ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
11 серпня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 736/1003/24
Головуючий у першій інстанції - Пархомчук Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1037/26
№ 22-ц/4823/1212/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Мамонової О. Є.,
суддів Луговця О. А., Супруна О. П.,
із секретарем Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп»,
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2026 року (повний текст складено 16.02.2026) про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та на додаткове рішення цього ж суду від 17 березня 2026 року,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до нього та ОСОБА_2 про стягнення 85 889,73 грн, що складаються з інфляційних втрат та 3% річних, за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 за прострочення виконання грошового зобов`язання, відмовити.
Заяву обґрунтовував тим, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
Зазначав, що у даній справі такими доказами є судова практика, а саме рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2024 в справі №205/9324/23, постанова Львівського апеляційного суду від 30.10.2020 в справі №454/3012/19, постанови Верховного Суду від 22.01.2025 в справі №602/140/23, від 23.11.2022 в справі №285/3536/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 в справі №554/9126/20.
Указував, що із згаданою практикою судів він ознайомився 30.04.2025, а під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції про існування такої практики він не знав, у зв`язку із її великим обсягом.
З огляду на вказану судову практику вважав, що позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.11.2009, і тому основне зобов`язання за кредитним договором №36-05/06/17/11/407/2008/039 від 22.02.2008, встановлене зазначеним судовим рішенням, вже не підлягає примусовому виконанню. Отже, зобов`язання відповідачів є задавненим, у зв`язку з чим набули характеру натурального зобов`язання. Інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем на вимогу, яка на цей час існує в натуральному зобов`язанні. За таких обставин кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред`явити позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги або після відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Корюківського районного суду Чернігівської області від 11.02.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - відмовлено.
Додатковим рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 17.03.2026 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» 2 000 грн витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі на ухвалу від 11.02.2026 ОСОБА_1 просить її скасувати, задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасувати рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обставинами, які є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами є судова практика, на яку він посилався у своїй заяві, а саме рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2024 в справі №205/9324/23, постанова Львівського апеляційного суду від 30.10.2020 в справі №454/3012/19, постанови Верховного Суду від 22.01.2025 в справі № 602/140/23, Верховного Суду від 23.11.2022 в справі № 285/3536/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 в справі № 554/9126/20.
Наголошував, що вказані нововиявлені обставини не були відомі йому на час розгляду справи, про їх існування він дізнався лише 30.04.2025.
Уважає, що ці обставини є істотними для розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Дніпрофінансгруп» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу.
Позивач зазначає, що не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ «Дніпрофінансгруп» у відшкодування судових витрат за надану йому професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що стороною у справі є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», проте із заявою про ухвалення додаткового рішення звернулося ТОВ «Дніпрофінансгруп», при цьому відповідні документи про вступ у справу, заміну позивача, стягувача чи іншої особи в справі відсутні. У заяві від 11.03.2026 зазначено лише про зміну найменування юридичної особи з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на ТОВ «Дніпрофінансгруп».
Іваненко М. М. уважає, що оскільки при постановленні ухвали від 11.02.2026 не було вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, то їх вже не може бути стягнуто додатковим рішенням від 17.03.2026, тобто більше чим через місяць після постановлення ухвали.
Звертає увагу суду на те, що він не отримував жодних документів про понесені ТОВ «Дніпрофінансгруп» судові витрати з наданої правничої допомоги.
Зазначає, заява про ухвалення додаткового рішення надіслана до суду 19.02.2025, а додаткове рішення ухвалено лише 17.03.2026, тобто поза строком, визначеним ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду ТОВ «Дніпрофінансгруп» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення районного суду - без змін, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі витрати на правничу допомогу.
Позивач зазначає, що у запереченні на заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами стороною позивача було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Також, суду та сторонам у справі направлялась заява про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу з копіями відповідних документів.
Указує, що ОСОБА_1 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, дата реєстрації: 15.12.2024 21:04. Усі документи у цивільній справі №736/1003/24 направлялись ОСОБА_1 із використанням ЄСІТС.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та доводи відзивів на них, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо оскарження ухвали суду від 11.02.2026
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими у розумінні ст. 423 ЦПК України, а отже не можуть бути підставою для перегляду рішення суду у цій справі. Районний суд констатував, що судові рішення, на які посилається відповідач, не є фактичними обставинами, які входять до предмета доказування по справі; позиції судів лише входять до обставин, якими відповідач обґрунтовує свою позицію щодо заперечення позовних вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» про стягнення з нього інфляційних витрат та 3% річних на суму заборгованості за основним боргом.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що у 21.05.2024 ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 85 889,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 22.02.2008 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав у позику грошові кошти в сумі 13 100 доларів США. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено договір поруки від 22.02.2008, відповідно до якого у разі невиконання позичальником умов кредитного договору поручитель несе солідарну відповідальність. Оскільки відповідачі зобов`язання належним чином не виконували, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.11.2009 з них стягнуто солідарно заборгованість за кредитом у сумі 139 373,96 грн, яку ні добровільно, ні примусово боржниками не сплачено, тому на підставі ст. 625 ЦК України вони мають сплатити інфляційні втрати у сумі 65 739,69 грн та % річних у сумі 20 150,04 грн за весь час прострочення зобов`язання на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», яке на законних підставах набуло право такої вимоги (том 1 а.с. 1-4).
Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» інфляційні втрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 85889,73 грн, 6 500 грн витрат, понесених позивачем на правову допомогу та 3 028 грн витрат зі сплати судового збору (том 1 а.с. 88-93).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 змінено - викладено третій та четвертий абзаци резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» по 3 250 грн з кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» по 1 514 грн судового збору з кожного».
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 5000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (том 1 а.с. 172-180).
Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26.12.2024 у справі за позовом ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання (том 2 а.с. 44-46).
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами передбачено у статтях 423-429 глави 3 розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
Інститут перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами за своєю природою передбачає баланс між принципами правової визначеності та res judicata і правом на справедливий суд.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (пункти 27-28 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», заява № 69529/01 та пункт 46 рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови № 2» заява № 19960/04). Однак при цьому ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити у світлі преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним з аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (пункти 51-52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» від 24 червня 2003 року, заява № 52854/99; ухвала Суду щодо прийнятності заяви № 62608/00 «Агротехсервіс проти України»; пункти 42-43 рішення Суду у справі «Желтяков проти України» від 9 червня 2011 року, заява № 4994/04).
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу остаточності рішень суду. Цей принцип передбачає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 3.04.2008 у справі «Ponomaryov v. Ukraine», п.40).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі «Pravednaya v. Russia», пп.27, 28).
Законодавство, у тому числі й ЦПК України, не містить визначення поняття «нововиявлені обставини», проте за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Ураховуючи викладене, сутність перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами - це встановлення наявності або відсутності нововиявлених обставин і повторний розгляд справи у разі їх встановлення з метою досягнення істини у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 826/20239/16).
Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її в суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення в уже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункти 7.4-7.5)).
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) установлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду (частина друга статті 423 ЦПК України).
Тобто нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були й не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, котрі беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №726/938/18).
Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №127/10129/17 (пункти 27, 28).
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 9901/819/18 (пункт 6.38).
Ключовим для розуміння природи зазначеного виду перегляду судових рішень є тлумачення поняття «нововиявлені обставини». Європейський суд з прав людини зауважує, що процедура скасування судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що віднайдено докази, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка вимагає скасування судового рішення, має довести, що вона не мала можливості надати суду докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають вирішальне значення для справи.
Водночас необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами.
Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи. Не вважаються нововиявленими нові обставини, виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, які встановлюються на підставі доказів, що не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі; обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону.
Отже, для нововиявлених обставин необхідними є одночасна наявність таких ознак як-от: ці обставини існували на час розгляду справи, ці обставини не були та не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, ці обставини є істотними для розгляду справи (тобто врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, що було прийнято).
За відсутності принаймні однієї із цих ознак обставини не можуть вважатися нововиявленими та відповідно бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення.
Наведена позиція висловлена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 917/1212/21.
У справі, що переглядається, правовою підставою для перегляду рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 ОСОБА_1 зазначив п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України - істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Указав, що новими доказами є судова практика, а саме рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2024 в справі №205/9324/23, постанова Львівського апеляційного суду від 30.10.2020 в справі №454/3012/19, постанови Верховного Суду від 22.01.2025 в справі № 602/140/23, від 23.11.2022 в справі №285/3536/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 в справі №554/9126/20.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Так, як уже було зазначено вище, для визнання певної обставини нововиявленою необхідна одночасна наявність визначених законом ознак: така обставина повинна існувати на час розгляду справи; не бути встановленою судом; не бути та об`єктивно не могти бути відомою заявнику; входити до предмета доказування; мати істотне значення для правильного вирішення спору та бути такою, що могла б зумовити ухвалення іншого за змістом судового рішення.
Наведені ОСОБА_1 судові рішення зазначеним критеріям не відповідають.
Судові рішення інших судів не є фактичними обставинами, які входять до предмета доказування у даній справі. Вони є результатом правозастосовної діяльності судів в інших конкретних справах та містять правові висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права до встановлених у відповідних справах фактичних обставин.
Таким чином, саме по собі існування судового рішення в іншій справі не є юридичним фактом, який існував у правовідносинах між ТОВ «Дніпрофінансгруп» та ОСОБА_1 і який міг би спростовувати фактичні обставини, покладені в основу рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024.
Зміна або доповнення правової позиції сторони, посилання на іншу судову практику чи отримання стороною інформації про судові рішення в інших справах не змінює фактичних обставин спору та не створює підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Необґрунтованим є посилання ОСОБА_1 на те, що відповідна судова практика нібито не була йому відома під час розгляду справи. Незнання стороною про існування певного судового рішення або правового висновку не може бути ототожнене з невідомістю фактичної обставини у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України.
Колегія суддів наголошує, що незнання особи про існування певної постанови суду не перетворює цю постанову на нововиявлену обставину.
Окрім того, як правильно зазначив районний суд, судові рішення, на які посилається заявник, були винесені в різні періоди часу, як до постановленого рішення суду Корюківського районного суду Чернігівського області, так і після нього.
Так, постанова Львівського апеляційного суду у справі № 454/3012/19 від 30.10.2020, постанови Верховного Суду у справі № 285/3536/20 від 23.11.2022 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/9126/20 від 13.03.2023 існували ще до ухвалення рішення у справі № 736/1003/24.
Тому посилання ОСОБА_1 на те, що він ознайомився з цією практикою лише 30.04.2025, не свідчить про виникнення будь-якої нововиявленої обставини. Навпаки, це свідчить лише про те, що після ухвалення рішення суду першої інстанції заявник сформував або змінив свою правову позицію, посиливши її посиланнями на судову практику, яка вже існувала на момент розгляду справи.
Такий спосіб захисту своїх процесуальних прав не відповідає правовій природі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №602/140/23 була ухвалена після рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024. Отже, вона не існувала на час розгляду справи та за визначенням не могла бути обставиною, яка існувала на час ухвалення рішення і не була відома заявнику.
При цьому саме по собі ухвалення Верховним Судом після вирішення справи судового рішення з іншим правовим висновком не є передбаченою статтею 423 ЦПК України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Посилання ОСОБА_1 на зазначену практику фактично спрямоване не на встановлення нової обставини, а на переоцінку вже встановлених судом обставин та надання їм іншої правової оцінки. Отже, фактично заявник просить не про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а про повторний розгляд спору з урахуванням додаткових правових аргументів та судової практики, на яку він раніше не посилався.
Таким чином, заявником не наведено жодної нової фактичної обставини, яка б одночасно існувала на момент ухвалення рішення від 15.08.2024, не була та не могла бути йому відома, входила до предмета доказування та мала б наслідком ухвалення іншого рішення у справі.
Натомість усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою судом першої інстанції обставин, які були предметом розгляду, та до намагання обґрунтувати таку незгоду посиланнями на судову практику.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 423 ЦПК України підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Корюківського районного суду Чернігівської області від 11.02.2026 - без змін.
Щодо оскарження додаткового рішення від 17.03.2026
Задовольняючи частково заяву ТОВ «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції взяв до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізував обсяг наданих адвокатом послуг, оцінив співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт та дійшов висновку про стягнення 2000 грн витрат на правову допомогу.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).
Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, від 20.09.2023 у справі № 753/7936/22, від 31.10.2024 у справі № 242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
У запереченнях на заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами ТОВ «Дніпрофінансгруп» заявило про те, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат понесених стороною позивача становить 5 000 грн і що ним буде заявлене клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу (том 2 а.с. 53-57).
17.06.2025 ТОВ «Дніпрофінансгруп» подало до суду заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн (том 2 а.с. 106-107).
19.02.2026 ТОВ «Дніпрофінансгруп» подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило суд розглянути заяву ТОВ «Дніпрофінансгруп» про стягнення судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу та постановити додаткову ухвалу, якою стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн (том 2 а.с. 142).
У заяві від 03.08.2026 Іваненко М. М. просив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити (том 2 а.с. 148-149).
Указував, що при перегляді рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 Чернігівським апеляційним судом вже було стягнуто витрати на правову допомогу.
Наголошував, що на його адресу не було надіслано копій документів, підтверджуючих необхідність таких витрат та чи пов`язані такі витрати із розглядом справи, а саме із запереченнями проти його заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Звертав увагу суду на те, що заява про ухвалення додаткового рішення надійшла від ТОВ «Дніпрофінансгруп», проте позивачем у справі виступало ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Представництво інтересів ТОВ «Дніпрофінансгруп» у Корюківському районному суді Чернігівської області здійснювала адвокат Чміль Ю. В. відповідно до ордеру серії АЕ № 1244471 від 02.05.2024, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 02/01-24 від 02.01.2024 (том 2 а.с. 109).
Відповідно до п. 1.1 укладеного між Адвокатським бюро «Юлії Чміль» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» Договору №02/01-24 про надання правової допомоги від 02.01.2024 (том 2 а.с. 110-111) бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу
щодо:
- Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань.
- Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру.
- Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).
- Представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах всіх форм та у всіх інстанціях під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.
Згідно з п. 2 Договору клієнт надає бюро наступні повноваження: бути представником клієнта у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачеві, відповідачу, третій особі, заявнику, зацікавленій особі, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, з питань, пов`язаних із захистом прав, у тому числі право: пред`явити від імені клієнта та у його інтересах відповідний позов (позови); брати участь у судових засіданнях; заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення у судах, які розглядають справу клієнта; повністю або частково відмовлятися від позовних вимог; визнавати повністю або частково позови; змінювати підстави або предмет позовів; зменшувати або збільшувати предмет та/або вартість позовних вимог; укладати мирові угоди; передавати справу на розгляд третейського суду; оскаржувати рішення (ухвали, постанови) суду та користуватись іншими процесуальними правами, що передбачені законом; отримувати рішення (ухвали, постанови) суду (їх завірені у встановленому порядку копії); подавати виконавчі документи до стягнення; отримувати, підписувати та подавати від імені клієнта та у його інтересах усі необхідні документи, серед іншого, але не виключно, заяви, заперечення, замовлення, клопотання, скарги, у тому числі апеляційну та касаційну, доповнення до них, додаткові документи тощо; представляти інтереси клієнта усіма законними способами у судових органах та перед іншими органами, діяльність яких пов`язана із вирішенням питань, передбачених Договором; ознайомлюватися з матеріалами справи, з матеріалами виконавчого провадження - при зверненні виконавчого документа до виконання; отримувати належне Клієнтові майно та грошові суми; робити виписки та копії з документів, що є в матеріалах справи та порушувати питання про їх засвідчення у встановленому для цього порядку; заявляти відводи у випадках, передбачених чинним законодавством України; брати участь у судових засіданнях та у дослідженні доказів; замовляти проведення експертизи; наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникнуть у ході судового процесу, якщо це дозволяється процесуальним законодавством, та при здійсненні виконавчого провадження; заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників процесу та/або виконавчого провадження; оскаржувати рішення суду до касаційної інстанції; апелювати до вищої судової інстанції; оскаржувати дії чи бездіяльність посадових осіб (у тому числі виконавчих органів) у встановленому законодавством позасудовому порядку та користуватися при цьому усіма правами, передбаченими чинним законодавством, сплачувати державне мито, обов`язкові збори та інші необхідні платежі; користуватися іншими правами, передбаченими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами; вчиняти всі інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду уповноважень та які, на думку бюро, будуть доцільними для правильного і ефективного виконання зобов`язань, передбачених цим Договором.
Безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Чміль Ю. В. Бюро може залучати до виконання укладених ним договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. При цьому зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності (п. 2.2 Договору).
Вартість наданих юридичних послуг бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, відповідно до тарифів вказаних в Додатку №1 до Договору та виставляє клієнту відповідний рахунок (п. 3.1 Договору).
За результатами надання юридичної допомоги співробітником (адвокатом) бюро складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту бюро факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, бюро може надавати акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією (п. 3.5 Договору).
Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав Бюро письмові аргументовані заперечення на акт (п. 3.6 Договору).
Відповідно до п. 6.1, 6.2 Договору цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору. Дія договору припиняється через один рік з дня його укладення. Після закінчення строку дії договору, сторони мають право на автоматичну пролонгацію його умов у випадку відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення умов договору.
У додатку №1 до Договору про надання правової допомоги № 02/01-24 від 02.01.2024 Адвокатське бюро «Юлії Чміль» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» установили вартість послуг за Договором (том 2 а.с. 112-113).
Відповідно до Акту про надання правничої допомоги № 1106-25 до договору про надання правової допомоги № 02/01-24 від 02.01.2024 від 11.06.2025 ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та Адвокатське бюро «Юлії Чміль» скали цей акт про наступне:
1. Бюро відповідно до Договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024 надав клієнту юридичні послуги у справі № 736/1003/24, що розглядається у Корюківському районному суді Чернігівської області, а клієнт прийняв надані послуги.
2. Вартість послуг за надані послуги, зазначені в п.1 цього Акту, ґрунтується на тарифах погоджених сторонами в Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024 та становить суму в розмірі 4 000 грн, яка включає в себе: - складання заперечення на заяву - 4 000 грн.
3. Жодних претензій по якості, повноти, строках та обсягу послуг Клієнт до Бюро немає (том 2 а.с. 114).
Так, адвокатом Чміль Ю. В. було складено заперечення на заяву про перегляд рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 за нововиявленими обставинами.
Враховуючи вищевикладене, на переконання апеляційного суду, районний суд зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на заперечення відповідача проти пред`явленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку, що сума правової допомоги заявлена до стягнення ТОВ «Дніпрофінансгруп» за надану правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи, кількістю підготовлених процесуальних документів, у зв`язку з чим, правомірно зменшив витрати на професійну правничу допомогу адвоката до 2 000 грн.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що стороною у справі є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», проте із заявою про ухвалення додаткового рішення звернулося ТОВ «Дніпрофінансгруп».
Так, як правильно зазначив районний суд 27.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» змінила найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп», також відбулась зміна місцезнаходження юридичної особи з 49089, Дніпропетровська область, м. Дніпро вул. Автотранспортна, будинок 2, офіс 205 на 49001, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січових стрільців, буд. 9.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно правову форму та назву.
Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
Назва юридичної особи є її необхідною ознакою, яка забезпечує участь у цивільному обороті від свого імені та слугує засобом її індивідуалізації, що дозволяє відокремити її від інших юридичних осіб. Назва юридичної особи може зазнавати змін. Зміна назви юридичної особи проявляється в її зовнішній літеральній корекції
Зміна назви юридичної особи тягне лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, пов`язаних зі зміною назви.
Зміна найменування юридичної особи - це лише коригування установчих документів, а не реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення). Юридична особа залишається тією ж самою: код ЄДРПОУ, права та обов`язки зберігаються, правонаступництва не виникає.
Отже, зміна найменування не є підставою для заміни сторони, оскільки йдеться про ту саму юридичну особу.
Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на те, що оскільки при постановленні ухвали від 11.02.2026 не було вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, то їх вже не може бути стягнуто додатковим рішенням від 17.03.2026.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином, районний суд правомірно ухвалив додаткове рішення про стягнення судових витрат.
Посилання відповідача на те, що він не отримував жодних документів про понесені ТОВ «Дніпрофінансгруп» судові витрати з наданої правничої допомоги спростовується матеріалами справи.
Так, до заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Дніпрофінансгруп» надано докази направлення заяви з додатками для відповідача (том 2 а.с. 115-116, 118).
Не є слушним посилання відповідача на те, що заява про ухвалення додаткового рішення надіслана до суду 19.02.2025, а додаткове рішення ухвалено лише 17.03.2026, тобто поза строком, визначеним ЦПК України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
Водночас встановлений наведеною нормою десятиденний строк є строком розгляду судом заяви про ухвалення додаткового рішення та не визначає строку, зі спливом якого суд втрачає повноваження на ухвалення такого рішення. ЦПК України не передбачає, що порушення судом зазначеного строку є підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення або для його скасування.
Отже, аналізуючи обсяг правової допомоги адвокатом Чміль Ю. В. у даній справі та надані на його підтвердження належні, допустимі та достатні докази, у законодавчо встановлений спосіб та строки колегія суддів вважає, що вказані витрати є документально підтвердженими, а сума у розмірі 2 000 грн відповідає принципам реальності, розумності, необхідності та співмірності.
Ураховуючи вищезазначене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 17.03. 2026 - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2026 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 17 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 18 серпня 2026 року.
Головуюча О. Є. Мамонова
Судді О. А. Луговець
О. П. Супрун