Судові рішення

Постанова № 141302358 у справі № 911/2904/25 від 04.11.2026

Постанова від 04.11.2026 у господарській справі № 911/2904/25 (категорія «Оренди»). Суд: Північний апеляційний господарський суд, суддя Крижний О.М.

Справа№ 911/2904/25
СудПівнічний апеляційний господарський суд
СуддяКрижний О.М.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяОренди
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру10.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141302358

Сторони-компанії

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. Справа№ 911/2904/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Іванова В.П.

секретар судового засідання: Нечасний О.Л.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 (повний текст складено 27.05.2026)

та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна"

на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2026

у справі № 911/2904/25 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди за договором суборенди приміщення №270729-01 від 27.07.2023 у розмірі подвійної плати за найм речі на суму 3 476 029,34 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2025 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог задоволено, призначено здійснювати розгляд справи за остаточними позовними вимогами, що викладені у заяві позивача про зменшення розміру позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 3 224 657,68 грн.

Господарського суду Київської області від 27.01.2026 у справі № 911/2904/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди за договором суборенди приміщення №270729-01 від 27.07.2023 у розмірі подвійної плати за найм речі задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" неустойку за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди за договором суборенди приміщення № 270723-01 від 27.07.2023 у розмірі 1 612 328,84 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 38 695,89 грн В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановлено, що після припинення дії договору суборенди відповідач не повернув об`єкт суборенди у визначений договором строк, у зв`язку з чим користувався майном у період з 12.02.2025 по 11.04.2025.

Доводи відповідача щодо відсутності можливості своєчасного повернення приміщення судом першої інстанції відхилені як необґрунтовані, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів існування обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання відповідачем обов`язку з повернення майна у встановлений строк, посилання відповідача на необхідність здійснення господарської діяльності, відсутність альтернативних приміщень або складність переміщення майна не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для виконання зобов`язання.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про припинення договору та мав достатній час для вжиття заходів зі звільнення приміщення, однак, своєчасних дій не вчинив.

Суд першої інстанції вказав, що розмір неустойки з урахуванням, правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, за користування об`єктом оренди після закінчення дії договору має розраховуватись виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна, тобто, у тому числі, без подальшої щомісячної індексації), позивачем такий розмір нарахований надмірно, також до нього безпідставно включені суми відшкодування витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат, які також розраховані у подвійному розмірі, що не відповідає правовій природі спірної неустойки та порядку її обрахунку, правильним розміром неустойки за спірний період із розрахунку подвійної орендної плати за останній місяць оренди є 2 504 114,80 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що заявлений позивачем розмір неустойки у сумі 3 224 657,68 грн є значним та не відповідає наслідкам порушення зобов`язання, тому судом першої інстанції зменшений розмір неустойки до 1 612 328,84 грн, що включатиме неустойку за спірний період із розрахунку одного розміру орендної плати за останній місяць оренди майна на підставі договору, а також включатиме суми відшкодування усіх заявлених позивачем витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат, що відповідатиме принципам розумності, справедливості та співмірності, оскільки заявлений у позові розмір неустойки є явно надмірним у порівнянні із спричиненими збитками, відтак, зменшення цього розміру судом відновить баланс між сторонами, забезпечуючи розумну компенсацію, що відповідатиме реальним наслідкам порушення та не стане для кредитора джерелом безпідставного збагачення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" подано до Господарського суду Київської області заяву про ухвалення додаткового рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" подано до Господарського суду Київської області клопотання про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" 31 410,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" про ухвалення додаткового рішення відмовлено. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про ухвалення додаткового рішення відмовлено повністю. Судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у справі №911/2904/25 залишено за відповідачем.

Судом першої інстанції враховано, що дії адвоката до початку судового розгляду, а також ті, що охоплюються іншими видами послуг, не підлягають покладенню на сторону, що програла спір, зокрема, пунктом 1.2. додаткової угоди № 1 до договору передбачені послуги з правового аналізу матеріалів щодо можливостей стягнення боргу, формування правової позиції, збір доказів, що передувало зверненню до суду та повністю охоплюються послугами за пунктом 1.3. додаткової угоди № 1 до договору - складання, підписання та подання до суду позовної заяви, відтак, судом обрахований розмір відшкодування відповідачем цих судових витрат позивача з урахуванням того, що заявлені послуги дублюють одна одну, отже, не відповідають критеріям розумності та необхідності судових витрат, тому не підлягають покладенню на іншу сторону.

Суд першої інстанції врахував принципи розумності та співмірності та визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача у сумі 31 400,00 грн (дві третини від заявленого гонорару за виконання трьох пунктів договору, два з яких охоплюють один одного).

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача і того, що часткове задоволення позову також пов`язане зі зменшенням неустойки судом, суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача незалежно від пропорційності результатів вирішення спору, на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у розмірі 31 400,00 грн, що визначений судом як розумний та пропорційний, а судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідачем, незалежно від пропорційності результатів вирішення спору, на підставі частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" у розмірі 3 224 657, 68 грн.

16.06.2026 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" надійшла заява зміну апеляційної скарги, а саме, змінити апеляційну скаргу ТОВ "Веско Інвест" в пункті 2 прохальної частини апеляційної скарги та замість Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 у справі № 911/2904/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" задовольнити в повному обсязі, вважати вірним формулювання: Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 у справі № 911/2904/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" задовольнити в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 в частині задоволення позовних вимог. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Не погоджуючись із додатковим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2026 в частині задоволення клопотання ТОВ "Веско Інвест" 31 410,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні клопотання відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт (позивач) зазначає, судом першої інстанції встановлено, що комунальні і експлуатаційні платежі підлягають виключенню з розрахунку, а сума неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі нарахована надмірно і є явно завеликою, порівняно із збитками кредитора.

Апелянт (позивач) зазначає, що судом першої інстанції не враховані умови пн. 3.7. договору суборенди приміщення, що призвело до помилкового висновку про безпідставність включення суми відшкодування витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат на утримання майна протягом спірного періоду. Так, суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та суми відшкодування комунальних платежів беззаперечно відносяться до орендної плати (плати за найм речі) та підглядають включенню в розрахунок, доказів протилежного матеріали справи не містять. Окрім того, обов`язок з відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та відшкодування комунальних платежів виник у відповідача після закінчення строку дії договору (11.02.2024), відповідно, позивач обмежений у виборі способу захисту та після припинення строку дії договору, має право на стягнення виключно неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди.

Позивач вказує, що ним заявлена до стягнення неустойка в розмірі подвійної плати за найм речі з урахуванням базової орендної ставки станом на 2023 р. (160 грн. та 28 грн. за 1 м2), в той час, як розмір орендної ставки щорічно змінювався за рахунок індексації та станом на день припинення дії договору, на 11.02.2025, становив 195 грн. та 35.5 грн. за за 1 м2 (з урахуванням додаткової угоди № 3 до договору). Не взявши вищенаведені обставини до уваги, не надавши належної оцінки вимогам пункту 3.6. договору суборенди, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, про те, що сума неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі нарахована позивачем надмірно, є явно завеликою порівняно із збитками кредитора та необґрунтовано зменшив розмір неустойки до 1 612 328 грн. 84 коп., яка фактично не покрила розмір збитків позивача, понесених у зв`язку із перебуванням приміщення в протиправному користуванні відповідача.

За доводами апелянта (позивача) суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково фактично звільнив відповідача від відповідальності, встановленої статтею 785 Цивільного кодексу України, що нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що призвело до порушення балансу інтересів сторін, внаслідок уникнення відповідача від відповідальності.

Апелянт (відповідач) не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення неустойки, посилаюся на те, що позивачем на актів приймання виконаних робіт (послуг) були виписані податкові накладні (в тому числі за період лютий-квітень 2025), в яких позивачем зазначено, що вказані податкові накладні складено саме на поставку послуг з суборенди складського приміщення та компенсації експлуатаційних витрат у вказаний період. Таким чином, на підставі первинних бухгалтерських документів, позивачем у бухгалтерському та податковому обліку в період з 11.02.2025 по 11.04.2025 обліковувалась господарська операція з надання послуг з суборенди складського приміщення та компенсації експлуатаційних витрат на підставі договору суборенди, тобто відповідно до її реального економічного змісту. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

За доводами апелянта (відповідача) судом першої інстанції не надано належної оцінки поведінки позивача. Так, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачем, визначених умовами договору суборенди заходів/вчинення дій до вивільнення приміщення та/або його повернення, зокрема, надіслання відповідачу Акту передачі-приймання Приміщення датою закінчення строку дії Договору, складання Акту про звільнення Приміщення на підтвердження прийняття орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна в порядку, визначеному умовами Договору. В той же час, при добросовісному дотриманні позивачем визначених вище умов Договору, приміщення вважалося б повернутим після спливу 3 (трьох календарних) днів з дати закінчення договору - 15.02.2025, що унеможливлює звернення із даним позовом та отримання позивачем надмірних платежів шляхом застосування визначеної частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за період з 16.02.2025 по 11.04.2025, оскільки бездіяльність позивача не може мати наслідком покладення на відповідача відповідальності, визначеної частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення (апелянт) відповідач посилається на те, що визначений у додатковій угоді №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги №ВІ-352/08-07/25/1 від 08.07.2025 характер правничої допомоги (суть доручення) не відповідає предмету спору (стягнення неустойки), заявленого у даній справі, що дає підстави для висновку про недоведеність взаємозв`язку наведеного вище Договору про надання правничої (правової) допомоги та Додаткової угоди до нього із даною справою. Відсутність належного підтвердження зв`язку між наданими адвокатом послугами та предметом даного спору виключає можливість покладення відповідних витрат на іншу сторону в порядку розподілу судових витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" не погоджується із апеляційною скаргою позивача та зазначає, що база нарахування неустойки визначається виключно платою за корисні властивості майна (наймання об`єкта), а не за обслуговування цього майна, сервісні чи житлово-комунальні послуги. Включення фіксованих суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та місць загального користування Терміналу та сум відшкодування комунальних платежів, які залежать від розміру спожитих комунальних послуг (електроенергія, опалення) до складу орендної плати умовами п.3.7 договору не змінює правової природи зазначених витрат, які не є платою за найм речі.

Так, експлуатаційні платежі це платежі за обслуговування та утримання, в тому числі, місць загального користування (як зазначено в Договорі), а не найманого майна; комунальні платежі - це компенсаційні платежі на користь третіх осіб, які хоч і пов`язані із наймом речі (орендою конкретно визначеного майна), проте не є платою за найм такого майна, а їх розмір після закінчення строку дії Договору суборенди матеріалами справи не підтверджено.

За доводами відповідача, відшкодування зазначених витрат за своєю правовою природою не є орендною платою в розумінні норм Цивільного кодексу України, відтак на таке відшкодування не може нараховуватись неустойка відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач не погоджується із розрахунками позивача, наведеними в апеляційній скарзі, вказує, що вони здійснені без урахування базового розміру орендної плати, визначеного договором.

Також відповідач вважає безпідставними посилання апелянта (позивача) щодо застосування судом першої інстанції приписів статті 551 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" не погоджується із апеляційною скаргою відповідача на рішення та вказує, що відповідач, в апеляційній скарзі, лише продублював аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив, під час розгляду справи судом першої інстанції.

Позивач звертає увагу суду на те, що акти наданих послуг і податкові накладні, які складені позивачем в односторонньому порядку не свідчать про продовження строку дії договору суборенди, погодження позивача на продовження дії договору суборенди.

Акт тимчасового доступу до приміщення взагалі не стосується переданої відповідачу в суборенду площини, а свідчить про надання власником будівлі тимчасового дострокового доступу до об`єкта оренди, який відповідач мав намір орендувати у власника приміщення після 11 квітня 2025р., відмінної від переданої відповідачу за спірним договором суборенди.

Невиконання відповідачем обов`язку з повернення майна, за відсутності доведених об`єктивних перешкод, є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України, а відтак, судом першої інстанції вірно застосовано норму матеріального права у спірних правовідносинах.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" не погоджується із апеляційною скаргою відповідача на додаткове рішення, зазначаючи, що відповідачем жодним доказом не доведена наявність іншого спору за одним і тим самим договором, до цього самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав. Заперечення відповідача носять суто формальний характер та необґрунтовані жодним належним доказом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія" не скористалось правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

12.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендарю передано у строкове платне користування складські приміщення, розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, село Білогородка, вулиця Компресорна, будинок

27.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" (Суборендар) укладено договір суборенди приміщення №270723-01 від 27.07.2023, на підставі якого Орендодавець надає Суборендарю, а Суборендар приймає в тимчасове платне використання на умовах суборенди складські приміщення (частину приміщень) (надалі - "Приміщення") другої черги Логістичного терміналу з сервісним обслуговуванням автотранспорту "AMTEL" класу "А" (надалі - "Термінал") на умовах, встановлених Договором.

Місцезнаходження Терміналу: Київська обл., Бучанський район, с. Білогородка, вул. Компресорна, 3.

Склад об`єкта суборенди (Приміщення): складське приміщення площею 4 032,7 (чотири тисячі тридцять дві цілих сім десятих) кв.м.

Цільове призначення суборенди: використання Приміщень для зберігання вантажів, а також операції, пов`язані з прийманням, обліком, сортуванням, пакуванням або розпакуванням, переміщенням, відвантаженням товару, а також для розміщення офісу.

Відповідно до пункту 3.1 договору Суборендар зобов`язаний вносити плату за користування Приміщенням (орендну плату) та інші платежі в розмірах, у порядку та в строки, обумовлені Договором.

У пункті 3.2 договору Сторони дійшли згоди, що Орендний платіж на період 1 (один) календарний місяць, починаючи з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Приміщення ("Акт приймання-передачі"), по 31.08.2023 року включно, буде визначатися сумою відшкодовування Орендодавцю витрат, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу в розмірі 28 грн. (двадцять вісім гривень) за один квадратний метр Приміщення за місяць без урахування ПДВ 20% згідно п.п. 3.10 цього Договору.

Сторони підтверджують своє розуміння, що після закінчення періоду в 1 (один) календарний місяць, починаючи з Дати Початку Оренди, по 31.07.2025 року включно, Орендний Платіж буде визначатися виходячи з умов п.п. 3.2.1. та 3.6.

За приписами пункту 3.2.1 договору Орендний платіж за складські Приміщення за період суборенди після підписання Акту приймання-передачі приміщення з 1 вересня 2023 року і до 31 липня 2025 року встановлюється за ставкою 160,00 (сто шістдесят гривень, 00 копійок) за 1 кв. м. без урахування ПДВ за один календарний місяць.

У пункті 3.6 договору Сторони погодили щорічну зміну місячної орендної плати шляхом її індексації у розмірі 7 %, що буде застосовуватися з 15.09.2023 р. та 8%, що буде застосовуватися з 15.09.2024 р.

Відповідно до пункту 3.7 договору Орендна плата включає в себе: фіксовану суму орендного платежу, фіксовані суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу, суму відшкодування комунальних платежів, які залежать від розміру спожитих комунальних послуг (електроенергія, опалення). Орендна плата не включає в себе телекомунікаційні платежі.

За приписами пункту 3.9 договору Суборендар відшкодовує Орендодавцю індивідуальні витрати на комунальні послуги (електроенергія, опалення) згідно відповідних рахунків не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання таких рахунків від Орендодавця.

Суборендар відшкодовує Орендодавцю витрати на електроенергію згідно показників індивідуальних лічильників в межах орендованої площі Приміщення, а щодо витрат на електроенергію в місцях загального користування - пропорційно площі Приміщення до площі місць загального користування (пункт 3.9.1 договору).

З метою правильного обчислення показників Замовник та Орендодавець письмово фіксують показники індивідуальних лічильників станом на момент початку перебігу строку суборенди Приміщення. Початкові показники лічильників фіксуються в Акті приймання-передачі Приміщення (пункт 3.9.2 договору).

Суборендар відшкодовує Орендодавцю витрати на опалення пропорційно площі Приміщення до загальної площі підлоги Терміналу (пункт 3.9.3 договору).

Відповідно до пункту 3.10 договору Суборендар відшкодовує Орендодавцю витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу в розмірі 28 грн. (двадцять вісім гривень) за один квадратний метр Приміщення за місяць без урахування ПДВ 20%. Орендодавець має право змінити розмір витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу починаючи з 15.09.2023 р., однак не більше ніж на 10 % та не частіше одного разу в рік.

Пунктом 3.10.1 договору встановлено, що Витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу включають в себе наступні витрати: послуги з управління Терміналом; обслуговування всіх інженерних систем Терміналу: опалення, відео спостереження, систем пожежної сигналізації і пожежогасіння; витрати на загальну охорону периметру Терміналу; функціонування пропускного режиму; витрати на страхування Приміщення; прибирання місць загального користування й території Терміналу; прибирання громадських туалетів, ліфтів, вивіз сміття і снігу з місць загального користування; відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою податку на земельну ділянку та на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; інші необхідні експлуатаційні витрати, якщо інше не буде встановлено додатковою угодою Сторін.

11.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" повідомлення про дострокове розірвання договору суборенди від 12.10.2020, у зв`язку з чим відповідно до умов договору його дію було припинено через 6 місяців з моменту отримання такого повідомлення.

11.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" підписано акт повернення нежитлового приміщення, відповідно до якого орендоване майно повернуто орендодавцю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" фактично продовжувало користування спірним приміщенням у період після припинення дії договору суборенди, зокрема у період з лютого 2025 року по 11.04.2025, що не заперечується сторонами.

29.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна логістична компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" укладений договір оренди складських приміщень, 12.04.2025 сторонами підписаний акт приймання-передачі приміщення на виконання зазначеного договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" нарахувало та заявило про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" 3 224 657,68 грн. неустойки за період з 12.02.2025 по 10.04.2025.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" подано до Господарського суду Київської області заяву про ухвалення додаткового рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" подано до Господарського суду Київської області клопотання про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" 31 410,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" про ухвалення додаткового рішення відмовлено. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про ухвалення додаткового рішення відмовлено повністю. Судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у справі №911/2904/25 залишено за відповідачем.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується після припинення дії договору суборенди відповідач не повернув об`єкт суборенди у визначений договором строк та користувався майном у період з 12.02.2025 по 11.04.2025.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач був належним чином повідомлений про припинення договору (за шість місяців до закінчення договору) та мав достатній час для вжиття заходів зі звільнення приміщення, однак, своєчасних дій не вчинив.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача щодо відсутності можливості своєчасного повернення приміщення як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів існування обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання відповідачем обов`язку з повернення майна у встановлений строк, посилання відповідача на необхідність здійснення господарської діяльності, відсутність альтернативних приміщень або складність переміщення майна не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для виконання зобов`язання.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що розмір неустойки з урахуванням, правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, за користування об`єктом оренди після закінчення дії договору має розраховуватись виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна, тобто, у тому числі, без подальшої щомісячної індексації), позивачем такий розмір нарахований надмірно, також до нього безпідставно включені суми відшкодування витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат, які також розраховані у подвійному розмірі, що не відповідає правовій природі спірної неустойки та порядку її обрахунку, правильним розміром неустойки за спірний період із розрахунку подвійного орендного платежу за останній місяць оренди є 2 504 114,80 грн.

Між тим, дійшовши правильного висновку що включення суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу, відшкодування комунальних платежів, які залежать від розміру спожитих комунальних послуг (електроенергія, опалення) не відповідає правовій природі спірної неустойки та порядку її обрахунку, суд першої інстанції дійшов до висновку про зменшення неустойки до 1 612 328,84 грн., що включатиме неустойку за спірний період із розрахунку одного розміру орендної плати за останній місяць оренди майна на підставі договору, а також включатиме суми відшкодування усіх заявлених позивачем витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат, що відповідатиме принципам розумності, справедливості та співмірності, оскільки заявлений у позові розмір неустойки є явно надмірним у порівнянні із спричиненими збитками, відтак, зменшення цього розміру судом відновить баланс між сторонами, забезпечуючи розумну компенсацію, що відповідатиме реальним наслідкам порушення та не стане для кредитора джерелом безпідставного збагачення.

Таким чином дійшовши висновку, що правильним розміром неустойки за спірний період із розрахунку подвійного орендного платежу за останній місяць оренди є 2 504 114,80 грн., місцевий господарський суд в подальшому надав оцінку щодо розміру неустойки у сумі 3 224 657,68 грн. (що включає неустойку та подвійний розмір суми відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу та відшкодування комунальних платежів), що заявлений розмір неустойки є неспівмірним, тобто надав оцінку неправильному розміру неустойки.

Апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про зменшення розміру неустойки на 50% (із розрахунку одного розміру орендної плати), оскільки позивачем нарахована та заявлена до стягнення неустойка із розрахунку розміру орендного платежу за ставкою 160,00 грн за 1 кв. м. без урахування ПДВ та зміни місячної орендної плати шляхом її індексації, тобто стягнутий розмір неустойки стягнуто фактично у розмірі, меншому від розміру орендної плати, яка б підлягала сплаті у разі продовження договірних орендних правовідносин.

Судом першої інстанції правильно враховано, що дії адвоката до початку судового розгляду, а також ті, що охоплюються іншими видами послуг, не підлягають покладенню на сторону, що програла спір, зокрема, пунктом 1.2. додаткової угоди № 1 до договору передбачені послуги з правового аналізу матеріалів щодо можливостей стягнення боргу, формування правової позиції, збір доказів, що передувало зверненню до суду та повністю охоплюються послугами за пунктом 1.3. додаткової угоди № 1 до договору - складання, підписання та подання до суду позовної заяви, відтак, судом обрахований розмір відшкодування відповідачем цих судових витрат позивача з урахуванням того, що заявлені послуги дублюють одна одну, отже, не відповідають критеріям розумності та необхідності судових витрат, тому не підлягають покладенню на іншу сторону.

Апеляційний господарський суд погоджується із врахуванням судом першої інстанції принципів розумності та співмірності та визначення розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача у сумі 31 400,00 грн.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апелянт (позивача) про неврахування судом першої інстанції умов п. 3.7. договору суборенди приміщення, що призвело до помилкового висновку про безпідставність включення суми відшкодування витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат на утримання майна протягом спірного періоду. В цій частині апеляційний господарський суд частково погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

Так, умовами договору передбачено, що Суборендар відшкодовує Орендодавцю індивідуальні витрати на комунальні послуги (електроенергія, опалення) згідно відповідних рахунків не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання таких рахунків від Орендодавця.

Суборендар відшкодовує Орендодавцю витрати на електроенергію згідно показників індивідуальних лічильників в межах орендованої площі Приміщення, а щодо витрат на електроенергію в місцях загального користування - пропорційно площі Приміщення до площі місць загального користування (пункт 3.9.1 договору).

Суборендар відшкодовує Орендодавцю витрати на опалення пропорційно площі Приміщення до загальної площі підлоги Терміналу (пункт 3.9.3 договору).

Пунктом 3.10.1 договору встановлено, що Витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу включають в себе наступні витрати: послуги з управління Терміналом; обслуговування всіх інженерних систем Терміналу: опалення, відео спостереження, систем пожежної сигналізації і пожежогасіння; витрати на загальну охорону периметру Терміналу; функціонування пропускного режиму; витрати на страхування Приміщення; прибирання місць загального користування й території Терміналу; прибирання громадських туалетів, ліфтів, вивіз сміття і снігу з місць загального користування; відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою податку на земельну ділянку та на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; інші необхідні експлуатаційні витрати, якщо інше не буде встановлено додатковою угодою Сторін.

Таким чином, сторонами в договорі суборенди, крім фіксованого розміру орендного платежу (плати за найм речі) передбачили відшкодування витрат на це майно: Витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу та Відшкодування комунальних платежів (електроенергія, опалення).

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта (позивача), що обов`язок з відшкодування витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням приміщення та відшкодування комунальних платежів виник у відповідача після закінчення строку дії договору (11.02.2024), тому позивач обмежений у виборі способу захисту та після припинення строку дії договору, має право на стягнення виключно неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди.

Так, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 сформульовано таку правову позицію:

користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України;

оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21 вказав, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, не звернули уваги на те, що позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату.

З наведеного вбачається, що після закінчення договору оренди орендодавець має право на стягнення не плати за найм речі, а на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі без урахування ПДВ, без застосування індексу інфляції (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України).

Водночас, відшкодування витрат на це майно (Витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Приміщення та місць загального користування Терміналу та Відшкодування комунальних платежів (електроенергія, опалення)) підлягають відшкодуванню орендодавцю на підставі виставлених рахунків і не включаються до суми неустойки.

Апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта (позивача), що зменшення розміру неустойки на 50% (із розрахунку одного розміру орендної плати) фактично призвело до стягнення неустойки у розмірі, меншому від розміру орендної плати, яка б підлягала сплаті у разі продовження договірних орендних правовідносин, оскільки позивачем нарахована та заявлена до стягнення неустойка із розрахунку розміру орендного платежу за ставкою 160,00 грн за 1 кв. м. без урахування ПДВ та зміни місячної орендної плати шляхом її індексації.

Апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта (відповідача), що неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності, однак звертає увагу, що неустойка (в частині нарахованої на орендний платіж) нарахована та заявлена до стягнення позивачем без урахування ПДВ та зміни місячної орендної плати шляхом її індексації, що повністю відповідає правовій природі неустойки.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта (відповідача), що судом першої інстанції не надано належної оцінки поведінки позивача щодо вжиття визначених умовами договору суборенди заходів/вчинення дій до вивільнення приміщення та/або його повернення, зокрема, надіслання відповідачу Акту передачі-приймання Приміщення датою закінчення строку дії Договору, складання Акту про звільнення Приміщення на підтвердження прийняття орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна в порядку, визначеному умовами Договору.

Так, із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був завчасно повідомлений про припинення договору (за шість місяців), а отже можна дійти висновку, що у орендаря була можливість повернути майно з оренди, однак була відсутня воля останнього на вказані дії.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач вчиняв активні дії щодо реалізації свого обов`язку із повернення майна.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апелянта (відповідача), викладеними в апеляційній скарзі на додаткове рішення, що визначений у додатковій угоді №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги №ВІ-352/08-07/25/1 від 08.07.2025 характер правничої допомоги (суть доручення) не відповідає предмету спору (стягнення неустойки), заявленого у даній справі, що дає підстави для висновку про недоведеність взаємозв`язку наведеного вище Договору про надання правничої (правової) допомоги та Додаткової угоди до нього із даною справою.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини відповідача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг позивачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Сторона має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки відповідача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата відповідачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення відповідачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок позивача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 05.03.2026 у справі 917/1161/25 сформувала такі висновки:

(1) у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем;

(2) при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду;

(3) у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.

Матеріалами справи підтверджується надання правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест".

Судом першої інстанції правильно враховано, що дії адвоката до початку судового розгляду, а також ті, що охоплюються іншими видами послуг, не підлягають покладенню на сторону, що програла спір, зокрема, пунктом 1.2. додаткової угоди № 1 до договору передбачені послуги з правового аналізу матеріалів щодо можливостей стягнення боргу, формування правової позиції, збір доказів, що передувало зверненню до суду та повністю охоплюються послугами за пунктом 1.3. додаткової угоди № 1 до договору - складання, підписання та подання до суду позовної заяви, відтак, судом обрахований розмір відшкодування відповідачем цих судових витрат позивача з урахуванням того, що заявлені послуги дублюють одна одну, отже, не відповідають критеріям розумності та необхідності судових витрат, тому не підлягають покладенню на іншу сторону.

Суд першої інстанції врахував принципи розумності та співмірності та визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача у сумі 31 400,00 грн (дві третини від заявленого гонорару за виконання трьох пунктів договору, два з яких охоплюють один одного).

Апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу у сумі 31 400,00 грн. є співмірним для покладення цих витрат на відповідача, в тому числі й за наслідками перегляду рішення а апеляційному порядку та ухваленням нового за результатами такого перегляду.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2026, зокрема, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про ухвалення додаткового рішення відмовлено повністю. Судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у справі №911/2904/25 залишено за відповідачем.

Оскільки апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на додаткове рішення не містить вимог в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про ухвалення додаткового рішення та залишення судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у справі №911/2904/25 за відповідачем, апеляційним господарським судом додаткове рішення в цій частині не переглядається.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Частиною 1 статті 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України закріплено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини, зважаючи на особливості предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Однією із основних умов застосування положень статті 785 Цивільного кодексу України щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 344/7849/15-ц.

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За змістом наведеної норми, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

В свою чергу частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, стягнення передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі після припинення договору найму.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 сформульовано таку правову позицію:

користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України;

оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

За змістом статей 610-612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Законодавець у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідною є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої цією нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а також у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1806/17.

Суд враховує, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Як зазначалось вище, за змістом положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно статті 233 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до абзацу 7.2. Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року у справі №910/14706/22 санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).

Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що розмір неустойки з урахуванням, правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21, за користування об`єктом оренди після закінчення дії договору має розраховуватись виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна, тобто, у тому числі, без подальшої щомісячної індексації), позивачем такий розмір нарахований надмірно, також до нього безпідставно включені суми відшкодування витрат на утримання майна протягом спірного у справі періоду: відшкодування вартості електроенергії, вартості та розподілу природного газу, компенсацій експлуатаційних витрат, які також розраховані у подвійному розмірі, що не відповідає правовій природі спірної неустойки та порядку її обрахунку, правильним розміром неустойки за спірний період із розрахунку подвійного орендного платежу за останній місяць оренди є 2 504 114,80 грн.

Враховуючи, що позивачем нарахована та заявлена до стягнення неустойка із розрахунку розміру в частині орендного платежу за ставкою 160,00 грн за 1 кв. м. без урахування ПДВ та зміни місячної орендної плати шляхом її індексації, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.

Апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу у сумі 31 400,00 грн. є співмірним для покладення цих витрат на відповідача, в тому числі й за наслідками розгляду перегляду рішення а апеляційному порядку та ухваленням нового за результатами такого перегляду.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2026, зокрема, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про ухвалення додаткового рішення відмовлено повністю. Судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у справі №911/2904/25 залишено за відповідачем.

Оскільки апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на додаткове рішення не містить вимог в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про ухвалення додаткового рішення та залишення судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у справі №911/2904/25 за відповідачем не містить, апеляційним господарським судом додаткове рішення в цій частині не переглядається.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

За наслідками апеляційного перегляду. Апеляційним господарським судом встановлено неповне з`ясував обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тому колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а рішення скасуванню з прийняттям нового про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди за договором суборенди приміщення №270729-01 від 27.07.2023 у розмірі подвійної плати за найм речі у сумі 2 504 114,80 грн.

Судові витрати

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та за подання апеляційної скарги покладаються на апелянт сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" про стягнення 3 224 657,68 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" (03115, місто Київ, вулиця Феодори Пушиної, будинок 32, ідентифікаційний код 37779566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" (08290, Київська область, місто Ірпінь, смт Гостомель, вулиця Свято-Покровська, будинок 141-П, ідентифікаційний код 35142088) неустойку за несвоєчасне повернення об`єкта суборенди за договором суборенди приміщення №270729-01 від 27.07.2023 у розмірі подвійної плати за найм речі у сумі 2 504 114,80 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 30 049,38 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

4. В іншій частині апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 27.01.2026 залишити без задоволення.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" (03115, місто Київ, вулиця Феодори Пушиної, будинок 32, ідентифікаційний код 37779566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" (08290, Київська область, місто Ірпінь, смт Гостомель, вулиця Свято-Покровська, будинок 141-П, ідентифікаційний код 35142088) 45074,07 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Веско Інвест" (08290, Київська область, місто Ірпінь, смт Гостомель, вулиця Свято-Покровська, будинок 141-П, ідентифікаційний код 35142088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" (03115, місто Київ, вулиця Феодори Пушиної, будинок 32, ідентифікаційний код 37779566) 6484,89 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС Україна" на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2026 - залишити без задоволення.

8. Додаткове рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2026 - залишити без змін.

9. Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 287 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 09.11.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді А.Г. Майданевич

В.П. Іванов

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
04.11.2026 Постанова № 141302355 Північний апеляційний господарський суд
04.11.2026 Ухвала № 141302332 Північний апеляційний господарський суд
05.10.2026 Ухвала № 140497887 Північний апеляційний господарський суд
30.09.2026 Ухвала № 140228317 Північний апеляційний господарський суд
28.09.2026 Ухвала № 140125838 Північний апеляційний господарський суд
02.09.2026 Ухвала № 139473996 Північний апеляційний господарський суд
03.07.2026 Ухвала № 137955220 Північний апеляційний господарський суд
03.07.2026 Ухвала № 137955219 Північний апеляційний господарський суд
22.06.2026 Ухвала № 137759376 Північний апеляційний господарський суд
22.06.2026 Ухвала № 137645537 Північний апеляційний господарський суд
22.06.2026 Ухвала № 137645536 Північний апеляційний господарський суд
05.03.2026 Рішення № 136865961 без тексту Господарський суд Київської області
13.02.2026 Ухвала № 134067746 без тексту Господарський суд Київської області
27.01.2026 Рішення № 136865960 без тексту Господарський суд Київської області
18.12.2025 Ухвала № 132785354 без тексту Господарський суд Київської області
17.12.2025 Ухвала № 132643629 без тексту Господарський суд Київської області
11.11.2025 Ухвала № 131939974 без тексту Господарський суд Київської області
14.10.2025 Ухвала № 131318443 без тексту Господарський суд Київської області
09.10.2025 Ухвала № 130858419 без тексту Господарський суд Київської області
12.09.2025 Ухвала № 130157501 без тексту Господарський суд Київської області

Стежити за судами компанії

Лист на пошту, щойно в реєстрі зʼявиться нове рішення зі стороною ЄДРПОУ 35142088. Одна компанія щотижня безкоштовно, до 50 компаній щоденно на платному тарифі.

Підключити моніторинг