УХВАЛА
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 643/12128/25
провадження № 61-9023ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними, відшкодування моральної та майнової шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними, відшкодування моральної та майнової шкоди.
Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року:
клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів (клопотання №1)
від 20 серпня 2025 року, вх. № 43045/25 залишено без задоволення;
клопотання позивача ОСОБА_1 про забезпечення явки у судові засідання відповідача та третьої особи (клопотання №2) від 20 серпня 2025 року,
вх. № 43046/25 залишено без задоволення;
клопотання відповідача ОСОБА_2 про долучення доказів від 29 серпня 2025 року вх. № 44582/25 залишено без задоволення;
клопотання відповідача ОСОБА_2 про долучення доказів від 29 серпня 2025 року вх. № 44583/25 залишено без задоволення;
клопотання відповідача ОСОБА_2 про долучення доказів від 29 серпня 2025 року вх. № 44586/25 залишено без задоволення;
заяву відповідача ОСОБА_2. про забезпечення доказів від 29 серпня 2025 року вх. № 44588/25 повернуто заявнику;
клопотання відповідача ОСОБА_2. про виклик свідка задоволено. Вирішено викликати та допитати у судовому засіданні свідка ОСОБА_7 .. Обов`язок по забезпеченню явки свідка покласти на відповідача. Попереджено свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду;
клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів (клопотання №3)
від 15 вересня 2025 року, вх. № 47784/25 залишено без задоволення;
клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів (клопотання №4)
від 15 жовтня 2025 року, вх. № 54825/25 залишено без задоволення;
клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі від 28 жовтня 2025 року вх. № 57226/25 залишено без задоволення;
клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування інформації та особової справи від 18 листопада 2025 року, вх. № 62095/25 залишено без задоволення;
клопотання позивача ОСОБА_1 від 01 грудня 2025 року вх. № 64954/25,
вх. № 64948/25, вх. № 64978/25 залишено без задоволення;
закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року повернуто заявнику.
У серпні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року та ухвалу Харківського апеляційного суду
від 14 серпня 2026 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Щодо касаційної скарги на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова
від 20 липня 2026 року
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у цій частині, з огляду на таке.
Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції не переглядав по суті ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , у зв`язку із чимця ухвала не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 394 ЦПК України.
Щодо касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 серпня 2026 року
Згідно із частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
В оскаржуваній ухвалі судом апеляційної інстанції встановлено, що в частині повернення заяви ОСОБА_2 про забезпечення доказів ОСОБА_1 не оскаржується, мотивів незгоди з ухвалою суду першої інстанції в цій частині апеляційна скарга не містить.
Ухвала суду першої інстанції в частин інших процесуальних питань (клопотань позивача та відповідача) у цьому переліку відсутні.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року
у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) зазначено, що для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України, законодавцем передбачено право особи викласти заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 викладено правовий висновок про те, що обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо ухвал, не вказаних
у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
З огляду на наведене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, а належним способом забезпечення права особи на апеляційне оскарження зазначеної ухвали є включення заперечень щодо цієї ухвали до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по суті пред`явленого позову.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який встановивши, що апеляційну скаргу подана на ухвалу суду першої інстанції, яка відсутня у переліку, визначеному частиною першою статті
353 ЦПК України, тому оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.
Подібні правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду по суті спору ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження
№ 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18).
Доводи касаційної скарги щодо обмеження заявника судом апеляційної інстанції у доступі до правосуддя є безпідставними.
Колегія суддів звертає увагу заявника, що відповідно до положень частини шостою статті 357 ЦПК України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Оскільки у відкритті касаційного провадження відмовлено, то питання щодо постановлення окремих ухвал відносно судді першої інстанції та колегії суддів апеляційної інстанції не підлягає вирішенню.
Керуючись частинами третьою та четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 липня 2026 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними, відшкодування моральної та майнової шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник