Постанова № 141385942 у справі № 346/1670/26 від 22.10.2026

Справа № 346/1670/26

Провадження № 22-ц/4808/1403/26

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю особи, яка подала апеляційну скаргу адвоката Рогалевича А.Б. в інтересах відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рогалевич Андрій Борисович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Васильковським В.В. 04 травня 2026 року в м. Коломия Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів.

Позов мотивовано тим, що 29 липня 2009 року між сторонами зареєстровано шлюб, який рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2016 року розірвано.

У шлюбі сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір`ю та перебувають на її утриманні.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2018 року у справі № 346/3626/18 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі по 1 000 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

На думку позивачки, з часу ухвалення зазначеного рішення істотно змінилися обставини, які відповідно до положень статті 192 Сімейного кодексу України є підставою для зміни розміру аліментів.

Зокрема, за період з 2018 року суттєво зросли прожитковий мінімум, рівень інфляції, вартість продуктів харчування, одягу, комунальних послуг, медичного забезпечення та освітніх послуг. Крім того, з 24 лютого 2022 року в Україні діє правовий режим воєнного стану, що спричинив значне подорожчання більшості товарів і послуг, необхідних для належного забезпечення дітей.

Позивачка зазначає, що зі збільшенням віку дітей закономірно зростають і витрати на їх утримання, навчання, розвиток, лікування, дозвілля та інші повсякденні потреби. Встановлений у 2018 році розмір аліментів, навіть з урахуванням індексації, вже не забезпечує належного рівня матеріального утримання дітей та не відповідає їхнім реальним потребам.

Також позивачка вказує, що майновий стан відповідача змінився на краще, оскільки з лютого 2026 року він проходить військову службу та отримує регулярне грошове забезпечення, що свідчить про наявність у нього реальної можливості брати участь в утриманні дітей у більшому обсязі.

З урахуванням наведеного, позивачка просить змінити визначений рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2018 року у справі № 346/3626/18 спосіб стягнення аліментів, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - у розмірі 1/2 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше мінімального розміру аліментів, встановленого законом для кожної дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року задоволено позов. Змінено спосіб стягнення аліментів. Суд ухвалив стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частки усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно і до повноліття дітей, а також стягнути з нього на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 копійок. Допущено до негайного виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

В інтересах ОСОБА_1 його представником адвокатом Рогалевичем А.Б. подана апеляційна скарга, у якій зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач є військовослужбовцем ЗСУ та проходить військову службу, що істотно впливає на можливість реалізації ним своїх процесуальних прав, зокрема прав на подання відзиву, клопотань, доказів та заперечень. У нього відсутня можливість своєчасного отримання кореспонденції, ознайомлення з матеріалами справи та подання процесуальних документів. Справа розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а оскільки він проходить військову службу, то не зміг скористатися правом на подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Вважає, що суд, враховуючи його перебування на військовій службі, мав зупинити провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі ЗСУ. Факт проходження відповідачем військової служби не є спірним між сторонами, оскільки визнається самим відповідачем та прямо зазначений у позовній заяві.

Зазначив, що у провадженні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває цивільна справа № 346/1253/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорення батьківства щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Результат розгляду цієї справи має безпосереднє преюдиційне значення для правильного вирішення справи № 346/1670/26, оскільки від встановлення або спростування факту батьківства ОСОБА_1 залежить виникнення, зміна чи припинення взаємних прав та обов`язків сторін, у тому числі аліментних зобов`язань. Таким чином, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 346/1253/26 існує об`єктивна неможливість розгляду справи № 346/1670/26, бо обставини, які підлягають встановленню у справі про оспорення батьківства, мають преюдиційне значення для даного спору.

Крім того, під час підготовчого судового засідання, яке відбулося 11 травня 2026 року у справі № 346/1253/26, представником відповідача повідомлено суд, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_6 . У зв`язку з цим ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року у справі № 346/1253/26 призначено судову молекулярно-генетичну експертизу. Предметом дослідження визначено встановлення наявності чи відсутності біологічного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто вирішується ключове питання щодо біологічного батьківства дитини.

За таких обставин у даній справі наявні передбачені пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України підстави для зупинення провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 346/1253/26.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Позиція інших учасників справи:

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу у якому зазначила, що вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції зупинити провадження у справі до припинення його перебування у складі Збройних Сил України, фактично посилаючись на те, що проходження ним військової служби є підставою для обов`язкового зупинення розгляду справи. ОСОБА_2 вважає такі доводи апелянта безпідставними, оскільки вони не враховують характер спірних правовідносин, предмет спору та найкращі інтереси дітей.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан або залучених до проведення антитерористичної операції. Разом з тим, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факт перебування особи на військовій службі не є безумовною підставою для автоматичного зупинення провадження у справі.

У даній справі апелянтом не надано належних доказів того, що військова частина, у якій він проходить службу, безпосередньо залучена до виконання бойових завдань у зоні бойових дій або що він об`єктивно позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.

Крім того, інтереси дітей у справах щодо аліментів мають першочергове значення. Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Вважає, що зупинення провадження у справі про збільшення розміру аліментів на невизначений строк фактично призведе до порушення права дітей на належне утримання, оскільки потреби дітей існують щоденно та не можуть бути відкладені до завершення військової служби відповідача.

Відповідач має представника, який подав апеляційну скаргу та здійснює захист його інтересів у даній справі. Сам факт проходження військової служби не свідчить про неможливість участі відповідача у процесі та реалізації ним своїх процесуальних прав.

У цій справі предметом розгляду є забезпечення належного утримання дітей, а тому їхні права та інтереси мають переважати над процесуальними інтересами відповідача щодо відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, просила, залишити без змін рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.05.2026 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Особа, яка подала апеляційну скаргу адвокат Рогалевич А.Б. в інтересах відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити цю скаргу з підстав наведених у ній.

Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності оcоби, яка не з`явилася у судове засідання.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу адвоката Рогалевича А.Б. в інтересах відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Встановлені обставини справи:

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.07.2016 року розірвано шлюб між сторонами, зареєстрований 22.07.2009 року у виконкомі Старогвіздецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської, актовий запис №5 (а.с. 7). Неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.09.2018 року по справі № 346/3626/18 вирішено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щомісячно в розмірі по 1000 грн на кожну дитину та до досягнення ними повноліття (а.с. 8-9).

У відповіді № 336530 від 16.09.2026 року з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів міститься інформація про те, що за період з 1 кварталу 2026 року по 3 квартал 2026 року, тобто з березня 2026 року по липень 2026 року ОСОБА_1 отримував дохід у розмірі 175433, 37 грн (а.с.90).

Згідно Витягу з Державного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин станом на 08.10.2026 року відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважається зниклим безвісти на території бойових дій (а.с.99).

Застосовані норми права та мотиви з яких виходить апеляційний суд:

Статтею 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість.

27 лютого 1991 року Верховна Рада України постановою № 789-XII ратифікувала Конвенцію про права дитини, прийняту на 44-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, якою визнала необхідність особливого захисту дитини, що була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року, Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (в статті 10), а також у статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей.

Згідно з статтею 3 Конвенції про права дитини (1989 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2018 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі по 1 000 грн щомісячно на кожну дитину.

Відповідач із лютого 2026 року проходить військову службу у складі Збройних Сил України. Посилаючись на цю обставину, представник апелянта у апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції не врахував обмеження, зумовлені виконанням ним військового обов`язку, які перешкоджали своєчасному отриманню судової кореспонденції, ознайомленню з матеріалами справи та реалізації процесуальних прав, а тому мав зупинити провадження у справі.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, є передбаченою законом підставою для обов`язкового зупинення провадження. Водночас застосування цієї процесуальної норми має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних правовідносин та необхідності забезпечення реальної можливості учасника справи реалізувати свої процесуальні права.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 (провадження № 61-2354св24), вирішуючи питання про зупинення провадження у справі щодо зміни способу та розміру стягнення аліментів у зв`язку з проходженням відповідачем військової служби, суд має враховувати не лише факт перебування особи у складі Збройних Сил України, а й те, чи мала вона можливість висловити свою позицію щодо позовних вимог, чи користується правовою допомогою, а також чи підтверджено належними доказами обставини виконання бойових завдань та об`єктивної неможливості участі у судовому процесі.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідач реалізував право на участь у розгляді справи у суді першої інстанції через свого представника адвоката Рогалевича А.Б., з яким уклав договір про надання правничої допомоги особисто. Представник відповідача мав можливість викласти та обґрунтувати позицію відповідача як у письмових процесуальних документах. За таких обставин факт проходження відповідачем військової служби не є достатнім для висновку про порушення його права на судовий захист, а доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Не змінює наведеного висновку і посилання представника апелянта на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням сторони або з власної ініціативи суду розгляд справи може проводитися в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, розгляд справи без виклику учасників є передбаченою законом формою спрощеного позовного провадження. Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач або його представник заявляли клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін. Лише саме припущення про неможливість подання такого клопотання у зв`язку з проходженням військової служби не є достатнім для встановлення порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів не встановила, що обраний судом першої інстанції порядок розгляду справи позбавив відповідача можливості захищати свої права та інтереси або призвів до неправильного вирішення спору.

Окремої оцінки потребує довід апеляційної скарги про наявність у провадженні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області іншої цивільної справи № 346/1253/26 за позовом відповідача до позивачки про оспорення батьківства щодо однієї з дітей.

На обгрунтування цього доводу апелянт зазначає, що встановлення або спростування факту його біологічного батьківства має безпосереднє значення для визначення обсягу сімейних та аліментних правовідносин сторін, а тому до завершення розгляду зазначеної справи існує об`єктивна неможливість вирішення спору про зміну способу стягнення аліментів.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України обов`язок суду зупинити провадження виникає за наявності об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи. При цьому факт перебування у провадженні суду іншої справи, навіть якщо вона стосується правовідносин між тими самими сторонами, не є достатньою підставою для застосування зазначеної норми.

Для зупинення провадження необхідно встановити, що обставини, які мають бути з`ясовані в іншій справі, є такими, без встановлення яких суд позбавлений можливості вирішити спір, що перебуває на його розгляді.

Як убачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, у справі № 346/1253/26 відповідач оспорює своє батьківство щодо однієї з дітей, а ухвалою суду від 11 травня 2026 року призначено судову молекулярно-генетичну експертизу для встановлення наявності або відсутності біологічного споріднення.

Проте на час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваного рішення відомості про відповідача як батька дитини були внесені до актового запису про її народження та у встановленому законом порядку не спростовані. Звернення з позовом про оспорення батьківства, так само як і призначення судової експертизи, не змінює наявного правового статусу дитини та не припиняє відповідних прав і обов`язків особи, записаної її батьком.

При цьому колегія суддів враховує і правові наслідки, які можуть виникнути у разі задоволення позову про оспорення батьківства.

Таким чином, питання щодо правових наслідків такого рішення, у тому числі щодо припинення подальшого стягнення аліментів та можливості застосування передбачених законом процесуальних механізмів, підлягатиме вирішенню з урахуванням установлених обставин і відповідних норм матеріального та процесуального права.

Наявність іншої справи про оспореання батьківства не створює об`єктивної неможливості розгляду цього спору, оскільки до набрання законної сили відповідним судовим рішенням правовий статус дитини та встановлений законом обов`язок відповідача щодо її утримання залишаються чинними.

Апеляційний суд вважає за необхідне надати оцінку обставині зникнення відповідача безвісти, яка підтверджується витягом із Державного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин станом на 08 жовтня 2026 року.

Зазначена обставина є надзвичайно складною як для самого відповідача, так і для членів його сім`ї, оскільки зумовлює невизначеність щодо його місця перебування, стану здоров`я, можливості підтримувати зв`язок із рідними та реалізовувати свої права. За таких умов об`єктивно ускладнюється і з`ясування питання щодо фактичного отримання ним грошового забезпечення та можливості самостійно розпоряджатися відповідними коштами.

Разом із тим колегія суддів вважає необхідним розмежовувати правовий статус особи, яка зникла безвісти, та фактичну можливість виконання нею покладених законом обов`язків.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Такий обов`язок виникає з факту юридично встановленого батьківства та не припиняється лише внаслідок втрати зв`язку з особою, її зникнення безвісти або неможливості встановити місце її перебування.

У цій справі факт зникнення відповідача безвісти підтверджений документально, проте виник після ухвалення рішення судом першої інстанції та не спростовує тих обставин, які існували на час вирішення спору і були покладені в основу задоволення позову. Зокрема, ця обставина не змінює факту тривалого часу, що минув із моменту визначення попереднього розміру аліментів, зміни віку дітей та зумовленого цим зростання їхніх потреб, а також зміни (покращення) майнового стану відповідача з урахуванням розміру його грошового забезпечення на військовій службі.

При цьому необхідно враховувати, що відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Тому право дітей на належне матеріальне забезпечення не може ставитися в залежність виключно від можливості батька особисто здійснювати відповідні виплати в конкретний період.

Отже, зникнення відповідача безвісти не припиняє його батьківського обов`язку та не спростовує необхідності належного матеріального забезпечення дітей. Водночас ця обставина має враховуватися під час виконання судового рішення та визначення фактичних доходів, з яких відповідно до закону можуть утримуватися аліменти.

У цьому контексті колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 липня 2026 року у справі № 211/3391/20 (провадження № 61-7452св26), відповідно до якого грошове забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, але виплачується членам його сім`ї, не набуває внаслідок такої виплати правової природи доходу цих членів сім`ї та не може автоматично включатися до бази для розрахунку аліментних зобов`язань. Таким чином, визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача не означає можливості стягнення їх із будь-яких коштів, які виплачуються членам його сім`ї у зв`язку зі зникненням військовослужбовця безвісти. Питання щодо складу доходів, з яких підлягають утриманню аліменти, має вирішуватися відповідно до законодавства, що регулює порядок такого утримання. Водночас зазначені обставини не спростовують права дітей на утримання та не є підставою для скасування рішення про зміну способу стягнення аліментів.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для зміни визначеного раніше способу стягнення аліментів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом збільшений або зменшений за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, законодавець пов`язує можливість зміни раніше визначеного способу та розміру стягнення аліментів із наявністю обставин, які свідчать про зміну умов, що існували на час ухвалення попереднього судового рішення, та впливають на забезпечення належного утримання дитини.

Як установлено судом першої інстанції, рішенням від 11 вересня 2018 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання трьох дітей у твердій грошовій сумі по 1 000 грн щомісячно на кожну дитину.

Від моменту визначення такого розміру аліментів минуло понад сім років. За цей час діти подорослішали, змінилися їхні потреби, пов`язані з харчуванням, придбанням одягу та взуття, навчанням, медичним забезпеченням, розвитком і дозвіллям. Відповідно, зросли й необхідні для їх утримання витрати.

Крім того, за цей період відбулися істотні соціально-економічні зміни, збільшився прожитковий мінімум, змінився загальний рівень цін на товари та послуги, необхідні для забезпечення повсякденних потреб дітей. За таких обставин раніше визначена тверда грошова сума вже не забезпечує належного співвідношення між розміром аліментів та актуальними потребами дітей.

Колегія суддів також бере до уваги, що позивачка забезпечує повсякденні потреби трьох дітей, які проживають разом із нею, а тому несення основного тягаря їх утримання не може покладатися виключно на матір. Відповідно до статті 180 СК України обов`язок утримувати дітей покладається на обох батьків.

Відповідач на час ухвалення рішення судом першої інстанції вже перебував на військовій службі і отримував грошове забезпечення військовослужбовця, яке дозволяло йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, ніж визначено судом, оскільки його матеріальне становище у зв`язку із мобілізацією на військову службу покращилося.

За таких обставин визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача є способом забезпечення більш безпосереднього зв`язку між розміром аліментних платежів та фактичним матеріальним становищем платника.

При цьому відповідно до частини другої статті 183 СК України, якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання. Визначений судом першої інстанції розмір аліментів у частці 1/2 доходу відповідача на утримання трьох дітей узгоджується з передбаченим частиною п`ятою цієї статті розміром аліментів на трьох і більше дітей.

Важливо й те, що такий спосіб стягнення не передбачає визначення незмінної грошової суми незалежно від матеріального становища платника, а дозволяє співвідносити розмір аліментних платежів із його фактичним заробітком (доходом), у тому числі у разі зміни такого доходу в майбутньому.

При цьому колегія суддів не залишає поза увагою обставину зникнення відповідача безвісти, але вважає, що ця обставина не нівелює встановлених у справі змін, які відбулися з часу ухвалення попереднього рішення, та не спростовує об`єктивної необхідності перегляду способу стягнення аліментів.

Апеляційний суд також зазначає, що аліменти, одержані на дитину, є її власністю та мають цільове призначення - забезпечення її потреб. Особа, з якою проживає дитина та яка здійснює її повсякденне утримання, має самостійний майновий інтерес у належному виконанні іншим із батьків обов`язку щодо матеріального забезпечення дитини. Обов`язок батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття покладається на обох батьків та не може фактично перекладатися виключно на одного з них. Визначення способу та розміру стягнення аліментів повинно забезпечувати реальне задоволення потреб дітей з урахуванням їхнього віку, стану здоров`я, розвитку, матеріального становища батьків та інших істотних обставин. Зміна способу стягнення аліментів є передбаченим законом механізмом приведення аліментних зобов`язань у відповідність до обставин, які змінилися після ухвалення попереднього судового рішення. Суд першої інстанції, встановивши зміну обставин, які мають істотне значення для визначення способу стягнення аліментів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не містять належного спростування встановлених судом обставин, не підтверджують неправильного застосування норм матеріального права чи допущення таких порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рогалевич Андрій Борисович, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.