ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
18 червня 2026 року
м. Чернівці
справа № 727/13286/25
провадження № 22-ц/822/763/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Одинака О. О., Височанської Н. К., Кулянди М. І.,
розглянувши клопотання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , про долучення доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 лютого 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
03 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі відповідачка просила долучити до матеріалів справи нові докази: копія трудової книжки, медичні довідки від 12 березня 2026 року, 16 березня 2026 року, відповідь УЖКГ. Вказане клопотання обґрунтоване ти, що вказані докази не могли бути родані до суду першої інстанції, оскільки були отримані нею пізніше.
04 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала клопотання про долучення до матеріалів справи електронних доказів, зокрема фото побоїв та аудіозаписи знущань, що були подані до суду першої інстанції 20 січня 2026 року, проте як вважає відповідачка проігноровані судом першої інстанції.
Цього ж дня відповідачка через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала друге клопотання про долучення доказів поданих нею до суду першої інстанції разом із відповідними клопотаннями від 20 січня та від 21 січня 2026 року, яке обґрунтоване тим, що суд першої інстанції без належної на те правової підстави залишив указані клопотання без розгляду.
06 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала клопотання про долучення до матеріалів справи наступних доказів: заяву до МСЕК від 27 березня 2026 року, акт звірки та відповіді АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ», судові повістки та інформація з порталу «Судова влада».
Цього ж дня відповідачка через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала заяву про доповнення апеляційної скарги, у якій також просила долучити до матеріалів справи докази, які стосується процесуального порядку розгляду цієї справи судом першої інстанції.
Крім цього, 06 квітня 2026 року на зазначене вище рішення суду першої інстанції також подала апеляційну скаргу ОСОБА_4 .
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 лютого 2026 року.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 08 травня 2026 року у цій справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 лютого 2026 року.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання відповідачки про долучення доказів слід відмовити, зважаючи на наступне.
В силу положень частини третьої стаття 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 2-3 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини 1-5 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Із заявою про долучення доказів відповідачка звернулась на стадії апеляційного перегляду справи.
Частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
В пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
У постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц, від 11 лютого 2026 року у справі № 752/29764/21 зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що положення про те, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази), закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, що у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (див. постанову Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603).
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:
1) докази існували на час розгляду справи у суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання до суду для нього становило певні труднощі, тощо);
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (цивільна юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (господарська юрисдикція); постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 та інші).
Вирішуючи питання про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц).
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження є винятком із загального правила, який застосовується у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Зазначене вище узгоджується із висновками Верховного Суду наведеними у постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18, від 01 квітня 2026 року у справі № 522/8429/22.
Апеляційним судом у даній справі встановлено, що 20 січня, 21 січня та 22 січня 2026 року ОСОБА_1 вже зверталась до суду першої інстанції із клопотаннями про долучення доказів.
Ухвалою Шевченківського районного суд міста Чернівців від 24 лютого 2026 року вказані клопотання залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно положень статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Натомість, заявниця не зазначила у клопотаннях обставин неможливості подання зазначених письмових доказів до суду з причин, що об`єктивно не залежали від неї та доказів наявності таких об`єктивних причин.
Відтак, помилковими є доводи відповідачки про ігнорування судом першої інстанції поданих нею клопотань.
Як вже зазначалося вище, під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 918/237/20).
Однак, порушуючи перед апеляційним судом питання про долучення доказів у заявах та клопотаннях від 04 квітня та 06 квітня 2026 року, ОСОБА_1 не виконала вимог процесуального закону щодо обов`язкового доведення винятковості такого випадку. Заявниця не навела належного обґрунтування неможливості подачі вказаних доказів до суду першої інстанції у встановлені законом строки, а також не надала відповідних доказів на підтвердження того, що їх неподання зумовлене обставинами, які об`єктивно не залежали від її волі, що є її процесуальним обов`язком при зверненні із таким клопотаннями.
Отже, у задоволенні заяв та клопотань ОСОБА_5 від 03 квітня, 04 квітня та 06 квітня 2026 року про долучення до матеріалів справи додаткових доказів слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та відсутністю передбачених законом підстав для їх прийняття на стадії апеляційного перегляду.
Крім цього, в апеляційній скарзі відповідачка просила долучити до матеріалів справи нові докази, яких не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.
Вирішуючи дане клопотання, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду наведених у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), відповідно до яких:
«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Враховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».
Відтак, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення нових доказів у цій частині слід відмовити з наведених вище підстав.
Отже, оскільки відповідачкою ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 не доведено наявності об`єктивних і незалежних від них обставин неможливості подання до суду першої інстанції доказів, які існували на час розгляду справи, а прийняття документів, що виникли після ухвалення судового рішення, прямо суперечить імперативним вимогам процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заявлених клопотань.
Керуючись ст. ст. 260, 261, 367 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 03 квітня, 04 квітня та 06 квітня 2026 року про долучення доказів у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Судді Чернівецького
апеляційного суду: Олександр ОДИНАК
Наталія ВИСОЧАНСЬКа
Мирослава Кулянда