ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Львів Справа № 380/13148/26 пров. № А/857/38231/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шевчук С. М.
суддів - Боршовського Т. І.
Носа С. П.
за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в змішаній електронно- письмовій формі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/13148/26 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР СГ Продукт", фізичної особи ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
суддя у І інстанції Гулик А.Г.
дата складання повного тексту рішення 29 червня 2026 року
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у клопотанні представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено повністю.
Причини пропуску Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області строку звернення до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР СГ Продукт", фізичної особи ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України визнано неповажними.
Позов Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР СГ Продукт", фізичної особи ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України залишено без розгляду.
Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги ГУ ДПС у Львівській області повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема наполягає на обставинах з приводу не пропущення ним строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Про розгляд апеляційної скарги позивач та відповідач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Сторона відповідача в судове засідання не прибула, про причини неприбуття не повідомила. Клопотань про відкладення слухання справи не направляла.
В судовому засіданні представник позивача Пигитяк Н.О. надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України, завершився 27.02.2026.
Саме ця дата є тим днем, з якого у контролюючого органу виникло право на пред`явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, який відповідно сплив 27.05.2026.
Отже, позивач, звернувшись із позовом до суду 24.06.2026, пропустив визначений строк звернення до суду. Причини пропуску позивачем строку звернення до суду, вказані у заяві про поновлення строку від 29.06.2026 є неповажними.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР СГ Продукт" обліковується податковий борг у розмірі 5856154,65грн.
У зв`язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, контролюючим органом за місцем обліку відповідача сформовано податкову вимогу від 29.05.2025 №0[телефон приховано]-1301, яку направлено засобами поштового зв`язку, однак поштове відправлення повернуто контролюючому органу без вручення адресату згідно з довідкою оператора поштового зв`язку від 02.07.2025 "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України, завершився 27.02.2026 року.
24.06.2026 року Головне управління Державної податкової служби у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, адреса: 79026, м. Львів, вул. Стрийська 35 звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР СГ Продукт", код ЄДРПОУ 44728253, адреса: 79035, Львівська область, м. Львів, вул.Зелена, будинок 238, кв.55, фізичної особи ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , у якому просило суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівнику ТОВ "УКР СГ Продукт" (ЄДРПОУ 44728253) - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).
Ухвалою від 29.06.2026 суд залишив позовну заяву без руху, у якому вказав, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, оскільки такий сплив 27.05.2026, тоді як позов поданий до суду лише 24.06.2026 та зобов`язав позивача подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
29.06.2026 суд отримав заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду. У обумовленій заяві ГУ ДПС у Львівській області просив суд звернути увагу на постанову Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №240/34220/22, де Верховний Суд досліджував питання щодо строку, встановленому статтею 102 ПК України, протягом якого контролюючий орган може стягнути податковий борг. Зокрема, встановлений статтею 102 ПК України, протягом якого контролюючий орган може стягнути податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні грошового зобов`язання. У зв`язку із обумовленим зазначив, що позовну заяву подано згідно вимог статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та в передбачені законодавством терміни. В межах спірних відносин іншим законом є Податковий кодекс України, за положеннями пункту 102.4 статті 102 цього кодексу грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом може бути стягнено протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Статтею с 121 КАС України встановлено порядок та підстави для поновлення процесуального строку. Зокрема суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа строків звернення до суду зобов`язує оцінювати не лише їхні нормативні часові межі й момент початку обчислення, а й природу самих спірних правовідносин.
Інститут строків в адміністративному судочинстві базується на принципі правової визначеності. Він покликаний гарантувати, що після спливу встановленого часу рішення чи дії суб`єкта владних повноважень не будуть переглянуті, а їхні наслідки - скасовані. Це усуває стан правової невизначеності у публічній сфері.
Отже, законодавче закріплення строків позовної давності дисциплінує учасників процесу, забезпечує своєчасність судового захисту та гарантує стабільність публічно-правових відносин.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Суд встановив, що позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень пункту 87.13 статті 87 ПК України, а також статті 289-2 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 289-2 КАС України у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 000 000,00 грн, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
Підпунктом України (далі - 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу ПК України) встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу.
Пунктом 87.13 статті 87 ПК України визначено, що у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
Вимоги абзацу першого цього пункту не застосовуються у разі наявності зобов`язання держави щодо повернення юридичній особі або постійному представництву нерезидента-боржника помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якщо загальна сума непогашеної заборгованості держави перед боржником дорівнює або перевищує суму податкового боргу такого боржника.
Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк. Якщо інше не передбачено законом, він обчислюється з дня виникнення підстав, що дають право на пред`явлення позовних вимог.
Ця норма чітко пов`язує початок перебігу процесуального строку з моментом виникнення об`єктивних обставин, за яких орган влади усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу. Перебіг строку не може залежати від розсуду суб`єкта владних повноважень чи суб`єктивних чинників, як-от тривалість ухвалення внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз`яснень.
Цей підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що стаття 289-2 КАС України не встановлює спеціальних строків, особливих вимог до позову чи окремої процедури його розгляду. Відтак, звернення до суду з позовом про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон здійснюється в загальному порядку, зокрема з дотриманням загальних строків, визначених статтею 122 КАС України.
Право на звернення до суду в порядку статті 289-2 КАС України щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи або керівника постійного представництва нерезидента-боржника виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги. Це право реалізується в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.
Податковий кодекс України (зокрема, пункт 87.13 статті 87) не містить спеціальних приписів, які б установлювали інший строк звернення контролюючого органу до суду з таким позовом або виключали дію частини другої статті 122 КАС України. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний процесуальний строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 140/26462/23, від 01 липня 2025 року у справі № 120/2450/24, від 24 липня 2025 року у справі № 80/11507/24, від 11 вересня 2025 року у справі № 460/1354/25.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі № 280/5892/25, від 18 грудня 2025 року у справі №160/20031/25 та від 13 січня 2026 року у справі № 280/6866/25, від 09 квітня 2026 року у справі № 480/8575/25 (адміністративне провадження № К/990/8037/26).
Суд встановив, що за Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР СГ Продукт» обліковується податковий борг у розмірі 5 856 154,65 грн.
У зв`язку з несплатою зазначеного боргу, контролюючий орган сформував податкову вимогу від 29.05.2025 № 0[телефон приховано]-1301.
Направлене засобами поштового зв`язку відправлення було повернуто без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку від 02.07.2025 «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до норм Податкового кодексу України, саме ця дата вважається днем належного повідомлення платника податків.
Таким чином, граничний 240-денний строк, передбачений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України, закінчився 27.02.2026.
З огляду на це, право на пред`явлення позову про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон керівника боржника виникло у контролюючого органу 28.02.2026.
Відтак, встановлений частиною другою статті 122 КАС України тримісячний строк звернення до суду сплив 27.05.2026.
Оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 24.06.2026, суд констатує пропуск визначеного законом процесуального строку.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про доцільність застосування до цих правовідносин 1095-денного строку, передбаченого статтею 102 ПК України, з огляду на таке.
Зазначені доводи повністю спростовуються сталою практикою правозастосування. Зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24 Верховний Суд роз`яснив, що норми статті 289-2 КАС України не передбачають жодних винятків із загальних правил адміністративного судочинства. Позови про обмеження виїзду керівників боржників подаються за загальними правилами та в межах загальних процесуальних строків.
Алгоритм обчислення строку у цій категорії справ є чітким: право на позов виникає через 240 днів з дня вручення податкової вимоги та має бути реалізоване протягом трьох місяців відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України.
Жодна норма Податкового кодексу України, включно з п. 87.13 ст. 87, не запроваджує іншого процесуального строку для контролюючого органу та не скасовує дію КАС України. Строки, визначені ст. 102 ПК України, мають іншу правову природу та не регулюють порядок звернення до суду з процесуальними заявами. Тому застосуванню підлягає саме строк, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2024 року у справі № 140/26462/23, від 01 липня 2025 року у справі № 120/2450/24, від 24 липня 2025 року у справі № 80/11507/24, від 11 вересня 2025року у справі № 460/1354/25, від 18 грудня 2025 року у справі № 280/5892/25, від 18грудня 2025 року у справі №160/20031/25 та від 13 січня 2026 року у справі № 280/6866/25, від 09 квітня 2026 року у справі № 480/8575/25 (адміністративне провадження №К/990/8037/26).
З таких підстав, суд відхиляє аргументи позивача щодо необхідності застосування для визначення строку звернення до суду з таким позовом, положень статті 102 ПК України.
Інших причин, які перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду, позивач не зазначив.
Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/13148/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Т. І. Боршовський
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року