ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 914/3681/23(914/378/26)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
за участю представників від:
скаржника - Драган В.І. (адвокат);
позивача - Воробець С.І. (адвокат) та Ткачук О.В. (ліквідатор);
третьої особи - не з`явився;
розглянувши апеляційну скаргу Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (вх.ЗАГС №01- 05/1914/26 від 16.06.2026)
на рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2026 (повне рішення - 25.05.2026, суддя Цікало А.І.)
у справі №914/3681/23(914/378/26)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс - Галичина", Львівська область, м.Дрогобич
до відповідача Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Львівська область, м.Борислав
третя особа, яка не заявляє
самостійних вимог щодо
предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", Полтавська область, м. Кременчук
про стягнення 19 853 264,20 грн, з яких: 17 767 228, 77 грн - основний борг; 1 498 843, 94 грн - інфляційні втрати; 587 191, 49 грн - 3% річних
в межах справи № 914/3681/23
за заявою ініціюючого кредитора Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ
про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс - Галичина", Львівська область, м. Дрогобич
ВСТАНОВИВ:
Суть спору.
В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/3681/23 про банкрутство ПАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина".
05.02.2026 до Господарського суду Львівської області звернулося ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» з позовом до Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором зберігання № 32/13-079/08 від 01.09.2013 у розмірі 19 853 264, 20 грн, з яких: 17 767 228,77 грн основний борг; 1 498 843,94 грн інфляційні втрати; 587 191,49 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, починаючи з 30.06.2024, припинив виконання грошових зобов`язань за договором зберігання в частині повної та своєчасної оплати з надані послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 17 767 228,77 грн, яка підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, позивач також нарахував інфляційні втрати та 3 % річних на суму заборгованості.
Господарський суд Львівської області рішенням від 07.05.2026 позов ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» до ПТ «Бориславська нафтова компанія» в формі ТОВ про стягнення заборгованості за договором зберігання № 32/13-079/08 від 01.09.2013 у розмірі 19 853 264, 20 грн задовольнив. Стягнув зі СП «Бориславська нафтова компанія» в формі ТОВ на користь ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» 19 853 264, 20 грн, з яких: 17 767 228,77 грн - основний борг; 1 498 843,94 грн - інфляційні втрати та 587 191,49 грн - 3% річних.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем послуг зі зберігання нафти за договором зберігання №32/13-079/08 від 01.08.2013 за період із червня 2024 року по травень 2025 року на загальну суму 17 767 228,77 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами приймання виконаних робіт. Суд встановив, що відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний був здійснювати оплату наданих послуг протягом 20 календарних днів з моменту підписання відповідних актів, однак свого обов`язку не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленому до стягнення розмірі.
При цьому, суд відхилив доводи відповідача щодо відсутності належних доказів передачі нафти на зберігання АТ «Укртатнафта» та невизначеності дати початку нарахування плати за її зберігання, зазначивши, що відповідно до умов договору така плата нараховується з дати передання майна на зберігання позивачу, а переміщення нафти іншому суб`єкту господарювання не змінює погодженого сторонами порядку її нарахування. Інші заперечення відповідача, зокрема щодо неповернення нафти та відсутності первинних документів, суд визнав такими, що не спростовують факту надання й прийняття послуг за спірний період та обов`язку відповідача здійснити їх оплату.
Встановивши факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання та перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення 1 498 843,94 грн інфляційних втрат та 587 191,49 грн 3 % річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2026 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем не надано належних первинних документів, які б підтверджували фактичне передання та зберігання 15 223,938 тонн нафти на терміналі АТ «Укртатнафта», зокрема актів приймання-передачі нафти, підписаних обома сторонами, актів приймання нафти за формою № 5-НП та щомісячних актів інвентаризації. При цьому, надані позивачем акти приймання-передачі містять розбіжності щодо дат складання та кількості нафти, а їх достовірність судом належним чином не перевірена.
Зазначає, що підписання сторонами актів приймання виконаних робіт не підтверджує фактичного надання послуг зі зберігання за відсутності відповідних первинних документів, а тому відповідач правомірно зупинив їх оплату.
Крім того, суд першої інстанції не врахував невиконання позивачем зобов`язання щодо повернення нафти на вимогу відповідача від 06.02.2025, у зв`язку з чим із 01.03.2025 позивач безпідставно утримував належне відповідачу майно. Внаслідок подальших ракетних обстрілів було втрачено 10 946,766 тонн нафти, що спричинило йому збитки в розмірі 255 059 648,00 грн. Вважає, що за таких обставин стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суперечить принципам справедливості, добросовісності та пропорційності.
Також скаржник зазначає про неправильне вирішення питання розподілу судових витрат, оскільки позивачу було лише відстрочено сплату судового збору, однак суд фактично звільнив його від сплати, стягнувши відповідну суму з відповідача в дохід Державного бюджету України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу, що відповідач не заперечує факту укладення договору зберігання № 32/13-079/08 від 01.08.2013, передання позивачу на зберігання 15 223,938 тонн нафти та її подальшого переміщення на термінал АТ «Укртатнафта». При цьому, факт надання та прийняття послуг зі зберігання нафти за період із червня 2024 року по травень 2025 року на загальну суму 17 767 228,77 грн підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами приймання виконаних робіт, які відповідач не оплатив.
Позивач зазначає, що відповідно до умов договору нарахування плати за зберігання здійснюється з дати передання майна позивачу та не залежить від його подальшого переміщення іншому зберігачу. Відтак посилання скаржника на відсутність окремих первинних документів щодо передачі нафти АТ «Укртатнафта» не спростовує обов`язку оплатити фактично надані та прийняті послуги. Крім того, відповідач був обізнаний про переміщення нафти, погодив та оплатив відповідні транспортні витрати, а також протягом попередніх періодів підписував і оплачував акти наданих послуг із зазначенням місця зберігання нафти. Відтак подальша відмова від оплати погоджених послуг свідчить про суперечливу поведінку відповідача та порушує принцип добросовісності.
Вважає безпідставними доводи скаржника щодо невиконання вимоги про повернення нафти та ненадання первинних документів, оскільки такі обставини не спростовують наявності заборгованості за послуги, прийняті відповідачем у спірний період.
Заперечує доводи апеляційної скарги щодо неправильного розподілу судових витрат, зазначаючи, що суд першої інстанції не звільнив його від сплати судового збору, а лише відстрочив його сплату з огляду на перебування товариства у процедурі банкрутства.
Враховуючи зазначене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
Присутні у судовому засіданні 01.10.2026 сторони виклали свої доводи, міркування та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.
Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до його електронного кабінету.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.08.2013 між ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (зберігач) та СП «Бориславська нафтова компанія» в формі ТОВ (поклажодавець) укладено договір зберігання № 32/13-79/08 (надалі - договір зберігання).
Згідно з п. 1.1. договору зберігання, зберігач (позивач) зобов`язується прийняти на зберігання та зберігати нафту (надалі - майно) передане йому поклажодавцем (відповідачем), і повернути майно на умовах, визначених цим договором, а поклажодавець зобов`язується передати зберігачу майно та відшкодовувати його витрати, пов`язані з виконанням цього договору.
Також між позивачем та відповідачем укладено додаткові угоди до договору зберігання, а саме:
- додаткова угода № 1 від 29.12.2014 про продовження строку дії договору до 31.12.2015;
- додаткова угода № 2 від 30.12.2016 про продовження строку дії договору до 31.12.2017;
- додаткова угода № 3 від 30.12.2021 щодо порядку приймання майна на зберігання;
- додаткова угода № 4 від 09.03.2022 щодо зберігання майна;
- додаткова угода № 5 від 11.03.2022 щодо понесення зберігачем витрат, пов`язаних з переміщенням нафти до резервуарів ПАТ «Укртатнафта»;
- додаткова угода № 5 від 30.01.2024, щодо відшкодування вартості послуг з приймання майна трубопровідним транспортом в резервуари зберігача.
Відповідно до п. 3.1. договору зберігання, в редакції додаткової угоди №4 від 09.03.2022, майно, передане на зберігання, зберігається на терміналі зберігача, що знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82. Передача поклажодавцем майна та прийняття його зберігачем на зберігання оформляється відповідним актом приймання-передачі майна, що підписується уповноваженими представниками сторін. У разі необхідності зберігач має право передати на зберігання (перемістити) майно поклажодавця іншому суб`єкту господарювання, що надає зберігачу послуги зі зберігання, на підставі діючих договорів зберігання. При цьому, компенсація поклажодавцем підтверджених витрат зберігача стосовно транспортних послуг обумовлюються сторонами додатково, шляхом підписання відповідних додатків або додаткових угод до договору. В цьому випадку відповідальним перед поклажодавцем за збереження майна залишається первісний зберігач.
Пунктом 4.3. договору зберігання передбачено, що поклажодавець зобов`язується: передавати майно зберігачу на зберігання (в кількості згідно з актами приймання-передачі майна) та надавати товарно-транспортні документи, а також, за окремою вимогою зберігача надавати сертифікати відповідності та/або паспорти якості на майно (пп. 4.3.1.); своєчасно сплачувати зберігачу передбачені цим договором платежі, пов`язані із зберіганням майна (пп. 4.3.2.).
Згідно з п. 4.4. договору зберігання, сторони зобов`язуються підписувати акти виконаних робіт (наданих послуг) щомісячно, до 5 числа місяця наступного за звітним (місяцем в якому надавались послуги по зберіганню).
Відповідно до 6.1. договору зберігання, в редакції додаткової угоди № 6 від 30.01.2024, поклажодавець відшкодовує зберігачу витрати по зберіганню майна в розмірах згідно з додатком № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Нарахування плати за зберігання майна по цьому договору починається з дати зазначеної в акті приймання-передачі майна на зберігання та здійснюється за час фактичного зберігання майна. Поклажодавець відшкодовує зберігачу вартість послуг з приймання майна трубопровідним транспортом в резервуари зберігача в розмірі - 21,00 грн з ПДВ за одну тонну нетто.
Відповідно до додатку № 1 від 01.04.2015 до договору зберігання, сторони прийшли до згоди встановити наступні розміри витрат зберігача, які поклажодавець зобов`язується відшкодувати зберігачу згідно з договором:
- вартість зберігання 1 нетто тонни нафти за одну добу протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту передачі нафти на зберігання - 1,20 грн в т.ч. ПДВ;
- вартість зберігання 1 нетто тонни нафти за одну добу понад 60 (шістдесят) календарних днів з моменту передачі нафти на зберігання - 6,40 грн в т.ч. ПДВ.
На виконання умов договору зберігання, відповідачем передано позивачу, а позивачем прийнято на зберігання 15 223,938 тонн нафти, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі на зберігання до договору зберігання № 32/13-79/08 від 01.08.2013, а саме: акт від 21.03.2021, акт від 28.03.2021, акт від 07.04.2021, акт від 14.04.2021, акт від 20.04.2021, акт від 27.04.2021, акт від 12.05.2021, акт від 18.05.2021, акт від 24.05.2021, акт від 29.05.2021, акт від 08.06.2021, акт від 23.06.2021, акт від 30.06.2021, акт від 10.07.2021, акт від 20.07.2021, акт від 29.07.2021, акт від 07.08.2021, акт від 17.08.2021, акт від 29.08.2021, акт від 14.09.2021, акт від 25.09.2021, акт від 30.09.2021, акт від 14.10.2021, акт від 24.10.2021, акт від 29.10.2021, акт від 09.11.2021, акт від 24.11.2021, акт від 27.11.2021, акт від 28.11.2021, акт від 07.12.2021, акт від 17.12.2021, акт від 31.12.2021, акт від 09.01.2022, акт від 18.01.2022, акт від 28.01.2022, акт від 10.02.2022, акт від 20.02.2022, акт від 25.02.2022, акт від 06.03.2022, акт від 15.03.2022, акт від 31.03.2022, акт від 08.03.2022, акт від 19.04.2022, акт від 27.04.2022.
Водночас у березні - квітні 2022 року, позивач перемістив нафту відповідача у кількості 15 223,938 тонн на термінали АТ «Укртатнафта», відповідно до укладеного договору між позивачем та АТ «Укртатнафта» № 686/10/2120 від 28.12.2015.
Починаючи з моменту підписання договору зберігання та до травня 2024 року включно відповідач належним чином виконував зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг зберігання за договором.
Однак, починаючи з червня 2024 року відповідач припинив виконання зобов`язань з оплати послуг зберігання нафти.
За результатами наданих позивачем послуг, за які відповідач не здійснив оплату, між позивачем та відповідачем були підписані акти приймання виконаних робіт згідно з договором зберігання № 32/13-079/08 від 01.08.2013 на терміналі ПАТ «Укртатнафта» на загальну суму 17 767 228,77 грн, а саме: акт від 30.06.2024 на суму 1 408 518,74 грн, акт від 31.07.2024 на суму 1 455 469,37 грн, акт від 31.08.2024 на суму 1 455 469,37 грн, акт від 30.09.2024 на суму 1 408 518,74 грн, акт від 31.10.2024 на суму 1 455 469,37 грн, акт від 30.11.2024 на суму 1 408 518,74 грн, акт від 31.12.2024 на суму 1 455 469,37 грн, акт від 31.01.2025 на суму 1 455 469,37 грн, акт від 28.02.2025 на суму 1 314 617,50 грн, акт від 31.03.2025 на суму 1 455 469,37 грн, акт від 30.04.2025 на суму 1 408 518,74 грн, акт від 31.05.2025 на суму 1 455 469,37 грн.
У п. 2 та п. 3 вказаних актів приймання виконаних робіт зазначено, що зберігач (позивач) виконав послуги зі зберігання товару поклажодавця (відповідача) в повному обсязі відповідно до договору зберігання. Сторони не мають претензій одна до одної щодо виконаних послуг в рамках договору зберігання.
Згідно з п. 6.2. договору, розрахунки за цим договором здійснюються шляхом безготівкового перерахування необхідних до сплати грошових сум на поточний рахунок зберігача, вказаний в розділі 11. цього договору, протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг).
Порушуючи умови договору зберігання, відповідач не здійснив оплати за послуги зберігання, надані за період червень 2024 року - травень 2025 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 17 767 228,77 грн.
18.06.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 32/25-051 про погашення заборгованості за надані послуги із нарахуванням 3% річних та інфляційних витрат, однак відповідач не здійснив оплату за надані послуги.
За неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання, відповідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано і заявлено до стягнення з відповідача 1 498 843,94 грн інфляційних втрати та 587 191,49 грн 3% річних.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Між сторонами у справі виникли правовідносини з договору зберігання в частині оплати за надані послуги зі зберігання нафти за період з червня 2024 року по травень 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 943 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем передано позивачу, а позивачем прийнято на зберігання протягом квітня 2021 року по квітень 2022 року 15 223,938 тонн нафти, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі майна на зберігання.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).
Умовами укладеного між сторонами договору зберігання встановлено, що нарахування плати за зберігання майна по цьому договору починається з дати, зазначеної в акті приймання-передачі майна на зберігання та здійснюється за час фактичного зберігання майна (п. 6.1.).
Отже, сторонами погоджено, що нарахування плати за зберігання нафти починається саме з дати, зазначеної в акті приймання-передачі майна (нафти) на зберігання до договору зберігання № 32/13-79/08 від 01.08.2013.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідач, з моменту передання нафти на зберігання та по травень 2024 року включно, належним чином виконував зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг зберігання за договором.
Починаючи з червня 2024 року відповідач припинив виконання зобов`язань з оплати послуг зберігання нафти, покликаючись на те, що з моменту вивезення нафти з терміналу позивача немає дати, з якої починається нарахування плати за зберігання нафти. Зазначає про те, що позивач не надав відповідачу первинних документів (актів прийому-передачі нафти на зберігання між позивачем та АТ «Укртатнафта», актів інвентаризації нафти між позивачем та АТ «Укртатнафта») на підтвердження факту знаходження нафти в кількості 15 223,938 тонн власності відповідача на зберіганні на терміналі АТ «Укртатнафта».
Колегія суддів зазначає, що факт надання послуг зберігання за договором № 32/13-079/08 від 01.08.2013 на терміналі ПАТ «Укртатнафта» та їх прийняття відповідачем підтверджується актами приймання виконаних робіт від 30.06.2024, від 31.07.2024, від 31.08.2024, від 30.09.2024, від 31.10.2024, від 30.11.2024, від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, від 30.04.2025, від 31.05.2025. Вказані акти підписані відповідачем без зауважень.
Окрім цього, умовами договору зберігання не передбачено встановлення іншої дати початку нарахування плати за зберігання майна у разі переміщення майна на зберігання іншому суб`єкту господарювання.
Вказане спростовує твердження апелянта про те, що відсутня дата, з якої починається нарахування плати за зберігання нафти.
Відповідно до п. 6.2. договору зберігання відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу за надані послуги зі зберігання протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт (наданих послуг).
Таким чином, надання позивачем послуг зі зберігання нафти згідно умов договору зберігання за період з червня 2024 року по травень 2025 року на загальну суму 17 767 228,77 грн та прийняття таких послуг відповідачем, підтверджується підписаними між сторонами актами приймання виконаних робіт, які є підставою для проведення розрахунків за вказаним договором.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності належних первинних документів, які підтверджують фактичне передання нафти на зберігання АТ «Укртатнафта», а також щодо недоведеності факту надання позивачем послуг зі зберігання нафти у спірний період.
Як встановлено судом першої інстанції, п. 3.1 договору зберігання, у редакції додаткової угоди № 4 від 09.03.2022, сторони передбачили право зберігача у разі необхідності передати майно поклажодавця на зберігання іншому суб`єкту господарювання на підставі чинних договорів зберігання. При цьому, відповідальним перед поклажодавцем за збереження майна залишається первісний зберігач.
Отже, переміщення позивачем нафти на термінал АТ «Укртатнафта» здійснювалося в межах погоджених сторонами умов договору та не призвело до припинення зобов`язань сторін за ним, зокрема обов`язку відповідача оплачувати фактично надані послуги зі зберігання.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був обізнаний про переміщення належної йому нафти на термінал АТ «Укртатнафта», погодив відповідні транспортні витрати та здійснив їх оплату. Крім того, після переміщення нафти відповідач продовжував приймати й оплачувати послуги зі зберігання, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт за попередні періоди.
Водночас акти приймання виконаних робіт за період із червня 2024 року по травень 2025 року, на підставі яких заявлено позовні вимоги, також підписані уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень чи заперечень щодо обсягу, вартості та факту надання відповідних послуг.
При цьому, в зазначених актах прямо визначено місце зберігання нафти - термінал АТ «Укртатнафта», а також зафіксовано, що послуги зі зберігання надані в повному обсязі та сторони не мають претензій одна до одної щодо їх виконання.
Таким чином, підписання відповідачем відповідних актів свідчить про прийняття ним результатів наданих послуг та погодження їх вартості, а відсутність окремих документів, що стосуються договірних відносин між позивачем та АТ «Укртатнафта», не спростовує встановлених обставин надання та прийняття послуг за договором, укладеним між сторонами цього спору.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що АТ «Укртатнафта», залучене до участі у справі як третя особа, підтвердило факт прийняття у березні-квітні 2022 року на зберігання 15 223, 938 тонн нафти, переданої позивачем, та її перебування у резервуарах Кременчуцького нафтопереробного заводу до 21.06.2025.
Отже, твердження скаржника про недоведеність фактичного зберігання нафти спростовується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи.
Щодо посилань апелянта на розбіжності в актах приймання-передачі нафти між позивачем та АТ «Укртатнафта», зокрема стосовно дат їх складення та кількості нафти, колегія суддів зазначає, що такі розбіжності підлягають оцінці з урахуванням інших доказів у справі та не можуть розглядатися окремо від встановлених обставин.
Зокрема, факт передання відповідачем позивачу на зберігання 15 223,938 тонн нафти не є спірним між сторонами. Не заперечується відповідачем і факт її переміщення залізничним транспортом на термінал АТ «Укртатнафта». Водночас фактичне прийняття нафти на зберігання підтверджено поясненнями третьої особи, а надання послуг у спірний період - підписаними сторонами актами виконаних робіт.
Відтак наведені скаржником зауваження щодо оформлення окремих документів не спростовують сукупності доказів, якими підтверджено обставини, що входять до предмета доказування у цій справі.
Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про стягнення із відповідача на користь позивача 17 767 228,77 грн заборгованості за договором зберігання є правомірним та обґрунтованим.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо невиконання позивачем вимоги відповідача про повернення нафти та її подальшої втрати внаслідок ракетних обстрілів.
Так, предметом розгляду цієї справи є вимоги про стягнення заборгованості за послуги зі зберігання нафти, надані протягом червня 2024 року - травня 2025 року, тоді як питання належного виконання позивачем обов`язку з повернення майна та відшкодування збитків, завданих його втратою, не є предметом заявлених позовних вимог.
При цьому, можливе порушення зберігачем обов`язку щодо повернення майна не припиняє автоматично грошового зобов`язання поклажодавця з оплати послуг, фактично наданих до такого порушення.
Пред`явлення вимоги про повернення майна також не свідчить про припинення його фактичного зберігання та не звільняє поклажодавця від оплати послуг без встановлення відповідних правових підстав.
Крім того, після настання зазначеного скаржником строку повернення майна відповідач продовжував підписувати акти приймання виконаних робіт за березень, квітень та травень 2025 року без зауважень щодо надання послуг чи їх вартості.
Отже, навіть після пред`явлення вимоги про повернення нафти відповідач своїми діями підтверджував прийняття послуг зі зберігання за відповідні періоди.
Водночас доводи про заподіяння відповідачу збитків у зв`язку із втратою частини нафти можуть бути предметом самостійної правової оцінки за наявності належним чином заявленої вимоги про їх відшкодування, однак не спростовують встановленого у цій справі обов`язку відповідача оплатити прийняті послуги.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 498 843,94 грн інфляційних втрат та 587 191,49 грн 3% річних.
Враховуючи положення п. 6.2. договору зберігання, яким встановлено, що оплата за надані послуги зі зберігання здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), відповідач повинен був оплати позивачу за надані послуги в такі строки:
- за актом від 30.06.2024 на суму 1 408 518,74 грн. до 21.07.2024;
- за актом від 30.06.2024 на суму 630 250,72 грн. до 21.07.2024;
- за актом від 31.07.2024 на суму 1 455 469,37 грн до 21.08.2024;
- за актом від 31.08.2024 на суму 1 455 469,37 грн до 21.09.2024;
- за актом від 30.09.2024 на суму 1 408 518,74 грн до 21.10.2024;
- за актом від 31.10.2024 на суму 1 455 469,37 грн до 21.11.2024;
- за актом від 30.11.2024 на суму 1 408 518,74 грн до 21.12.2024;
- за актом від 31.12.2024 на суму 1 455 469,37 грн до 21.01.2025;
- за актом від 31.01.2025 на суму 1 455 469,37 грн до 21.02.2025;
- за актом від 28.02.2025 на суму 1 314 617,50 грн до 21.03.2025;
- за актом від 31.03.2025 на суму 1 455 469,37 грн до 21.04.2025;
- за актом від 30.04.2025 на суму 1 408 518,74 грн до 21.05.2025;
- за актом від 31.05.2025 на суму 1 455 469,37 грн до 21.06.2025
Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснений позивачем за період з 21.07.2024 по 04.02.2026 по кожному акту приймання виконаних робіт окремо, а саме:
- на заборгованість у розмірі 1 408 518,74 грн (акт від 30.06.2024) за період з 21.07.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 630 250,72 грн (акт від 30.06.2024) за період з 21.07.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн (акт від 31.07.2024) за період з 21.08.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн (акт від 31.08.2024) за період з 21.09.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 408 518,74 грн (акт від 30.09.2024) за період з 21.10.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн (акт від 31.10.2024) за період з 21.11.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 408 518,74 грн (акт від 30.11.2024) за період з 21.12.2024 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн (акт від 31.12.2024) за період з 21.01.2025 по 04.02.2026
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн (акт від 31.01.2025) за період з 21.02.2025 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 314 617,50 грн. (акт від 28.02.2025) за період з 21.03.2025 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн. (акт від 31.03.2025) за період з 21.04.2025 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 408 518,74 грн. (акт від 30.04.2025) за період з 21.05.2025 по 04.02.2026;
- на заборгованість у розмірі 1 455 469,37 грн. (акт від 31.05.2025) за період з 21.06.2025 по 04.02.2026.
Враховуючи те, що надані позивачем розрахунки є правильними, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що такі, у заявленому позивачем розміру, підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм права в частині неправильного вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що Господарський суд Львівської області ухвалою від 13.02.2026 відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення з огляду на його перебування у процедурі банкрутства.
Водночас відстрочення сплати судового збору не є тотожним звільненню від його сплати, оскільки передбачає лише перенесення строку виконання відповідного обов`язку.
За наслідками розгляду справи суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, в силу вимог ст. 129 ГПК України, поклав витрати зі сплати судового збору на відповідача відповідно до результатів вирішення спору, стягнувши відповідну суму безпосередньо в дохід Державного бюджету України.
Таким чином, зазначене процесуальне рішення не свідчить про звільнення позивача від сплати судового збору всупереч положенням Закону України «Про судовий збір», а є наслідком застосування правил розподілу судових витрат, передбачених ст. 129 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2026 у справі №914/3681/23(914/378/26) - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Повна постанова підписана 12.10.2026.
Головуючий-суддя О. І. МАТУЩАК
Судді: Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК