Справа № 127/17560/26
Провадження № 2/127/4970/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області
за участю секретарі Бральчук Р.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи позовну заяву тим, що 18.12.2024 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу (замовлення №1303-181224) на виготовлення 4-х дверних блоків прихованого монтажу на загальну суму 65807,00 грн. Товар був повністю оплачений позивачем. Через виявлені істотні недоліки лакофарбового покриття та конструкції товар двічі повертався відповідачу для усуненн недоліків. Вдруге товар був повернутий та отриманий відповідачем 24.02.2025 року, де по теперішній час всі чотири дверні блоки фактично перебувають у володінні відповідача.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 11.03.2026 року у справі №127/28274/25 позовні вимоги ОСОБА_1 про стягненя коштів було задоволено частково шляхом розірвання договору в частині одного дверного блоку та стягнуто його вартість. В частині стягнення коштів за решту трьох дверних блоків, то судом було відмовлено за недостатністю доказів.
Отже, договір купівлі-продажу в частині трьох дверних блоків прихованого монтажу є чинним, оскільки вказаний товар повністю оплачений позивачем, а кошти за нього судом не стягувалися і відповідачем не поверталися, тому він є його законним і єдиним власником. Станом на дату подання цього позову, відповідач без жодних правових підстав утримує належне позивачу майно - три дверні блоки. Надіслану на адресу відповідача письмову вимогу про добровільне повернення майна позивача від 09.04.2026 року ФОП ОСОБА_3 проігнорувала, товар не повернула. Раніше, у відповіді на претензію від 02.09.2025 року відповідач заявляла протиправні вимоги про оплату зберігання товару в сумі 20000 грн. забувши, що сама проігнорувала фінансову вимогу від 24.02.2025 року, що підтверджує умисел на безпідставне утримання його власності та створення штучних перешкод та затягування розгляду справи.
ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 387 ЦК України, звернувся до суду з цим позовом та просив:
-витребувати з чужого незаконного володіння ФОП ОСОБА_3 на його користь належне йому майно, а саме: три дверні блоки прихованого монтажу згідно із замовленням №1303-181224 від 18.12.2024 року;
-стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 26.05.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов.
На виконання вимог ухвали суду представник відповідача подав до суду відзив на позову заяву, згідно з яким відповідач бажає надати свої пояснення та зауважити щодо відсутності ознак «чужого незаконного володіння» та обрання позивачем неналежного способу захисту. Так, відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Обов`язковою умовою віндикаційного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних правовідносин, оскільки у разі наявності таких відносин захист порушених прав здійснюється за допомогою зобов`язально-правових способів. Тобто, віндикаційний спір існує доти, доки одна сторона утримує майно, а інша позбавлена можливості ним користуватися. 18.12.2024 року ОСОБА_1 здійснив замовлення під виготовлення у ФОП ОСОБА_3 столярних виробів з деревини (дверей), товар оплачений ним та належить йому на праві власності. Так, 24.02.2025 року, позивачем через Нову Пошту без будь-яких додаткових пояснень та умов, направив товар відповідачу на зберігання/схоронення, який до цього часу зберігається в належних умовах на складні продавця/відповідача в тій самій упаковці. Відповідно будь-який перешкод у отриманні та користуванні належному позивачу майна, відповідач не здійснює та не перешкоджає. Тобто, передача товару на збереження позивачем до відповідача була добровільна. Отже, відповідач як зберігач зберігає майно позивача до першої вимоги та оформлення документів щодо приймання передачі. Разом із тим, звертаю увагу суду на те, що відповідач наголошує, і наголошував в тому числі у своєму листі від 02 вересня 2025 року № 2025-09-02, що позивач може забрати свій товар у будь-який час безперешкодно. Хоча, до цього позивач всіляко ухилявся від отримання товару, виявлявши недобросовісну поведінку, що випливає із матеріалів справи №127/28274/26, де позивач не бажав отримувати товар, а хотів гроші. Тобто, в розумінні ЦК України, це вимушена схоронність, оскільки покупець спершу відмовився від Товару, а потім вимагає його повернення, однак не дивлячись на ці обставини, це не перешкоджає позивачу отримати товар, у будь-який робочий час. Таким чином, позивач передавши добровільно майно на зберігання, воно вибуло з володіння позивача з його власної волі, а відповідач набув володіння на законних договірних підставах (договір зберігання). Наявність чинного договору та факт добровільної передачі речі повністю виключають можливість застосування віндикації (ст. 387 ЦК України). Відповідач ніколи не оспорював право власності позивача на двері, не утримував і не утримує їх примусово. Після усунення недоліків товару та завершення процедури перевірки, відповідач повідомляв покупця про необхідність забрати належні йому двері зі складу відповідача. Більш того, відповідач не здійснює фактичного чи юридичного володіння цим майном, не чинить позивачу жодних перешкод у доступі до нього, не висуває жодних зустрічних вимог та офіційно підтверджує, що позивач може самостійно, в будь-який час забрати вказане майно. Оскільки відповідач створив усі умови для повернення товару, а позивач умисно та без поважних причин ухиляється від його отримання, у даному випадку має місце прострочення кредитора (покупця). Відповідач не може нести відповідальність за неотримання речі, яку позивач сам відмовляється забирати. Звернення до суду з позовом про «примусове витребування» майна, яке перебуває у вільному доступі для позивача, є очевидним зловживанням процесуальними та матеріальними правами з метою створення штучного судового спору. Розмір витрат відповідача на професійної правничої допомоги в дані справі складає 8000,00 грн. З огляду на викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволення позову у повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу.
Позивач надав суду відповідь на відзив, згідно з якою заперечення відповідача є безпідставними, необґрунтованими та таким, що базуються на викривленні фактичних обставин справи та маніпуляції нормами матеріального права. Жодний правочин щодо зберігання майна між сторонами не укладався. Відповідач утримує товар після завершення апеляційного розгляду справи, який встановив, що вироби є неякісними та зобов`язав повернути кошти. Щодо ігнорування офіційних вимог позивача та ухилення від повернення майна, то відповідач посилається на свій лист від 02.09.2025 року, стверджуючи, що позивач може самостійно забрати товар зі складу в с. Станишівка Житомирської області. Проте у вимозі про повернення майна від 09.04.2026 року, позвач встановив чіткий п`ятиденний строк для повернення належних йому трьох дверних блоків, однак вона була залишена без реагування. Сама лише декларативна заява у судовому процесі «приїжджайте та шукайте склад під Житомиром» не є належним викоанням зобов`язання і підтверджує факт незаконного утримання майна. Щодо «зловживання правами», то звинувачення є безпідставні. Позивач сплатив кошти за товар, ще у грудні 2024 року. Станом на липень 2026 року позивач не має ні грошей, ні придбаного товару. Звернення до суду є єдиним законним способом захисту права власності. Відповідно вимога про відповідача про стягнення з позивача 8000,00 грн. витрат на правничу допомогу є цінічною та не підлягає задоволенню. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, у стягненні судових витрат на користь відповідача - відмовити повністю.
Відповідач своїм правом на надання суду заперечення не скористалася.
В судовому засідані позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов, та просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що узадоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Згідно з Випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 займається економічною діяльністю, зокрема, з роздрібної торгівлі залізними виробами, виробництво дерев`яних будівельних конструкцій та столярних виробів,та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 50).
Судом встановлено, що постановою Вінницького апеляційного суду від 11.03.2026 року у справі №127/28274/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.11.2025 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 18745 гривень (за двері Д3 із дзеркалом та прихованим порогом), моральну шкоду в розмірі 1000 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 914,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено за недоведеністю (а.с. 4-19). Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено:
- 18.12.2024 оку ОСОБА_1 у мережі інтернет на сайті столярного виробництва «Астра» (https://astra.com.ua) здійснив замовлення на виготовлення у ФОП ОСОБА_3 товару чотирьох дверних блоків прихованого монтажу (далі товар) на суму 65807,00 грн, що підтверджується замовленням № 1303-181224 СВ «Астра» та рахунком-фактурою № 1303-181224 від 18.12.2024;
- після оплати товару, 31.01.2025 року ФОП ОСОБА_4 відправив ОСОБА_1 зазначений товар, що підтверджується експрес-накладними ТОВ «Нова пошта» №2045194865938 (00010005);
-3.02.2025 позивач через ТОВ «Нова пошта» повернув товар та сплатив кошти в сумі 1965,00 грн за послугу доставки дверей, через певні дефекти товару. Відповідач ФОП ОСОБА_3 вказує, що після повернення цього товару було доопрацьоване лакофарбове покриття;
- 14.02.2025 року товар був повторно доставлений позивачу, а 20.02.2025 року останній повернув на адресу ФОП ОСОБА_4 товар;
- 26.02.2025 ФОП ОСОБА_3 складений акт дефектовки (дефектний акт), з якого слідує, що повернутий виріб не відповідає первісному стану, у якому був відправлений покупцю. Наявні експлуатаційні та монтажні пошкодження, що виключають можливість повторного продажу як нового виробу. Орієнтовна вартість відновлення та доукомплектування становить 29382,00 грн.;
- 17.08.2025 року ОСОБА_1 з метою досудового врегулювання спору направив вимогу про повернення коштів від 15.08.2025 року на суму 68062,00 грн, з яких: 20000,00 грн сума передоплати, 100,00 грн комісія за переказ коштів, 45807,00 грн. сума післяплати, 190,00 грн комісія за переказ коштів, 1965,00 грн. вартість доставки товару, вказуючи на недоліки товару;
- ФОП ОСОБА_3 надала відповідь на претензію ОСОБА_1 від 15.08.2025 року та зазначила, що описані позивачем недоліки та дефекти товару не відповідають дійсності, оскільки повернутий товар має ознаки використання, некомплектності та пошкоджений самим покупцем через непрофесійний монтаж, а також через самостійне внесення змін позивачем у технічну конструкцію товару. Також відповідач просив сплатити кошти за зберігання товару в сумі 20000,00 грн.;
- придбаний у ФОП ОСОБА_3 товар містив недоліки, які з`явилися знову після їх усунення та недоліки, які усунені не були;
- між сторонами у справі виникли зобов`язання щодо договору купівлі-продажу, за умовами якого відповідач мав перед позивачем зобов`язання щодо передачі товару (столярні вироби), що регулюється нормами ст.ст. 655, 656, 673, 698 ЦК України.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Після ухвалення апеляційною інстанцію рішення, позивач 09.04.2026 року направив ФОП ОСОБА_3 вимогу про повернення майна, в якій зазначив, що оскільки судовий розгляд завершено, а грошові кошти за три одиниці товару йому не повернуті та у них відсутні правові-підстави для подальшого утримання його майна, тому просив протягом п`яти календарних днів з моменту отримання цієї вимоги повернути належне майно. Доставку здійснити перевізником «Нова пошта» (а.с. 34-36).
Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на вимушену схоронність (зберігання) товару, що підлягає відшкодування, оскільки це не передбачено нормами законодавства України.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частинами 1-2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа вільна у виборі способу захисту цивільних прав судом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Позивач посилається на ст. 387 ЦК України, як обґрунтування позову, якою визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №703/1191/20 (провадження № 61-19324 св 21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом
Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини й майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України .
ВС у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18 зазначив, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Судом встановлено, що предметом спору є три дверних блока, які фактично перебувають у володінні відповідача на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, у зв`язку з поверненням товару через недоліки. Тобто повернення майна відповідачу відбулося за волею позивача.
Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що вимога позивача базується на договірних зобов`язаннях, а не на позадоговірному витребуванні майна, тому вона не є віндикаційним позовом.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року у справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Обраний позивачем спосіб захисту у виді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є неналежним, оскільки судом встановлено наявність між сторонами договірних зобов`язань (купівлі-продажу).
Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України в зв`язку із тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору, його слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 387, 388, 655 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 03.08.2026 року.
Суддя: