УХВАЛА
24 серпня 2026 року
м. Київ
справа №380/23839/25
адміністративне провадження №К/990/39373/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У провадженні Львівського окружного адміністративного суду суду перебувала адміністративна справа №380/23839/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку громадянином ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з указаним рішенням позивач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
12 травня 2026 року до Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №380/23839/25 відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №380/23839/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - змінено, а саме, виключено із описової і мотивувальної частин цього рішення суду обґрунтування щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 тисяч гривень.
У іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №380/23839/25 залишено без змін.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн 50 коп. сплаченого за подання апеляційної скарги.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №380/23839/25 - відмовлено.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали - відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України, надіславши її 20 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд».
Позивач просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 380/23839/25 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 380/23839/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, відмови у винесенні окремої ухвали, відмови у встановленні судового контролю та в частині урізання судового збору та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 серпня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Загороднюк А.Г., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М.
22 серпня 2026 року позивач через підсистему «Електронний Суд» надіслав до Верховного Суду заяву про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Сколова В.М. від участі у розгляді цієї касаційної скарги, яку зареєстровано канцелярією суду 24 серпня 2026 року.
Заява про відвід судді Соколова В.М. мотивована наступним.
Скаржник зазначає, що суддя Соколов В.М. у складі колегії суддів вже брав участь у розгляді попередньої касаційної скарги позивача у справі № 380/15673/24. На думку скаржника, під час розгляду зазначеної справи суддя Соколов В.М. повністю проігнорував ключові доводи позивача про те, що він є «відмовником від військової служби з переконань сумління (conscientious objector)», на переконання скаржника суддя Соколов В.М. знехтував його фундаментальними правами та обмежився формальним посиланням на «малозначність справи». Як вважає скаржник, наслідком цього стала безпідставна відмова у відкритті касаційного провадження, що грубо обмежило доступ до правосуддя останнього.
Заявник стверджує, що незгода з вищевказаними діями та процесуальною позицією судді Соколова В.М. стала підставою для ініціації звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Скаржник вважає, що під час розгляду попередньої справи колегія суддів за участю Соколова В.М. фактично легітимізувала порушення Конституції України державними органами, назвавши вагомі й незаперечні докази «лише припущеннями позивача». Таким чином, вважає, що суддя Соколов В.М. послідовно впроваджував у правозастосовчу практику підходи, що зумовлюють системне нехтування нормами матеріального та процесуального права, що, на думку заявника, безпосередньо зачіпає інтереси великого кола осіб і призводить до численних оскаржень аналогічних рішень у подібних спорах. Стверджує, що попри відсутність єдності у правових позиціях касаційного адміністративного суду на правове урегулювання спірних правовідносин, суддя Соколов В.М. ігнорує очевидну відсутність якісного законодавчого регулювання, заблокувавши позивачу доступ до касаційного правосуддя.
Скаржник зауважує, що незгода з вищевказаними діями та процесуальною позицією судді Соколова В.М. стала підставою для звернення позивача до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Зазначає, що наразі ЄСПЛ за вказаною скаргою вже офіційно зареєструвано справу № 4532/26 та визнано її прийнятною щодо порушення державою статті 6 (Право на справедливий суд) та інших статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме через дії колегії суддів за участю судді Соколова В.М.
Позивач стверджує, що наявність міжнародного спору в ЄСПЛ, предметом якого є попередні процесуальні рішення судді Соколова В.М. щодо останнього, повністю нівелює об`єктивну безсторонність цього судді у поточному процесі. Оскільки дії судді Соколова В.М. наразі є об`єктом міжнародного судового розгляду за моєю скаргою проти держави, на думку скаржника, зазначений суддя перебуває в умовах очевидного професійного та психологічного конфлікту інтересів. Скаржник вважає, що за таких обставин, суддя не може вважатися вільним від упереджень при розгляді нової касаційної скарги, а будь-яка стороння, неупереджена особа матиме цілком обґрунтовані сумніви у його безсторонності як незалежного арбітра.
Заявник зауважує, що суддя Соколов В.М. у своєму попередньому рішенні щодо позивача продемонстрував повну солідарність із хибною, з точки зору міжнародного права, практикою. Скаржник вважає, що попередні процесуальні дії судді Соколова В.М. свідчать про те, що у нього вже сформовано стійке світоглядне упередження та специфічне сприйняття правового статусу відмовників з підстав сумління, яке апріорі виключає можливість об`єктивного та всебічного аналізу доводів позивача. Наявність у судді заздалегідь сформованої, упередженої та догматичної позиції з ключового світоглядного питання, що лежить в основі судового позову скаржника, є, на його думку, самостійною та вагомою обставиною, яка викликає обґрунтовані сумніви у його безсторонності відповідно до об`єктивного критерію практики ЄСПЛ. Позивач стверджує, що наявність чинного міжнародного спору в Страсбурзі - це твердий юридичний факт існування глибокого конфлікту з конкретним суддею, що повністю виключає довіру до його безсторонності в новому процесі.
Вирішуючи, чи є заява ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді у складі головуючого Соколова В.М. обґрунтованою, Суд керується таким.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Так, метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв`язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд уважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Білух проти України", заява № 33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Проаналізувавши аргументи, якими заявник обґрунтовує заявлений відвід судді Соклову В.М. від участі у розгляді справи № 380/23839/25, колегія суддів зазначає, що вони не містять обставин, визначених статтею 36 КАС України, за наявності яких суддя підлягає відводу.
Наведені ж заявником у заяві про відвід мотиви не можуть слугувати підставою для відведення судді Соклова В.М., позаяк, є надуманими та ґрунтуються виключно на його припущеннях.
Колегія суддів підкреслює, що не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Частиною четвертою статті 36 КАС України закріплено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Інших аргументів та доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість членів колегії суддів у результаті розгляду цієї справи, або наявність обставин, які викликають сумнів у їхній неупередженості або об`єктивності, з доводів заяви про відвід не вбачається.
З огляду на викладене, заяву про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. від участі у розгляді справи № 380/23839/25 слід визнати необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Таким чином, питання про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. від участі у розгляді справи № 380/23839/25, відповідно до частини четвертої статті 40 КАС України, підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 243, 248 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - визнати необґрунтованою.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяв.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та не може бути оскарженою.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Л.О. Єресько ,
Судді Верховного Суду