ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Львів Справа № 460/10297/26 пров. № А/857/34963/26 пров. №А/857/34964/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
за участю представника позивача Карповича Л.П.,
за участю представника відповідача Хоминчук К.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року про забезпечення позову та ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року про скасування заходів забезпечення позову, прийняті суддею Комшелюк Т.О. у м. Рівне, повний текст ухвал складено днем їх постановлення у справі №460/10297/26 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області про визнання протиправним і скасування рішення, -
встановив:
в Рівненському окружному адміністративному суді перебуває на розгляді позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області (далі - КДКА, відповідач про визнання протиправним і скасувати рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026 яким вирішено: «визнати адвоката ОСОБА_1 такою, що вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини 2 статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), що виразилося у порушенні статей 7, 12, 44, 54 Правил адвокатської етики; застосувати до адвоката Криворучко Л.С. (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4676/10 від 24.11.2011, виданого Київською обласною КДКА) дисциплінарне стягнення у виді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік з 05 червня 2026 до 05 червня 2027 включно - з дня його прийняття».
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 460/10297/26.
Зупинено дію рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 460/10297/26.
Суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення, істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері професійної діяльності, як адвоката, позаяк остання буде позбавлена можливості здійснювати захист осіб, з якими вже укладено договори.
Також, вказаний захід відновить право позивача на здійснення адвокатської діяльності, дасть можливість до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на працю, та, відповідно заробітну плату (гонорар), які є єдиним можливим способом забезпечити своє право на належне та гідне життя.
Щодо доводів позивача про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, то суд зазначив, що вжиття заходів та забезпечення позову з цієї підстави може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Водночас, суд звернув увагу на те, що такий захід жодним чином не спричиняє негативних наслідків для заінтересованих осіб у даній справі, як не спричиняє негативних наслідків і для будь-яких інших осіб.
В подальшому Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 червня 2026 клопотання КДКА Вінницької області про скасування заходів забезпечення позову задовольнив.
Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 15 червня 2026 у справі № 460/10297/26. Скасував зупинення дії рішення КДКА Вінницької області від 05 червня 2026, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік з 05 червня 2026 до 05 червня 2027 включно.
Мотивація полягала в тому, що КДКА Вінницької області приймаючи спірне рішення від 05.06.2026, застосувала до позивача захід дисциплінарного впливу, який передбачений Законом № 5076-VI.
При цьому, забезпечення позову шляхом зупинення рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026, фактично надало право ОСОБА_1 продовжувати здійснювати адвокатську діяльність на противагу оскаржуваному рішенню відповідача, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Так, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах в справі № 640/1305/20, № 640/1304/20, № 640/9636/20, № 320/3957/20, яка врахована Верховним Судом у постанові від 20 травня 2025 в справі № 460/27546/23, «оскільки позивачі звернулися до суду з позовами, зокрема, щодо скасування рішень дисциплінарних палат КДКА, дія яких обмежена в часі, то зупинення таких рішень в порядку забезпечення позову фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті, з огляду на їхній тимчасовий характер».
Суд зазначив, що оспорене рішення КДКА Вінницької області дійсно тягне певні негативні наслідки для позивача, зокрема, впливає на професійну діяльність, його репутацію, отримання доходу від професійної діяльності. Проте у розумінні норм статті 150 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, відповідні обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є безперечними підставами для вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Враховувавши наведену вище практику Верховного Суду та обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову, з огляду на тимчасовий характер заходів забезпечення позову, необхідність дотримання балансу інтересів сторін, а також на те, що вжиті заходи є надмірними, суд вважав, що подальше застосування забезпечення позову є недоцільним і таким, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Не погодившись із наведеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просить такі скасувати і задовольнити заяву про забезпечення позову з підстав, зазначених у вказаній заяві.
В апеляційній скарзі зазначає, що мало місце порушення передбаченої ч.1 ст.31 КАС України хронології розподілу судових справ, позаяк судова справа № 460/10297/26 не була розподілена між суддями в порядку зростання. Склад суду для розгляду вказаної справи було визначено з порушенням вказаної норми Кодексу та розгляд справи і прийняті оспорені судові рішення здійснено неповноважним складом суду, що підлягають скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.317, п.1 ч.3 ст.317 КАС України.
Оскаржувані ухвали суду першої інстанції знаходяться у безпосередній суперечності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 (далі - Конвенція), порушено право адвоката Криворучко Л.С. на справедливий розгляд її справи.
Крім того, заява про забезпечення позову подавалась з іншими підставами для забезпечення позову.
Так, позивач вказувала, що вимоги ст.8 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 № 120 (в редакції рішення Ради адвокатів України від 13.12.2025 № 149 ) (надалі - Положення №120) є обов`язкові до виконання КДКА Вінницької області та в межах реалізації публічних функцій є обов`язкові до виконання Рівненським окружним адміністративним судом. Згідно ст. 8 Положення № 120, скаргу про дисциплінарний проступок адвоката Криворучко Л.С. має право розглядати виключно КДКА міста Києва за адресою робочого місця адвоката Криворучко Л.С., відтак розгляд скарги про дисциплінарний проступок і прийняте рішення щодо ОСОБА_1 проведено КДКА Вінницької області всупереч вимогам вказаної статті Положення № 120. Отже, відповідачем не виконано вимоги рішення Ради адвокатів України від 30.08.2014 № 115 яким затверджено п.16.1.6 п.16.1 розд.16 Регламенту Ради адвокатів України, порушено передбачену ст.ст.2, 8 Положення № 120 процедуру розгляду скарги про дисциплінарний проступок адвоката Криворучко Л.С., тому оспорене рішення КДКА Вінницької області має всі очевидні (без дослідження доказів) ознаки протиправності та незаконності.
З наведеного вбачається, що має місце невідповідність висновків суду обставинам справи при постановленні судових рішень.
На думку апелянта, рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026 явно суперечить вимогам п.1 ст.8 Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката та п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, явно очевидно порушило право адвоката Криворучко Л.С. передбачене та гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, порушило право адвоката на «розгляд її справи справедливим судом, створеним законом», тому для цілей п.2 ч.2 ст.150 КАС України є всі ознаки очевидності порушення права адвоката Криворучко Л.С. на «розгляд її справи справедливим судом, створеним законом», без дослідження доказів наперед.
Також, апелянтом подано доповнення до апеляційної скарги в яких окрім наведеного звертається увага на те, що на переконання Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Велика Палата Верховного Суду розглядає під судовими рішеннями в подібних правовідносинах такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
В контексті зазначеного, правові позиції викладені у постановах Касаційних палат Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, у тому числі у постановах Касаційного адміністративного суду Верховного Суду які застосував суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 19.06.2026, не є універсальними у інших судових справах в адміністративному, цивільному, господарському та кримінальному судочинстві, в якості висновків щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також вказується, що для цілей п.1 ст.6 Конвенції, під час розгляду скарги про дисциплінарний проступок адвоката Криворучко Л.С. та ухвалення рішення від 05.06.2026, КДКА Вінницької області є квазісудовим органом, є судом встановленим законом, діє як суд, тому під час розгляду даної справи та заяви про забезпечення позову - Рівненський окружний адміністративний суд, зобов`язаний враховувати та керуватись практикою ЄСПЛ.
Положеннями ч.ч.3-9 ст.151 КАС України визначено вичерпний перелік випадків, за яких суд не має права застосувати заходи забезпечення позову, у тому числі шляхом зупинення дії нормативно - правових актів, чи актів індивідуальної дії. Жодної заборони зупинення дії індивідуального акту рішення КДКА не містять ні положення ст.151 КАС України, ні будь-які інші положення цього Кодексу. При цьому ні стаття 150 КАС України, ні стаття 151 КАС України не містять вказівки про те, що забезпечення позову є недопустимим у випадку, якщо його наслідком стане тимчасове відновлення права, яке особа вважає порушеним. Сам зміст інституту забезпечення позову полягає саме у запобіганні негативним наслідкам для особи на час судового розгляду спору та збереженні фактичної можливості ефективного судового захисту. Відтак, законодавець передбачив і дозволив заходи забезпечення позову, у тому числі шляхом зупинення дії рішення будь-якої КДКА, яким зупинено чи припинено право будь-якого адвоката на заняття адвокатською діяльністю.
Стороною відповідача подано відзив в якому вказується на те, що є помилковим посилання апелянта на ч.1 ст.33 КАС України, позаяк вказана норма регулює питання здійснення адміністративного судочинства колегією суддів у адміністративних справах, предметом оскарження у яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії.
Разом з тим, підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39, із змінами, внесеними згідно із рішенням Ради суддів України від 26.03.2025 № 15 (надалі - Положення № 39), встановлено шляхи визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи автоматизованою системою та проводиться, зокрема, шляхом пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості таких справ.
Враховуючи, що згідно абзацу третього підпункту 2.3.28 пункту 2.3 розділу ІІ Положення № 39 доступ для коригування протоколу та звіту щодо автоматизованого розподілу судової справи між суддями автоматично блокується автоматизованою системою, стверджувати, що мало місце порушення хронології розподілу судових справ і розгляд справи № 460/10297/26 здійснювався неповноважним складом суду та ухвали суду першої інстанції від 15.06.2026 та від 19.06.2026 у даній справі постановлені неповноважним складом суду, немає підстав.
З приводу інших доводів апеляційної скарги то відповідач вказує, що є сталою практика Верховного Суду щодо застосування заходів забезпечення позову стосовно осіб, до яких застосовано заходи дисциплінарного впливу, передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах №640/10883/22; №600/2304/22-а ; №460/27546/23; №260/5758/24; № 260/5758/24.
Також стала сформована судова практика стосовно безпідставності вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення уповноваженого дисциплінарного органу адвокатури, що підтверджується останніми постановами Верховного Суду у справах за позовами ОСОБА_1 до органів адвокатського самоврядування, а саме, постановою Верховного Суду у справі № 460/27546/23; № 260/5758/24.
Таким чином, при скасуванні заходів забезпечення позову, 19.06.2026 суд першої інстанції правильно і повно встановив обставин справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В ході судового розгляду мало місце повторне, тобто після попередження головуючого, порушення представником позивача в особі Карповича А.П., що склало підстави для видалення вказаного учасника з трансляції (відключення від відеоконференцзв`язку).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 460/10297/26.
Зупинено дію рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 460/10297/26.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, ст. ст. 150, 151 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
За правилами ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову, як неодноразово зазначав Верховний Суд, це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову фактично є втручанням суду в спірні правовідносини до їхнього вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав і в порядку, прямо передбаченому законом.
Частиною 2 ст. 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, визначені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналізуючи норми статей 150, 151 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Тобто суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним із позовними вимогами, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними).
Близькі за змістом висновки зроблені Верховним Судом, зокрема, у постановах в справах №804/8343/17, №826/10936/18, №809/195/18, №420/5553/18, №640/6225/19, №640/9167/19, №1740/2484/18, №640/1305/20, №640/1304/20, №640/9636/20, №640/17351/19, №320/3957/20, №640/27951/20, №ЗД/460/2/20, №640/10883/22, №640/16003/22, №600/2304/22-а, №260/5758/24, №460/27546/23, №160/30866/24.
З наведеного формується висновок, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Приписами ч. ч. 4-6 ст. 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
На вказане наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах в справах №420/912/19, №420/4262/19, №420/4037/20, №640/217/21, №640/4096/21, №160/25808/21, №640/16003/22, №160/30866/24.
В постановах по справах №380/20209/24, №260/5758/24, №320/37366/23, №160/30866/24 Верховний Суд наголосив на тому, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їхнє відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі №800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Як убачається з матеріалів справи №460/10297/26, КДКА Вінницької області рішенням від 05.06.2026, дію якого суд першої інстанції ухвалою від 15 червня 2026 зупинив до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі в якості забезпечення позову про визнання протиправним і скасування цього рішення, застосувала до адвоката ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік.
За висновками суду першої інстанції, наслідком не вжитих судом заходів забезпечення позову є істотне ускладнення ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері професійної діяльності, як адвоката, позаяк остання буде позбавлена можливості здійснювати захист осіб, з якими вже укладено договори.
Вказаний захід на думку суду відновить право позивача на здійснення адвокатської діяльності, дасть можливість до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на працю, та, відповідно заробітну плату (гонорар), які є єдиним можливим способом забезпечити право на належне та гідне життя.
З приводу доводів позивача про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, то суд зазначив, що вжиття заходів та забезпечення позову з цієї підстави може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції та беручи до уваги порушення норм матеріального і процесуального права у контексті доводів апеляційної скарги на вказане судове рішення, апеляційний суд вказує на наступне.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону.
Частинами першою, другою, третьою ст. 31 КАС України встановлено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою (далі також - ЄСІКС) під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Згідно із частинами першою, другою, третьою ст. 18 КАС України у судах функціонує ЄСІКС. Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в ЄСІКС в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється ЄСІКС у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
Діловодство в суді здійснюється в автоматизованій системі документообігу (далі також - АСДС) з урахуванням вимог чинного законодавства.
Підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Положення № 39, встановлено шляхи визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи автоматизованою системою , зокрема шляхом пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації їх певної кількості.
Відповідно п.п.2.3.28 пункту 2.3 розділу ІІ Положення №39 результатом автоматизованого розподілу судових справ є протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду (Додаток 1), що автоматично створюється автоматизованою системою. Одночасно з протоколом автоматизованою системою автоматично формується звіт про автоматизований розподіл судової справи між суддями відповідного суду. Звіт містить такі відомості: дата та час початку автоматизованого розподілу; єдиний унікальний номер судової справи; номер провадження (за наявності); категорія судової справи (за наявності); коефіцієнт складності судової справи (за наявності); інформація про учасників судового процесу (кримінального провадження); інформація про визначення повноважень суддів; інформація про визначення головуючого судді (судді-доповідача) за випадковим числом; інформація про визначення складу колегії суддів (за наявності) за випадковим числом; версія автоматизованої системи; час закінчення автоматизованого розподілу; тривалість автоматизованого розподілу.
Доступ для коригування протоколу та звіту щодо автоматизованого розподілу судової справи між суддями автоматично блокується автоматизованою системою.
Отже, підпункт 2.3.28 пункту 2.3 розділу ІІ Положення № 39 є загальним стосовно кожного із шляхів автоматизованого розподілу, встановлених п.п.2.3.2 пункту 2.3 розділу ІІ Положення № 39 і будь-яких застережень щодо особливостей пакетного автоматизованого розподілу судових справ не містить.
З наведеного спростовуються доводи апелянта, що незалежно від того чи здійснювався пакетний автоматизований розподіл судових справ, чи кожна судова справа розподілялась суддями окремо, в будь-якому випадку автоматизований розподіл судових справ здійснюється виключно в хронологічному порядку, а саме справи розподіляються між суддями в порядку зростання, справи з порядковим меншим єдиним унікальним номером розподіляються між суддями за часом раніше, ніж справи з порядковим більшим єдиним унікальним номером судової справи.
Слід погодитись з відповідачем, який висловив свою позицію у відзиві з приводу наведеного, що трактування апелянта даної ситуації є довільним у світлі вимог Положення № 39.
Отже, виходячи з того, що згідно абзацу третього підпункту 2.3.28 пункту 2.3 розділу ІІ Положення № 39 доступ для коригування протоколу та звіту щодо автоматизованого розподілу судової справи між суддями автоматично блокується автоматизованою системою, стверджувати, що мало місце порушення хронології розподілу судових справ і розгляд справи № 460/10297/26 здійснювався неповноважним складом суду, підстав немає.
Інших доказів на підтвердження своїх припущень апелянтом не подано.
Крім наведеного, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що порушення хронологічного порядку чи черговості під час автоматизованого розподілу справ саме по собі не завжди свідчить про ухвалення рішення неповноважним або неналежним судом, якщо формування складу суду відбулося через законно налаштовану автоматизовану систему документообігу суду та за відсутності ознак стороннього втручання.
Відтак, сама лише констатація апелянтом розбіжності у хронології без доказів несанкціонованого втручання в роботу системи чи зловживань з боку апарату суду не є безумовною підставою вважати суд неналежним.
Водночас розгляд питання щодо несанкціонованого втручання в роботу ЄСІКС та в автоматизований розподіл справ між суддями не віднесений до повноважень адміністративного суду, тому апеляційний суд в межах цього адміністративного провадження позбавлений можливості досліджувати дане питання.
Подібний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі № 990/403/24.
Отже, з наведених доводів апеляційної скарги ухвала суду першої інстанції від 15 червня 2026 не підлягає скасуванню чи зміні.
З приводу доводів апелянта про подання заяви про забезпечення позову з інших підстав, то подібне питання слід розглядати в світлі прийнятої ухвали суду першої інстанції від 19 червня 2026 щодо скасування заходів забезпечення позову.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на заперечення сторони позивача подані в суді першої інстанції на клопотання КДКА щодо скасування заходів забезпечення позову в даній справі та з яких, позивач погоджувалась із мотивами судового рішення від 15 червня 2026 та встановленими обставинами при його прийнятті.
З приводу ухвали суду першої інстанції від 19 червня 2026 якою клопотання КДКА Вінницької області про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 15 червня 2026 у справі № 460/10297/26 та скасовано зупинення дії рішення КДКА Вінницької області від 05 червня 2026, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на один рік з 05 червня 2026 до 05 червня 2027 включно, то апеляційний суд зазначає наступне.
Доводи щодо прийняття такої неповноважним складом суду то на такі наведено вище мотиви і такі узгоджуються з підставою у відмові скасувати вказане судове рішення.
Ухвала від 19 червня 2026 мотивована тим, що забезпечення позову шляхом зупинення рішення КДКА Вінницької області від 05.06.2026, фактично надало право ОСОБА_1 продовжувати здійснювати адвокатську діяльність на противагу оскаржуваному рішенню відповідача, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Суд зазначив, що оспорене рішення КДКА Вінницької області дійсно тягне певні негативні наслідки для позивача, зокрема, впливає на професійну діяльність, його репутацію, отримання доходу від професійної діяльності. Проте у розумінні норм статті 150 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, відповідні обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є безперечними підставами для вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Враховувавши наведену вище практику Верховного Суду та обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про скасування вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на тимчасовий характер заходів забезпечення позову, необхідність дотримання балансу інтересів сторін, а також на те, що вжиті заходи забезпечення позову є надмірними, суд вважав, що подальше застосування забезпечення позову є недоцільним і таким, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Так, відповідно до ст. 157 КАС України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
В даному випадку мало місце вмотивоване клопотання відповідача в особі КДКА Вінницької області.
Суд першої інстанції підставно звернув увагу, що скасування заходів забезпечення позову відрізняється від скасування ухвали про забезпечення позову, позаяк перше розглядається судом, який їх застосував.
Щодо суті прийнятого судового рішення, то ураховуючи сталу правозастосовну практику Верховного Суду в такій категорії спорів, КДКА застосувала до позивача захід дисциплінарного впливу, який передбачений Законом №5076-VI.
Забезпечення позову у визначений позивачем і судами першої інстанції в ухвалі від 15.06.2026 спосіб надає право ОСОБА_1 продовжувати здійснювати адвокатську діяльність на противагу оскаржуваному рішенню відповідача, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів позивача в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас сам по собі факт ухвалення суб`єктом владних повноважень рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, обмежує його певну діяльність, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню в установленому законом порядку.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах по справах №640/1305/20, №640/1304/20, №640/9636/20, №320/3957/20, №460/27546/23, оскільки позивач звернулася до суду з позовами, зокрема, щодо скасування рішення дисциплінарної палати КДКА, дія якого обмежена в часі, то зупинення такого рішення в порядку забезпечення позову фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті, з огляду на їхній тимчасовий характер.
У постановах в справах №640/10883/22 та №600/2304/22-а Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення суду за такими позовами (про визнання протиправними та скасування рішень про накладення дисциплінарного стягнення) не потребують виконання, їхнє значення полягає у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Також Верховний Суд зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Надання правової оцінки оскаржуваним рішенням КДКА та ВКДКА має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом. Тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб (шляхом зупинення дії рішення) фактично призводить до вирішення спору по суті.
Верховний Суд у вказаних постановах наголосив на тому, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи, щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше, якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката. Водночас такі обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
З огляду на наведене слід погодитись з мотивами судового рішення від 19 червня 2026 яким клопотання КДКА Вінницької області про скасування заходів забезпечення позову задоволено та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 15 червня 2026 у справі № 460/10297/26.
З приводу доводів апелянта, що заява про забезпечення позову подавалась з іншими підставами для забезпечення позову, а саме вказувалось, що згідно ст.8 Положення № 120, скаргу про дисциплінарний проступок адвоката Криворучко Л.С. має право розглядати виключно КДКА міста Києва за адресою робочого місця адвоката Криворучко Л.С., відтак розгляд скарги про дисциплінарний проступок і прийняте рішення щодо ОСОБА_1 проведено КДКА Вінницької області всупереч вимогам ст.8 Положення № 120. Отже, відповідачем не виконано вимоги рішення Ради адвокатів України від 30.08.2014 № 115 яким затверджено п.16.1.6 п.16.1 розд.16 Регламенту Ради адвокатів України, порушено передбачену ст.ст.2, 8 Положення № 120 процедуру розгляду скарги про дисциплінарний проступок адвоката Криворучко Л.С., тому оспорене рішення КДКА Вінницької області має всі очевидні (без дослідження доказів) ознаки протиправності та незаконності.
То суд першої інстанції в ухвалі від15 червня 2026 про забезпечення позову чітко вказав, що доводи заявника про очевидність протиправності оскаржуваного рішення як підстава для вжиття заходів та забезпечення позову, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Апеляційний суд підкреслює, що хоча судом першої інстанції не деталізовано у наведеній вище ухвалі про забезпечення позову доводи позивача які той обґрунтовує очевидні ознаки протиправності та незаконності рішення КДКА Вінницької області, однак вказаним судом надана вірна правова оцінка з цього приводу, позаяк висновок щодо очевидності протиправності рішення дисциплінарного органу не може бути зроблений до розгляду справи по суті. Відповідно, такий висновок свідчив би про правову позицію суду наперед. Встановити очевидність порушення можливо тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Більше того, як наведено вище, практика ВС прямо вказує, що застосування заходу забезпечення у вигляді зупинення рішення КДКА фактично підміняє собою судове рішення по суті.
Верховний Суд, зокрема, у постановах в справах №826/14303/18, №640/17408/19, №640/16242/19, №640/27951/20, №640/21870/20, №640/10883/22, №640/16003/22, №600/2304/22-а, №380/20209/24, №260/5758/24, №160/30866/24 щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову чітко констатував, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.
Таких ознак стороною позивача не наведено, а у іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчили б про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не означає права на негайне поновлення у професії до вирішення спору по суті. У справі «Hirvisaari v. Finland» ЄСПЛ наголосив, що рішення суду має бути мотивованим, відповідати процедурним гарантіям і поважати баланс інтересів. Цей стандарт унеможливлює застосування заходів, які передбачають остаточні правові наслідки до ухвалення судового рішення по суті.
З приводу доводів апелянта, що правові позиції викладені у постановах Касаційних палат Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, у тому числі у постановах Касаційного адміністративного суду Верховного Суду які застосував суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 19.06.2026, не є універсальними у інших судових справах в адміністративному, цивільному, господарському та кримінальному судочинстві, в якості висновків щодо застосування норм права, то апеляційний суд вказує на наступне.
З аналізу підходів Верховного Суду можна зробити висновок, що тотожність спірних правовідносин визначається через збіг суб`єктного складу, об`єкта, предмета та умов застосування норм. У застосуванні норм матеріального права тотожність залежить від матеріального змісту прав і обов`язків сторін, тоді як у процесуальному праві вона визначається через тотожність предмета, підстав і сторін самого позову.
Слід погодитись з доводами апелянта, що правове регулювання та обставини справи наведені судом першої інстанції в оспорених судових рішеннях не є тотожними до справи яка розглядається. Проте наведений підхід щодо застосування частини третьої статті 33 Закону № 5076-VI підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається, однак такого в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що інші зазначені скаржником в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин на суть дослідженого питання кардинально не впливають, а такі слід досліджувати в ході розгляду позову по суті, тому такі не вимагають детальної відповіді, обґрунтування або спростування.
Щодо вмотивованості судового рішення то суд при його прийнятті також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судові рішення з дотриманням норм права, а, відтак, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року про забезпечення позову та ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року про скасування заходів забезпечення позову у справі №460/10297/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 26.08.2026.