УХВАЛА
26 серпня 2026 року
м. Київ
справа №380/23839/25
адміністративне провадження №Зі/990/138/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Білак М.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних заяв від 16 грудня 2025 року та від 21 грудня 2025 року заявлених до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку громадянином ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та виключити дані про порушення громадянином ОСОБА_1 правил військового обліку;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити повідомлення органам Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення громадянина ОСОБА_1 до відповідного РТЦК;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 тисяч гривень та витрати на судовий збір у сумі 2422 грн 40 коп.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року замінено первісного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 належним відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року закрито провадження у справі №380/23839/25 в частині позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 внести дані в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо результатів медичного огляду відповідно до довідки ВЛК №1668 від 22 листопада 2022 року, у зв`язку з відсутністю предмета спору.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку громадянином ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
12 травня 2026 року до Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №380/23839/25 відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі №380/23839/25 змінено, а саме, виключено із описової і мотивувальної частин цього рішення суду обґрунтування щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 тисяч гривень. У іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі №380/23839/25 залишено без змін.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн 50 коп сплаченого за подання апеляційної скарги.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №380/23839/25 відмовлено.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року про відмову в забезпеченні позову та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 380/23839/25, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 серпня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Загороднюк А.Г., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М.
24 серпня 2026 року Верховним Судом зареєстровано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Сколова В.М. від участі у розгляді цієї касаційної скарги, яка надійшла через підсистему «Електронний Суд».
Заява про відвід обґрунтована тим, що суддя Соколов В.М. у складі колегії суддів вже брав участь у розгляді попередньої касаційної скарги позивача у справі №380/15673/24, при розгляду якої, на думку скаржника, суддя Соколов В.М. повністю проігнорував ключові його доводи про те, що він є «відмовником від військової служби з переконань сумління (conscientious objector)», знехтував його фундаментальними правами та обмежився формальним посиланням на «малозначність справи». Як вважає скаржник, наслідком цього стала безпідставна відмова у відкритті касаційного провадження, що грубо обмежило доступ до правосуддя останнього.
Заявник стверджує, що незгода з вищевказаними діями та процесуальною позицією судді Соколова В.М. стала підставою для ініціації звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Скаржник вважає, що під час розгляду попередньої справи колегія суддів за участю Соколова В.М. фактично легітимізувала порушення Конституції України державними органами, назвавши вагомі й незаперечні докази «лише припущеннями позивача». Таким чином, вважає, що суддя Соколов В.М. послідовно впроваджував у правозастосовчу практику підходи, що зумовлюють системне нехтування нормами матеріального та процесуального права, що, на думку заявника, безпосередньо зачіпає інтереси великого кола осіб і призводить до численних оскаржень аналогічних рішень у подібних спорах. Також стверджує, що попри відсутність єдності у правових позиціях касаційного адміністративного суду на правове урегулювання спірних правовідносин, суддя Соколов В.М. ігнорує очевидну відсутність якісного законодавчого регулювання, заблокувавши позивачу доступ до касаційного правосуддя.
Крім того, скаржник зазначає, що наразі ЄСПЛ за вказаною скаргою вже офіційно зареєструвано справу № 4532/26 та визнано її прийнятною щодо порушення державою статті 6 (Право на справедливий суд) та інших статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме через дії колегії суддів за участю судді Соколова В.М.
Ковальчук С.Л. вважає, що наявність міжнародного спору в ЄСПЛ, предметом якого є попередні процесуальні рішення судді Соколова В.М. щодо останнього, повністю нівелює об`єктивну безсторонність цього судді у поточному процесі. Оскільки дії судді Соколова В.М. наразі є об`єктом міжнародного судового розгляду за скаргою позивача проти держави, а тому, на його думку, зазначений суддя перебуває в умовах очевидного професійного та психологічного конфлікту інтересів, і за таких обставин, суддя не може вважатися вільним від упереджень при розгляді нової касаційної скарги, а будь-яка стороння, неупереджена особа матиме цілком обґрунтовані сумніви у його безсторонності як незалежного арбітра.
Заявник зауважує, що суддя Соколов В.М. у своєму попередньому рішенні щодо позивача продемонстрував повну солідарність із хибною, з точки зору міжнародного права, практикою. Скаржник вважає, що попередні процесуальні дії судді Соколова В.М. свідчать про те, що у нього вже сформовано стійке світоглядне упередження та специфічне сприйняття правового статусу відмовників з підстав сумління, яке апріорі виключає можливість об`єктивного та всебічного аналізу доводів позивача. Наявність у судді заздалегідь сформованої, упередженої та догматичної позиції з ключового світоглядного питання, що лежить в основі судового позову скаржника, є, на його думку, самостійною та вагомою обставиною, яка викликає обґрунтовані сумніви у його безсторонності відповідно до об`єктивного критерію практики ЄСПЛ. Позивач стверджує, що наявність чинного міжнародного спору в Страсбурзі - це твердий юридичний факт існування глибокого конфлікту з конкретним суддею, що повністю виключає довіру до його безсторонності в новому процесі.
Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25 визнано необґрунтованою. Передано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяв.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2026 року для розгляду заяви визначено суддю Верховного Суду Білак М.В.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25, Суд виходить з такого.
Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
Підстави для відводу (самовідводу) судді встановлені у статтях 36 КАС України.
Положення частини першої статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме: 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, визначених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Верховний Суд зазначає, що метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв`язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Білух проти України», заява №33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року в справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява № 4785/02 та рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року в справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Отже, не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Проаналізувавши всі доводи та аргументи, що містяться в заяві про відвід, суд дійшов висновку, що вони не містять обставин, визначених статтею 36 КАС України, за наявності яких суддя підлягають відводу. Наведені у заяві доводи не можуть слугувати підставою для відведення судді, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та оціночних судженнях учасника процесу.
Суд зауважує, що мотиви відводу судді свідчать фактично про незгоду заявника з процесуальним рішенням у справі №380/15673/24, а саме з ухвалою про відмову у відкритті касаційної скарги від 28 жовтня 2025 року за скаргою позивача, у якій суддя Соколов В.М. приймав участь як член колегії, що в свою чергу, не може слугувати підставою для відводу судді відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України.
Інших аргументів та доказів, які б підтверджували безсторонність судді Соколова В.М., або наявність обставин, які викликають сумнів у його неупередженості та безсторонності при розгляді цієї касаційної скарзі, з доводів заяви про відвід не вбачається.
Отже, доводи і обставини, на які посилається заявник, не можуть вважатися підставою для сумніву в безсторонності судді під час розгляду цієї справи.
Інші підстави, передбачені статтею 36 КАС України, які б унеможливлювали участь у розгляді справи судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Соколова В.М. і викликали необхідність його відводу, відсутні.
У зв`язку з цим у задоволенні поданої заяви про відвід судді слід відмовити.
Керуючись статтями 40, 243, 248, 256 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Соколова В.М. у справі №380/23839/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак