УХВАЛА
9 червня 2026 року місто Київ
Справа № 759/2641/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11550/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2026 року (у складі судді Лапченко О.М.) про відмову у задоволенні заяви про відвід
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини
ВСТАНОВИВ
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Мартиненко В.С. від участі у цивільній справі № 759/2641/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та способу участі батька у вихованні дитини - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» 1 та 2 червня 2026 року подав апеляційні скарги.
Відповідно до ч.2 ст. 352 ЦПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Згідно з пунктом "d" статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.
Наведені правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 і повинні враховуватися апеляційним судом.
Статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Ухвали про відмову у задоволенні заяви про відвід вказаний перелік не містить.
Положеннями статті 44ЦПК України оскарження відповідної ухвали також не передбачено.
Посилання скаржника на те, що така ухвала підлягає самостійному апеляційному оскарженню, оскільки постановлена в окремому провадженні, а не головуючим суддею в основній справі, відтак є самостійним судовим актом, є неспроможними та зводяться до власного трактування ним норм процесуального законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року в справі № 756/11634/18 (провадження № 61-19850св19) зазначено, що:
«відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Частиною першою статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
Однак, можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про задоволення заяви про відвід (або відмова у задоволенні заяви про відвід) окремо від рішення суду цивільно-процесуальним законом не передбачена.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану ОСОБА_3 , на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає апеляційному оскарженню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про те, що оскаржувана ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 19 серпня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді, в силу вимог частини першої статті 353 ЦПК України не може бути оскаржена окремо від рішення суду».
Із урахуванням цього колегія суддів дійшла висновку, що відмова у задоволенні заяви про відвід не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а у випадку обґрунтованості доводів ОСОБА_1 щодо необґрунтованості такої відмови, такі доводи можуть бути включеними до апеляційної скарги на рішення суду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Враховуючи викладене, апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2026 року підлягає поверненню особі, яка її подала.
УХВАЛИВ
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про відвід - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова