Справа № 214/12250/25
2/214/2463/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову
01 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Євтушенка О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Авдєєва М.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/12250/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики (розписками), -
ВСТАНОВИВ:
16.12.2025 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, шляхом подання через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», в які просить суд: стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики (розписками), а саме: основну заборгованість за укладеними договорами позики станом на 22.10.2025 у розмірі
59 000,00 доларів США, відсотки за користування грошовими коштами відповідно до умов укладених договорів у сумі 33 860,00 доларів США та 100 000,00 грн., а також неустойку (пеню), нараховану у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договорами позики, у сумі 18 085,00 доларів США, а всього - 110 945,00 доларів США та 100 000,00 грн. Крім того, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 12 112,00 грн. та витрати, пов`язані з поданням заяви про забезпечення позову, у сумі 605,60 грн.
Ухвалою суду від 26 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
Ухвалою суду від 19 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.
Ухвалою суду від 14 липня 2026 року відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем, а також продовжено підготовче провадження у цивільній справи в порядку загального позовного провадження.
Правом на участь у підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пересунько С.С. не скористалися, подавши заяви про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на задоволені позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, однак 19.08.2026 від відповідача до суду надійшла заява про визнання позовних вимог, в якій ОСОБА_2 зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, просить їх задовольнити, а також просив розглянути справу за його відсутності.
Суд, дослідивши зміст позовної заяви та надані до неї документи, при вирішенні питання щодо можливості прийняття судом визнання відповідачем ОСОБА_2 позову, виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, процесуальним законом передбачено обов`язок суду перевірити не лише факт визнання відповідачем позову, а й наявність законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Визнання позову не звільняє суд від обов`язку встановити фактичні обставини справи та надати належну правову оцінку заявленим вимогам.
Зазначене узгоджується з положеннями ч.6 ст.263 ЦПК України, відповідно до якої у разі визнання однією зі сторін пред`явленої до неї позовної вимоги під час судового розгляду рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам ст.206 цього Кодексу.
При цьому відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Водночас відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі покласти в основу рішення лише факт визнання відповідачем позову, без дослідження обставин справи та перевірки наявності законних підстав для задоволення позовних вимог. Така правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду від 25.02.2022 у справі №675/2136/19 та від 08.09.2020 у справі №572/2515/15-ц. Крім того, Верховний Суд звертав увагу, що за відсутності встановлення усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, питання щодо прийняття визнання позову не може вирішуватися формально лише з огляду на волевиявлення відповідача.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у повному обсязі, направивши відповідну заяву поштовою кореспонденцією 09.08.2026 (надійшла до суду 19.08.2026).
Разом з тим, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та заначеного в ній розрахунку вбачається, що предметом позову є, серед іншого, вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_2 неустойки (пені) у розмірі 18 085,00 доларів США, нарахованої у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань за договорами позики.
У зв`язку з цим суд вважає за необхідне при вирішенні питання щодо прийняття визнання позову врахувати спеціальне правове регулювання відповідальності позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання, встановлене законодавством на період дії воєнного стану.
Так, п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим же пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Правове регулювання, передбачене п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, має спеціальний характер щодо загальних положень цивільного законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання.
Отже, з огляду на те, що повне визнання відповідачем ОСОБА_2 позову охоплює також вимогу про стягнення 18 085,00 доларів США пені, прийняття такого визнання у повному обсязі могло б мати наслідком ухвалення судом рішення, що суперечить закону.
Такий підхід ОСОБА_2 до заявлених позовних вимог ОСОБА_1 не відповідає положенням ч.4 ст.206 ЦПК України, оскільки суд не може прийняти визнання позову у частині, в якій воно суперечить вимогам закону.
Крім того, повне визнання відповідачем ОСОБА_2 позову охоплює також вимогу про стягнення відсотків за користування грошовими коштами відповідно до умов укладених договорів у сумі 33 860,00 доларів США та 100 000,00 грн.
Разом з тим, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що зазначений розмір нарахованих відсотків розрахований виходячи з умов договору позики від 06.09.2021 та здійснений із розрахунку 36% річних за користування грошима за період з 06.09.2021 до 11.11.2025, що складає 15 050 доларів США.
При цьому, відповідно до умов договору позики від 06.09.2021 кошти у борг надавалися строком до 31 грудня 2021 року.
Крім того, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що виходячи з умов договору позики від 06.10.2021 здійснено розрахунок відсотків виходячи із 36% річних за користування грошима за період з 06.10.2021 до 11.11.2025, що складає 14 750 доларів США.
При цьому, відповідно до умов договору позики від 06.10.2021 кошти у борг надавалися строком до 31 грудня 2021 року. В свою чергу, відповідно до умов додаткового договору до договору позики грошей від 06.10.2021 строк повернення коштів визначений до 31 січня 2025 року.
В свою чергу, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що виходячи з умов договору позики від 03.04.2025 здійснено розрахунок відсотків виходячи з 48% річних за користування грошима за період з 03.04.2025 до 11.11.2025, що складає 4 060 доларів США.
При цьому, відповідно до умов договору позики від 03.04.2025 кошти у борг надавалися строком до 03 липня 2025 року.
Відповідно до положень ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено висновок, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється.
Отже, відповідно до умов договорів позики від 06.09.2021, 06.10.2021 та 03.04.2025 кошти у борг надавалися строком до: 31 грудня 2021 року, 31 січня 2025 року та 03 липня 2025 року відповідно, при цьому, відповідно до змісту пунктів 4.6 зазначених вище договорів, відсотки за позикою нараховуються з розрахунку 36% та 48% річних відповідно, на залишок заборгованості по основній сумі позики на початок дня, та сплачуються щомісячно протягом строку дії вказаного договору в останній день відповідного місяця.
За таких обставин, суд вважає, що нарахування та сплата відсотків за цими договорами після спливу визначених договорами строків позик законом або цими договорами не передбачена, а отже, прийняття визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування грошовими коштами відповідно до умов укладених договорів у сумі 33 860,00 доларів США, із розрахунку: 36% річних за користування грошима за договором від 06.09.2021 за період з 06.09.2021 до 11.11.2025; 36% річних за користування грошима за договором від 06.10.2021 за період з 06.09.2021 до 11.11.2025; 48% річних за користування грошима за період з 03.04.2025 до 11.11.2025, суперечить закону та може стати наслідком істотного порушення прав та законних інтересів сторін.
Проаналізувавши встановлені обставини, суд дійшов висновку, що повне визнання ОСОБА_2 заявлених позовних вимог ОСОБА_1 не забезпечують справедливого балансу прав та законних інтересів сторін, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності, а відтак не можуть бути прийнятті судом, оскільки вони суперечить закону та порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.
Суд наголошує, що відмова у прийнятті визнання позову відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі не означає вирішення судом спору по суті та не є висновком про задоволення чи відмову у задоволенні окремих позовних вимог.
Зазначена процесуальна дія обумовлена виключно необхідністю дотримання судом вимог цивільного процесуального законодавства щодо перевірки законності визнання позову та не позбавляє відповідача права на захист, а також не перешкоджає суду під час подальшого розгляду справи надати оцінку доводам і доказам сторін, встановити фактичні обставини справи та застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, враховуючи, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову у повному обсязі охоплює позовну вимогу про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та неустойки (пені), правова оцінка яких має здійснюватися з урахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що прийняття такого визнання позову у повному обсязі на цій стадії судового процесу суперечить вимогам закону та порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, а також з метою недотримання вимог (принципів) розумності та справедливості, у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 позову у повному обсязі слід відмовити, а судовий розгляд справи продовжити в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.
Керуючись ст.ст.206, 260-261, 353 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_2 позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики (розписками).
Продовжити розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.
Ухвала окремому апеляційному оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Повну ухвалу складено та підписано без проголошення 04 вересня 2026 року.
Суддя О.І. Євтушенко