Суду, є релевантною з обставинами даної справи, відтак суд враховує її під час застосування норм матеріального права.
Суд зазначає, що обґрунтування заяви щодо невідповідності дій ТЦК вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Надалі, воєнний стан був продовжений і діє на сьогоднішній день.
Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Так, питання звільнення, переміщення військовослужбовців врегульоване нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008.
Відповідно до пункту 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів.
Більше того залучення військовослужбовців до бойових дій здійснюється на підставі наказу командира (начальника), який є обов`язковим до виконання актом.
Відтак, забезпечення обраним шляхом забороняється імперативними нормами процесуального законодавства.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення цього позову.
Окрім цього, доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
У зв`язку із цим, суддя дійшла висновку, що у задоволенні заяви представника Харченко Г.Ю. в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 КАС України, суд
у х в а л и в:
у задоволенні заяви представника Харченко Г.Ю. в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити повністю.
Ухвала набуває чинності з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна