Постанова № 141422982 у справі № 904/7515/25 від 11.11.2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2026 м. Дніпро Справа № 904/7515/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Вінніков С.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

прокурор: Кочнєва В.С.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача (апелянта): Сидоренко С.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення в оскаржуваній частині Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 (суддя Євстигнєєва Н.М.)

у справі № 904/7515/25

за позовом Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича, м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою; повернення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - автостоянки; скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича. Прокурор просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, площею 0,3393 га. Повернути земельну ділянку прокурор просив шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - автостоянки, що складається з будівлі вартової літ. А-1 площею 6,0 кв. м, будівлі автомайстерні з паркінгом літ. Б-1 площею 673,0 кв. м, огорож літ. № 1-3 площею 371,8 кв. м та замощення літ. І площею 2599,0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674353912101). Крім того, прокурор просив скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на цей об`єкт нерухомого майна, проведену 24.11.2025 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батрак Є.В. (номер відомостей про речове право 62511649), із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 674353912101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірну автостоянку збудовано на земельній ділянці комунальної власності, яка для цієї мети не відводилася. Будували її без документів, що дають право виконувати будівельні роботи. До експлуатації об`єкт не прийнято, адресу йому в установленому порядку не присвоєно. Тому автостоянка є самочинним будівництвом, і право власності на неї не могло виникнути. Первинну державну реєстрацію права власності за Приватним підприємством «ОПО» проведено на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 у справі № 200/7824/15-ц. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 це рішення в частині визнання права власності скасовано. Надалі об`єкт неодноразово відчужувався: його набув Білий Є.В., потім об`єкт внесено до статутного капіталу ТОВ «Сіті Паркінг 2020», а 18.11.2025 передано у власність відповідача у зв`язку з його виходом зі складу учасників товариства.

Прокурор зазначав, що Дніпровська міська рада рішень про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування не приймала. Договори оренди не укладалися, плата за землю не вносилася. За результатами обстежень від 13.10.2025 та 17.12.2025 встановлено, що ділянка огороджена, доступ до неї обмежений і вона використовується як автостоянка. На думку прокурора, розміщення самочинно збудованого об`єкта та реєстрація права власності на нього порушують права територіальної громади міста Дніпра як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження нею. Порушене право прокурор просив захистити шляхом усунення перешкод і знесення самочинного будівництва на підставі статей 376, 391 Цивільного кодексу України та статей 152, 212 Земельного кодексу України. Вимогу про скасування державної реєстрації права власності прокурор вважав похідною від вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Підставою для представництва інтересів держави прокурор визначив те, що Дніпровська міська рада, повідомлена ним про виявлені порушення, заходів щодо захисту прав територіальної громади не вжила.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 позов задоволено частково. Суд зобов`язав Фізичну особу-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, площею 0,3393 га, і повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва автостоянки. Автостоянка складається з будівлі вартової літ. А-1 площею 6,0 кв. м, будівлі автомайстерні з паркінгом літ. Б-1 площею 673,0 кв. м, огорож літ. № 1-3 площею 371,8 кв. м та замощення літ. І площею 2599,0 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674353912101). У задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на цей об`єкт відмовлено. З відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури стягнуто 2 422,40 грн судового збору.

Задовольняючи вимогу про усунення перешкод, суд першої інстанції виходив з того, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом. Земельна ділянка ні забудовнику, ні наступним набувачам автостоянки, зокрема відповідачу, не відводилася. Документів, що дають право виконувати будівельні роботи, немає. Об`єкт не прийнято в експлуатацію, а адресу йому не присвоєно. Державну реєстрацію права власності за ПП «ОПО» проведено на підставі заочного рішення, яке згодом скасоване, без належного правовстановлюючого документа. Тому, як зазначив суд, у ПП «ОПО» не виникло права власності на автостоянку, а отже, і права її відчужувати. Реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму. Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку в разі самочинного будівництва на ній та реєстрації такого об`єкта.

Суд зазначив, що зайняття земельної ділянки самочинно збудованим об`єктом створює власникові перешкоди в користуванні та розпорядженні нею. За статтею 391 Цивільного кодексу України та статтями 152, 212 Земельного кодексу України власник має право вимагати усунення таких перешкод, зокрема шляхом повернення ділянки та приведення її у придатний для використання стан за рахунок особи, яка самовільно її зайняла. Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, суд визнав знесення самочинно збудованого майна. Відповідачем за такою вимогою, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, суд визначив останнього набувача об`єкта.

Відмовляючи у вимозі про скасування державної реєстрації права власності, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога не вирішує юридичної долі самочинно побудованого майна і не відновлює єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній майна. Тому вона є неналежним способом захисту. Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

Заперечення відповідача суд відхилив. Суд зазначив, що відповідач як останній набувач, проявивши розумну обачність, мав можливість і повинен був з`ясувати правовий статус об`єкта та наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку. На дату виходу відповідача зі складу учасників ТОВ «Сіті Паркінг 2020» він як учасник товариства, а ОСОБА_1 як його директор були обізнані про статус об`єкта як самочинно збудованого. Суд також урахував, що відповідач є відповідачем в інших справах щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом знесення самочинно збудованого майна.

Оцінюючи доводи відповідача про непропорційне втручання в право мирного володіння майном, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не суперечать критеріям правомірного втручання, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що відповідач не позбавлений можливості пред`явити вимогу про відшкодування збитків до особи, в якої набув об`єкт, зокрема на підставі статті 661 Цивільного кодексу України.

Суд визнав, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і мав підстави для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. Міська рада, повідомлена прокурором про порушення, заходів щодо їх усунення не вжила.

Під час розгляду справи протокольною ухвалою від 15.05.2026 суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі його правонаступника Приватного підприємства Оздоровчий центр «Вікторія». Суд виходив з того, що договір безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 01.12.2021 та додаткова угода до нього не підтверджують переходу права власності на автостоянку до цього підприємства. Суд також зазначив, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 02.01.2026, відповідно до частини сьомої статті 145 Господарського процесуального кодексу України продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури стягнуто 1 211,20 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25, Фізична особа-підприємець Кузьмінов Володимир Олександрович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати вказане рішення про часткове задоволення позову і ухвалити нове рішення, яким відмовити Керівнику Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради в задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції суперечить наявним у справі доказам, зачіпає інтереси третіх осіб, яких не залучено до участі у справі, і не відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Тому, на думку скаржника, рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Скаржник вважає, що позивачі не надали доказів порушення прав та інтересів Дніпровської міської ради. Так само не доведено, що ці права потребують захисту саме шляхом знесення об`єкта нерухомості. Такий спосіб захисту скаржник вважає непропорційним втручанням, оскільки ситуацію можна вирішити й іншими способами. Він зазначає, що Дніпровська міська рада як власник і розпорядник земельної ділянки понад десять років не вчиняла щодо неї жодних активних дій, і це, на його думку, свідчить про відсутність порушення її прав. Справу ініціював не власник земельної ділянки, а прокуратура, що, за твердженням скаржника, вбачається з офіційного листування між позивачами, наявного в матеріалах справи. Позивачі також не довели, що відповідач чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Скаржник наголошує, що навіть власник земельної ділянки не надсилав відповідачу жодної претензії щодо таких перешкод.

Апелянт наполягає, що він є добросовісним набувачем автостоянки, а прокуратура та Дніпровська міська рада цього належним чином не спростували. Він вказує, що право власності на об`єкт було зареєстровано на підставі рішення суду, яке апеляційний суд скасував у лютому 2016 року. Проте відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено не було, і автостоянка залишалася й залишається в цьому реєстрі. Причин цього позивачі пояснити не змогли. Відповідач, за його твердженням, не знав, як відбувалася реєстрація майна за першим власником, а позивачі протилежного не довели. Скаржник звертає увагу, що реєстр містить записи про відчуження спірного майна у 2016, 2020 та 2025 роках і жодних заборон щодо його відчуження не існувало.

Фізична особа-підприємець Кузьмінов Володимир Олександрович не погоджується з підтриманою судом позицією позивачів про обов`язок набувача перевіряти законність походження майна. На його думку, ця позиція не ґрунтується на жодному нормативно-правовому акті. Набувач має право беззаперечно довіряти відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують право власності на об`єкт і відсутність обтяжень на момент набуття права. Необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність у реєстрі відомостей про обтяження на момент набуття. Право відповідача зареєстровано 24.11.2025 (номер відомостей про речове право 62511649) без обтяжень. Презумпцію добросовісності, як зазначає скаржник, може бути спростовано лише доказами того, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про права інших осіб або обтяження (частина перша статті 10 та частина друга статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Таких доказів прокурор і Дніпровська міська рада не надали. Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20. За його твердженням, у ній зазначено, що добросовісний набувач не має додаткового обов`язку перевіряти й аналізувати, крім відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правомірність попередніх переходів майна. Суд першої інстанції, на думку скаржника, ці доводи проігнорував і безпідставно виходив з обізнаності відповідача про самочинний характер об`єкта, хоча доказів такої обізнаності матеріали справи не містять.

Скаржник наголошує, що автостоянку він отримав не за результатами прилюдних торгів, самочинного будівництва не здійснював і в будівництві (створенні) об`єкта участі не брав. Власником він став не внаслідок довгого ланцюга відчужень, а набув майно, право власності на яке було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно без обтяжень. Тому, на думку скаржника, обставини, на які послався суд першої інстанції, до нього не стосуються. Ідеться про ненарахування та несплату ТОВ «Сіті Паркінг 2020» плати за землю та податку на нерухоме майно за 2020- 2025 роки, застосування до товариства штрафних санкцій, відсутність договорів оренди землі з відповідачем і неподання ним декларацій з плати за землю. Скаржник вважає, що до дій чи бездіяльності попереднього власника майна він стосунку не має.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції навмисно не зазначив у рішенні про сплату відповідачем податку за володіння спірним майном. Прокурор наполягає, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом, тобто юридично неоформленим і юридично неіснуючим. Водночас прокуратура сама долучила до матеріалів справи лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 57750/5/04-36-24-12-15. За цим листом за кодом класифікації доходів бюджету 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2025 рік обліковується сплата відповідачем 31 300,48 грн, а податкової заборгованості відповідач не має. На думку скаржника, тут проявляються подвійні стандарти держави. У позові прокурор називає майно незаконним, самочинно збудованим, таким, що створює перешкоди в користуванні земельною ділянкою і підлягає знесенню. Водночас держава прийняла від відповідача обов`язковий податковий платіж за володіння цим майном без жодних зауважень і тим самим визнала існування об`єкта як законного. Скаржник вважає незрозумілим, як за майно, яке вважається незаконним і самочинно збудованим, можуть стягуватися податки та платежі. Сплату податку на це майно та прийняття її державою скаржник також наводить як підтвердження добросовісності набуття ним права власності та законності існування об`єкта.

Скаржник вважає незаконним задоволення вимоги про знесення майна без компенсації його вартості. Він посилається на статтю 41 Конституції України, частину першу статті 9 Конституції України та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржник зазначає, що фактично набув право власності на майно в листопаді 2025 року у зв`язку з виходом зі складу учасників ТОВ «Сіті Паркінг 2020». До цього автостоянка активно використовувалася в господарській діяльності товариства, і зауважень щодо статусу майна з боку Дніпровської міської ради не було.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 та «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, скаржник наводить критерії правомірності втручання в право мирного володіння майном. Таке втручання має ґрунтуватися на доступному, чіткому та передбачуваному національному законі, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним цій меті. Особа не повинна нести індивідуальний і надмірний тягар. З посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Дроздик та Мікула проти України» від 24.10.2024 і «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» від 12.12.2024 скаржник зазначає, що наслідки виправлення «помилки» не повинні непропорційно порушувати нове право, набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу. Одним з елементів пропорційності втручання він вважає надання особі справедливої та обґрунтованої компенсації.

На думку Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича, у даній справі втручання в право відповідача на мирне володіння майном не має легітимної мети, не спрямоване на захист суспільного, публічного чи загального інтересу і є непропорційним. Відповідач втрачає належне йому майно без будь-якої компенсації, хоча виконує соціально корисну функцію - забезпечує паркування транспортних засобів містян і веде господарську діяльність, з якої сплачуються податки. Задоволення позову, як вважає скаржник, порушує європейські стандарти правомірності втручання в право власності, що є неприпустимим, особливо з огляду на прагнення України вступити до Європейського Союзу. Скаржник наголошує, що в даній справі проігноровано принципи пропорційності втручання в право власності, співрозмірності (балансу) інтересів територіальної громади та відповідача, а також принцип належного урядування.

Скаржник зазначає, що право власності на об`єкт існувало тривалий час. Воно було зареєстроване у 2015 році і мало сталий характер майже десять років. Як учасник ТОВ «Сіті Паркінг 2020» він спостерігав за сталим характером цього об`єкта. Об`єкт у 2015 році був зареєстрований (номер відомостей про речове право 10310095), у 2016 році оформлений за Білим Є.В. (номер відомостей про речове право 13630083), а у 2020 році внесений до статутного капіталу товариства для здійснення господарської діяльності (номер відомостей про речове право 36645012). У листопаді 2025 року відповідач вирішив вийти зі складу товариства і як компенсацію отримати цей об`єкт нерухомості замість грошових коштів (номер відомостей про речове право 62511649). Скаржник наголошує, що, задовольнивши позов, суд фактично позбавив його активу, отриманого замість внеску до статутного капіталу, вартістю приблизно 500 000 грн. Ці кошти йому не буде повернуто, тож, на його думку, ідеться про безоплатне вилучення майна без будь-якої компенсації, що неприпустимо з погляду принципів справедливості та захисту права власності. Перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування, на думку скаржника, суперечить засадам, закріпленим у Конституції України, міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, це створює можливість для зловживання правами з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Підсумовуючи вищевказані доводи, апелянт наполягає, що позов задоволено незаконно. Майно, за його твердженням, набуте на законних підставах і добросовісно. Відомостей про заборону відчуження чи інших обмежень у державних реєстрах немає. Відомості про реєстрацію права власності на майно містяться в державних реєстрах понад десять років і ніким не скасовані. Набувач майна повинен діяти на підставі відомостей державних реєстрів, які він має вважати актуальними на день вчинення правочину, а держава повинна гарантувати актуальність цих відомостей. Рішення суду, на думку скаржника, призводить до непропорційного втручання в права відповідача, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, і до порушення його конституційного права власності.

Скаржник зазначає, що протокольною ухвалою від 15.05.2026 суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотання від 29.04.2026 про заміну відповідача правонаступником. Клопотання ґрунтувалося на договорі безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 01.12.2021. За цим договором ТОВ «Сіті Паркінг 2020» передало зазначеному підприємству в безоплатне тимчасове користування майновий комплекс автостоянки загальною площею 3 278,0 кв. м за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г. Додатковою угодою № 1 до цього договору у зв`язку з переходом права власності на автостоянку до відповідача сторону договору замінено на відповідача. Тому, як вважає скаржник, фактичним розпорядником майна є ПП Оздоровчий центр «Вікторія».

Фізична особа-підприємець Кузьмінов Володимир Олександрович стверджує, що суд першої інстанції достеменно встановив, що рішення у справі може вплинути на права ПП Оздоровчий центр «Вікторія» в подальшому. Проте суд навіть не вирішив питання про можливе залучення цього підприємства до участі у справі як третьої особи. Це, на думку скаржника, є грубим порушенням норм процесуального права. Посилаючись на статтю 277 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що прийняття судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, яких не залучено до участі у справі, є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права під час вирішення питання про правонаступництво. За такими клопотаннями, на його думку, суд відповідно до Господарського процесуального кодексу України повинен постановляти ухвали окремими документами, які можуть бути оскаржені. 18.05.2026 представник відповідача подав через підсистему «Електронний суд» клопотання про видачу ухвали від 15.05.2026 і про відкладення призначеного на 22.05.2026 судового засідання. Метою клопотання було забезпечити можливість оскаржити ухвалу в апеляційному порядку, адже без повного тексту ухвали неможливо повною мірою реалізувати право на оскарження. Суд цього клопотання не розглянув і 22.05.2026 провів судове засідання, за результатами якого ухвалив рішення у справі. Скаржник вважає, що залишення без розгляду клопотання відповідача є грубим порушенням норм процесуального права. Ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про правонаступництво як окремий документ суд направив до електронного кабінету представника відповідача ввечері 29.05.2026. У ній зазначено, що повний текст ухвали складено 29.05.2026 і що ухвала вже набрала законної сили. Ухвали щодо клопотання про відкладення розгляду справи та видачу ухвали суд не постановляв. На час подання апеляційної скарги ухвалу від 15.05.2026 було оскаржено до суду апеляційної інстанції, але цю скаргу ще не було розглянуто.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

08.07.2026 від Центральної окружної прокуратури міста Дніпра надійшов відзив на апеляційну скаргу. Прокурор вважає доводи скаржника необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 - без змін.

Щодо доводів про порушення норм процесуального права прокурор зазначає таке. Процесуальне правонаступництво за статтею 52 Господарського процесуального кодексу України є похідним від матеріального правонаступництва. Його обов`язковою передумовою є перехід до іншої особи прав та обов`язків у правовідносинах, щодо яких виник спір. Договір безоплатного тимчасового користування нерухомим майном, укладений між ТОВ «Сіті Паркінг 2020» і ПП Оздоровчий центр «Вікторія», не є правонаступництвом у розумінні закону. Цей договір лише підтверджує передачу майна в користування і не свідчить про перехід права власності чи інших спірних матеріальних прав та обов`язків. Доказів переходу таких прав від відповідача до ПП Оздоровчий центр «Вікторія» скаржник не надав, і жодних договорів між ними, за твердженням прокурора, не укладено. Право власності на спірний майновий комплекс зареєстроване за відповідачем. Прокурор посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 177 постанови від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21. За цим висновком відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є особа, яка чинить такі перешкоди (останній набувач). Тому належним відповідачем прокурор вважає саме ФО-П Кузьмінова В.О., за яким зареєстровано право власності на автостоянку і до якого звернуто вимоги щодо правових наслідків самочинного будівництва. Передача майна в користування, на думку прокурора, не означає вибуття власника зі спірних правовідносин. Крім того, прокурор звертає увагу, що ухвалу від 15.05.2026 про відмову в заміні відповідача правонаступником скаржник оскаржив в апеляційному порядку. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 цю ухвалу залишено без змін, тож питання правомірності відмови в правонаступництві вже отримало правову оцінку суду апеляційної інстанції.

Прокурор вважає безпідставними і доводи про обов`язок суду залучити ПП Оздоровчий центр «Вікторія» до участі у справі як третю особу. Сам факт користування спірним майном не свідчить про те, що рішення у справі безпосередньо встановлює чи змінює права або обов`язки цього підприємства. Позовних вимог до нього не заявлено, і питання про його права чи обов`язки рішенням суду не вирішувалося. Прокурор зазначає, що несвоєчасне, на думку скаржника, виготовлення повного тексту ухвали чи нерозгляд окремого клопотання про відкладення розгляду справи самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення по суті спору. Відповідно до частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України такою підставою є лише порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не навів доводів і не надав доказів того, що зазначені ним порушення вплинули на правильність встановлення обставин справи чи законність рішення.

Щодо підстав для задоволення позову та належного способу захисту прав власника земельної ділянки прокурор зазначає таке. З посиланням на статті 15, 16 Цивільного кодексу України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 і від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 прокурор зазначає, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту. Цей спосіб має бути ефективним, тобто відповідати змісту права, характеру його порушення та спричиненим наслідкам. Порядок знесення об`єкта самочинного будівництва залежить від підстав, за якими його віднесено до самочинного будівництва. Зобов`язання особи провести перебудову за частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України можливе лише в разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотного порушення будівельних норм і правил. Можливість перебудови перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень у сфері містобудівної діяльності. Якщо ж об`єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення в залежність від можливостей перебудови. У такому разі правове значення має позиція власника земельної ділянки та дотримання прав інших осіб, а знесення можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання провести перебудову. Такі об`єкти, на думку прокурора, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови, оскільки їх будівництво розпочато без дотримання земельного та містобудівного законодавства. Прокурор посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 та від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, а також на постанову Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13. Він посилається і на постанови Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21, від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21 та від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, згідно з якими обов`язковому (безальтернативному) знесенню підлягає об`єкт, збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та/або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи. З посиланням на постанову Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 прокурор зазначає, що усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого приміщення за рахунок особи, яка здійснила будівництво, є належним та ефективним способом захисту. Застосування такої вимоги виключає застосування інших вимог власника, зокрема про визнання недійсними договорів про відчуження майна. Установивши, що забудову здійснено на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, суди з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають з`ясувати, чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на забудову за особою, яка її здійснила, і чи не порушує забудова прав інших осіб. Прокурор посилається також на постанову об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18. Належними вимогами власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прокурор вважає вимогу про знесення самочинно побудованого майна або вимогу про визнання права власності на нього.

Прокурор вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21. На думку прокурора, в цій постанові належним способом захисту права власника земельної ділянки визначено негаторний позов про усунення перешкод шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права власності на нього. Державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правової природи. Обставини добросовісності чи недобросовісності набуття права на такий об`єкт, як зазначає прокурор, не змінюють характеру порушення права власника земельної ділянки і не можуть бути підставою для відмови в застосуванні цього способу захисту. Прокурор звертає увагу, що Дніпровська міська рада під час встановлення прокурором підстав для представництва зазначала про необхідність саме знесення об`єкта самочинного будівництва. Це, на думку прокурора, свідчить про волевиявлення власника земельної ділянки щодо обраного способу захисту.

Прокурор вважає безпідставними доводи скаржника про недоведеність порушення прав власника земельної ділянки. Розміщення самочинно збудованого об`єкта на земельній ділянці комунальної власності без належних правових підстав об`єктивно створює територіальній громаді перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні ділянкою і є триваючим порушенням. Бездіяльність власника земельної ділянки чи тривале існування порушення, як зазначає прокурор, не легалізують самочинного будівництва і не позбавляють власника права будь-коли вимагати усунення перешкод. Доводи про неучасть відповідача в самочинному будівництві прокурор також відхиляє. Юридичне значення, на його думку, має не особа забудовника, а особа, яка на момент розгляду справи є власником об`єкта і чинить перешкоди власнику земельної ділянки.

Щодо пропорційності втручання прокурор зазначає таке. Державну реєстрацію права власності на автостоянку проведено безпідставно, з порушенням вимог законів і підзаконних актів та всупереч публічному порядку. Тому непропорційного втручання в мирне володіння майном немає: втручання ґрунтується на законі, спрямоване на захист прав територіальної громади міста Дніпра як власника земельної ділянки і переслідує легітимну мету відновити стан, який існував до порушення. Доводи про необхідність попередньої компенсації вартості майна прокурор вважає такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні спірних правовідносин. Предметом справи є не примусове відчуження майна для суспільних потреб, реквізиція чи конфіскація, а негаторний позов, тобто спосіб захисту, прямо передбачений статтею 376 Цивільного кодексу України. Рішення Європейського суду з прав людини у справах «East/West Alliance Limited» проти України», «Трегубенко проти України», «Дроздик та Мікула проти України» і «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України», на думку прокурора, ухвалено за інших фактичних обставин. Вони стосуються позбавлення особи майна, набутого на законних підставах, або виправлення помилок державних органів. Щодо сплати податку на нерухоме майно прокурор зазначає, що податковий облік і справляння податків не підтверджують законності виникнення права власності чи правомірності створення об`єкта. Сплата податку свідчить лише про виконання податкового обов`язку і не легалізує самочинного будівництва.

Щодо доводів про добросовісність набуття права власності прокурор посилається на статті 3, 12, 13 Цивільного кодексу України та зміст принципу добросовісності. Добросовісність при здійсненні прав включає неприпустимість зловживання правом, а недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. На думку прокурора, ПП «ОПО» як забудовник могло і повинно було знати, що земельна ділянка для такого будівництва не відводилася, а дозвільних документів немає. Це свідчить про його недобросовісну поведінку. Поведінка ОСОБА_1 , який набув об`єкт з прилюдних торгів, на думку прокурора, свідчить про намір фактично заволодіти земельною ділянкою комунальної власності в обхід встановленого законом порядку. Подальше неодноразове відчуження об`єкта не легітимізує самочинного будівництва. Прокурор посилається на пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18. За цим висновком не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття майна всупереч закону. Відповідач як останній набувач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був перед набуттям об`єкта ознайомитися з обставинами його будівництва. Зважаючи на презумпцію знання закону, відповідач як учасник ТОВ «Сіті Паркінг 2020» повинен був знати про необхідність отримувати містобудівні умови та обмеження, дозвіл на виконання будівельних робіт і вводити об`єкт в експлуатацію, а також про те, що будувати можна лише на відведеній для цього земельній ділянці. Прокурор звертає увагу на пов`язаність власників спірного майна. ОСОБА_1 як директор ТОВ «Сіті Паркінг 2020» і відповідач як учасник цього товариства були обізнані про самочинний статус об`єкта. Поведінка відповідача щодо набуття самочинно збудованого об`єкта та користування земельною ділянкою під ним, як і поведінка ОСОБА_1 , на думку прокурора, свідчить про намір фактично заволодіти земельною ділянкою комунальної власності в обхід встановленого законом порядку. Перешкод перед набуттям об`єкта ознайомитися з вимогами містобудівного та земельного законодавства і зробити висновок про неможливість такого будівництва та набуття права власності на нього в нього не було. Державну реєстрацію права власності та подальше відчуження об`єкта, на думку прокурора, здійснено з метою протиправно використовувати його в господарській діяльності та ухилятися від сплати орендної плати за землю. Прокурор зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву не заперечував самочинності об`єкта.

Прокурор також посилається на те, що відповідач є відповідачем у справах № 904/2715/24, № 904/2714/24 та № 904/3300/24 щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом знесення самочинно збудованого майна, а також у справі № 904/6129/25 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою під самочинно збудованим майном. Поведінка відповідача, на думку прокурора, має ознаки системної недобросовісності. Копій рішень у цих справах прокурор не долучив, послався на їх доступність в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Прокурор вважає, що самочинно збудований об`єкт не є об`єктом права власності і не може бути набутий у власність. Тому правочини щодо нього порушують публічний порядок і є нікчемними відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України. Отримання майна як активу при виході зі складу учасників товариства не легітимізує самочинного будівництва.

На думку прокурора, скаржник помилково ототожнює спір про витребування майна в добросовісного набувача зі спором про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва. Доводи про добросовісність набуття не спростовують факту самочинного будівництва і не виключають застосування наслідків, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України. Тривалий запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також не свідчить про законність виникнення права власності. Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 прокурор вважає нерелевантним, оскільки її висновки сформульовано в спорі про добросовісність набуття права власності на майно.

17.07.2026 від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач вважає апеляційну скаргу незаконною та необґрунтованою і просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 - без змін.

Дніпровська міська рада зазначає, що як орган місцевого самоврядування представляє територіальну громаду міста і здійснює від її імені повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності. Вона посилається на статтю 142 Конституції України, статті 10, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 12, 83, 122 Земельного кодексу України. Підставою набуття права власності чи права користування землею, як зазначає позивач, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (статті 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України). Перехід прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на розташовані на ній будівлі чи споруди відбувається в тому обсязі, який мав попередній власник (стаття 120 Земельного кодексу України). Використання земельної ділянки без рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність чи користування або без вчиненого правочину щодо неї позивач кваліфікує як самовільне зайняття відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Позивач зазначає, що земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, ні ОСОБА_2 , ні ПП «ОПО», ні ТОВ «Сіті Паркінг 2020», ні відповідачу не відводив. Рішенням міської ради від 02.09.2020 № 346/60 ТОВ «Сіті Паркінг 2020» надано лише дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням автостоянки та будівлі автомайстерні. Доказів затвердження проєкту землеустрою чи надання ділянки в оренду немає. Позивач посилається на платність використання землі (стаття 206 Земельного кодексу України, статті 14, 269, 287 Податкового кодексу України) та принцип єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованої на ній будівлі, викладений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Він зазначає, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, і посилається на постанови Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13 і від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 і від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19. Відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкту чи будівельного паспорта, на думку позивача, зумовлює визнання будівництва самочинним (частина друга статті 36, частина восьма статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 376 Цивільного кодексу України).

Дніпровська міська рада вважає, що відповідач як останній набувач спірного майна не може вважатися добросовісним, і посилається на пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18. Позивач зазначає, що ПП «ОПО» набуло самочинно збудоване майно на підставі заочного рішення, яке згодом скасоване. Достеменно знаючи про відсутність у нього права власності, ПП «ОПО» виставило майно на аукціон, за результатами якого його набув ОСОБА_1 . Надалі майно внесено до статутного капіталу ТОВ «Сіті Паркінг 2020» і 18.11.2025 передано відповідачу у зв`язку з його виходом зі складу учасників товариства. На думку позивача, відповідач, проявивши розумну обачність, мав можливість і повинен був з`ясувати статус об`єкта та перевірити наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку. На дату виходу відповідача зі складу учасників товариства ОСОБА_1 як директор і відповідач як учасник були обізнані про самочинний статус об`єкта, що свідчить про їх недобросовісну поведінку. Позивач також звертає увагу, що відповідач є відповідачем у справах № 904/2715/24, № 904/2714/24 та № 904/3300/24 щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом знесення самочинно збудованого майна.

Щодо доводів про правонаступництво Дніпровська міська рада зазначає, що додатковою угодою № 1 до договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 01.12.2021 у зв`язку з переходом права власності на автостоянку до відповідача сторону цього договору замінено з ТОВ «Сіті Паркінг 2020» на відповідача. Доказів переходу права власності на автостоянку до ПП Оздоровчий центр «Вікторія» немає. Договір надає цьому підприємству лише право користування майном. Посилаючись на пункт 177 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, позивач зазначає, що відповідачем за вимогою про знесення об`єкта самочинного будівництва є особа, яка чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). З огляду на статтю 276 Господарського процесуального кодексу України позивач вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.06.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Висоцького А.М., Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу ФО-П Кузьмінова В.О. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору.

25.06.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ФО-П Кузьмінова В.О. про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФО-П Кузьмінова В.О. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 і призначено розгляд справи в судовому засіданні на 29.07.2026.

08.07.2026 від Центральної окружної прокуратури міста Дніпра та 17.07.2026 від Дніпровської міської ради надійшли відзиви на апеляційну скаргу.

28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник ФО-П ОСОБА_3 адвокат Сидоренко С.І. подав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 29.07.2026. Клопотання мотивоване перебуванням представника на лікарняному.

Протокольною ухвалою від 29.07.2026 розгляд справи відкладено на 19.08.2026.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ФО-П Кузьмінов В.О. окремо оскаржив ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 про відмову в задоволенні його заяви про залучення до участі у справі правонаступника відповідача Приватного підприємства Оздоровчий центр «Вікторія». Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 цю ухвалу залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФО-П Кузьмінова В.О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026. Цією ж ухвалою з Центрального апеляційного господарського суду витребувано матеріали справи № 904/7515/25.

07.08.2026 представник ФО-П ОСОБА_3 адвокат Сидоренко С.І. подав клопотання про зупинення розгляду справи до завершення касаційного перегляду питання процесуального правонаступництва.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2026 клопотання представника скаржника задоволено. Апеляційне провадження у справі № 904/7515/25 зупинено на підставі підпункту 17.12 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до закінчення касаційного перегляду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 і повернення матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду. Матеріали справи направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2026 касаційну скаргу ФО-П Кузьмінова В.О. залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 у справі № 904/7515/25 без змін.

16.10.2026 до Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи № 904/7515/25 у чотирьох томах для подальшого розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2026 апеляційне провадження у справі № 904/7515/25 поновлено і розгляд апеляційної скарги ФО-П Кузьмінова В.О. призначено в судовому засіданні на 11.11.2026.

09.11.2026 через підсистему «Електронний суд» представник фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича - адвокат Сидоренко С.І. подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/6498/26. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2026 у справі № 904/6498/26 відкрито провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Паркінг 2020» до Кузьмінова Володимира Олександровича. Позивач у тій справі просить визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 18.11.2025, у частині передачі відповідачу автостоянки за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123-Г (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674353912101), і застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення автостоянки у власність товариства. Скаржник вважає, що між справами існує безпосередній правовий зв`язок. На його думку, результат розгляду справи № 904/6498/26 визначить належного власника спірного об`єкта і те, чи можна покласти на відповідача обов`язок знести його, а знесення об`єкта до вирішення цієї справи може унеможливити виконання рішення про повернення майна товариству. Скаржник посилається на пункт 5 частини першої статті 227 та пункт 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України.

11.11.2026 від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі. Прокурор просить відмовити в задоволенні клопотання і вважає його безпідставним, бо об`єктивної неможливості розгляду справи немає. Свою позицію прокурор обґрунтовує так. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ або наявність у них спільного об`єкта нерухомого майна не є підставою для зупинення провадження. Суд першої інстанції на підставі наявних доказів встановив самочинний характер автостоянки, відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою та особу, за якою на момент звернення прокурора до суду та ухвалення рішення зареєстровано право власності на об`єкт. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, відповідачем за такою вимогою є останній набувач об`єкта самочинного будівництва, тобто Кузьмінов Володимир Олександрович. Предметом справи № 904/6498/26 є дійсність правочину і повернення майна товариству; питання законності використання земельної ділянки комунальної власності та правового режиму об`єкта як самочинного будівництва в ній не вирішуються. Можливе повернення автостоянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті Паркінг 2020» не легалізує самочинне будівництво і не створює права користування земельною ділянкою. Позов у справі № 904/6498/26 пред`явлено вже після ухвалення рішення у цій справі, що свідчить про намір затягнути її розгляд і ускладнити виконання рішення. Безпідставне зупинення провадження, на думку прокурора, призведе до порушення розумного строку розгляду справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Прокурор посилається на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17 та від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Смірнова проти України», «Фрідлендер проти Франції» та «Красношапка проти України».

Вирішуючи клопотання, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 (пункт 8.11) виснував таке. Провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість його юрисдикції щодо конкретної справи. Обов`язковою умовою зупинення є пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою справою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази в цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом її повернення та знесення самочинно збудованого об`єкта. Вирішення цієї вимоги залежить від трьох обставин: чи є об`єкт самочинним будівництвом, чи порушує його розміщення права власника земельної ділянки та хто на момент звернення з позовом до суду чинив власникові перешкоди. Ці обставини можуть бути встановлені та оцінені на підставі наявних у справі доказів. Предметом справи № 904/6498/26 є дійсність правочину між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті Паркінг 2020» і відповідачем та повернення майна у власність товариства. Хоч би яким був результат її розгляду, він не змінить ні самочинного характеру об`єкта, ні відсутності в будь-кого з його власників прав на земельну ділянку. Отже, у справі № 904/6498/26 не встановлюватимуться обставини, які мають значення для вирішення цього спору і які колегія суддів не може встановити самостійно.

Право власності на автостоянку на час звернення прокурора з позовом, ухвалення оскаржуваного рішення та апеляційного перегляду зареєстроване за відповідачем. Можлива в майбутньому зміна власника об`єкта не створює об`єктивної неможливості перевірити законність рішення суду першої інстанції, ухваленого за обставин, що існували на час його ухвалення. Посилання скаржника на те, що у справі № 904/7515/25 розглядається вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача, не відповідає обставинам справи: у задоволенні цієї вимоги суд першої інстанції відмовив, і в цій частині рішення не оскаржене.

Колегія суддів також ураховує, що відповідачем у справі № 904/6498/26 є сам скаржник. Позивачем у ній є товариство, учасником якого скаржник був до листопада 2025 року і від імені якого його директор підписав оспорюваний акт від 18.11.2025. Позов у справі № 904/6498/26 пред`явлено після ухвалення оскаржуваного рішення і після того, як питання про заміну відповідача правонаступником остаточно вирішено постановою Верховного Суду від 29.09.2026. Клопотання про зупинення подано за два дні до судового засідання. Зупинення провадження за таких обставин не відповідало б завданню господарського судочинства та вимозі розгляду справи в розумний строк.

З огляду на викладене колегія суддів протокольною ухвалою від 11.11.2026 відмовила в задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича від 09.11.2026 про зупинення провадження у справі.

Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2026 № 953/26, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Левшиної Г.В. члена колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1 (зі змінами), призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 904/7515/25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів А.М. Висоцького, С.В. Віннікова.

За результатами апеляційного перегляду в судовому засіданні 11.11.2026 Центральний апеляційний господарський суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 02.04.2015 на замовлення Приватного підприємства «ОПО», автостоянка за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, складається з будівлі вартової літ. А-1 площею 6,0 кв. м, будівлі автомайстерні з паркінгом літ. Б-1 площею 673,0 кв. м, огорож літ. № 1-3 площею 371,8 кв. м та замощення літ. І площею 2599,0 кв. м. Загальна площа земельної ділянки за технічним паспортом становить 3278 кв. м, з них під будівлями 679 кв. м, під дорожнім покриттям 2599 кв. м.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 у справі № 200/7824/15-ц задоволено позов ПП «ОПО» до ОСОБА_2 про розірвання інвестиційного договору від 01.11.2014 № 011114 і визнання права власності. Цим рішенням за ПП «ОПО» визнано право власності на низку об`єктів нерухомого майна, зокрема на зазначену автостоянку.

07.07.2015 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєва Г.О. на підставі цього рішення зареєструвала право власності ПП «ОПО» на автостоянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу. Об`єкту присвоєно реєстраційний номер 674353912101, номер відомостей про речове право - 10310095. 08.07.2015 до реєстру внесено відомості про іпотеку автостоянки на користь ПП «СМЕРШ-62» на забезпечення виконання договору позики на суму 2 000 000 грн та про заборону відчуження. Іпотеку та заборону припинено 09.03.2016.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 у справі № 200/7824/15-ц, ухваленим за апеляційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області, заочне рішення від 03.06.2015 в частині визнання за ПП «ОПО» права власності на об`єкти нерухомого майна скасовано. У задоволенні цих вимог відмовлено. Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів наявності у ПП «ОПО» права власності чи користування земельними ділянками під спірним майном. Майно не прийнято до експлуатації, тож воно не є створеним у розумінні статті 331 Цивільного кодексу України. До участі у справі не залучено Дніпропетровську міську раду як власника забудованих земельних ділянок. Рішення набрало законної сили 11.02.2016.

01.03.2016 Правобережна товарна біржа склала протокол про проведення аукціону. 04.03.2016 приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. на підставі статті 75 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 01.03.2016 та цього протоколу видала ОСОБА_1 свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 417. Свідоцтвом посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності цілісний майновий комплекс, який раніше належав ПП «ОПО» і придбаний ним за 2 325 460,36 грн. До складу комплексу входять понад двадцять автостоянок і човнових станцій у м. Дніпрі, право власності на які зареєстровано на підставі рішень Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, зокрема й спірна автостоянка. Право власності ОСОБА_1 на автостоянку зареєстровано 04.03.2016 (номер відомостей про речове право 13630083).

У період з 06.02.2017 до 22.04.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право користування (оренди) автостоянкою ТОВ «Ньюдевелопмент» на підставі договору оренди з ОСОБА_1 . Це право припинено на підставі договору про розірвання договору оренди від 22.04.2020.

ТОВ «Сіті Паркінг 2020» (код ЄДРПОУ 43628659) зареєстроване 21.05.2020. Згідно з наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням товариства є: АДРЕСА_1 . Основний вид діяльності - 52.21 «Допоміжне обслуговування наземного транспорту». Керівником товариства з дати його реєстрації є ОСОБА_1 . Засновниками (учасниками) товариства з 21.05.2020 були ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_3 залишався учасником товариства до листопада 2025 року. За відомостями станом на 20.11.2025 єдиним учасником і кінцевим бенефіціарним власником товариства є ОСОБА_1 з внеском 750 000 грн.

За актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 22.05.2020 ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Сіті Паркінг 2020» в особі директора ОСОБА_1 прийняло у власність автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість майна за згодою сторін визначено в розмірі 500 000 грн. Акт складено на підставі протоколу загальних зборів засновників (учасників) товариства від 21.05.2020 № 1/05. Справжність підписів засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М. Право власності товариства зареєстровано 22.05.2020 (номер відомостей про речове право 36645012).

Рішенням Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 346/60 ТОВ «Сіті Паркінг 2020» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню автостоянки та будівлі автомайстерні. Доказів розроблення та затвердження цього проєкту землеустрою, а також прийняття міською радою рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування матеріали справи не містять.

18.11.2025 ТОВ «Сіті Паркінг 2020» в особі директора ОСОБА_1 на підставі рішення єдиного учасника від 18.11.2025 № 18/11/2025 та ОСОБА_3 склали акт приймання-передачі нерухомого майна у власність учасника, який вийшов зі складу засновників (учасників) товариства. За цим актом товариство передало ОСОБА_3 у власність як повернення внеску дві автостоянки: спірну автостоянку за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість майна, що передається, визначено за згодою сторін у розмірі 750 000 грн. У пункті 4 акта сторони зазначили, що на момент складання акта майно не продане, не відчужене іншим способом, не передане в іпотеку, в спорі та під забороною відчуження (арештом) не перебуває, в позичку або оренду не передане, а прав щодо нього в третіх осіб немає, зокрема й таких, що не зареєстровані в установленому порядку. Справжність підписів засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батрак Є.В.

На підставі цього акта приватний нотаріус Батрак Є.В. зареєструвала 24.11.2025 право власності ОСОБА_3 на автостоянку (номер відомостей про речове право 62511649). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.12.2025 № 458988428 відповідач є власником автостоянки станом на дату формування довідки. Відомостей про обтяження чи заборони відчуження довідка не містить.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 22.09.2025 № 10188 станом на 31.12.2012 технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе, 123г, не проводилися.

За листом Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 24.09.2025 інформації щодо присвоєння об`єктам нерухомості адреси: шосе Донецьке, 123-Г, за даними містобудівного кадастру та Адресного плану міста немає. Документи, на підставі яких цю адресу присвоєно або змінено, в розпорядженні управління відсутні. Паспорти прив`язки тимчасових споруд за цією адресою не оформлювалися.

Дніпровська міська рада в листах, наданих на звернення Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, повідомила таке. Рішень міської ради про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у власність чи користування не виявлено. Реєстраційних записів про цивільно-правові угоди щодо цієї ділянки між міською радою та фізичними або юридичними особами немає. Містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єктів будівництва за цією адресою не надавалися. За даними Реєстру будівельної діяльності відомостей про видачу (реєстрацію) документів, які надають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття об`єкта в експлуатацію, немає. Звернень ОСОБА_3 до міської ради за пошуком з 01.01.2015 не виявлено.

У відповідь на звернення прокуратури від 16.04.2025 № 54-2490вих-25, від 21.06.2025 № 54-4254вих-25, від 16.09.2025 № 54-6645вих-25, від 05.11.2025 № 54-8232вих-25, від 09.12.2025 № 54-9219вих-25 та № 54-9237вих-25 Дніпровська міська рада листами від 21.05.2025 № 7/11-1106, від 31.07.2025 № 7/11-1745, від 22.10.2025 № 7/11-2312, від 11.12.2025 № 7/11-2720, від 22.12.2025 № 12/8-113 та від 16.01.2026 № 7/11-100 повідомила, що з позовом про усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого майна, скасування державної реєстрації права власності чи з іншими позовами щодо цієї ділянки не зверталася. У листах від 22.10.2025 № 7/11-2312 та від 22.12.2025 № 12/8-113 міська рада також зазначила, що в разі доведення факту самочинного будівництва ефективним способом захисту її прав як власника земельної ділянки є вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованої будівлі.

Згідно з листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, наданим на лист прокуратури від 26.09.2025 № 54-6951ВИХ-25, відомостей про оформлення ТОВ «Сіті Паркінг 2020» документів на земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123Г, немає ні в переліках договорів оренди землі, наданих Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, ні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Податкові зобов`язання з плати за землю за 2020- 2025 роки щодо цієї ділянки товариству не нараховувалися, а платежі за землекористування не сплачувалися. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, товариство не сплачувало. За неподання податкових декларацій з цього податку за 2020- 2025 роки до товариства застосовано штрафні санкції.

Листом від 19.12.2025 № 57750/5/04-36-24-12-15 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомило таке. Інформації про укладені договори оренди між Дніпровською міською радою та Кузьміновим В.О. щодо земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123-Г, немає. Відомостей про оформлення ним права користування цією ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно немає. Податкових декларацій з плати за землю за цією ділянкою з 01.01.2025 Кузьмінов В.О. не подавав. На його адресу направлено лист про необхідність належного оформлення земельної ділянки, а до Дніпровської міської ради - лист з проханням вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на право користування нею. Щодо податку на нерухоме майно податковий орган зазначив, що Кузьмінов В.О. є власником автостоянки за цією адресою з дати державної реєстрації права власності 24.11.2025, і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за цей об`єкт буде нараховано йому до 01.07.2026. Надати інформацію про сплату податків саме за використання земельної ділянки за цією адресою податковий орган не має можливості, оскільки інформація ведеться в розрізі адміністративно-територіальної одиниці. За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України за кодом класифікації доходів бюджету 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» по Кузьмінову В.О. у Дніпровській міській територіальній громаді за 2025 рік обліковується сплата в сумі 31 300,48 грн. За 2023 і 2024 роки сплата відсутня. Заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, ОСОБА_3 не має.

13.10.2025 і 17.12.2025 державний інспектор департаменту державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради Веремієв Я.М. на підставі листів Центральної окружної прокуратури міста Дніпра від 02.10.2025 № 54-7185ВИХ-25 і від 09.12.2025 № 54-9236ВИХ-25 обстежив земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Складено акти обстеження № 0550 і № 0657. У першому обстеженні брав участь заступник начальника відділу геодезичних робіт Комунального підприємства «Муніципальний землевпорядний офіс» Дніпровської міської ради Приходько В.О. Згідно з актами кадастрового номера ділянки, відомостей про її площу, цільове призначення, власника чи користувача, а також документів про державну реєстрацію права власності, постійного користування чи оренди в Державному реєстрі речових прав немає. В актах зафіксовано таке. Земельна ділянка розташована між будинком АДРЕСА_3 , на ній облаштовано стоянку для автотранспорту. Доступ до ділянки обмежений, по периметру вона огороджена парканом із сітки-рабиці, в`їзд здійснюється з боку вул. Миколи Міхновського. На території ділянки розташовані напівзруйнований фундамент капітальної будівлі, шиферний навіс на металевих опорах, приміщення для охоронців, встановлене на капітальному цегляному вимощенні, та модуль стаціонарного зарядного пристрою для електроавтомобілів. Поверхня ділянки по всьому периметру замощена шлако-піщаною сумішшю. На час обстежень на ділянці перебувало відповідно 17 і 11 легкових автомобілів. Площа огородженої несформованої земельної ділянки, визначена за результатами геодезичних вимірювань по існуючій огорожі, становить 0,3393 га. Пояснень, зауважень чи заперечень щодо актів з боку землевласника (землекористувача) не надходило.

30.10.2025 слідчий СВ Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області в межах кримінального провадження № 42023042030000070 від 12.05.2023 оглянув цю земельну ділянку і склав протокол огляду. Відповідно до протоколу ділянка огороджена парканом з металевої сітки, на ній розташована автостоянка, на яку безперешкодно заїжджають і з якої виїжджають транспортні засоби. На території виявлено замощення фундаменту з червоної цегли з бетонними плитами зверху та тимчасову споруду з навісом без фундаменту, дверей і вікон. Також установлено металеву конструкцію (МАФ) блакитного кольору, в якій розміщено місце охоронця автостоянки. На ній висить оголошення: «З 01 серпня 2025 року вартість парковки становить 60 грн (легковий ТЗ), 90 грн (мікроавтобус). Вартість місячного абонемента 1400 грн (легковий ТЗ) та 1500 грн (мікроавтобус)». До МАФу під`єднано електроенергію. На території є електрична автозарядна станція для електромобілів, окремо визначено паркомісця для осіб з інвалідністю. Під час огляду на автостоянці перебувало приблизно 25 автомобілів. Позначок щодо адреси, власника чи користувача автостоянки не виявлено.

Листом від 25.12.2025 № 54-9663вих-25 Центральна окружна прокуратура міста Дніпра повідомила Дніпровську міську раду про прийняте відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» рішення звернутися до суду з цим позовом. Позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд» 30.12.2025.

29.04.2026 відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача - ПП Оздоровчий центр «Вікторія» (код ЄДРПОУ 31155444). Клопотання ґрунтувалося на договорі безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 01.12.2021, за яким ТОВ «Сіті Паркінг 2020» передало цьому підприємству в безоплатне тимчасове користування майновий комплекс автостоянки загальною площею 3 278,0 кв. м за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, та на додатковій угоді № 1 до цього договору, якою сторону позичкодавця замінено на ОСОБА_3 . До клопотання від 18.05.2026 відповідач додав угоду від 29.04.2026 між ним і ПП Оздоровчий центр «Вікторія». В угоді сторони підтвердили таке: договір від 01.12.2021 автоматично пролонговано до 29.11.2027; об`єкт нерухомості з 01.12.2021 перебуває у фактичному володінні та користуванні ПП Оздоровчий центр «Вікторія»; податки, збори та платежі, зокрема плата за користування земельною ділянкою, пов`язані з використанням об`єкта в господарській діяльності цього підприємства, є його фінансовими зобов`язаннями; ПП Оздоровчий центр «Вікторія» є правонаступником ФО-П Кузьмінова В.О. у справі № 904/7515/25 та в інших справах щодо стягнення платежів, пов`язаних з використанням об`єкта, за період з 01.12.2021 до закінчення дії договору.

Протокольною ухвалою від 15.05.2026 суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення правонаступника. 18.05.2026 представник відповідача подав клопотання про видачу копії цієї ухвали та про відкладення судового засідання, призначеного на 22.05.2026, для реалізації права на її оскарження. У судовому засіданні 22.05.2026 за участю прокурора та представника відповідача адвоката Сидоренка С.І. суд першої інстанції проголосив вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст ухвали від 15.05.2026 складено 29.05.2026, а повний текст рішення 01.06.2026.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках. Згідно з частиною четвертою цієї статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції в цілому. Проте рішенням від 22.05.2026 позов задоволено лише в частині вимоги про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та знесення об`єкта самочинного будівництва. У задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на автостоянку відмовлено. У цій частині рішення не порушує прав та інтересів скаржника, а прокурор і Дніпровська міська рада його не оскаржили. Тому колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення в частині задоволеної позовної вимоги. Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 предметом апеляційного оскарження не є.

Нових доказів до апеляційної скарги скаржник не додав, тож справа переглядається за наявними в ній доказами.

Доводи апеляційної скарги стосуються таких питань: правового режиму спірного об`єкта та значення його державної реєстрації; наявності порушення прав територіальної громади та належного способу їх захисту; визначення належного відповідача і незалучення до участі у справі ПП Оздоровчий центр «Вікторія»; порядку вирішення судом першої інстанції заяви про правонаступництво; добросовісності відповідача; сплати ним податку на нерухоме майно; пропорційності втручання в право мирного володіння майном. Частину доводів скаржник наводить у різних частинах апеляційної скарги щодо одного й того самого питання. Тому колегія суддів оцінює їх у сукупності за предметом і не повторює відповідей на тотожні доводи.

1. Щодо правового режиму спірного об`єкта як самочинного будівництва та значення його державної реєстрації

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна автостоянка є самочинним будівництвом. Він зазначає, що право власності на неї було зареєстроване у 2015 році й мало сталий характер майже десять років. Відомості про реєстрацію права власності містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно понад десять років і ніким не скасовані, а саме майно набуте на законних підставах. Позицію прокурора, який вважає об`єкт самочинним, тобто юридично неоформленим і юридично неіснуючим, скаржник вважає безпідставною. Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Кожна з ознак, наведених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт самочинним будівництвом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зазначила, що будівництво або зведення об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, є самостійною та достатньою підставою для його оцінки судом як об`єкта самочинного будівництва. Аналогічний підхід викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 Цивільного кодексу України). Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (частина перша статті 116 Земельного кодексу України). Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 Цивільного кодексу України).

Як установлено колегією суддів, Дніпровська міська рада рішень про передачу земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, у власність чи користування не приймала. Договорів щодо цієї ділянки не укладалося, а речові права на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані ні за забудовником, ні за будь-ким із наступних власників автостоянки, зокрема за відповідачем. Містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єктів за цією адресою не надавалися. Відомостей про видачу (реєстрацію) документів, які дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття об`єкта в експлуатацію, немає. Адресу об`єкту в установленому порядку не присвоювали, а технічна інвентаризація за цією адресою станом на 31.12.2012 не проводилася. Рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 346/60 про надання ТОВ «Сіті Паркінг 2020» дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням автостоянки не є рішенням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Доказів затвердження такого проєкту та надання ділянки матеріали справи не містять. Цих обставин скаржник в апеляційній скарзі не спростовує.

Отже, автостоянку збудовано на земельній ділянці, яка для цієї мети не відводилася, без документів, що дають право виконувати будівельні роботи, і до експлуатації її не прийнято. Тому висновок суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом у розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, є правильним.

Колегія суддів не погоджується і з доводами скаржника про те, що тривала державна реєстрація права власності свідчить про законність об`єкта та набуття права на нього на законних підставах.

Державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а лише офіційно засвідчує вже набуте право. Реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму. Особа, яка не має речового права на земельну ділянку, не може набути права власності на розташовані на ній об`єкти нерухомості. Такі висновки викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 та в постанові Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 910/7133/25. В останній Верховний Суд оцінював подібні обставини: первинну реєстрацію права власності на самочинно збудований об`єкт на земельній ділянці комунальної власності, яку міська рада нікому не передавала, проведено на підставі рішення третейського суду, після чого об`єкт неодноразово відчужувався і згодом був придбаний відповідачем.

У даній справі державну реєстрацію права власності на автостоянку вперше проведено 07.07.2015 за ПП «ОПО» на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 у справі № 200/7824/15-ц. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 це рішення в частині визнання права власності скасовано, і в позові ПП «ОПО» відмовлено. Апеляційний суд виходив саме з того, що в ПП «ОПО» немає прав на земельні ділянки під спірним майном, а майно не прийнято до експлуатації. Отже, судового рішення, на підставі якого проведено первинну державну реєстрацію, з 11.02.2016 не існує. Інших підстав, з якими закон пов`язує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно (частина друга статті 331 Цивільного кодексу України), у ПП «ОПО» не було.

За таких обставин право власності на спірний об`єкт не виникло ні в забудовника, ні в осіб, які набували його згодом: ОСОБА_1 , ТОВ «Сіті Паркінг 2020» та відповідача. Ні збереження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису, внесеного на підставі скасованого судового рішення, ні подальші реєстрації переходу права до інших осіб, ні тривалість існування цих записів не змінюють правового режиму об`єкта як самочинного будівництва і не легалізують його.

Тому доводи скаржника про сталий характер права власності на спірний об`єкт, понад десятирічне існування відомостей про нього в державному реєстрі та набуття майна на законних підставах не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що автостоянка є самочинним будівництвом.

2. Щодо порушення прав територіальної громади та належного способу захисту

Скаржник вважає, що позивачі не довели порушення прав Дніпровської міської ради, не довели, що відповідач чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, і не довели необхідності захищати права власника землі саме шляхом знесення об`єкта, оскільки ситуацію можна вирішити й іншими способами. На його думку, про відсутність порушення свідчать такі обставини: Дніпровська міська рада понад десять років не вчиняла щодо ділянки жодних активних дій; спір ініціював не власник землі, а прокуратура; власник земельної ділянки не надсилав відповідачу жодної претензії. Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод, які створені у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частини друга та третя статті 152 Земельного кодексу України). Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України). Самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначила, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, є порушенням прав власника цієї ділянки незалежно від державної реєстрації такого об`єкта. У постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Як встановлено колегією суддів, на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, яку для цієї мети нікому не відводили, розміщено самочинно збудований об`єкт автостоянку, право власності на яку зареєстроване за відповідачем. Ділянка площею 0,3393 га по периметру огороджена, доступ до неї обмежений, і вона використовується як платна автостоянка. Це підтверджено актами обстеження від 13.10.2025 № 0550 і від 17.12.2025 № 0657 та протоколом огляду від 30.10.2025. За таких обставин територіальна громада міста Дніпра як власник земельної ділянки позбавлена можливості вільно користуватися і розпоряджатися нею: передати її у власність чи користування іншим особам, використати для власних потреб, отримувати плату за її використання. Розміщення на ділянці самочинно збудованого об`єкта, зареєстрованого як нерухоме майно відповідача, саме по собі створює власникові землі перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Тому доводи скаржника про недоведеність порушення прав Дніпровської міської ради та про те, що відповідач не чинить їй перешкод, спростовуються встановленими обставинами справи.

Колегія суддів відхиляє і доводи скаржника про те, що тривала бездіяльність Дніпровської міської ради свідчить про відсутність порушення її прав. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 зазначила, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання правопорушення. Перешкоди, які створює власникові земельної ділянки розміщений на ній самочинно збудований об`єкт, тривають доти, доки цей об`єкт існує. Отже, те, що власник протягом певного часу не звертався до суду, не припиняє порушення і не позбавляє його права вимагати його усунення. Бездіяльність власника не тотожна його згоді на забудову. Матеріали справи не містять жодного рішення Дніпровської міської ради про надання цієї земельної ділянки під будівництво чи для обслуговування автостоянки. Дніпровська міська рада в листах від 22.10.2025 № 7/11-2312 та від 22.12.2025 № 12/8-113 зазначила, що ефективним способом захисту її прав є знесення самочинно побудованого майна, а у відзиві на апеляційну скаргу підтримала позов і просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Те, що позов пред`явив прокурор, а не Дніпровська міська рада, також не свідчить про відсутність порушення прав власника земельної ділянки. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, зокрема в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила таке: якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Як установлено, прокурор неодноразово повідомляв Дніпровську міську раду про виявлені порушення, а міська рада відповідала, що з позовом до суду не зверталася. Про звернення до суду прокурор повідомив міську раду листом від 25.12.2025 № 54-9663вих-25 відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Отже, саме бездіяльність органу місцевого самоврядування, на яку посилається скаржник, і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави. Приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, відповідно до цього Рішення втрачають чинність з 01.01.2027 і на час звернення прокурора з позовом та розгляду справи були чинними. Дотримання прокурором порядку, визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», скаржник в апеляційній скарзі не оспорює.

Відсутність претензії власника земельної ділянки до відповідача так само не є підставою для відмови в позові. Відповідно до частини першої статті 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Закон не встановлює обов`язкового досудового порядку врегулювання спорів про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

Колегія суддів не погоджується і з доводами скаржника про те, що права власника земельної ділянки могли бути захищені інакше, ніж шляхом знесення самочинного будівництва.

Способи захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, визначено статтею 376 Цивільного кодексу України. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України). Зобов`язати особу провести відповідну перебудову суд може в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотного порушення будівельних норм і правил (частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 дійшла висновку, що належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Перебудова за частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України стосується випадків істотного відхилення від проекту чи істотного порушення будівельних норм і правил і не усуває такої ознаки самочинного будівництва, як розміщення об`єкта на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Відповідне розмежування підстав для перебудови та знесення наведено, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18.

У даній справі об`єкт є самочинним будівництвом насамперед тому, що його розміщено на земельній ділянці, яка для цієї мети не відводилася. Таке порушення не може бути усунене перебудовою, тож підстав для застосування частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України немає. Визнання права власності на об`єкт за частиною третьою цієї статті неможливе, оскільки земельну ділянку в установленому порядку не надано ні забудовнику, ні наступним власникам автостоянки, а власник земельної ділянки заперечує проти легалізації об`єкта і наполягає на його знесенні. Вимоги про визнання за ним права власності на самочинно збудоване майно за частиною п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки не заявляв, а обрання способу захисту є його правом. Будь-яких інших способів захисту, які могли б забезпечити реальне відновлення порушеного права власника земельної ділянки, скаржник не навів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Дніпра як власника земельної ділянки є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нею шляхом повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованого об`єкта.

3. Щодо належного відповідача та незалучення до участі у справі Приватного підприємства Оздоровчий центр «Вікторія»

Скаржник наголошує, що самочинного будівництва не здійснював, у будівництві (створенні) автостоянки участі не брав, і тому покладення на нього обов`язку знести об`єкт вважає безпідставним. Фактичним розпорядником автостоянки він вважає ПП Оздоровчий центр «Вікторія», якому майно передано за договором безоплатного тимчасового користування від 01.12.2021. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції встановив, що рішення у справі може вплинути на права цього підприємства в подальшому, проте не вирішив питання про його залучення до участі у справі як третьої особи. На думку скаржника, ухвалення рішення про права, інтереси та обов`язки особи, не залученої до участі у справі, є самостійною підставою для скасування рішення. Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 дійшла такого висновку. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову. Тому обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, зокрема шляхом знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою на момент звернення власника з позовом до суду. Відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути не забудовник, а особа, яка чинить такі перешкоди, тобто останній набувач цього об`єкта. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 915/1439/21: належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на нього.

Як встановлено колегією суддів, станом на час звернення прокурора з позовом і розгляду справи право власності на автостоянку зареєстроване за відповідачем на підставі акта приймання-передачі від 18.11.2025. Саме відповідач є останнім набувачем самочинно збудованого об`єкта. Отже, саме він як особа, за якою зареєстровано право власності на розміщений на чужій земельній ділянці самочинно збудований об`єкт, чинить власникові землі перешкоди, на усунення яких спрямовано позов. Тому те, що відповідач особисто не здійснював самочинного будівництва і не брав участі у створенні автостоянки, не звільняє його від обов`язку усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Ця обставина не свідчить і про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Процесуальний статус останнього набувача як відповідача дає йому змогу використати всі засоби захисту, зокрема посилатися на свою добросовісність і непропорційність втручання.

Колегія суддів не погоджується і з доводами скаржника про те, що належним відповідачем у справі є ПП Оздоровчий центр «Вікторія» як фактичний розпорядник автостоянки.

Питання про наявність підстав для заміни відповідача його правонаступником ПП Оздоровчий центр «Вікторія» вирішено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026. Цю ухвалу залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026, яку, своєю чергою, залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.09.2026. Під час перегляду цих судових рішень установлено, що до ПП Оздоровчий центр «Вікторія» не перейшли ні право власності на автостоянку, ні спірні матеріальні права та обов`язки відповідача, а договір від 01.12.2021 свідчить лише про передачу майна в користування. Тому повторна оцінка цих обставин у межах перегляду рішення по суті спору не здійснюється.

Колегія суддів зазначає, що негаторна вимога власника земельної ділянки про знесення самочинного будівництва звернена до особи, яка є власником такого об`єкта, а не до осіб, яким власник надав право тимчасово користуватися ним. Передання власником самочинно збудованого об`єкта в користування іншій особі не припиняє створюваних ним перешкод власникові землі і не змінює особи, на яку покладається обов`язок їх усунути. Розподіл між власником і користувачем витрат і платежів, пов`язаних з використанням майна, на який посилається скаржник, стосується лише їхніх договірних відносин і не впливає на обов`язки власника перед власником земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на суперечливість доводів скаржника щодо фактичного користувача автостоянки. За його твердженням, автостоянка з 01.12.2021 перебуває у фактичному володінні та користуванні ПП Оздоровчий центр «Вікторія». Водночас у пункті 4 акта приймання-передачі від 18.11.2025, на підставі якого відповідач набув автостоянку, сторони зазначили, що на момент складання акта майно в позичку або оренду не передане, а прав щодо нього в третіх осіб немає. В апеляційній скарзі скаржник також стверджує, що до листопада 2025 року автостоянка активно використовувалася в господарській діяльності ТОВ «Сіті Паркінг 2020». Угоду, якою відповідач і ПП Оздоровчий центр «Вікторія» підтвердили фактичне користування цим підприємством автостоянкою з 01.12.2021 і визнали його правонаступником відповідача у цій справі, укладено 29.04.2026, тобто вже під час розгляду справи судом першої інстанції. Така угода не може змінити сторону у справі чи особу, обов`язок якої перед власником земельної ділянки є предметом спору.

4. Щодо доводів про ухвалення рішення про права, інтереси та обов`язки ПП Оздоровчий центр «Вікторія», не залученого до участі у справі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зазначила, що наявність такої підстави суд перевіряє незалежно від доводів скарги. Мета такої перевірки полягає в тому, щоб не допустити спрямування обов`язкового до виконання присуду, що міститься в резолютивній частині рішення, проти особи, яка не брала участі у справі.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи. Судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої воно ухвалене, і не визначає прав чи обов`язків інших осіб (постанова Верховного Суду від 30.07.2025 у справі № 910/5079/23).

Резолютивною частиною оскаржуваного рішення обов`язок усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та знесення самочинно збудованого об`єкта покладено лише на відповідача. Будь-яких обов`язків на ПП Оздоровчий центр «Вікторія» не покладено, і будь-яких висновків про його права, інтереси чи обов`язки мотивувальна частина рішення не містить. Згадка про договір від 01.12.2021 у рішенні пов`язана лише з мотивами відмови в задоволенні заяви відповідача про правонаступництво. Суд першої інстанції зазначив, що цей договір надає підприємству лише право користування майном. Висновку про те, що рішення може вплинути на права ПП Оздоровчий центр «Вікторія», на який посилається скаржник, оскаржуване рішення не містить.

Можливі наслідки виконання рішення для ПП Оздоровчий центр «Вікторія» як користувача майна за договором з відповідачем є похідними від договірних відносин між ними. Ці наслідки не свідчать про те, що суд першої інстанції вирішив питання про права чи обов`язки цього підприємства. Матеріали справи не містять і клопотань учасників справи про залучення ПП Оздоровчий центр «Вікторія» до участі у справі як третьої особи. Саме підприємство ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції із заявами щодо участі у справі не зверталося і рішення не оскаржувало.

Отже, оскаржуване рішення не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки ПП Оздоровчий центр «Вікторія», а підстав для його скасування з цієї підстави немає.

5. Щодо доводів про порушення порядку вирішення заяви відповідача про правонаступництво

Скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки відмовив у задоволенні його заяви про правонаступництво протокольною ухвалою від 15.05.2026, а не ухвалою, викладеною окремим документом, яку можна оскаржити. Клопотання представника відповідача від 18.05.2026 про видачу копії ухвали та відкладення засідання, призначеного на 22.05.2026, суд не розглянув. Суд провів засідання 22.05.2026 і ухвалив рішення, а повний текст ухвали від 15.05.2026 направив представникові відповідача лише ввечері 29.05.2026 із зазначенням, що вона набрала законної сили. Ухвали щодо клопотання про відкладення розгляду справи та видачу ухвали суд не постановив. Ці обставини скаржник вважає грубим порушенням норм процесуального права. Колегія суддів не погоджується з тим, що наведені обставини є підставою для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на таке.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише в разі, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Обставини, на які посилається скаржник, не належать до випадків, перелічених у частині третій статті 277 Господарського процесуального кодексу України, за яких порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції незалежно від його впливу на правильність вирішення справи.

Скаржник не зазначив, яким чином форма постановлення ухвали від 15.05.2026, строк виготовлення її повного тексту чи нерозгляд клопотання від 18.05.2026 вплинули на правильність встановлення обставин справи або на висновки суду першої інстанції по суті спору. Колегія суддів такого впливу також не встановила.

Ухвала від 15.05.2026 стосувалася окремого процесуального питання - заміни відповідача правонаступником. Повний текст цієї ухвали виготовлено 29.05.2026, і скаржник реалізував право на її апеляційне та касаційне оскарження. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29.09.2026, цю ухвалу залишено без змін. Під час апеляційного перегляду ухвали оцінено і доводи скаржника щодо порядку її постановлення та оформлення. Отже, правильність вирішення судом першої інстанції питання про правонаступництво підтверджена судами вищих інстанцій. Нездійснення правонаступництва, як зазначено вище, не вплинуло на визначення належного відповідача у справі.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не відклав розгляд справи для забезпечення можливості оскаржити ухвалу від 15.05.2026, також не свідчить про порушення, яке призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до підпункту 17.11 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України подання апеляційних або касаційних скарг на ухвали суду першої або апеляційної інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом, крім випадків, коли до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали справи. Отже, намір відповідача оскаржити ухвалу від 15.05.2026 сам по собі не зобов`язував суд першої інстанції відкласти розгляд справи по суті.

Крім того, у судовому засіданні 22.05.2026, за результатами якого ухвалено рішення, брав участь представник відповідача адвокат Сидоренко С.І. Отже, відповідач мав можливість викласти свою позицію щодо всіх обставин справи, зокрема щодо належного відповідача, і реалізував своє право на участь у розгляді справи.

Таким чином, доводи скаржника щодо порядку вирішення його заяви про правонаступництво та клопотання від 18.05.2026 не свідчать про наявність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування оскаржуваного рішення.

6. Щодо добросовісності відповідача та довіри до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Скаржник наполягає, що він є добросовісним набувачем автостоянки, а позивачі цього не спростували. Він зазначає таке: після скасування в лютому 2016 року судового рішення, на підставі якого зареєстровано право власності ПП «ОПО», відповідний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучено, а причин цього позивачі пояснити не змогли; про обставини первинної реєстрації відповідач не знав; реєстр містить записи про відчуження об`єкта у 2016, 2020 та 2025 роках, і заборон на відчуження не існувало; обов`язок набувача перевіряти законність походження майна не встановлений жодним нормативно-правовим актом; набувач має право беззаперечно довіряти відомостям реєстру, а держава повинна гарантувати їх актуальність. Право відповідача зареєстроване 24.11.2025 без обтяжень. Презумпцію його добросовісності, як зазначає скаржник, може бути спростовано лише доказами того, що він знав чи мав знати про права інших осіб або обтяження (частина перша статті 10 та частина друга статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 і вважає, що доказів його обізнаності про самочинний характер об`єкта матеріали справи не містять. Він також наголошує, що автостоянку отримав не з прилюдних торгів, самочинного будівництва не здійснював, власником став не внаслідок довгого ланцюга відчужень і до несплати ТОВ «Сіті Паркінг 2020» плати за землю та податку на нерухоме майно стосунку не має. Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 Цивільного кодексу України).

Предметом цієї справи є негаторна вимога власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні нею шляхом знесення самочинного будівництва, а не витребування майна з чужого незаконного володіння. Тому правила про захист добросовісного набувача від витребування майна власником самі по собі не виключають обов`язку останнього набувача самочинно збудованого об`єкта усунути перешкоди власникові земельної ділянки. Як зазначено вище, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму і не створює права на нього. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зазначила, що процесуальний статус останнього набувача як відповідача дає суду змогу оцінити його добросовісність і пропорційність застосовуваного до нього заходу. Тому колегія суддів оцінює доводи скаржника про добросовісність як обставину, яка має значення для оцінки пропорційності втручання в його право мирного володіння майном.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20. Як убачається зі змісту наведеної самим скаржником цитати, у цій постанові сформульовано висновки щодо добросовісності набувача рухомого майна за відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього майна. Ці висновки стосуються застосування спеціальних норм про реєстрацію обтяжень рухомого майна та наслідків відчуження такого майна особою, яка не мала на це права. Вони не стосуються ні об`єктів нерухомого майна, збудованих на чужій земельній ділянці без правових підстав, ні вимог власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні нею. Крім того, у цій справі недолік набутого відповідачем об`єкта полягає не в незареєстрованому обтяженні, а в тому, що об`єкт є самочинним будівництвом, розміщеним на земельній ділянці, прав на яку не мав жоден з його власників.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки, на якій він розміщений, якщо таке набуття не допускається в силу закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, проявивши розумну обачність, мав можливість і повинен був з`ясувати правовий статус об`єкта та наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під ним. Презумпцію добросовісності відповідача спростовують такі встановлені обставини справи.

По-перше, відповідач не був стороннім набувачем, який покладався лише на відомості державного реєстру. Він був одним із засновників ТОВ «Сіті Паркінг 2020» з дати державної реєстрації товариства 21.05.2020, тобто з часу, коли наступного дня, 22.05.2020, ОСОБА_1 інший засновник і директор товариства вніс спірну автостоянку до його статутного капіталу. Учасником цього товариства відповідач залишався до листопада 2025 року. Місцезнаходженням товариства є адреса самої автостоянки, а основним видом його діяльності допоміжне обслуговування наземного транспорту. Отже, протягом понад п`яти років відповідач був учасником юридичної особи, єдиний відомий з матеріалів справи актив і місце діяльності якої становила саме ця автостоянка.

По-друге, відсутність у власника автостоянки прав на земельну ділянку під нею була очевидною і не потребувала спеціальної перевірки. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить відомостей про право власності, постійного користування чи оренди цієї земельної ділянки за жодною особою, а ділянка не сформована і не має кадастрового номера. Рішенням Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 346/60 ТОВ «Сіті Паркінг 2020» надано лише дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення ділянки за фактичним розміщенням автостоянки. Тобто вже у 2020 році товариство, учасником якого був відповідач, зверталося до міської ради саме тому, що прав на земельну ділянку не мало. Ці права товариство так і не оформило. Плату за землю за 2020- 2025 роки воно не нараховувало і не сплачувало, податок на нерухоме майно не сплачувало, а за неподання податкових декларацій до нього застосовано штрафні санкції. Ці обставини стосуються товариства, учасником якого відповідач був увесь цей час, тому твердження скаржника про те, що вони до нього стосунку не мають, колегія суддів відхиляє.

По-третє, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на які посилається скаржник, самі містили інформацію, що мала викликати обґрунтовані сумніви в законності набуття об`єкта. Відповідно до реєстру підставою первинної державної реєстрації права власності на автостоянку за ПП «ОПО» є рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 у справі № 200/7824/15-ц. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016, яким це рішення скасовано, перебуває у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано на підставі свідоцтва, виданого за результатами аукціону від 01.03.2016, тобто вже після скасування судового рішення, на якому ґрунтувалося право попереднього власника. Особа, яка набуває нерухоме майно, проявляючи звичайну обачність, перевіряє підстави набуття права власності на нього попередниками, особливо коли ці підстави є публічно доступними. Тому посилання скаржника на те, що він не знав, як відбувалася реєстрація майна за першим власником, не свідчить про його добросовісність.

По-четверте, обставини переходу автостоянки до відповідача свідчать про те, що майно переходило між пов`язаними особами. За актом від 18.11.2025 автостоянку передав відповідачу як учасникові, що виходить зі складу товариства, ТОВ «Сіті Паркінг 2020» в особі директора та єдиного учасника, що залишився, ОСОБА_1 - тієї самої особи, яка придбала об`єкт на аукціоні у 2016 році і внесла його до статутного капіталу товариства у 2020 році. Отже, з 2016 року і до набуття права відповідачем об`єкт перебував у власності ОСОБА_1 або підконтрольного йому товариства, учасником якого був відповідач. Колегія суддів погоджується зі скаржником лише в тому, що він не став власником внаслідок довгого ланцюга відчужень між незалежними особами. Проте саме ця обставина підтверджує обізнаність відповідача з історією об`єкта, а не його добросовісність. Передання автостоянки відповідачу відбулося 18.11.2025, тобто вже після того, як прокуратура з квітня 2025 року неодноразово зверталася до Дніпровської міської ради та інших органів щодо цього об`єкта, 13.10.2025 проведено обстеження земельної ділянки, а 30.10.2025 - огляд у межах кримінального провадження.

Твердження скаржника про те, що запис про право власності ПП «ОПО» не вилучили з реєстру після скасування судового рішення, а позивачі не пояснили причин цього, обставин справи не змінює. Як зазначено вище, збереження такого запису не створило права власності ні в ПП «ОПО», ні в його правонаступників. Питання, на яке скаржник посилається, не входить до предмета доказування в цій справі, і обов`язку його з`ясовувати на позивачів не покладено. Відсутність у реєстрі заборон на відчуження об`єкта також не свідчить про законність його створення та набуття.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції серед іншого послався на те, що відповідач є відповідачем в інших справах щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом знесення самочинно збудованого майна. Копій судових рішень у цих справах матеріали справи не містять, тож колегія суддів цю обставину не враховує. Водночас наведених вище встановлених обставин достатньо для висновку про те, що відповідач знав або за всіма обставинами мав знати про самочинний характер автостоянки і відсутність прав на земельну ділянку під нею.

Таким чином, доводи скаржника про те, що він є добросовісним набувачем, який правомірно покладався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спростовуються встановленими обставинами справи.

6. Щодо сплати відповідачем податку на нерухоме майно

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції навмисно не зазначив у рішенні про сплату відповідачем податку за володіння спірним майном. Він посилається на лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 57750/5/04-36-24-12-15, за яким за кодом класифікації доходів бюджету 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2025 рік обліковується сплата відповідачем 31 300,48 грн, а податкового боргу відповідач не має. На думку скаржника, приймаючи податок за спірний об`єкт, держава визнала його законним. Це свідчить про подвійні стандарти, а також про добросовісність набуття відповідачем права власності та законність існування об`єкта. Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Насамперед доказ, на який посилається скаржник, не підтверджує тієї обставини, з якою скаржник пов`язує свої доводи. Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.12.2025 № 57750/5/04-36-24-12-15 сума 31 300,48 грн це загальна сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яку сплатив відповідач як фізична особа власник об`єктів нежитлової нерухомості в межах Дніпровської міської територіальної громади за 2025 рік. Податковий орган прямо зазначив, що інформація ведеться в розрізі адміністративно-територіальної одиниці. Надати відомості про сплату податків саме щодо використання земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123Г, він можливості не має. Щодо спірного об`єкта в тому самому листі зазначено, що відповідач є його власником з дати державної реєстрації права власності 24.11.2025, а податок на нерухоме майно за цей об`єкт буде нараховано йому до 01.07.2026. Це відповідає підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, за яким податкові повідомлення-рішення про сплату податку надсилаються платникові до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом.

Крім того, як установлено колегією суддів, за актом від 18.11.2025 відповідач одночасно зі спірною автостоянкою набув у власність ще одну автостоянку за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, 31. Отже, матеріали справи не підтверджують, що сплачений відповідачем у 2025 році податок обчислено і сплачено саме за спірний об`єкт. Сплата податку на нерухоме майно за 2023 і 2024 роки, за даними податкового органу, відсутня. Плата за землю за земельну ділянку під автостоянкою ні відповідачем, ні його попередником - ТОВ «Сіті Паркінг 2020» - не сплачувалася, а договорів оренди цієї ділянки не укладалося. У тому самому листі податковий орган повідомив, що направив відповідачу лист про необхідність належного оформлення земельної ділянки, а Дніпровській міській раді - лист з проханням вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на землю. Отже, лист податкового органу, на який посилається скаржник, свідчить не про визнання державою законності об`єкта, а про відсутність у відповідача прав на земельну ділянку.

Колегія суддів також зазначає, що навіть сплата податку на нерухоме майно саме за спірний об`єкт не змінила б його правового режиму. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Податковий обов`язок визначається податковим законодавством на підставі відомостей про зареєстроване право власності. Справляння податку не є способом підтвердження законності створення об`єкта нерухомості чи виникнення права власності на нього. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Повноваження контролюючих органів щодо адміністрування податків не охоплюють оцінки законності будівництва чи прав на земельну ділянку. Тому облік податкових платежів платника не може розцінюватися як волевиявлення держави чи територіальної громади щодо легалізації самочинного будівництва. Закон пов`язує можливість легалізації самочинного будівництва виключно з порядком, визначеним статтею 376 Цивільного кодексу України, а особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Те, що суд першої інстанції окремо не оцінив цей довід відповідача, не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки довід не спростовує висновків суду. Колегія суддів дала йому оцінку в цій постанові. Оскільки сплата податку не підтверджує ні законності існування об`єкта, ні добросовісності відповідача, доводи скаржника в цій частині не спростовують висновків, викладених вище, і не є підставою для скасування рішення.

7. Щодо пропорційності втручання в право мирного володіння майном

Скаржник вважає незаконним задоволення вимоги про знесення автостоянки без компенсації її вартості. Він посилається на статті 9 і 41 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема рішення у справах «East/West Alliance Limited» проти України», «Трегубенко проти України», «Дроздик та Мікула проти України» і «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України». Скаржник наводить такі доводи: втручання в його право мирного володіння майном не має легітимної мети і не спрямоване на захист суспільного інтересу, оскільки автостоянка виконує соціально корисну функцію, забезпечуючи паркування транспортних засобів містян, а відповідач сплачує податки; втрачаючи без будь-якої компенсації актив, отриманий замість внеску до статутного капіталу ТОВ «Сіті Паркінг 2020», вартістю приблизно 500 000,00 грн, відповідач несе індивідуальний і надмірний тягар; суд першої інстанції проігнорував принципи пропорційності, справедливого балансу інтересів територіальної громади та відповідача, а також принцип належного урядування; на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування, неприпустимо перекладено тягар відповідальності, що створює можливість для зловживань з боку органів влади; задоволення позову суперечить європейським стандартам правомірності втручання в право власності, що особливо неприпустимо з огляду на прагнення України вступити до Європейського Союзу.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (частини четверта та сьома статті 41 Конституції України).

У практиці ЄСПЛ, на яку посилаються і скаржник, і суд першої інстанції, сформовано критерії, за якими оцінюється сумісність втручання в право мирного володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Втручання має бути законним, тобто ґрунтуватися на доступному, чіткому і передбачуваному національному законі. Воно має переслідувати легітимну мету в суспільних інтересах. Нарешті, втручання має бути пропорційним цій меті: між загальним інтересом і вимогами захисту прав особи необхідно дотримати справедливого балансу, щоб особа не несла індивідуального і надмірного тягаря.

Колегія суддів виходить з того, що зареєстроване за відповідачем право власності на автостоянку, незважаючи на самочинний характер об`єкта, створює для нього майновий інтерес, на який поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому покладення на відповідача обов`язку знести об`єкт є втручанням у його право мирного володіння майном, і його пропорційність підлягає оцінці. Оцінка пропорційності охоплює і добросовісність відповідача. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зазначила, що процесуальний статус останнього набувача як відповідача дає суду змогу оцінити його добросовісність і пропорційність застосовуваних до нього засобів.

Втручання є законним. Обов`язок усунути перешкоди власникові земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта та повернення самовільно зайнятої ділянки прямо передбачено частиною четвертою статті 376 Цивільного кодексу України, статтею 391 Цивільного кодексу України та статтею 212 Земельного кодексу України. Правило про те, що на самочинне будівництво право власності не виникає, закріплене частиною другою статті 376 Цивільного кодексу України і є загальнодоступним. Отже, наслідки набуття об`єкта, збудованого на чужій земельній ділянці без правових підстав, були передбачуваними для відповідача.

Втручання переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Воно спрямоване на відновлення права територіальної громади міста Дніпра володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою комунальної власності, на забезпечення використання землі лише в установленому законом порядку і на платній основі (стаття 206 Земельного кодексу України), а також на дотримання вимог містобудівного законодавства. ЄСПЛ у рішенні від 21.04.2016 у справі «Іванова та Черкезов проти Болгарії» визнав, що заходи держави щодо об`єктів, збудованих без дозволу, переслідують легітимну мету, а в питаннях просторового планування і забудови держави мають широку свободу розсуду. Таке втручання ЄСПЛ розглянув як контроль за користуванням майном і порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не встановив. ЄСПЛ також урахував, що такі заходи стримують інших потенційних порушників.

Доводи скаржника про соціальну корисність автостоянки не свідчать про відсутність суспільного інтересу у втручанні. Як установлено колегією суддів, на земельній ділянці здійснюється платна господарська діяльність з надання послуг паркування за встановленими тарифами, тобто приватна підприємницька діяльність. Те, що від цієї діяльності сплачуються податки або містяни користуються послугами стоянки, не наділяє відповідача правом використовувати земельну ділянку комунальної власності без рішення власника і без плати. Питання про потребу в паркувальних місцях і про те, як використовувати належну громаді земельну ділянку, вирішує власник цієї ділянки в установленому законом порядку, а не особа, яка зайняла її самовільно. Сплату відповідачем податку колегія суддів оцінила вище.

Колегія суддів також вважає, що втручання не покладає на відповідача індивідуального і надмірного тягаря.

По-перше, як установлено вище, відповідач не є добросовісним набувачем. Він знав або за всіма обставинами мав знати про самочинний характер автостоянки і відсутність прав на земельну ділянку під нею, оскільки з 2020 року був учасником товариства, якому належав цей об`єкт. Тому відповідач свідомо прийняв ризик, пов`язаний з набуттям такого об`єкта.

По-друге, у цій справі немає дій органів державної влади чи місцевого самоврядування, на правомірність яких відповідач міг обґрунтовано покладатися. Дніпровська міська рада не приймала рішень про надання земельної ділянки під будівництво чи для обслуговування автостоянки, не видавала дозволів на будівництво і не приймала об`єкт в експлуатацію. Рішення від 02.09.2020 № 346/60 надавало ТОВ «Сіті Паркінг 2020» лише дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, який так і не був затверджений, і не створювало права на земельну ділянку. Первинну державну реєстрацію права власності проведено на підставі заочного рішення суду, яке вже 11.02.2016 скасовано за апеляційною скаргою прокурора. Подальші реєстраційні дії вчиняли приватні нотаріуси на підставі правочинів між пов`язаними особами. Отже, доводи скаржника про те, що на нього перекладено відповідальність за помилки органу місцевого самоврядування, на правомірність дій якого він покладався, не ґрунтуються на обставинах справи.

По-третє, обставини цієї справи відрізняються від обставин справ, на які посилається скаржник. У рішенні від 12.12.2024 у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, виходив з таких обставин: відсутні докази протиправної чи недобросовісної поведінки заявника або його засновників; органи влади знали про самочинний характер об`єкта щонайменше з 2008 року, коли суд постановив рішення про його знесення, проте тривалий час не виконували це рішення; органи влади реєстрували переходи права власності, не виявивши жодних порушень, що ЄСПЛ розцінив як тривалу толерантність держави до ситуації; заявник не мав доступних засобів отримати компенсацію.

У рішенні від 24.10.2024 у справі «Дроздик та Мікула проти України» йдеться про визнання недійсним права власності заявниць на земельні ділянки, якими вони тривалий час володіли і користувалися, з тієї підстави, що ці ділянки входили до смуги відведення залізниці, без надання будь-якої компенсації.

Натомість у даній справі: відповідач не є добросовісним набувачем; держава не толерувала ситуацію тривалий час: судове рішення, на підставі якого вперше зареєстровано право власності на об`єкт, скасоване у 2016 році за апеляційною скаргою прокурора; жоден орган влади не надавав відповідачу чи його попередникам прав на земельну ділянку; відповідачу право власності на об`єкт належить лише з 24.11.2025, а набув він його вже після того, як прокуратура з квітня 2025 року розпочала заходи щодо цього об`єкта, тож позов пред`явлено через нетривалий час після цього.

Із тих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення принципу належного урядування, сформульованого, зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України». Цей принцип передбачає, що державні органи мають діяти вчасно, належним чином і послідовно, а ризик їхніх помилок не повинен покладатися на особу, яка сумлінно покладалася на їхні дії. Проте в цій справі жоден орган влади не вчиняв дій, на які відповідач міг би сумлінно покладатися.

По-четверте, тягар, який покладається на відповідача, не є надмірним і за своїм обсягом. Вартість 500 000,00 грн, на яку посилається скаржник, визначена в акті від 22.05.2020 за згодою ОСОБА_1 як вкладника і ТОВ «Сіті Паркінг 2020» в особі того самого ОСОБА_1 як директора. Вона не є ринковою оцінкою об`єкта. За актом від 18.11.2025 у 750 000,00 грн сторони оцінили одразу дві автостоянки, передані відповідачу. Доказів того, що відповідач вкладав у спірний об`єкт власні кошти, матеріали справи не містять. Як установлено колегією суддів, фактично на земельній ділянці розташовані огорожа з металевої сітки, шлако-піщане замощення, напівзруйнований фундамент, шиферний навіс на металевих опорах, металева конструкція для охоронця та зарядний пристрій для електромобілів.

По-п`яте, відсутність компенсації в цьому разі не порушує справедливого балансу. Предметом спору є не примусове відчуження майна з мотивів суспільної необхідності, за якого частина п`ята статті 41 Конституції України вимагає попереднього і повного відшкодування вартості, а усунення наслідків самочинного будівництва. Закон прямо покладає витрати на знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан на особу, яка самовільно зайняла ділянку, без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування нею (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України, стаття 212 Земельного кодексу України). Водночас відповідач не позбавлений засобів захисту своїх майнових інтересів. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зазначила, що останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої він набув об`єкт. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на таку можливість.

Посилання скаржника на прагнення України вступити до Європейського Союзу не впливає на висновки колегії суддів. Оцінку пропорційності втручання здійснено саме відповідно до критеріїв, сформованих у практиці ЄСПЛ.

8. Щодо окремих неточностей мотивувальної частини рішення суду першої інстанції

Переглядаючи справу, колегія суддів встановила окремі неточності мотивувальної частини оскаржуваного рішення, які не вплинули на правильність вирішення спору.

Оцінюючи добросовісність відповідача, суд першої інстанції послався на частину п`яту статті 12 Цивільного кодексу України та на наслідки недобросовісності набувача, встановлені для витребування майна. Проте предметом спору є негаторна вимога власника земельної ділянки про знесення самочинного будівництва, а не витребування майна. Добросовісність останнього набувача самочинно збудованого об`єкта має значення для оцінки пропорційності втручання в його право мирного володіння майном. Саме з цього колегія суддів і виходила, оцінюючи відповідні доводи скаржника. Суд першої інстанції також послався на те, що відповідач є відповідачем в інших справах щодо знесення самочинно збудованого майна, проте копій судових рішень у цих справах матеріали справи не містять. Висновок про недобросовісність відповідача колегія суддів зробила на підставі інших встановлених обставин справи, наведених вище.

Крім того, у мотивувальній частині рішення допущено описки. Номер справи, в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 17.12.2025, в окремих місцях зазначено як «№ 908/2388/25» замість «№ 908/2388/21». Дату додаткової угоди № 1 до договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 01.12.2021 зазначено як « 01.12.2026». У мотивувальній частині суд виходив із розміру судового збору 3 633,60 грн, тобто разом із судовим збором за подання заяви про забезпечення позову, тоді як у резолютивній частині рішення з відповідача стягнуто 2 422,40 грн. Судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 211,20 грн стягнуто з відповідача додатковим рішенням від 01.06.2026. Ці неточності не впливають на суть висновків суду першої інстанції щодо спірних правовідносин.

Окремих доводів відповідача суд першої інстанції в рішенні не оцінив: щодо сплати ним податку на нерухоме майно, щодо незалучення до участі у справі ПП Оздоровчий центр «Вікторія» та щодо практики ЄСПЛ. Колегія суддів оцінила ці доводи в даній постанові і дійшла висновку, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише в разі, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Наведені неточності мотивування до неправильного вирішення справи не призвели, тож підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення вони не утворюють.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши справу в межах, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, не порушив норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Автостоянка за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, 123г, збудована на земельній ділянці комунальної власності, яка для цієї мети не відводилася, без документів, що дають право виконувати будівельні роботи, і не прийнята в експлуатацію. Отже, вона є самочинним будівництвом. Державна реєстрація права власності на неї, проведена на підставі згодом скасованого судового рішення, і подальші реєстрації переходу права до інших осіб не змінили правового режиму об`єкта. Розміщення цього об`єкта на земельній ділянці створює територіальній громаді міста Дніпра як власникові землі перешкоди в користуванні та розпорядженні нею. Належним способом захисту права власника земельної ділянки в цьому випадку є усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованого об`єкта, а належним відповідачем за такою вимогою - відповідач як останній набувач і власник цього об`єкта. Відповідач не є добросовісним набувачем. Покладення на нього обов`язку знести самочинно збудований об`єкт ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету в суспільних інтересах і не покладає на нього індивідуального і надмірного тягаря.

Оскаржуване рішення не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки ПП Оздоровчий центр «Вікторія», не залученого до участі у справі. Доводи скаржника щодо порядку вирішення його заяви про правонаступництво не свідчать про порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про наявність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Неточності мотивувальної частини рішення, на які звернула увагу колегія суддів, до неправильного вирішення справи не призвели. Відповідні мотиви колегія суддів навела в цій постанові.

За таких обставин апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, ці витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. У зв`язку з тим, що оскаржуване рішення залишено без змін, підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, немає.

Керуючись статтями 123, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича на рішення в оскаржуваній частині Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2026 у справі № 904/7515/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 12.11.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков