УХВАЛА
19 серпня 2026 року
м. Київ
справа №240/18257/26
адміністративне провадження № К/990/36279/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Шевцової Н.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень та матеріалах касаційної скарги, ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив (далі - дослівно):
- прийняти до розгляду неповну, необґрунтовану позовну заяву;
- надати строк для надання уточненої позовної заяви після отримання від відповідача необхідних документів, що стосуються надання дозволу на будівництво триповерхового торгового центру " ІНФОРМАЦІЯ_1 ";
- витребувати у відповідача всю наявну документацію, що стосуються на будівництво триповерхового торгового центру " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та надати копії дозвільних документів щодо будівництва цього приміщення мені як позивачу та стороні справи;
- визнати незаконним та скасувати рішення про надання дозволу на будівництво триповерхового торгового центру " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та межі моєї власності, про що винести відповідне рішення, а копію надати мені як стороні справи;
- справу за моїм позовом розглянути у мою відсутність;
- про отримання витребуваних документів повідомити мене для ознайомлення з ними та здійснення копії, а також для написання уточненої позовної заяви.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 зазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачу семиденний строк для усунення її недоліків у спосіб подання до суду нової позовної заяви, яка буде відповідати вимогам Кодексу адміністартивного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на сім днів, а ухвалою цього ж суду від 10.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини першої статті 169 КАС України у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, а саме - ненаданням до суду позовної заяви оформленої відповідно до норм КАС України.
Сьомий апеляційний суд постановою від 29.07.2026 ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 залишив без змін.
03.08.2026 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на зазначені судові рішення, у якій він посилаючись на порушення судами норм процесуального права просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов до таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень з питань повернення заяви позивачеві (заявникові), поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування єдиної правозастосовної практики.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтованих мотивів щодо новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, у зв`язку з чим колегія суддів констатує, що заявником не наведено доводів на підтвердження того, що судове рішення Верховного Суду за наслідками розгляду його скарги матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до посилань на непогодження з оскаржуваними судовими рішеннями та до аргументів щодо перешкоджання доступу до правосуддя.
У цій справі суди виходили з того, що позивач не подав до суду позовної заяви, оформленої відповідно до вимог КАС України, як це було визначено судом першої інстанції. При цьому будь-яких дій, спрямованих на усунення встановленого судом недоліку шляхом подання належним чином оформленої позовної заяви із визначенням предмета та підстав адміністративного позову, позивачем вчинено не було.
Щодо визначення точної суми судового збору, яка підлягає сплаті за подання позову, то суди попередніх інстанцій зазначили, що за відсутності належним чином сформульованих позовних вимог, а також з огляду на невизначеність їх характеру та кількості, суд об`єктивно позбавлений можливості встановити точний розмір судового збору, що підлягав сплаті.
Отже, підставою для повернення позовної заяви стало неусунення позивачем недоліків, визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а саме неподання позовної заяви, оформленої відповідно до вимог статей 160, 161 КАС України, із належним визначенням предмета та підстав адміністративного позову.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відповідного до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Понад це, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом, що судом першої та апеляційної інстанцій було роз`яснено в судових рішеннях.
Аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питань застосування відповідних норм права, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
З огляду на зазначене, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питань застосування відповідних норм права, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.В. Тацій С.Г. Стеценко Н.В. Шевцова