ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 483/1220/21
Провадження № 4-с/483/6/2026
У Х В А Л А
Іменем України
03 серпня 2026 року м. Очаків
Очаківський міськрайоний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Шевиріної Т.Д.,
за участю секретаря - Кучерової Д.С.,
приватного виконавця - Довгань В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відео конференції з використанням приватним виконавцем власних технічних засобів скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Довгань Вікторії Володимирівни, -
В С Т А Н О В И В :
23 червня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області зі скаргою, в якій просив: визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Довгань В.В., вчинені у виконавчому провадженні №73608143, щодо опису та арешту належного боржнику нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернівецька область, Вижницький район, смт. Берегомет, та земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:0467, а також скасувати постанову приватного виконавця від 23 травня 2026 року про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Заяву обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Так, всупереч вимогам частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не перевірив наявність арештів щодо нерухомого майна боржника, хоча на момент винесення оскаржуваної постанови на це майно вже були накладені арешт та заборона відчуження на підставі ухвал Вижницького районного суду Чернівецької області. Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено реквізитів інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі якої виконавець встановив належність майна боржнику. Також заявник просив врахувати, що опис майна фактично не проводився за місцем його знаходження, оскільки постанова не містить відомостей про точне місце вчинення виконавчих дій, даних про понятих та інших відомостей, які підтверджували б проведення фактичного огляду майна. Крім цього, заявник стверджує, що не був повідомлений про проведення опису майна, у зв`язку із чим був позбавлений можливості спостерігати за ходом виконавчих дій, надати пояснення та зауваження, а також отримати копію постанови, що, на його думку, суперечить вимогам статей 22, 56 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень. Заявник також зазначив, що оскаржувана постанова не містить усіх обов`язкових відомостей про нерухоме майно, передбачених частиною п`ятою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема характеристик нежитлової будівлі та земельної ділянки. Крім того, приватний виконавець безпідставно зазначив у постанові про відсутність повідомлень щодо часткового виконання рішення, хоча частина заборгованості вже була стягнута, а саме у сумі 430 100 грн. Посилаючись на наведені обставини, заявник вважає, що приватний виконавець діяв з порушенням вимог Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, у зв`язку з чим просив задовольнити його скаргу.
14 липня 2026 року приватним виконавцем через підсистему «Електронний суд» подано заперечення на скаргу. Так, виконавець зазначила, що виконавчі дії щодо опису та арешту майна боржника вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» в межах наданих повноважень. Зокрема, після відкриття виконавчого провадження на майно боржника було накладено арешт, а 23 травня 2026 року за місцем його знаходження проведено опис та арешт належного боржнику нерухомого майна. Копію постанови направлено боржнику за відомими адресами проживання та внесено до Автоматизованої системи виконавчого провадження. Заперечуючи проти скарги, приватний виконавець вказала, що наявність арештів, накладених судом у порядку забезпечення позову, не перешкоджає зверненню стягнення на майно у виконавчому провадженні, а Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони на вчинення таких виконавчих дій. Крім того, закон не зобов`язує виконавця завчасно повідомляти боржника про проведення опису майна, а твердження про те, що виконавець не виїжджала за місцем розташування майна не відповідає дійсності. Насамкінець, приватний виконавець зауважила, що скаржником пропущено десятиденний строк на звернення до суду, а подана скарга є безпідставною, спрямованою на затягування виконання судового рішення, а тому просила відмовити у її задоволенні.
Представник скаржника у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, за його заявою судом також постановлено ухвалу про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, однак до конференції представник не підключився, інших заяв/клопотань до суду не надав.
Приватний виконавець у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала та пояснила, що у 2023 році нею у межах виконавчого провадження №73608143 накладено арешт на майно боржника. З того часу боржник жодних коштів самостійно на погашення заборгованості не сплатив, регулярно виїжджає за кордон, що свідчить про його загальну платоспроможність, та оскаржує всі рішення і дії приватного виконавця, що, на думку виконавця, свідчить про єдину мету, а саме затягування вчинення виконавчих дій. Водночас, 23 травня 2026 року нею винесено постанову про опис майна боржника, яку сам боржник отримав 09 червня 2026, що підтверджується інформацією за трекінгом оператора поштового зв`язку. Оскільки зі скаргою ОСОБА_1 звернувся лише 23 червня 2026 року, ним пропущеним встановлений законодавством десятиденний строк на оскарження рішення виконавця. Крім того, виконавець просила врахувати, що вона неодноразово приїжджала до смт Берегомет, де розташовано належне боржнику майно, описала будівлі, які знаходяться поряд, надала копії фотографій з прив`язкою до місцевості (на фоні Берегометського ринку). Також просила врахувати, що представнику боржника на його запит було направлено оригінальні цифрові фотознімки, копії яких містяться у матеріалах справи. Приватний виконавець насамкінець зазначила, що постанова про опис майна боржника сама про собі не є реалізацією вказаного майна, а є фіксацією обсягу цього майна в інтересах виконавчого провадження. При цьому, виконавець не здійснював його оцінку та не вчиняв дій щодо його відчуження. Вказане свідчить про те, що всі доводи боржника є не належними, оскільки не доводять неправомірності чи не правильне відображення виконавцем належного боржнику майна.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши долучені до скарги докази, а також оглянувши копії матеріалів виконавчого провадження, суд дійшов такого.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Довгань В.В. перебуває провадження №73608143 з виконання виконавчого листа, виданого Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області 13 грудня 2023 року у справі № 483/1220/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 1 852 320 грн (а.с. 144, 145 - 146).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 1230,9 кв. м та земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:0467, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 146 - зворотній бік -150).
В межах даного виконавчого провадження приватним виконавцем 14 грудня 2023 року винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт, зокрема, на належні ОСОБА_1 нежитлову будівлю загальною площею 1230,9 кв. м та земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:0467, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 15.12.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні записи про обтяження зазначеного майна (а.с. 150 -звротній бік - 151).
23 травня 2026 приватним виконавцем за місцезнаходженням належного боржнику нерухомого майна проведено його опис та арешт, а саме нежитлової будівлі загальною площею 1230,9 кв. м та земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:0467, про що винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с. 151 - зворотній бік - 152).
Судом також встановлено, що копії оскаржуваної постанови приватним виконавцем були направлені боржнику за всіма відомими адресами його проживання, перебування та листування, зокрема за адресою, зазначеною у виконавчому документі, повідомленою самим боржником, адресою зареєстрованого місця проживання та адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи (а.с. 153).
Відповідно до відомостей з трекінгу поштового відправлення АТ «Укрпошта» копію постанови приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника вручено одержувачу 09 червня 2026 у відділенні поштового зв`язку с. Мигове за адресою фактичного місця проживання/перебування боржника, зазначеною в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери (а.с. 154).
Разом із тим, матеріали виконавчого провадження не містять доказів отримання боржником копії оскаржуваної постанови за іншими адресами, на які вона була направлена приватним виконавцем.
Судом також встановлено, що боржник у період з 02 по 12 червня 2026 року перебував на лікуванні у Вижницькій амбулаторії загальної практики сімейної медицини, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 144).
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, яка діяла на час винесення оскаржуваної постанови, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Норми Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають обов`язок державного виконавця повідомляти боржника про дату та час проведення опису та арешту його майна.
Відповідно до пункту 10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить його опис та арешт, про що виносить відповідну постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника мають бути зазначені, зокрема, індивідуальні ознаки майна, відомості про осіб, які були присутні під час опису, зауваження або заяви сторін виконавчого провадження та інших учасників виконавчих дій. Постанова підписується виконавцем та особами, які були присутні під час проведення опису майна, а у разі відмови від підпису робиться відповідна відмітка.
Таким чином, встановивши, що приватний виконавець вирішив питання про опис та арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення суду про стягнення заборгованості з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у оскарженій постанові детально описано нерухоме майно, зазначено його характеристики, вона підписана усіма особами присутніми при описі та арешті (виконавцем, представником стягувача, двома понятими, залученими в порядку частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю боржника), водночас неповідомлення боржника про дату та час проведення опису та арешту майна не є порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» та не свідчить про наявність підстав для скасування такої постанови, а тому вимоги скарги про неправомірність дій та актів приватного виконавця щодо опису та арешту спірного майна з цих підстав не заслуговують на увагу.
Суд зазначає, що дії виконавця з опису та арешту нерухомого майна на виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, самі по собі не свідчать про порушення прав боржника у виконавчому провадженні.
Надаючи оцінку доводам скарги в частині того, що виконавець не перевірив наявність арештів щодо нерухомого майна боржника, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що постановою приватного виконавця від 14 грудня 2023 року у межах виконавчого провадження № 73608143 накладено арешт на належне боржнику нерухоме майно, у тому числі нежитлову будівлю загальною площею 1230,9 кв. м та земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:0467.
При цьому, з матеріалів справи слідує, що арешт та заборона відчуження, на які посилається скаржник, були зареєстровані пізніше - на підставі ухвал Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2024 року та 23 січня 2026 року.
Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на нерухоме майно виконавець зобов`язаний здійснити перевірку належності майна боржнику та встановити, чи перебуває таке майно під арештом. Разом з тим, зазначена норма не містить заборони для виконавця здійснювати опис та арешт майна боржника у разі наявності інших зареєстрованих обтяжень.
Встановлення наявності інших арештів або заборон не є безумовною підставою для неможливості проведення виконавчих дій, оскільки такі обтяження мають враховуватися при подальшому здійсненні процедури звернення стягнення та реалізації майна. При цьому пріоритет має арешт, накладений раніше у межах виконавчого провадження, оскільки саме він був зареєстрований першим та виник у зв`язку з необхідністю виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно подальших записів про арешт або заборону відчуження, внесених на підставі ухвал суду про забезпечення позову, не свідчить про неправомірність дій приватного виконавця щодо опису та арешту майна боржника, а тому не є підставою для скасування постанови.
Щодо доводів скаржника про відсутність в оскаржуваній постанові реквізитів інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.
Сам по собі факт не зазначення у постанові номера та дати інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не свідчить про порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» та не є безумовною підставою для визнання постанови неправомірною чи її скасування.
Також суд відхиляє доводи скаржника про те, що опис та арешт майна фактично не проводилися за місцем його знаходження у зв`язку з відсутністю у постанові відомостей про точне місце вчинення виконавчих дій, з огляду на таке.
Як встановлено судом, 23 травня 2026 року приватним виконавцем проведено виконавчу дію з опису та арешту належного боржнику нерухомого майна за місцем його розташування у смт Берегомет Вижницького району Чернівецької області, за результатами чого винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Твердження скаржника про складення постанови без фактичного виїзду виконавця за місцезнаходженням майна є припущеннями, що не підтверджені належними доказами. Натомість приватним виконавцем на підтвердження проведення виконавчої дії за місцем знаходження майна надано докази здійснення виїзду, зокрема фотоматеріали, зроблені під час проведення опису об`єкта нерухомості з прив`язкою до місцевості, а в оскаржуваній постанові також зазначено понятих, які брали участь у виконавчих діях (а.с. 156).
Щодо доводів скаржника про безпідставне зазначення приватним виконавцем в оскаржуваній постанові відомостей про те, що сторони виконавчого провадження письмово не повідомляли виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що зазначене формулювання у постанові стосувалося відсутності повідомлень сторін виконавчого провадження саме про добровільне самостійне виконання рішення боржником, а не відсутності будь-яких фактичних надходжень чи заходів примусового виконання у межах виконавчого провадження.
Обставина щодо стягнення приватним виконавцем коштів у межах виконавчого провадження не свідчить про те, що боржником було самостійно виконано рішення суду або що ним направлялися виконавцю відповідні повідомлення про добровільне чи часткове виконання рішення.
Крім того, скаржником не доведено, яким чином зазначена інформація у постанові вплинула на законність проведення опису та арешту майна або порушила його права як сторони виконавчого провадження.
Отже, наведене формулювання у постанові не може бути підставою для визнання дій приватного виконавця неправомірними чи скасування постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Судом також відхиляються доводи виконавця в частині пропуску скаржником строку на подання скарги з огляду на таке.
Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність виконавця може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Як слідує з матеріалів виконавчого провадження, копію оскаржуваної постанови приватним виконавцем було направлено боржнику за декількома адресами. Разом із тим, належні докази вручення такої постанови надано лише щодо одного поштового відправлення, яке було отримано боржником 09 червня 2026 року.
Отже, саме вказана дата є днем фактичного отримання боржником копії оскаржуваної постанови, з якої останній дізнався про вчинення виконавчої дії та можливе порушення своїх прав.
Крім того, скаржником надано доказ про його перебування на лікарняному у період, який перешкоджав своєчасному зверненню до суду, що також підлягає врахуванню при оцінці питання щодо дотримання строку звернення зі скаргою.
Враховуючи наведене, а також відсутність належних доказів того, що боржник був обізнаний про оскаржувану постанову раніше, ніж 09 червня 2026 року, а також враховуючи наявність підтвердженого факту перебування скаржника на лікарняному, суд дійшов висновку про те, що строк був пропущений, однак визнає поважними причини його пропуску.
З урахуванням викладеного, а також того, що судом не встановлено неправомірних дій приватного виконавця, у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити, у зв`язку з її необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 451, 353 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Довгань Вікторії Володимирівни - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуюча: