ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
18 червня 2026 року
м. Чернівці
справа № 727/13286/25
провадження № 22-ц/822/763/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Одинака О. О., Височанської Н. К., Кулянди М. І.,
розглянувши клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
03 квітня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції.
06 квітня 2026 року на зазначене вище рішення суду першої інстанції також подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 .
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 24 лютого 2026 року та встановлено строк до 19 травня 2026 року для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
19 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому також просила, долучити до матеріалів справи наступні докази: заяву про злочин від 24 лютого 2026, акт від 30 квітня 2026 року, рішення суду про розірвання шлюбу та квитанцію.
20 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила на адресу апеляційного суду вказані вище докази із клопотання, у якому просила суд надати можливість подати ці докази саме у паперовому вигляді.
20 травня 2026 року ОСОБА_2 , у інтересах якої діє ОСОБА_4 , через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала заперечення щодо доводів наведених у відзиві, у якій містяться також заперечення на заяву про долучення доказів.
25 травня 2026 року ОСОБА_2 , у інтересах якої діє Филимонов С. М., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подала заперечення на заяву про долучення доказів.
Загалом, вказані вище заяви ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що позивачем було пропущено встановлений ухвалою суду від 05 травня 2026 року процесуальний строк для подання відзиву, оскільки клопотання про долучення доказів сформоване лише 20 травня 2026 року, а позивач не навела будь-яких поважних причин для його поновлення, що відповідно до ст. 126 ЦПК України є підставою для залишення відзиву без розгляду.
Також зазначає, що сторона позивача не надала належних доказів попереднього надсилання копій клопотання відповідачу чи її адвокату. Такі дії, вчинені за умов достеменної обізнаності опонентів про перебування ОСОБА_2 на тривалому амбулаторному лікуванні після важкої травми, розцінюються останньою як приховування процесуальних документів, зловживання процесуальними правами та порушення імперативних вимог статті 183 ЦПК України щодо обов`язкового надсилання матеріалів іншим учасникам справи.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання позивачки про долучення доказів слід відмовити, зважаючи на наступне.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 2-3 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини 1-5 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Із заявою про долучення доказів позивачка звернулася на стадії апеляційного перегляду справи.
Частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
В пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
У постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц, від 11 лютого 2026 року у справі № 752/29764/21 зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що положення про те, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази), закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, що у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (див. постанову Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603).
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:
1) докази існували на час розгляду справи у суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання до суду для нього становило певні труднощі, тощо);
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
Зазначене підтверджується численною сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (цивільна юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (господарська юрисдикція); постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 та інші).
Вирішуючи питання про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц).
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження є винятком із загального правила, який застосовується у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Зазначене вище узгоджується із висновками Верховного Суду наведеними у постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18, від 01 квітня 2026 року у справі № 522/8429/22.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить долучити до матеріалів справи рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 27 лютого 2022 року у справі № 727/55/22 у справі про розірвання шлюбу.
Як вже зазначалося вище, під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 918/237/20).
Однак, порушуючи перед апеляційним судом питання про долучення рішення суду про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 не виконала вимог процесуального закону щодо обов`язкового доведення винятковості такого випадку. Заявниця не навела належного обґрунтування неможливості подачі вказаного доказу до суду першої інстанції у встановлені законом строки, а також не надала відповідних доказів на підтвердження того, що їх неподання зумовлене обставинами, які об`єктивно не залежали від її волі, що є її процесуальним обов`язком при зверненні із таким клопотаннями.
Отже, у задоволенні заяв ОСОБА_1 від 19 травня та 20 травня 2026 року про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема Шевченківського районного суду міста Чернівців від 27 лютого 2022 року, слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та відсутністю передбачених законом підстав для їх прийняття на стадії апеляційного перегляду.
Колегія суддів звертає увагу заявниці, що відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З наведеного убачається, що суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.
Крім цього, в апеляційній скарзі позивачка просила долучити до матеріалів справи нові докази, яких не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, зокрема заяви про вчинення кримінального правопорушення від 24 лютого 2026 року та акту від 30 квітня 2026 року.
Вирішуючи клопотання позивачки у цій частині, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду наведених у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), відповідно до яких:
«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Враховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».
Відтак, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи копії заяви про вчинення кримінального правопорушення від 24 лютого 2026 року та акту від 30 квітня 2026 року слід відмовити з наведених вище підстав.
Отже, оскільки позивачкою ОСОБА_1 не доведено наявності об`єктивних і незалежних від них обставин неможливості подання до суду першої інстанції доказів, які існували на час розгляду справи, а прийняття документів, що виникли після ухвалення судового рішення, прямо суперечить імперативним вимогам процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заявлених клопотань.
Керуючись ст. ст. 260, 261, 367 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 19 травня та 20 травня 2026 року про долучення доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Судді Чернівецького
апеляційного суду: Олександр ОДИНАК
Наталія ВИСОЧАНСЬКа
Мирослава Кулянда