ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
УХВАЛА
про залишення апеляційної скарги без руху
"24" червня 2026 р. Справа № 906/1379/15
Суддя (суддя-доповідач у справі) Північно-західного апеляційного господарського суду Кульчій І.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2026 року у справі №906/1379/15 (суддя Соловей Л.А.)
за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації та Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест"
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_1
про розірвання договору оренди землі, зобов`язання привести земельну ділянку у придатний стан та про зобов`язання повернути земельну ділянку
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/1379/15 у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації та Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" про розірвання договору оренди землі, який укладений 20.09.2005 Житомирською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Домінвест", зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" привести земельну ділянку у придатний стан та про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" повернути Житомирській районній державній адміністрації земельну ділянку - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції та викласти мотивувальну частину рішення з урахуванням мотивів апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Як вбачається, оскаржуване рішення Господарського суду Житомирської області ухвалено 20.04.2026, отже відповідно до вимог статті 256 ГПК України початок перебігу строку на апеляційне оскарження починається 20.04.2026, останнім днем оскарження даного рішення з урахуванням положень статті 116 ГПК України є 11.05.2026.
Натомість, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду лише 17.06.2026, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Одночасно апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, в якому останній просить визнати поважною причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/1379/15 та поновити пропущений строк.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Виходячи з приписів статтей 55, 124 Конституції України, статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порядок застосування та користування встановленими правами на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження рішення суду регламентується відповідними процесуальними нормами, в даному випадку - нормами ГПК України.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
При цьому, законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження заявник повинен:
1) порушити питання про поновлення цього строку шляхом заявлення відповідного клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги;
2) клопотання повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, обґрунтовуючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження представник скаржника посилається на те, що ОСОБА_1 була залучена до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, проте фактично участі у справі у суді першої інстанції не приймала, належним чином про розгляд вказаної справи повідомлена не була, оскільки не перебуває на території України. З 27 серпня 2025 року по даний час ОСОБА_1 навчається та проживає в м. Мілан, Італія, що підтверджується довідкою про зарахування до навчального закладу та інформацією про перетинання державного кордону України, наданою Головним центром обробки спеціальної інформації ДПС України. Про прийняття оскаржуваного рішення апелянту стало відомо лише 10 червня 2026 року, коли представнику ОСОБА_3 було надано доступ до матеріалів електронної справи №906/1379/15.
Суд зазначає, що вказані обставини пропуску строку на апеляційне оскарження, на які посилається скаржник, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції як поважні, з огляду на таке.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 11 якої у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункти 1, 3, 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України).
Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевим господарським судом здійснювалось направлення поштової кореспонденції (зокрема, копій ухвал від 18.02.2025 про залучення скаржника в якості третьої особи, від 16.04.2025, від 15.09.2025, рішення від 20.04.2026) на адресу: АДРЕСА_1 (зазначену у Витязі з ЄДРЮОФОП та ГФ та в апеляційній скарзі та на адресу: АДРЕСА_2 (зазначену в договорах купівлі-продажу від 20.08.2021).
Як вбачається, поштова кореспонденція, що направлялася на адресу: АДРЕСА_2 поверталася до суду першої інстанції з причин "адресат відсутній за вказаною адресою".
Разом з тим, в матеріалах містяться рекомендовані повідомленнм про вручення поштового відправлення, зокрема, копій ухвал від 18.02.2025 про залучення скаржника в якості третьої особи, від 15.09.2025, від 05.05.2026, на яких міститься особистий підпис одержувача та дата вручення.
Матеріали апеляційної скарги не містять доказів в спростування дійсної адреси місця проживання (реєстрації) скаржника (третьої особи) у справі, за якою було направлено судом кореспонденцію у даній справі. Зокрема, доказів реєстрації скаржником місця проживання за іншою адресою, в тому числі за кордоном України.
В свою чергу, надані скаржником докази щодо перетину державного кордону не свідчать про зміну останньою місця реєстрації як станом на дату винесення оскаржуваного судового рішення, так і на час подання апеляційної скарги; не пояснюють неможливість отримання нею кореспонденції суду під час розгляду справи в суді першої інстанції.
ЄСПЛ зазначає, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003).
При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22.
Водночас Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить відомостей про припинення підприємницької діяльності ФОП Нестеровської Анни Валеріївни, місцезнаходженням якої визначено: АДРЕСА_1 .
Відтак, апеляційним судом встановлено, що скаржник - ОСОБА_1 отримуючи вказані повідомлення починаючи з моменту отримання ухвали суду від 18.02.2025 про її залучення в якості третьої особи (дата вручення 06.03.2025) вже знала про існування даного судового спору, а також мала бути обізнана про існування оскаржуваного рішення.
Разом з тим, сам лише факт вибіркового отримання скаржником кореспонденції, яка направлялася судом за належною адресою, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Поряд з цим суд враховує, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом (стаття 2 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно з частинами 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Отже, апелянт міг відслідковувати стан розгляду справи, учасником якої він є, у ЄДРСР, адже сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
При цьому, суд бере до уваги те, що саме на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, зокрема, через Єдиний державний реєстр судових рішень, а особливо в даному випадку, коли саме скаржник зацікавлений в оперативному вирішенні питання щодо вчасного подання апеляційної скарги, оскільки саме він не погоджується з рішенням суду першої інстанції і ставить під сумнів його законність.
На підставі зазначеного, суд вважає, що скаржник не був позбавлений можливості слідкувати за ходом розгляду справи через відкриті джерела інформації, зокрема, через Єдиний державний реєстр судових рішень.
Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №910/15120/20 визначено, що у силу принципу диспозитивності на особу, що не вчинила вчасно відповідні процесуальні дії покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності. Така особа зобов`язана забезпечувати своєчасне отримання кореспонденції за адресою свого місцезнаходження, а наявність поважних підстав для невчинення відповідних дій має доводитись учасником в загальному порядку. Створення при цьому судом штучних умов, які б надавали одній зі сторін спору більш сприятливі умови для реалізації її процесуальних прав, виходить за межі повноважень суду, передбачених законодавством, та є порушенням статей 6, 19 Конституції України та принципу змагальності сторін (статті 13 ГПК України).
Крім того, у відповідності до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з вимогами статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З наданих представником скаржника Інформації про перетинання державного кордону України від 16.06.2026 та від 23.06.2026, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації ДПС України, за періоди з 01.06.2026 по 09.06.2026 та з 01.07.2025 по 09.06.2026 відповідно вбачається лише обставина перетину апелянтом кордону 26.07.2025 (в`їзд) та 24.08.2025 (виїзд). Вказана інформація є вибірковою та не дає можливості суду встановити дійсний період перебування скаржника - ОСОБА_1 за межами України, зокрема з моменту залучення її до участі у справі судом першої інстанції (18.02.2025) та до моменту звернення до адвоката для укладення договору про надання правничої допомоги.
В той же час суд враховує, що договір про надання правничої допомоги №98 від 08.06.2026 з адвокатом Ващук Ю.С. був підписаний скаржником особисто - 08.06.2026, як і згода на обробку, використання, поширення персональних даних, що свідчить про перебування скаржника на території України, та ставить під сумнів обставини, зазначені в апеляційній скарзі для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Також судом не береться до уваги лист приймального відділу Університету Бокконі від 10.10.2025, оскільки останній лише підтвреджує, що Нестеровська Анна завершила процедуру онлайн-зарахування для вступу на 1-ий курс магістерської програми денної форми навчання на 2025/2026 академічний рік.
Вищезазначене в сукупності позбавляє суд можливості перевірити дійсність тверджень скаржника про фактичне перебування її за межами України на період розгляду даної справи судом першої інстанції.
Також скаржницею не подано доказів, як і коли саме вона дізнався про оскаржуване рішення, після чого і було укладено договір з адвокатом про надання правничої допомоги №98 від 08.06.2026 та подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
Суд вкотре зазначає, що підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
Разом з тим, викладені в апеляційній скарзі доводи щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/1379/15 не можна вважати поважними причинами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вони не є об`єктивними і непереборними, так як залежали виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мали суб`єктивний характер, і не перешкоджали останньому в рамках строку на апеляційне оскарження звернутись до суду з апеляційною скаргою.
Частиною 2 статті 260 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (залишення без руху).
Апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина 3 статті 260 ГПК України).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина 2 статті 174 ГПК України).
Враховуючи те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
При цьому, суд звертає увагу скаржника на те, що у відповідності до приписів пункту 4 статті 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше пяти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 3 статті 261 ГПК України).
Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20 квітня 2026 року у справі №906/1379/15 - залишити без руху.
2. Скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду заяви про поновлення строку, вказавши інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2026 у справі №906/1379/15.
3. Роз`яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Кульчій І.М.