П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/18257/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.
29 липня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Слободонюка М.В.
суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив (далі - дослівно):
- прийняти до розгляду неповну, необґрунтовану позовну заяву;
- надати строк для надання уточненої позовної заяви після отримання від відповідача необхідних документів, що стосуються надання дозволу на будівництво триповерхового торгового центру "На Кругу";
- витребувати у відповідача всю наявну документацію, що стосуються на будівництво триповерхового торгового центру " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та надати копії дозвільних документів щодо будівництва цього приміщення мені як позивачу та стороні справи;
- визнати незаконним та скасувати рішення про надання дозволу на будівництво триповерхового торгового центру " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та межі моєї власності, про що винести відповідне рішення, а копію надати мені як стороні справи;
- справу за моїм позовом розглянути у мою відсутність;
- про отримання витребуваних документів повідомити мене для ознайомлення з ними та здійснення копії, а також для написання уточненої позовної заяви.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 зазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 7-ми денний строк для усунення її недоліків у спосіб подання до суду нової позовної заяви, яка буде відповідати вимогам КАС України.
В межах наданого строку позивачем подано до суду ряд клопотань, суть вимог по яким зводилась до необхідності витребування доказів, необхідних, як вважав заявник, для забезпечення його позову шляхом складання нової позовної заяви та формування позовних вимог.
Окрім того, заявником також подавалися до суду заяви, в яких останній неодноразово наголошує на подані необґрунтованого та неповного позову у зв`язку з відсутністю в нього документів та неможливості, у зв`язку з цим, виконання вимог попередньої ухвали. Окремо заявник вимагав в суду надати йому інформації щодо конкретного розміру судового збору, необхідного до сплати за подання цієї позовної заяви.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на сім днів. В цій же ухвалі позивачу роз`яснено, що до подання позовної заяви, оформленої у відповідності до вимог КАС України, суд позбавлений можливості зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити. Також суд вказав, що з урахуванням приписів п. 7 ч. 9 ст. 171 КАС України результат вирішення заяв і клопотань позивача, що надійшли разом із позовною заявою зазначається в ухвалі про відкриття провадження.
01 та 04 червня 2026 року ОСОБА_1 в межах продовженого судом строку на усунення недоліків позовної заяви подано до суду ідентичні за змістом заяви, в яких позивач висловив думку про безпідставність залишення його позову без руху, вважаючи недоліки позовної заяви неістотними, а висновки суду - проявом надмірного формалізму. Цією ж заявою просив уточнити суд реальні підстави щодо залишення його позову без руху, зазначити суму судового збору, необхідну до сплати, а також підстави відмови в розгляді його клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради повернуто позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 169 КАС України у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а саме - ненаданням до суду позовної заяви оформленої відповідно до норм КАС України.
Не погодившись із цією ухвалою про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що суд першої інстанції у своїх ухвалах про залишення позовної заяви без руху від 19.05.2025 та продовження строку на усунення недоліків від 28.05.2026 не зазначив точного розміру судового збору, який підлягає сплаті у цій справі, а також не відреагував на його заяви щодо необхідності проведення розрахунку такої суми. Наведені обставини, на думку апелянта, призвели до правової невизначеності та створили йому штучні перешкоди для доступу до правосуддя. Тому, на переконання автора апеляційної скарги, суд першої інстанції безпідставно виніс ухвалу про повернення позовної заяви, не надавши роз`яснень щодо суми судового збору, яка мала бути сплачена при поданні позовної заяви.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження. Також цією ухвалою закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження на підставі ч. 2 ст. 312 КАС України.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви і від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Так, основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
В той же час підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). А як вже наголошував суд вище, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Таким чином вимоги процесуального закону прямо передбачають, що подана до суду позовна заява повинна обов`язково містити як зміст позовних вимог так і виклад обставин, якими такі вимоги обґрунтовуються, тобто предмет та підстави адміністративного позову.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом у своїх вимогах просить, зокрема: "визнати незаконним та скасувати рішення про надання дозволу на будівництво триповерхового торгового центру " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та межі моєї власності, про що винести відповідне рішення, а копію надати мені як стороні справи".
Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без руху вказав, що заявляючи вимогу про скасування рішення про надання дозволу на будівництво, позивач обґрунтовує її тільки посиланням на ненадання відповідачем відповіді по суті його запитів, що свідчить про неузгодженість змісту позовних вимог тим обставинам, якими позивач свої вимоги обґрунтовує. Тобто, за висновками суду першої інстанції, подана до суду позовна заява не містить обов`язкових елементів, які формують власне сам предмет та підстави заявленого позову. При цьому, оскільки процесуальний закон (ч. 1 ст. 47 КАС України) не дозволяє одночасну зміну предмета та підстав заявленого позову уже після відкриття провадження у справі, тому належний виклад змісту позовних вимог та обставин, якими вони обґрунтовуються, має бути здійснено позивачем на стадії до відкриття провадження у справі.
Надаючи оцінку наведеним підставам, за яких суд першої інстанції залишив позовну заяву без руху, а також визначеному ним способу усунення недоліків позовної заяви, колегія суддів погоджується із тим, що наведені в позовній заяві вимоги не дозволяють встановити належний предмет та підстави адміністративного спору.
Так, заявляючи вимогу про визнання незаконним та скасування рішення про надання дозволу на будівництво триповерхового торгового центру "На Кругу", позивач не зазначає жодних відомостей, які б дозволяли індивідуалізувати таке рішення як предмет судового оскарження. Зокрема, у позовній заяві відсутні будь-які відомості про дату його прийняття, номер, назву чи інші реквізити, а також не наведено обставин, які б свідчили про фактичне існування такого рішення та його прийняття саме Бердичівською міською радою (а не іншим органом).
Водночас викладені у позовній заяві фактичні обставини зводяться виключно до незгоди позивача з відмовою відповідача надати на його запити документи, які, на думку останнього, стосуються будівництва зазначеного об`єкта. При цьому будь-якого взаємозв`язку між такими обставинами та заявленою вимогою про скасування рішення про надання дозволу на будівництво позовна заява не містить.
За таких обставин слід дійти висновку, що позовна заява не містить належного викладу фактичних підстав заявленої вимоги, що унеможливлює встановлення характеру спірних правовідносин, предмета судового контролю та меж майбутнього судового розгляду.
Крім того, зі змісту позовної заяви та поданих позивачем після її залишення без руху заяв убачається, що останній фактично не заперечував неповноту поданого ним позову, а навпаки неодноразово наголошував на тому, що звернувся до суду саме з «неповною» та «необґрунтованою» позовною заявою, просив витребувати у відповідача документи, ознайомити його з ними, після чого надати можливість подати уточнену позовну заяву та остаточно сформувати свої позовні вимоги.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що такий підхід позивача до способу формування позовної заяви не відповідає засадам адміністративного судочинства.
Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, установленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи позов подано у строк, установлений законом. При цьому, згідно частини другої статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Тобто, для відкриття провадження у справі позовна заява уже має бути належним чином оформлена та відповідати вимогам статтей 160, 161, 172 КАС України.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає можливості відкриття провадження у справі за позовною заявою, яка, за власним визнанням позивача, є неповною та необґрунтованою, з метою подальшого визначення предмета спору, формування позовних вимог або пошуку підстав для їх заявлення.
Із цього слідує, що суд не може відкривати провадження лише для того, щоб позивач з`ясував питання про те, чи існує рішення; яке саме рішення існує; чи буде він його оскаржувати; з яких підстав буде його оскаржувати, тощо.
Дійсно, положення статті 80, частини 7 статті 161 КАС України дозволяють учаснику справи заявляти клопотання про витребування доказів у випадку неможливості їх самостійного подання.
При цьому інститут витребування доказів покликаний забезпечити можливість підтвердження вже заявлених обставин та вимог, а не слугує процесуальним механізмом для визначення предмета спору чи пошуку особою можливих підстав для звернення до суду.
Натомість, у даній справі позивач просить витребувати документи не для підтвердження вже сформульованих вимог, а для того, щоб ці вимоги взагалі сформувати, тобто фактично використовує стадію відкриття провадження у справі як спосіб визначення предмета та підстав майбутнього позову, що не відповідає завданням цієї стадії адміністративного процесу та не узгоджується з вимогами статей 160, 161 і 169 КАС України.
Проте неможливість отримання певних документів не звільняє позивача від обов`язку при зверненні до суду визначити предмет адміністративного позову, викласти його фактичні підстави та належним чином сформулювати спосіб судового захисту.
Колегія суддів наголошує, що саме позивач, реалізуючи гарантоване статтею 5 КАС України право на судовий захист, повинен до моменту відкриття провадження визначити, яке рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень порушують його права, у чому полягає таке порушення та який спосіб судового захисту він просить застосувати.
За відсутності належним чином сформульованих предмета та підстав позову суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження, оскільки саме ці елементи визначають межі судового розгляду, склад учасників справи, характер спірних правовідносин, а також мають істотне значення для вирішення інших процесуальних питань, у тому числі і для правильного обчислення строку звернення до суду та перевірки визначення розміру судового збору.
Таким чином, залишаючи позовну заяву без руху відповідно до статті 169 КАС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її невідповідність вимогам статей 160, 161 цього Кодексу та обґрунтовано визначив спосіб усунення виявлених недоліків шляхом подання позивачем нової позовної заяви, оформленої відповідно до вимог процесуального закону, із належним визначенням предмета та підстав адміністративного позову.
При цьому вимога суду першої інстанції щодо подання позовної заяви, яка відповідала б вимогам КАС України, не свідчить про надмірний формалізм чи створення перешкод у доступі до правосуддя, а є реалізацією передбаченого процесуальним законом механізму попередньої перевірки позовної заяви, спрямованого на забезпечення можливості відкриття провадження та подальшого ефективного судового розгляду.
Водночас матеріали справи свідчать, що після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху від 19.05.2026 та про продовження строку для усунення недоліків від 28.05.2026 позивач не подав до суду позовної заяви, оформленої відповідно до вимог КАС України, як це було визначено судом першої інстанції способом усунення встановлених недоліків.
Натомість подані ним у межах наданого та додатково продовженого строку заяви й клопотання були спрямовані виключно на повторне обґрунтування необхідності витребування судом доказів, надання роз`яснень щодо розміру судового збору та висловлення незгоди з висновками суду про невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону. При цьому будь-яких дій, спрямованих на усунення встановленого судом недоліку шляхом подання належним чином оформленої позовної заяви із визначенням предмета та підстав адміністративного позову, позивачем вчинено не було.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неусунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України є самостійною та достатньою підставою для її повернення особі, яка звернулася до суду.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не визначив точний розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви, не спростовують наведених судом висновків.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, за відсутності належним чином сформульованих позовних вимог, а також з огляду на невизначеність їх характеру та кількості суд був об`єктивно позбавлений можливості встановити точний розмір судового збору, що підлягав сплаті. При цьому саме неусунення недоліків позовної заяви, а не несплата судового збору, стало процесуальною підставою для її повернення.
Більше того, колегія суддів звертає увагу, що єдиним доводом апеляційної скарги, яким апелянт обґрунтовує незаконність оскаржуваної ухвали, є саме посилання на відсутність в ухвалах суду від 19.05.2026 та від 28.05.2026 розрахунку суми судового збору. Разом із тим зазначена обставина не була покладена судом першої інстанції в основу ухвали про повернення позовної заяви та не визначалася ним як недолік позовної заяви, що не був усунутий позивачем.
Натомість підставою для повернення позовної заяви стало неусунення позивачем недоліків, визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а саме неподання позовної заяви, оформленої відповідно до вимог статей 160, 161 КАС України, із належним визначенням предмета та підстав адміністративного позову.
Отже, доводи апеляційної скарги фактично не стосуються тих процесуальних підстав, з яких судом першої інстанції було повернуто позовну заяву, а тому не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваної ухвали.
Насамкінець колегія суддів зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви у зв`язку з неусуненням її недоліків є передбаченим процесуальним законом наслідком невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та спрямоване на забезпечення дотримання встановленого порядку звернення до адміністративного суду. За таких обставин повернення позовної заяви не свідчить про допущення судом першої інстанції надмірного формалізму, а є проявом необхідного та виправданого процесуального формалізму, покликаного забезпечити належну реалізацію завдань адміністративного судочинства, упорядкувати процесуальні правовідносини та гарантувати ефективне здійснення правосуддя. Таке процесуальне рішення також не порушує право позивача на доступ до суду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє його права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу від 10.06.2026 суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Слободонюк М.В.
Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.