16.09.26
22-ц/812/1659/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/2092/26
Номер провадження 22-ц/812/1659/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,
за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді - Медведєвої Н.А., в приміщенні того ж суду за заявою про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості
в с т а н о в и л а:
У квітні 2026 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість в сумі 1343,60 грн за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , інфляційні втрати - 329,84 грн, 3% річних - 88,26 грн, всього 1761, 69 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 з кожної по 665, 60 грн судового збору.
25 травня 2026 року до суду першої інстанції від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просив суд стягнути з відповідачів на користь позивача 4 352,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 червня 2026 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявою позивача про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала суду мотивована тим, що позивачем не дотримано належне виконання вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України та частини першої статті 246 ЦПК України, що є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу, позивач не навів причин неподання доказів на підтвердження понесення таких витрат до закінчення розгляду справи по суті.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач в інтересах якого діє Вовк Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції процесуальних норм, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд дійшов помилкового висновку про необхідність доведення позивачем поважності причин неподання доказів понесених витрат до ухвалення рішення суду, оскільки у тексті позовної заяви прямо зазначено про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та повідомлено про те, що документи на підтвердження таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. про що також зазначено у рішенні суду. До того ж, докази понесених витрат позивачем були подані в межах п`ятиденного строку після ухвалення рішення суду.
У письмових поясненнях представник ОСОБА_3 - адвокат Шалару О.І. зазначав про те, що процесуальні документи від імені ФОП ОСОБА_2 підписані його представником ОСОБА_5 , яка не є адвокатом, а відтак витрати які просить стягнути позивач не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані.
У судове засідання сторони не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність позивача. Колегія вважає за можливе з урахуванням вимог ст. 372 ЦПК України розглянути справу у відсутність учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржувана ухвала в повній мірі не відповідає.
Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Частиною 3 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
З матеріалів справи вбачається, у квітні 2026 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
У позовній заяві представником позивача Вовк Д.О. було вказано про те, що у зв`язку з розглядом справи позивачем понесені витрати у розмірі 8 331,20 грн, з яких 1 331,20 грн судового збору та 7000 грн на професійну правничу допомогу, документальне підтвердження їх понесення буде подано відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість в сумі 1343,60 грн за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , інфляційні втрати - 329,84 грн, 3% річних - 88,26 грн, всього 1761, 69 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 з кожної по 665, 60 грн судового збору.
25 травня 2026 року до суду першої інстанції від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просив суд стягнути з відповідачів на користь позивача 4 352,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку із представництвом інтересів позивача у вказаній справі було надано: договір про надання правничої допомоги № 01 від 19 березня 2026 року, Додаток №1 до Договору №01 від 19 березня 2026 року, Акт №21 приймання-передачі документів від 16 квітня 2026 року та Акт приймання-передачі №21/01 від 12 травня 2026 року, Акт здачі-приймання надання послуг від 25 травня 2026 року.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 червня 2026 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявою позивача про ухвалення додаткового рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції посилався на те, що судом не встановлена наявність поважних причин не подання доказів суду на підтвердження витрат на правничу допомогу до закінчення розгляду справи по суті.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23 (провадження № 61-1802св24) Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування статті 134 ЦПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, зазначивши, що аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може відмовити», а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника. Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв`язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов`язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Тобто, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Як встановлено, у даній справі представник позивача заявив про стягнення витрат на правову допомогу безпосередньо у позовній заяві, а заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу подав 25 травня 2026 року та надав докази на підтвердження вказаних витрат, тобто у встановлений ч.8 ст. 141 ЦПК України строк.
За такого, висновок суду про не дотримання позивачем належного виконання вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України є помилковим.
Разом з тим, слід також звернути увагу на наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Отже, у малознічній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом.
Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).
Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4зазначеного Закону).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.
Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21)).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Як встановлено у даній справі, яка є малозначною, позов від імені позивача ФОП ОСОБА_2 та документи на підтвердження позовних вимог подано представником Вовк Д.О., яка не є адвокатом, на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 19 березня 2026 року, яка також здійснювала представництво інтересів позивача в суді першої інстанцій.
У заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просила про компенсацію здійснених витрат, понесених позивачем на правову допомогу.
Разом з тим, договір про надання правничої допомоги № 01 від 19 березня 2026 року, Додаток №1 до Договору №01 від 19 березня 2026 року, Акт №21 приймання-передачі документів від 16 квітня 2026 року та Акт приймання-передачі №21/01 від 12 травня 2026 року, Акт здачі-приймання надання послуг від 25 травня 2026 року, укладені між адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_2 .
Між тим, матеріали справи не містять належних доказів понесених ФОП ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась саме адвокатами адвокатського бюро «Юлії Біжко».
За такого витрати на правову допомогу про які було заявлено до стягнення з відповідачів не можуть бути відшкодовані, а відтак заява представника ФОП Галкіна Г.О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, проте не вірно зазначив мотиви такої відмови - відсутність поважних причин не подання доказів представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу до закінчення розгляду справи по суті.
За таких обставин, ухвала суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України слід змінити, виклавши мотивувальну частини в редакції даної постанови, залишивши без змін резолютивну частину оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст. ст. 270, 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 червня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: В.В. Муругов
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.