СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/3484/25 (922/2237/26)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Склярук О.І., суддя Шутенко І.А.
секретар судового засідання Гаркуша О.Л.
за участю представників:
позивача, арбітражного керуючого - Саутенко Сергій Олегович (в залі суду) - свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №216 від 20.02.2013
1-го відповідача - не з`явився
2-го відповідача - не з`явився
3-го відповідача - ОСОБА_1 (в залі суду) - паспорт № НОМЕР_1 від 11.08.2017, Санін Арсеній Олександрович (в залі суду) ордер серія АХ№1363296 від 06.07.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1491 від 08.01.2014
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1470Х) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026
у справі №922/3484/25 (922/2237/26) (суддя Прохоров С.А., ухвала підписана 25.06.2026)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна", м.Дергачі Харківської області
до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діметрел" , м.Харків
2. ОСОБА_2 , с. Хорошево Харківської області
3. ОСОБА_1 , смт. Білий Колодязь Харківської області
про визнання правочинів недійсними та витребування майна
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю " Будівельна компанія "Агробуд Україна"
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна" вх.№15383 від 24.06.2026 про забезпечення позову у справі №922/3484/25 (922/2237/26) задоволено. З метою забезпечення позову у справі №922/3484/25 (922/2237/26) за позовом ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" до ТОВ "Діметрел", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними та витребування майна, вжити заходи забезпечення позову до розгляду і винесення остаточного рішення у цій справі, а саме: накладено арешт на транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , колір білий. Заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , та будь-яким іншим особам відчужувати, перереєстровувати, передавати у заставу, користування чи володіння, розукомплектовувати або вчиняти будь-які інші дії щодо транспортного засобу RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , колір білий. Передано транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , колір білий, на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого, виконуючого обов`язки керівника Саутенка Сергія Олеговича (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).
ОСОБА_1 , не погодилася із зазначеною ухвалою, звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/3484/25 (922/2237/26) в частині заборони їй та іншим особам користуватися та володіти транспортним засобом RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , а також у частині передачі цього транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О., та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у застосуванні зазначених заходів забезпечення позову. В іншій частині оскаржувану ухвалу просить залишити без змін. Крім того, просить прийняти та врахувати подані разом з апеляційною скаргою докази.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що застосовані місцевим господарським судом заходи забезпечення позову в частині заборони ОСОБА_1 та іншим особам користуватися і володіти спірним транспортним засобом, а також передачі останнього на відповідальне зберігання позивачу є надмірними та неспівмірними із заявленими позовними вимогами. На переконання апелянта, накладення арешту на транспортний засіб у поєднанні із забороною його відчуження, перереєстрації, передачі у заставу, розукомплектування та вчинення інших дій, спрямованих на зміну його правового чи фактичного стану, є достатнім для досягнення мети забезпечення позову, тоді як необхідність додаткового обмеження права користування та володіння майном позивачем не доведена, а судом першої інстанції не встановлено конкретних обставин, які б свідчили про реальний ризик його приховування, пошкодження, знищення чи погіршення технічного стану. Апелянт зазначає, що спірний транспортний засіб після його придбання був переданий за договором позички її чоловіку, ФОП Лозіну Є.Ю., та використовується ним у підприємницькій діяльності у сфері вантажних перевезень, яка є єдиним джерелом доходу сім`ї. У зв`язку з цим вилучення транспортного засобу та передача його на відповідальне зберігання позивачу, на думку ОСОБА_1 , позбавляє ФОП Лозіна Є.Ю. можливості виконувати договірні зобов`язання, спричиняє втрату доходу та створює для неї і членів її сім`ї негативні наслідки, непропорційні меті забезпечення позову. При цьому апелянт вважає, що характер фактичного використання транспортного засобу, навпаки, свідчить про її зацікавленість у його належному збереженні.
Окремо ОСОБА_1 заперечує правомірність передачі спірного транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна", посилаючись на те, що такий спосіб забезпечення позову не передбачений частиною першою статті 137 ГПК України та фактично позбавляє її володіння майном ще до вирішення спору по суті, створюючи для позивача результат, наближений до задоволення вимог про визнання права власності та витребування майна. На підтвердження цієї позиції скаржник посилається на частину 11 статті 137 ГПК України та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.11.2021 у справі №911/1141/21, від 24.01.2023 у справі №916/2363/22 та від 17.04.2023 у справі №910/11021/22.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 витребувано матеріали справи №922/3484/25 (922/2237/26) з Господарського суду Харківської області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/3484/25 (922/2237/26) до надходження матеріалів справи.
16.07.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду на вимогу ухвали надійшли матеріали справи №922/3484/25 (922/2237/26).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 у справі №922/3484/25 (922/1817/26) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ; встановлено строк до 03.08.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 03.08.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 25.08.2026. Явку сторін визнано не обов`язковою.
04.08.2026 в межах визначеного судом строку через підсистему "Електронний суд" від позивача ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8587), в якому позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі 922/3484/25 (922/2237/26), а оскаржуване судове рішення - без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі, позивач зазначає, що спірний транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , вибув з володіння боржника незадовго до відкриття провадження у справі про банкрутство та в подальшому був повторно відчужений ОСОБА_1 , а тому з огляду на рухомий характер майна та можливість його подальшого відчуження невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення та зумовити необхідність нового звернення до суду. Позивач наголошує на тимчасовому характері застосованих заходів, їх безпосередньому зв`язку з предметом позову та співмірності заявленим вимогам, посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду у справах №917/805/23, №904/2357/20 та №910/15043/21 (910/10070/22). Щодо доводів ОСОБА_1 про використання спірного транспортного засобу її чоловіком, ФОП Лозіним Є.Ю., у підприємницькій діяльності позивач зазначає, що поданими апелянтом доказами не підтверджено фактичне використання саме цього транспортного засобу при виконанні договору на транспортне обслуговування з ФГ "Агро-Курс", а також не доведено, що RENAULT PREMIUM 450.19T є єдиним транспортним засобом, який перебуває у власності чи користуванні ОСОБА_1 або її чоловіка та може використовуватися для здійснення відповідної господарської діяльності. Стосовно передачі транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "БК "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. позивач зазначає, що такий захід спрямований на забезпечення фактичного збереження цілісності та комплектності спірного майна, оскільки сам по собі арешт не гарантує його недоторканності, при цьому всі витрати, пов`язані зі зберіганням транспортного засобу на час розгляду справи, нестиме саме позивач.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Шутенко І.А., суддя Склярук О.І., в зв"язку з відпусткою судді Васильєва Є.О.
21.08.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання (вх.9219) про долучення додаткових документів до матеріалів справи №922/3484/25 (922/2237/26) та врахування їх під час розгляду справи.
Розглянувши клопотання ОСОБА_1 від 21.08.2026 про визнання поважними причин пропуску строку на подання додаткових доказів, поновлення такого строку та долучення доказів до матеріалів справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 8 статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. За приписами частини 1 статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. При цьому частиною 2 статті 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, або з ініціативи суду.
Поряд із цим частиною 3 статті 269 ГПК України встановлено спеціальне правило щодо доказів на стадії апеляційного перегляду, відповідно до якого докази, що не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 учасникам справи було встановлено строк до 03.08.2026 включно для подання заяв, клопотань та заперечень. Водночас із відповідним клопотанням про долучення додаткових доказів ОСОБА_1 звернулася після спливу встановленого судом строку. При цьому 11.08.2026 апелянтом уже подавалося клопотання про долучення додаткових доказів, яке за її заявою від 20.08.2026 було відкликано, після чого 21.08.2026 подано нове клопотання аналогічного характеру.
Обґрунтовуючи неможливість своєчасного подання доказів, апелянт посилається на те, що необхідність їх отримання виникла після ознайомлення 04.08.2026 з відзивом на апеляційну скаргу, у якому позивач поставив під сумнів фактичне використання спірного транспортного засобу ФОП Лозіним Є.Ю. у підприємницькій діяльності та відсутність у ОСОБА_1 і її чоловіка інших транспортних засобів, придатних для здійснення такої діяльності.
Разом з тим колегія суддів враховує, що обставини використання транспортного засобу RENAULT PREMIUM 450.19T у підприємницькій діяльності ФОП Лозіна Є.Ю., значення цього транспортного засобу для здійснення такої діяльності, а також негативні майнові наслідки його вилучення були наведені ОСОБА_1 вже в апеляційній скарзі як самостійні підстави для скасування оскаржуваної ухвали у відповідній частині. Отже, необхідність доведення зазначених обставин існувала на момент подання апеляційної скарги і не виникла вперше у зв`язку з поданням позивачем відзиву. Заперечення іншою стороною доведеності обставин, на які сам апелянт попередньо послався як на підставу своїх вимог, саме по собі не є обставиною, що свідчить про об`єктивну неможливість своєчасного подання відповідних доказів у розумінні ч.8 ст.80 та ч.3 ст. 269 ГПК України.
Крім того, частина документів, на долученні яких наполягає апелянт, була створена вже після постановлення оскаржуваної ухвали та відкриття апеляційного провадження. Зокрема, заява ФОП Лозіна Є.Ю. за формою №20-ОПП подана лише 10.08.2026. Такий документ не існував станом на 25.06.2026 та, відповідно, не може підтверджувати обставини, які існували і підлягали оцінці судом першої інстанції на момент вирішення питання про забезпечення позову.
Щодо відповідей Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС від 10.08.2026 та 11.08.2026 колегія суддів зазначає, що хоча самі ці документи містять відомості щодо реєстрації транспортних засобів, необхідність підтвердження відсутності в апелянта та її чоловіка інших транспортних засобів безпосередньо пов`язана із доводом ОСОБА_1 про виняткове значення спірного автомобіля для підприємницької діяльності ФОП Лозіна Є.Ю., який був заявлений нею вже при поданні апеляційної скарги. Обставин, які об`єктивно унеможливлювали отримання відповідних відомостей раніше, апелянтом не наведено.
За таких обставин колегія суддів не вбачає виняткових підстав для прийняття додаткових доказів, поданих Лозіною А.О. разом із клопотанням від 21.08.2026, у зв`язку з чим зазначене клопотання задоволенню не підлягає.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Склярук О.І., Шутенко І.А., в зв`язку з відпусткою судді Васильєва Є.О.
Перший та другий відповідачі не скористалися наданим ст.263 ГПК України процесуальним правом, відзивів на апеляційну скаргу не надали. Також зазначені особи по справі не направили своїх представників в судове засідання, про причини неявки суд не повідомили, попри вжиті судом заходи з повідомлення сторін про день та час розгляду справи.
В судове засідання 25.08.2026 з`явилася ОСОБА_1 та її представник - Санін А.О., які просили скасувати оскаржувану ухвалу в частині заборони ОСОБА_1 та іншим особам користуватися та володіти транспортним засобом RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , а також у частині передачі цього транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О., та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у застосуванні зазначених заходів забезпечення позову, в іншій частині оскаржувану ухвалу просили залишити без змін; та представник позивача, арбітражний керуючий - Саутенко С.О., який просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, як законну та обгрунтовану, а апеляційну скаргу- без задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
20.10.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна", код ЄДРПОУ 41969222 за заявою ТОВ "СОВТА К".
21.10.2025 здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Судової влади України (Вищого господарського суду України) про відкриття справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Агробуд Україна".
18.03.2026 ухвалою суду завершено попереднє судове засідання у справі №922/3484/25 про банкрутство ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна". Цього ж дня ухвалою припинено повноваження керівника боржника - ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" Арнаута Сергія Анатолійовича (РНОКПП НОМЕР_5 ). Покладено виконання обов`язків керівника боржника на розпорядника майна - арбітражного керуючого Саутенка Сергія Олеговича (РНОКПП НОМЕР_4 , свідоцтво №216 від 20.02.2013 року, адреса: 61166, м.Харків, вул.Кримська, буд.6).
22.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "АГРОБУД УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовної заявою в якій просить суд:
- визнати недійсним договір комісії №6896/25/000703 від 05.08.2025, укладений між ТОВ "Діметрел" (ідентифікаційний код юридичної особи 35071515) та "Будівельна компанія "Агробуд Україна" (ідентифікаційний код юридичної особи 41969222).
- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №6896/25/000676 від 06.08.2025, який укладений між ТОВ "Діметрел" (ідентифікаційний код юридичної особи 35071515) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ).
- визнати за ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" (ідентифікаційний код юридичної особи 41969222) право власності на транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , колір білий.
- витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , колір білий.
25.06.2026 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3484/25 (922/2237/26) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення за наявними у справі матеріалами наданими сторонами.
24.06.2026 позивач звернувся до суду з заявою (вх.№15383) в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову по справі №922/3484/25 (922/2237/26) шляхом накладення арешту на транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , колір білий; заборонити ОСОБА_1 й будь-яким іншим особам відчужувати, перереєстровувати, передавати у заставу, користування чи володіння, розукомплектовувати або вчиняти будь-які інші дії щодо зазначеного транспортного засобу; передати зазначений транспортний засіб на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого, виконуючого обов`язки керівника Саутенка Сергія Олеговича.
В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що відповідно до листів ГСЦ МВС №31/1026АЗ66232026 від 25.03.2026 та №31/1092АЗ70112026 від 30.03.2026 транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , був відчужений від ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" на користь відповідача-2 ОСОБА_2 у серпні 2025 року, а в подальшому право власності на нього перейшло до відповідача-3 ОСОБА_1 , яка є його актуальним власником.
Позивач зазначає, що наразі спірний транспортний засіб перебуває у власності іншої особи, ніж та, на користь якої Боржником було відчужено майно, що ускладнює повернення транспортного засобу у володіння Боржника. Необхідність накладення арешту позивач обґрунтовує тим, що в процесі розгляду справи відповідач-3, яка наразі володіє транспортним засобом, може відчужити його третій особі, що призведе до додаткового надмірного тягаря для позивача щодо необхідності повторно звертатися з окремим позовом до іншої особи про витребування майна, а також до затягування процедури банкрутства і порушення прав та інтересів кредиторів у справі. Крім того, позивач зазначає, що сам по собі арешт транспортного засобу обмежує можливість його відчуження, однак не забезпечує фактичного збереження цього майна, оскільки транспортний засіб є рухомим майном та може бути переміщений, прихований, переданий у фактичне користування іншим особам, розукомплектований, пошкоджений або втрачений. У зв`язку з цим позивач просить поєднати накладення арешту із передачею транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О.
Господарський суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що предметом спору є вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких з володіння позивача вибув спірний транспортний засіб, а також про визнання права власності та витребування цього майна з чужого незаконного володіння; спірний транспортний засіб є індивідуально визначеним рухомим майном, яке після його відчуження позивачем упродовж нетривалого часу було перереєстровано з первісного набувача на іншу особу, що, за висновком суду, свідчить про можливість подальшої зміни його власника та ризик ускладнення або унеможливлення виконання рішення у разі задоволення позову. Суд також виходив із того, що з огляду на рухомий характер майна існує ризик його переміщення, приховування, передачі у користування третім особам, пошкодження, розукомплектування або погіршення технічного стану, у зв`язку з чим накладення арешту саме по собі може не забезпечити його фактичної схоронності. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що накладення арешту на спірний транспортний засіб, встановлення заборони на вчинення щодо нього визначених дій та передача його на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого є пов`язаними з предметом спору, співмірними із заявленими позовними вимогами та спрямованими на забезпечення можливості виконання судового рішення і збереження спірного майна до вирішення спору по суті.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову з огляду на таке.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Згідно приписів пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.
Колегія суддів наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Таким чином, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 31.05.2023 у справі №906/1223/22, від 21.12.2022 у справі №911/121/22.
Судова колегія зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.
Як було зазначено вище, предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" про визнання недійсними правочинів, визнання за позивачем права власності на транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , та витребування зазначеного майна з володіння ОСОБА_1 .
Водночас колегія суддів враховує межі апеляційного перегляду цієї справи. Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги та її прохальної частини, ОСОБА_1 оскаржує ухвалу місцевого господарського суду виключно в частині заборони їй та іншим особам користуватися та володіти спірним транспортним засобом, а також у частині передачі цього транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. Натомість ухвала в частині накладення арешту на транспортний засіб, заборони його відчуження, перереєстрації, передачі у заставу, розукомплектування та вчинення інших дій щодо нього апелянтом не оскаржується, а у прохальній частині скарги ОСОБА_1 прямо просить залишити ухвалу в іншій частині без змін.
Отже, з урахуванням приписів статті 269 ГПК України предметом апеляційної перевірки у цій справі є обґрунтованість та співмірність саме двох оскаржених складових забезпечення позову: заборони користування та володіння спірним транспортним засобом і передачі його на відповідальне зберігання позивачу.
Щодо оскарженого апелянтом обмеження, пов`язаного з передачею спірного транспортного засобу у користування чи володіння іншим особам, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії, а також забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Застосування відповідних обмежень поряд з арештом майна саме по собі не свідчить про їх дублювання, оскільки арешт та заборона вчинення окремих дій щодо предмета спору можуть мати різну спрямованість: перший забезпечує збереження правового стану майна, тоді як відповідні заборони запобігають зміні його фактичного стану та фактичного володільця.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що всупереч формулюванню доводів апеляційної скарги оскаржуваною ухвалою ОСОБА_1 та іншим особам не встановлено самостійної заборони користуватися або володіти транспортним засобом. Резолютивною частиною ухвали заборонено відчужувати, перереєстровувати, передавати у заставу, користування чи володіння, розукомплектовувати або вчиняти інші дії щодо спірного транспортного засобу. Отже, у відповідній частині застосований судом захід спрямований насамперед на недопущення подальшої передачі предмета спору у фактичне володіння чи користування інших осіб до вирішення спору по суті.
Необхідність такого обмеження у даному випадку обумовлена конкретними обставинами справи. Спір стосується індивідуально визначеного транспортного засобу RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, № шасі НОМЕР_2 , щодо якого заявлено вимоги про визнання права власності та витребування у ОСОБА_1 . У разі задоволення позову виконання судового рішення передбачатиме повернення позивачу саме цього майна у натурі.
Водночас після первісного відчуження транспортного засобу на користь ОСОБА_2 він уже 29.08.2025 був придбаний ОСОБА_1 та 03.09.2025 зареєстрований за нею як за новим власником. Крім того, як зазначає сама апелянтка, 03.09.2025 вона передала спірний транспортний засіб за договором позички у користування своєму чоловіку, ФОП Лозіну Є.Ю., для здійснення ним підприємницької діяльності у сфері вантажних перевезень. Таким чином, можливість зміни фактичного володільця спірного майна підтверджується не припущеннями, а обставинами щодо вже здійсненої передачі транспортного засобу у користування іншій особі.
Колегія суддів враховує і характер спірного майна. RENAULT PREMIUM 450.19T є рухомим транспортним засобом, а його використання у вантажних перевезеннях, на яке посилається сама ОСОБА_1 , передбачає систематичне переміщення автомобіля та його фактичне перебування поза місцем знаходження зареєстрованого власника. За таких обставин заборона подальшої передачі транспортного засобу у користування чи володіння іншим особам безпосередньо пов`язана з необхідністю зберегти фактичний стан предмета спору та унеможливити подальшу зміну особи, у фактичному володінні якої він перебуває.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.05.2026 у справі №910/14770/25, у якій при вирішенні спору про витребування рухомого майна Верховний Суд виходив із допустимості застосування поряд з арештом обмежень, спрямованих на недопущення використання, демонтажу та зміни спірного майна, з огляду на необхідність забезпечення його наявності та фактичного стану до вирішення спору по суті.
Доводи ОСОБА_1 про те, що спірний транспортний засіб використовується ФОП Лозіним Є.Ю. у підприємницькій діяльності та є джерелом доходу сім`ї, наведеного висновку не спростовують. Такі обставини можуть враховуватися при оцінці співмірності втручання у права апелянта, однак самі по собі не усувають необхідності забезпечення збереження предмета віндикаційного спору та незмінності кола осіб, у фактичному володінні чи користуванні яких він перебуває, до вирішення справи по суті.
Отже, встановлена місцевим господарським судом заборона передавати спірний транспортний засіб у користування чи володіння іншим особам має безпосередній зв`язок із предметом заявлених вимог, виконує самостійну превентивну функцію поряд із накладеним арештом та спрямована на збереження фактичного стану індивідуально визначеного майна до вирішення спору по суті.
Щодо передачі спірного транспортного засобу на відповідальне зберігання ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі арбітражного керуючого Саутенка С.О. колегія суддів зазначає таке.
Надаючи оцінку необхідності забезпечення фактичної схоронності транспортного засобу RENAULT PREMIUM 450.19T, 2009 року випуску, колегія суддів враховує особливості самого предмета спору. На відміну від нерухомого майна, збереження якого значною мірою забезпечується незмінністю його реєстраційного статусу, спірний автомобіль є рухомим майном, яке може бути фізично переміщене, передане іншій особі, пошкоджене, розукомплектоване або зазнати змін технічного стану. Колегія суддів також враховує доводи самої ОСОБА_1 , яка як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду наголошувала на тому, що спірний транспортний засіб переданий її чоловіку, ФОП Лозіну Є.Ю., та фактично використовується ним у підприємницькій діяльності у сфері вантажних автомобільних перевезень, тобто не перебуває у стані пасивного зберігання, а продовжує експлуатуватися за своїм функціональним призначенням. Водночас предметом позову є вимога про витребування саме цього індивідуально визначеного майна у натурі, а тому для забезпечення можливості ефективного поновлення заявленого позивачем права істотне значення має не лише збереження реєстраційного статусу транспортного засобу, а й забезпечення його фактичної наявності, цілісності, комплектності та технічного стану до вирішення спору по суті. Отже, накладення арешту та встановлення заборон щодо відчуження і перереєстрації самі по собі забезпечують незмінність правового статусу спірного майна, однак не перешкоджають його подальшій фактичній експлуатації та пов`язаній із нею зміні технічного стану, а тому наведені апелянтом обставини використання автомобіля у підприємницькій діяльності, підлягаючи врахуванню при оцінці співмірності забезпечення позову, одночасно підтверджують, а не спростовують необхідність забезпечення фізичної схоронності речі та контролю за її місцезнаходженням і станом протягом судового розгляду.
Посилання ОСОБА_1 на те, що передача транспортного засобу на відповідальне зберігання позбавляє її чоловіка можливості використовувати автомобіль у господарській діяльності та отримувати від такої діяльності дохід, наведеного висновку не спростовує. Колегія суддів враховує відповідні наслідки для апелянта при оцінці співмірності застосованого заходу, однак продовження комерційної експлуатації індивідуально визначеного майна, яке є безпосереднім предметом віндикаційного спору, протягом усього періоду його судового розгляду об`єктивно пов`язане зі зміною фактичного та технічного стану цього майна. За таких умов інтерес ОСОБА_1 у продовженні господарського використання автомобіля підлягає співвіднесенню з необхідністю збереження предмета спору у стані, який дозволить у разі задоволення позову забезпечити його фактичне повернення позивачу.
Разом з тим передача арештованого транспортного засобу на відповідальне зберігання підлягає оцінці не відокремлено від застосованого судом арешту, а у взаємозв`язку з порядком фактичного виконання ухвали про забезпечення позову.
Так, частиною 6 статті 140 ГПК України передбачено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову, підстави його обрання та порядок виконання ухвали. Отже, процесуальний закон передбачає можливість визначення судом не лише самого виду забезпечення, а й порядку практичної реалізації застосованого заходу.
Такий підхід узгоджується з положеннями Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до статті 56 цього Закону при накладенні арешту виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити його вилучення та передати на зберігання іншій особі, причому вид і обсяг відповідного обмеження визначаються з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Стаття 58 цього Закону, врегульовуючи зберігання арештованого майна при виконанні рішення про забезпечення позову, передбачає його передачу боржнику або його представнику, якщо інше не зазначено у судовому рішенні. Отже, законодавство про примусове виконання допускає визначення судовим рішенням іншого порядку зберігання арештованого рухомого майна.
З огляду на наведене у конкретних обставинах цієї справи визначення особи, відповідальної за зберігання транспортного засобу RENAULT PREMIUM 450.19T, підлягає оцінці у взаємозв`язку із застосованим щодо цього майна арештом та необхідністю забезпечення його фактичної схоронності на час розгляду спору, а не ізольовано від порядку виконання ухвали про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо особи, відповідальної за зберігання арештованого транспортного засобу, місцевий господарський суд врахував також особливий процесуальний статус ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна". Так, провадження у справі про банкрутство товариства відкрито 20.10.2025, а ухвалою від 18.03.2026 припинено повноваження керівника боржника та покладено виконання його обов`язків на розпорядника майна, арбітражного керуючого Саутенка С.О. Отже, транспортний засіб передано на відповідальне зберігання позивачу не в особі його попереднього керівника чи іншого органу управління, а в особі арбітражного керуючого, повноваження якого здійснюються в межах процедури банкрутства.
При цьому оскаржуваною ухвалою не надано ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" повноважень щодо розпорядження транспортним засобом або визначення його подальшої юридичної долі. Навпаки, щодо RENAULT PREMIUM 450.19T одночасно застосовано арешт та заборони на його відчуження, перереєстрацію, передачу у заставу, користування чи володіння, розукомплектування та вчинення інших дій щодо нього. Передача майна ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" в особі ОСОБА_3 обумовлена визначеною судом функцією відповідального зберігання, тобто необхідністю забезпечити контроль за місцем перебування, цілісністю, комплектністю та технічним станом речі до остаточного вирішення спору, а не наданням позивачу можливості використовувати її як власний актив.
Колегія суддів враховує й те, що цей спір розглядається в межах справи про банкрутство ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" та стосується повернення до майнової сфери боржника активу, право на який оспорюється. Стаття 40 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає можливість застосування судом заходів, спрямованих на збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів.
Водночас наведене не означає вирішення на стадії забезпечення позову питання про належність спірного транспортного засобу до майна боржника, оскільки саме це питання підлягає вирішенню при розгляді спору по суті. Процедура банкрутства враховується колегією суддів при оцінці мети забезпечення фізичної схоронності потенційного активу та співвідношення інтересів сторін з інтересами кредиторів, реалізація прав яких може залежати від можливості фактичного повернення відповідного майна у разі задоволення позову.
При оцінці співмірності відповідного заходу колегія суддів також враховує, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про несення ним усіх витрат, пов`язаних із відповідальним зберіганням транспортного засобу. Таким чином, визначений судом порядок зберігання не покладає на ОСОБА_1 додаткового фінансового тягаря, пов`язаного безпосередньо із забезпеченням схоронності предмета спору. Зазначена обставина поряд з тимчасовим характером відповідного заходу підлягає врахуванню при оцінці балансу інтересів сторін.
Щодо посилання ОСОБА_1 на частину 11 статті 137 ГПК України колегія суддів зазначає, що питання тотожності заходу забезпечення позову заявленій позовній вимозі підлягає оцінці з урахуванням правових наслідків застосування відповідного заходу. У цій справі предметом позову є, зокрема, визнання за ТОВ "Будівельна компанія "Агробуд Україна" права власності на транспортний засіб RENAULT PREMIUM 450.19T та його витребування з володіння ОСОБА_1 . Натомість оскаржуваною ухвалою право власності на спірний транспортний засіб за позивачем не визнано, зареєстроване за ОСОБА_1 право власності не припинено, правомірність набуття нею цього майна не вирішено, а позивача не наділено повноваженнями щодо його розпорядження. Передача речі має тимчасовий характер та визначає режим її фактичного зберігання до вирішення спору по суті.
Отже, правовий результат, на досягнення якого спрямовані заявлені позовні вимоги, полягає в остаточному вирішенні спору щодо права на транспортний засіб та, у разі задоволення позову, його витребуванні на користь позивача як особи, право якої буде встановлено судовим рішенням. Натомість наслідком оскаржуваного забезпечення є тимчасове визначення порядку фізичної схоронності арештованої індивідуально визначеної речі без вирішення питання про право власності на неї.
Колегія суддів враховує посилання ОСОБА_1 на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.11.2021 у справі №911/1141/21, від 24.01.2023 у справі №916/2363/22 та від 17.04.2023 у справі №910/11021/22, щодо неприпустимості передачі спірного майна на відповідальне зберігання позивачу у випадках, коли такий захід за своїми правовими наслідками фактично забезпечує позивачу результат заявленої матеріально-правової вимоги. Верховний Суд дійсно об`єднує зазначені постанови в одну правову позицію щодо застосування частин першої та одинадцятої статті 137 ГПК України.
Разом з тим відповідні правові висновки підлягають врахуванню у взаємозв`язку з фактичними та процесуальними обставинами конкретної справи. У цьому випадку місцевий господарський суд виходив із сукупності обставин, пов`язаних із рухомим характером спірного транспортного засобу, його фактичною експлуатацією у господарській діяльності та пов`язаною з цим можливістю зміни технічного стану майна, необхідністю забезпечення його місцезнаходження, цілісності та комплектності, застосованим щодо нього арештом та системою заборон, перебуванням позивача у процедурі банкрутства, припиненням повноважень попереднього керівника боржника та здійсненням функцій керівника арбітражним керуючим, а також виключно тимчасовою метою передачі майна на відповідальне зберігання.
За таких обставин наведені апелянтом правові висновки самі по собі не свідчать про тотожність правових наслідків застосованого у цій справі забезпечення наслідкам задоволення заявлених позовних вимог. Передача транспортного засобу RENAULT PREMIUM 450.19T на відповідальне зберігання у сукупності з його арештом та встановленими заборонами спрямована на забезпечення фактичної схоронності індивідуально визначеного предмета спору, недопущення його подальшого експлуатаційного зносу та істотної зміни технічного стану до вирішення спору по суті, а не на дострокове встановлення права власності позивача чи остаточне задоволення вимоги про витребування майна.
За змістом п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, належним чином оцінив підстави для забезпечення позову та дотримався принципів співмірності й пов`язаності заходу із предметом спору, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали не встановлено.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/3484/25 (922/2237/26) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 31.08.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.І. Склярук
Суддя І.А. Шутенко