Ухвала № 140804133 у справі № 761/30340/25 від 20.10.2026

УХВАЛА

20 жовтня 2026 року місто Київ

Справа № 761/30340/25

Провадження № 22-з/824/1253/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 та клопотання ОСОБА_2 , подане представником - адвокатом Міцкевич Світланою Іванівною, про повернення надмірно сплаченого судового збору

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 02 лютого 2026 року позов задовольнив у повному обсязі.

Визнав дії помічниць депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 щодо здійснення фото фіксації ІНФОРМАЦІЯ_2 у приміщенні Київської міської ради Калька Дмитра Олексійовича без його згоди - протиправними.

Визнав дії депутатки Київської міської ради ОСОБА_1 щодо публікації на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_3 (Джерело: ІНФОРМАЦІЯ_1 - протиправними.

Зобов`язав ОСОБА_1 вилучити зі своєї сторінки у соціальній мережі «Facebook» під іменем « ОСОБА_1 » опубліковані ІНФОРМАЦІЯ_2 фотоматеріали.

Стягнув із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 403,73 грн судового збору з кожної.

Не погодившись з таким рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Падох О.І. 12 березня 2026 року подала безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Також не погодившись з таким рішенням представник ОСОБА_2 - адвокат Міцкевич С.І. 20 березня 2026 року подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, у якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Київський апеляційний суд постановою від 15 вересня 2026 року вирішив:

- апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року - задовольнити частково;

- апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року - задовольнити.

- апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - задовольнити частково;

- рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення;

- позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 - задовольнити частково;

- визнати протиправними дії ОСОБА_1 щодо публікації на власній сторінці у соціальній мережі «Facebook» допису з фотографіями, на яких зображений ОСОБА_3 (джерело: ІНФОРМАЦІЯ_1

- в іншій частині позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити;

- в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - відмовити;

- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у загальному розмірі 16 366,20 грн, з яких: 1 211,20 грн судовий збір, 4 800 грн витрати, пов`язані з проведенням експертизи та 10 355 грн витрати на професійну правничу допомогу.

14 жовтня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала заяву про повернення надмірно сплаченого судового збору в розмірі 1 816,80 грн.

Заяву обґрунтовує тим, що при поданні апеляційної скарги нею первинно було сплачено 1 816,80 грн судового збору, однак ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та визначено необхідність сплати збору виходячи з трьох позовних вимог немайнового характеру - 5 450,40 грн, у зв`язку з чим вона додатково сплатила 3 633,60 грн.

Посилається на те, що додатковою постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2026 року встановлено, що вимога щодо фотофіксації стосувалася особистих дій ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а тому безпосередньо її прав та обов`язків стосувалися лише дві немайнові вимоги. Відповідно, встановлений законом розмір судового збору за її апеляційною скаргою становив 3 633,60 грн, а різниця у сумі 1 816,80 грн є надмірно сплаченим судовим збором.

15 жовтня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Міцкевич С.І. через систему «Електронний суд» подала клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору в розмірі 3 633,60 грн.

У клопотанні зазначає, що при поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 1 816,80 грн, виходячи з однієї вимоги немайнового характеру, яка безпосередньо стосувалася визнання протиправними її дій. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та визначено необхідність сплати судового збору в загальному розмірі 5 450,40 грн виходячи з усіх трьох вимог немайнового характеру, після чого ОСОБА_2 доплатила 3 633,60 грн.

Посилається на те, що додатковою постановою від 13 жовтня 2026 року апеляційний суд, здійснюючи розподіл судових витрат, визнав пов`язаною з її власним матеріально-правовим інтересом лише одну з трьох самостійних вимог та стягнув на її користь з позивача лише одну третину сплаченого судового збору - 1 816,80 грн.

З огляду на викладене решта 3 633,60 грн є надмірно сплаченою сумою.

Перевіривши доводи заяв та матеріали справи, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення враховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином саме особа, яка подає апеляційну скаргу, шляхом формулювання її доводів і вимог визначає предмет та межі ініційованого нею апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або наявність підстав для звільнення від його сплати.

Частиною другою статті 357 ЦПК України встановлено, що до апеляційної скарги, оформленої з порушенням вимог статті 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 ЦПК України. Тому в разі несплати збору у встановленому законом розмірі апеляційний суд зобов`язаний залишити скаргу без руху та визначити точну суму, яку необхідно доплатити.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

У 2024 році ставка збору за одну немайнову вимогу фізичної особи становила 1 211,20 грн, відповідно, ставка за апеляційне оскарження такої вимоги 1 816,80 грн.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Водночас частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» установлено спеціальне правило: якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Зі змісту наведеної норми випливає, що можливість сплати судового збору лише з частини вимог залежить не від того, яка частина судового рішення зрештою виявиться безпосередньо пов`язаною з матеріальними правами скаржника або в якій частині апеляційна скарга буде задоволена, а від обсягу судового рішення, який сама особа передала на апеляційний перегляд.

Іншими словами, розмір збору за подання апеляційної скарги визначається на момент звернення до суду залежно від предмета апеляційного оскарження, а не ретроспективно - залежно від результату майбутнього розгляду справи чи подальшого розподілу судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року було вирішено три самостійні вимоги немайнового характеру: визнано протиправними дії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо фотофіксації позивача; визнано протиправними дії ОСОБА_1 щодо публікації відповідного допису та зобов`язано її вилучити опубліковані фотоматеріали.

При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не обмежили подані ними апеляційні скарги переглядом рішення виключно у частинах, які безпосередньо встановлювали їх особисті матеріальні права та обов`язки.

Так, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі прямо зазначила, що рішення «підлягає скасуванню повністю», у прохальній частині просила «скасувати повністю рішення» та ухвалити нове рішення, яким «відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача в повному обсязі».

Крім того, у мотивувальній частині апеляційної скарги ОСОБА_2 посилалася на порушення правил територіальної підсудності всієї справи, аналізувала зареєстровані місця проживання інших відповідачів та стверджувала, що у Шевченківського районного суду міста Києва «не було жодних підстав розглядати позов» у цілому. Вона також посилалася на неналежне повідомлення відповідачів про розгляд справи, аналізувала дії суду щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та інших відповідачів, а порушення процесуального законодавства характеризувала як такі, що призвели до неправильного вирішення справи в цілому.

Таким чином, як із прохальної частини, так і з об`єктивного змісту апеляційної скарги випливало, що ОСОБА_2 поставила перед судом апеляційної інстанції питання про перевірку рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Аналогічно апеляційна скарга ОСОБА_1 не була обмежена вимогами, пред`явленими безпосередньо до неї, оскільки у скарзі, серед іншого, оспорювала встановлення судом факту здійснення фотозйомки саме її помічницями, стверджувала про недоведеність здійснення фотографування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , порушення правил територіальної підсудності з урахуванням місць проживання усіх відповідачів, а також інші процесуальні порушення, та домагалася скасування рішення в повному обсязі.

Таким чином, при поданні апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не скористалися передбаченою частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» можливістю обмежити апеляційне оскарження лише певною частиною позовних вимог.

Саме такий обраний заявницями обсяг апеляційного оскарження обумовив необхідність сплати судового збору виходячи з усіх трьох оспорюваних немайнових вимог.

На стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не був наділений повноваженнями всупереч змісту апеляційних скарг самостійно звузити заявлені скаржницями вимоги, припустити, що фактично вони бажали оскаржити меншу частину рішення, ніж ту, перегляду якої прямо вимагали, та відкрити апеляційне провадження при сплаті судового збору лише за таку гіпотетично звужену частину рішення.

Подібні висновки щодо визначення обсягу судового збору залежно від обсягу апеляційного оскарження (змісту апеляційних вимог) викладено у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 911/1070/20, ухвалі від 07 грудня 2023 року у справі № 569/9187/22

Колегія суддів враховує також правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 219/5774/18, від 20 липня 2023 року у справі № 911/1796/20 та пунктах 171-181 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 про те, що дійсна сутність відповідних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав апеляційної скарги (її описової та мотивувальної частин), а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Водночас, як установлено вище, наведені висновки не дають підстав для задоволення заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки їх апеляційні скарги не лише формально містили прохання про повне скасування рішення, але й за своїм змістом містили доводи, спрямовані на заперечення законності розгляду та вирішення справи загалом і стосувалися обставин щодо інших відповідачів. Будь-яких застережень про те, що певні частини рішення ними не оскаржуються і не передаються на апеляційний перегляд, скарги не містили.

Більше того, у справі № 219/5774/18 Верховний Суд зауважив, що після залишення скарги без руху апелянт наголошував, що оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог.

Натомість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , отримавши ухвали про залишення їхніх апеляційних скарг без руху, не уточнили та не звузили вимоги своїх апеляційних скарг до частин рішення, що стосувалися лише їхніх особистих прав та обов`язків, а усунули встановлений судом недолік шляхом доплати судового збору та надалі підтримували подані апеляційні скарги в заявленому обсязі.

Тому посилання заявниць на те, що первісно вони сплатили 1 816,80 грн, а подальшу доплату здійснили виключно на виконання ухвал апеляційного суду, є безпідставними.

За приписами частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обрання стороною ширшого обсягу апеляційного перегляду, ніж той, який був необхідний виключно для захисту її власного матеріального права, є процесуальним рішенням цієї сторони та не може після завершення розгляду справи бути перекваліфіковане у «надмірну сплату» судового збору лише тому, що певна частина результату апеляційного перегляду не створила для неї права на компенсацію відповідних витрат за рахунок іншої сторони.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума збору повертається, зокрема, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Для застосування цієї підстави необхідно встановити різницю між сумою, яка підлягала сплаті відповідно до закону за конкретну процесуальну дію, та сумою, фактично внесеною платником. У цьому випадку такої різниці немає.

За подання апеляційних скарг у тому обсязі, в якому їх подали та надалі підтримували ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , встановлений законом розмір збору становив 5 450,40 грн. Саме така сума й була кожною з них сплачена. Тому суми, повернути які просять ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не є надмірно сплаченим судовим збором у розумінні пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Колегія суддів також відхиляє посилання заявниць на зміст додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2026 року, у якій вирішував інше за своєю правовою природою питання - питання остаточного розподілу понесених сторонами судових витрат залежно від результату апеляційного перегляду та того, на користь кого і в якій частині ухвалено судове рішення.

Висновки додаткової постанови про те, яка частина судових витрат може бути перекладена з особи, яка їх понесла, на іншу сторону спору, не є і не може бути висновками про те, яка сума судового збору підлягала сплаті до бюджету при вчиненні відповідної процесуальної дії, оскільки це дві різні правові категорії.

Розмір збору, що підлягає внесенню до бюджету при поданні апеляційної скарги, визначається статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір» з огляду на обсяг апеляційного оскарження. Натомість розподіл уже належно сплаченого збору між сторонами після вирішення справи здійснюється відповідно до процесуального законодавства з урахуванням результату розгляду справи.

Тому залишення певної частини судового збору за особою, яка його сплатила, внаслідок застосування правил про розподіл судових витрат не перетворює цю частину збору на надмірно сплачену та не створює підстави для її повернення з державного бюджету. Інше тлумачення фактично давало б стороні можливість після завершення розгляду справи уникнути процесуальних наслідків самостійно визначеного нею обсягу апеляційного оскарження та отримати з бюджету ті витрати, у покладенні яких на процесуального опонента суд уже відмовив або які залишив за такою стороною.

Додатковою постановою від 13 жовтня 2026 року питання розподілу судового збору, сплаченого заявницями у зв`язку з апеляційним переглядом, уже вирішено, а процедура, передбачена пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», не є способом повторного вирішення питання про розподіл судових витрат та не може бути використана для фактичної зміни правових наслідків додаткової постанови.

Якщо заявниці не погоджуються з висновками додаткової постанови щодо розподілу понесених ними судових витрат, такі висновки можуть перевірятися у встановленому процесуальним законом порядку перегляду цього судового рішення.

Колегія суддів також відхиляє посилання заявниць на статтю 1212 ЦК України як надумані з огляду на раніше зроблені висновки.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судовий збір у сумі 5 450,40 грн кожною із заявниць був сплачений у розмірі, який відповідав обсягу поданої кожною з них апеляційної скарги, а передбачена пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» підстава для повернення судового збору відсутня.

Керуючись статтями 12, 133, 260, 261, 352, 356, 357, 367, 389 ЦПК України, статтями 4, 6, 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ

У задоволенні заяви ОСОБА_1 та клопотання ОСОБА_2 , поданого представником - адвокатом Міцкевич Світланою Іванівною, про повернення надмірно сплаченого судового збору - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова