УХВАЛА
27 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2960/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Глобал"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026
та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026
(головуюча - Галушко Н. А., судді: Желік М. Б., Орищин Г. В.)
у справі за позовом Фізичної особи підприємця Мільмана Петра Михайловича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Глобал"
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Салон Діва"
про зобов`язання здійснити пересилання вантажу, стягнення упущеної вигоди в розмірі 41 200,00 грн та стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Фізична особа підприємець Мільман Петро Михайлович (далі - позивач) подав до Господарського суду Львівської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Глобал" (далі - відповідач, скаржник), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Салон Діва" (далі - третя особа), про зобов`язання здійснити пересилання вантажу, стягнення упущеної вигоди в розмірі 41 200,00 грн та стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.
2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 04082025/222 про надання послуг доставки міжнародних експрес - відправлень від 04.08.2025 (підвищенням відповідачем ціни договору доставки та зміни строків доставки), тому просив здійснити пересилання вантажу, стягнути упущену вигоду та моральну шкоду.
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2026 у цій справі закрито провадження в частині зобов`язання здійснити пересилання вантажу, в решті позовних вимог відмовлено.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в ході розгляду справи виконав одну із позовних вимог в частині здійснення пересилання вантажу у Катар м. Доха (аеропорт), а тому в цій частині провадження підлягає до закриття у зв`язку із відсутністю предмету позовної вимоги. Щодо упущеної вигоди суд зазначив, що зобов`язання вчинити дії (виконання обов`язку в натурі) та стягнення упущеної вигоди в контексті даної справи є взаємовиключними вимогами, оскільки перша спрямована на реальне виконання договору, а друга на компенсацію доходу, який особа могла б реально одержати за звичайних умов господарювання, якби її право не було порушене. Оскільки поставка товару відповідачем виконана, право позивача не порушено, а тому відсутні підстави для стягнення упущеної вигоди. Той факт, що сторони не погоджували жодних строків поставки товару вказує на те, що позивач вправі отримати свою винагороду за договором доручення від 17.07.2025. Щодо моральної шкоди суд дійшов висновку, що оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного заподіяння моральної шкоди, то відсутні підстави для задоволення вимоги позивача.
5. Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції до апеляційного господарського суду.
6. 11.06.2026 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди й прийняв нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення 20 000,00 грн моральної шкоди задовольнив; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін; стягнув з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн моральної шкоди, 791,64 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 187,46 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
7. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що експрес-доставка товару, яка тривала 110 днів, не може вважатись доставкою у розумний строк, не залежно від того визначено у договорі строк поставки, чи ні; з урахуванням встановлених обставин та розподілу тягаря доказування відсутні підстави стверджувати, що відповідачем доведено відсутність протиправності та вини в завданні моральної шкоди. Суд дійшов висновку, що при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, на користь позивача підлягає стягненню 20 000,00 грн, як грошової компенсації моральної шкоди в силу вимог частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України.
8. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 застосовано до представника відповідача адвоката Биленя Тараса Ярославовича захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 1 (одного) прожиткового мінімуму для працездатних осіб; стягнуто з останнього в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 3 328,00 грн.
9. Вказана ухвала суду мотивована тим, що перевіркою Єдиного державного реєстру судових рішень було встановлено, що 5 із зазначених у відзиві на апеляційну скаргу постанов Верховного Суду не є релевантними до предмета спору та не містять висновків, які процитовані у відзиві, а 21 постанова Верховного Суду відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
10. 12.06.2026 до Західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі, в якій заявник просив стягнути з позивача на його користь 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
11. 26.06.2026 Західний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовив повністю.
12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що недоречність розмежування таких послуг як усна консультація з вивченням апеляційної скарги та доданих документів, відповідач помилково визначив таку послугу як окрему та самостійну, а не як складову частину послуги з підготовки відзиву на апеляційну скаргу; сума заявлених витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн є не пропорційною заявленим позовним вимогам (стягнення упущеної вигоди в розмірі 41 200 грн, оскільки дорівнює 97% вартості вимоги позивача, яка залишилась судом без задоволення. Таким чином, суд, надавши оцінку поданим відповідачем доказам на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв обґрунтованості, справедливості та розумності таких витрат, враховуючи встановлення факту зловживання процесуальними правами адвокатом Биленем Т. Я., дійшов висновку про покладення на відповідача судові витрати в сумі 40 000,00 грн.
13. 03.07.2026 відповідач подав до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення 20 000,00 грн моральної шкоди відмовити повністю. Скаржник також просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 й прийняти відповідне рішення, яким заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити повністю.
14. 12.07.2026 позивач подав до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" заперечення проти відкриття касаційного провадження, в яких зазначає, що подана касаційна скарга фактично є спробою відповідача домогтися повторного розгляду по суті типового договірного спору шляхом формального посилання на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, однак детальний аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що жодна із цих виняткових підстав належним чином не обґрунтована. Таким чином, на переконання позивача, касаційна скарга відповідача не долає встановлений законом касаційний фільтр.
15. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та подані заперечення й дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
Щодо оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026
16. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
17. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
18. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
19. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню (абзац другий пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
20. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
21. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
22. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
24. Верховний Суд враховує, що рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2026 у цій справі закрито провадження в частині позовних вимог про зобов`язання здійснити пересилання вантажу, і в цій частині рішення не оскаржується, тому предметом позову у цій справі є стягнення 61 200,00 грн, з яких: упущеної вигоди в розмірі 41 200,00 грн та моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн. При цьому, предметом оскарження є судове рішення в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.
25. Отже, згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 684,00 грн = 268 400,00 грн).
26. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) та справа має значне суспільне значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
27. В обґрунтування зазначає, що:
- апеляційний господарський суд стягнув 20 000,00 грн моральної шкоди на користь позивача за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів її фактичного заподіяння (медичних, психологічних або інших документів) і такий підхід створює небезпечний прецедент для необмеженого кола суб`єктів господарювання та потребує формування чіткої правозастосовної позиції Верховного Суду;
- суд також застосував норму статті 919 ЦК України щодо "розумного строку" доставки, орієнтуючись на матеріали вебсайту відповідача, а не на умови договору та фактичні обставини, натомість, це питання не має однозначного вирішення в судовій практиці та потребує правового висновку Верховного Суду;
покладення на відповідача, як логістичного оператора, відповідальності за затримку, зумовлену об`єктивними зовнішніми чинниками (обмеженнями авіаперевезень), без дослідження вини та причинно-наслідкового зв`язку створює правову невизначеність для всіх учасників ринку міжнародних перевезень;
- фактичне виконання зобов`язань (нехай і з затримкою) за відсутності умисного заподіяння шкоди виключає стягнення моральної шкоди, а позиція Західного апеляційного господарського суду суперечить цьому висновку, що є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження на підставі статті 287 ГПК України.
28. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судового рішення у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
29. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
30. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
31. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
32. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
33. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
34. Твердження скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судом обставин, на підставі яких було ухвалено оскаржуване судове рішення, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження.
35. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
36. Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваного судового рішення не дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.
37. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
38. Власне твердження скаржника про те, що справа має значний суспільний інтерес без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
39. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
40. За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її значний суспільний інтерес, оскільки незгода з ухваленими рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.
41. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
42. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
43. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
44. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
45. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
46. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача в частині оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Щодо оскарження ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026
47. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки вважає, що суд неправильно застосував норми статей 123, 126, 129 та 244 ГПК України; неправильно витлумачив критерії співмірності витрат на професійну правничу допомогу; вийшов за межі предмета розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення; фактично повторно застосував санкцію за ті самі процесуальні обставини; підмінив оцінку доказів власними припущеннями щодо організації адвокатської діяльності; не навів належної та достатньої мотивації відмови в ухваленні додаткового рішення, тому існує підстава для її оскарження на підставі статті 287 ГПК України, так як оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
48. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, зміст оскаржуваного судового рішення та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
49. Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
50. Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
51. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
52. За положенням частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
53. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
54. Апеляційний господарстький суд встановив, що у визначений частиною восьмою статті 129 ГПК України строк представник відповідача подав до Західного апеляційного господарського суду заяву про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000, 00 грн, до якої долучив копію акта надання послуг згідно з Договором про надання правничої допомоги від 22.11.2018. У матеріалах справи міститься ордер серії ВС № 1414197 від 10.11.2025, виданий адвокату Билень Т. Я. на надання правничої допомоги відповідачу в Господарському суді Львівської області та Західному апеляційному господарському суді, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000995, копія договору про надання правничої допомоги від 22.11.2018.
55. Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу; у такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення) дійшов висновку, що за змістом частини дев`ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, тому, враховуючи встановлення факту зловживання процесуальними правами представника відповідача адвоката Биленем Т. Я., дійшов висновку про покладення на відповідача судові витрати в сумі 40 000,00 грн.
56. З огляду на зазначене, доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали.
57. Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
58. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
59. Враховуючи, що повноваження суду касаційної інстанції обмежено перевіркою правильності застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, зважаючи на особливий статус Верховного Суду, вирішення питання про можливість відкриття касаційного провадження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг цим судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
60. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 на підставі частини другої статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
61. 16.07.2026 позивач також подав до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" заяву щодо процесуальної поведінки представника відповідача, в якій просить надати оцінку викладеним у цій заяві обставинам під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження й у разі встановлення Верховним Судом підстав, передбачених статтею 246 ГПК України, постановити окрему ухвалу щодо представника відповідача - адвоката Биленя Т. Я., а також у разі постановлення окремої ухвали направити її до відповідного органу адвокатського самоврядування для вирішення питання в межах його компетенції.
62. Стосовно поданої заяви позивача Суд зазначає, що на стадії вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження здійснюється перевірка формального дотримання скаржниками вимог ГПК України при оформленні касаційної скарги відповідно до вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а оцінка наведених скаржником підстав для відкриття касаційного провадження, їх обґрунтованість та достатність здійснюється Судом під час касаційного перегляду справи по суті.
63. З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026, тому Суд не розглядає заяву позивача щодо процесуальної поведінки представника відповідача.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої, частини другої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/2960/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Глобал" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 та ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Г. Вронська